Аналітика

Про культуру збалансованості в українських медіа

Баланс

Досягти абсолютного балансу чи то в механіці, чи то в суспільних відносинах надзвичайно складно. А утримати такий баланс на якийсь більш-менш тривалий час ще важче, іноді – практично неможливо. Як куля не стоїть на сфері і розкачана гойдалка не завмирає горизонтально, так і люди за своїми поглядами на ті чи інші явища можуть безперестанку коливатися, і абсолютної суспільної згоди щодо певних речей досягти часто ой як не просто…

Моніторинг регіональних друкованих та Інтернет-медіа на предмет дотримання ними професійних стандартів проводиться Інститутом демократії імені Пилипа Орлика вже не перший рік і весь цей час експерти як одну з проблем називають низькі показники за одним з таких стандартів як дотримання балансу думок у публікаціях. У наших попередніх коментарях на цьому ресурсі, у публікаціях колег-експертів на споріднені теми уже було привернуто увагу до коренів цієї проблеми, шляхів її розв’язання. Проте збереження тенденції щодо низького ступеня збалансованості журналістських матеріалів спонукає вкотре повернутися до цієї теми.

У цілому стандарт щодо збалансованого подання думок, точок зору у журналістських матеріалах спрямований на забезпечення всебічного та безстороннього висвітлення події чи явища. При цьому сам журналіст має бути максимально неупередженим. Відтак, читач (слухач або глядач) зможуть отримати максимально повну інформацію щодо цих події чи явища, а всі сторони конфлікту (якщо повідомляється саме про конфлікт) будуть однаково представлені.

Що ж маємо на практиці?

За підсумками моніторингу, здійсненого Інститутом демократії імені Пилипа Орлика у лютому 2017 року, загалом по Україні журналісти регіональних медіа дотримувалися стандарту збалансованості у 23% публікацій у друкованих і в 21% публікацій в Інтернет-виданнях, у травні була подібна тенденція.

При цьому слід зауважити, що під час моніторингу на стандарти оцінювалися власні та запозичені матеріали видань на суспільно-значущі теми, у тому числі протокольні матеріали та прес-релізи (якщо вони не позначені як реклама або не мають посилання на договір з органами влади), колонки редактора та авторські колонки. Тобто, на предмет збалансованості оцінювався увесь масив впливових матеріалів.

Такі публікації складають левову частину матеріалів регіональних ЗМІ, а тому вимога щодо дотримання в них цього та інших стандартів дійсно є актуальною. Зокрема в регіональних друкованих виданнях, які моніторилися, у травні 2017 року матеріали інформаційних жанрів складали 46,6%, протокольні матеріали та прес-релізи – 8,4%, редакторські та авторські колонки – 1,0%, аналітичні матеріали (кореспонденції, статті) – 8,9%. У лютому цього ж року матеріали інформаційних жанрів склали 48,7%, протокольні матеріали та прес-релізи – 7,4%, редакторські та авторські колонки – 2,2%, аналітичні матеріали – 11,9%.

Схожу ситуацію демонструють і результати досліджень інформаційних програм на загальноукраїнських телеканалах за підсумками моніторингу, який проводиться Академією Української Преси за участю вчених Інституту соціології НАН України. Так, частка повідомлень у цих передачах з декількома точками зору на події є такою: 17% – у травні, 15% – у лютому 2017 року, у 2016 році – 12%, у 2015 році – 14%. Тобто, переважно до ефіру подаються також незбалансовані за позиціями матеріали.

Більш оптимістичними є результати моніторингу журналістських стандартів у загальнодержавних Інтернет-ЗМІ та пресі, що виконувався Інститутом масової інформації. Так, у другому кварталі 2017 року за підсумками цих досліджень стандарт балансу в середньому порушувався тільки у 7% матеріалів в Інтернет-ЗМІ та в 21% матеріалів у газетах. При цьому найгірші показники щодо незбалансованих матеріалів сягали лише 32% матеріалів. Можемо припустити, що ці результати отримані за дещо іншою методикою, проте й вони вказують на наявність проблеми незбалансованості журналістських матеріалів.

У який спосіб можна забезпечити всебічність, багатоплановість висвітлення події або явища, зберігши при цьому безсторонність автора? Поради щодо цього добре відомі. Під час висвітлення конфлікту необхідно надати слово та відобразити позиції всіх сторін конфлікту. У складній тематиці для дотримання балансу думок необхідно також подати оцінки позицій чи аргументів сторін незалежним, але достатньо компетентним щодо цієї теми експертом. При цьому сам журналіст має бути максимально неупередженим та не маніпулювати експертною думкою на користь однієї зі сторін.

У друкованих ЗМІ інша сторона конфлікту має бути представлена в тому ж матеріалі, або ж зазначено, що інша сторона відмовилась подавати свою точку зору. Так не лише досягаються вимоги цього стандарту, але й усі сторони заздалегідь мають можливість скористатися своїм законним правом на відповідь. В Інтернет-ЗМІ протилежну точку зору допускається подавати не в тому ж матеріалі, а протягом найближчих 12 годин після оприлюднення цієї новини, проте наступне повідомлення, з іншою точкою зору, має бути з гіперпосиланням на першу новину.

Далі продовжувати не буду – матеріали про те, як забезпечити збалансованість журналістських публікацій доступні на різноманітних ресурсах з медіа-освіти, на цю тему уже багато років поспіль проводяться численні тренінги тощо. Відтак, версію про незнання як головну причину порушення цього стандарту відкидаємо одразу.

То чому ж тоді українські журналісти у багатьох своїх матеріалах цього стандарту не дотримуються? На наш погляд, головною проблемою є відсутність в нашому журналістському середовищі сталої культури дотримання балансу в матеріалах ЗМІ – такої собі культури збалансованості думок і поглядів. І тут ми ставимо питання у розрізі наявності/відсутності саме культури, оскільки проблема, про яку йдеться, є надзвичайно складною, комплексною, пов’язаною з багатьма іншими аспектами журналістської діяльності та суспільних відносин загалом, тобто виходить на рівень проблеми культурного порядку.

Слід наголосити, що поняття культури само собою є складним, багатозначним. У контексті наших розмірковувань перш за все має йтися про такі дві його сторони: 1) культура – це сукупність способів і прийомів організації та здійснення певної людської діяльності; 2) культура – це сукупність духовних і матеріальних надбань у певній сфері людської діяльності. Тобто, йдеться про певну «культуру діяльності» та «культуру продукту». У нашому випадку – це способи та прийоми створення якісних збалансованих журналістських матеріалів, а також сукупність журналістських творів, де є баланс між усіма точками зору і всі позиції представлені зважено.

Зауважимо, що культура – явище виразно системне, тому всі її складові є взаємообумовленими та пов’язаними з відповідними системами вищого й нижчого порядку. А ще основою будь-якої культури є певний ціннісний стрижень, міцна ідейна платформа, на базі якої й розгортається певна діяльність та створюються відповідні продукти. Таким чином, усі складові культури журналістської діяльності з притаманною їй системою цінностей, професійних стандартів, способів і прийомів роботи є невід’ємною складовою більшої за масштабом комунікативної (медійної) культури певного суспільства.

Слід розуміти, що діяльність журналістів відбувається у відповідному культурному середовищі й одночасно формує ту культуру, яка у свою чергу обумовлює ціннісні настанови та вимоги щодо продуктів цієї діяльності. При цьому журналіст як професійний комунікатор водночас знаходиться у полі різних культур. Взаємодіючи із зовнішнім середовищем, він впливає на культуру суспільства, до якого сам належить, а також сам відчуває її вплив у спосіб надходження певних запитів читацької (слухацької, глядацької) аудиторії, вивчення громадської думки тощо.

Під час взаємодії з внутрішнім середовищем – журналістською спільнотою, колективом, де працює – журналіст перебуває під їх впливом і сам бере участь у становленні культури цього професійного співтовариства, сам формує, поширює, підтримує певні цінності, професійні стандарти… То де в описаній системі приховалися проблеми, що заважають сформувати належну культуру збалансованості журналістських матеріалів? Вони тиснуть ззовні чи причаїлися у самому журналістському середовищі?

На наш погляд, зовнішнє середовище є досить інертним до проблеми збалансованого подання інформації в журналістських матеріалах. І причина цього доволі проста – наше суспільство не мало і не має достатнього досвіду споживання політично нейтрального, зваженого медійного контенту. Такі цінності, ідеї і нині складно віднести до пріоритетних. Натомість залишається віра в об’єктивність ЗМІ і живою є традиція «принципової журналістики» з яскраво висловленою, почасти емоційною, авторською позицією, де все «розжовано» і висновки вже зроблено… До того ж варіант, коли всі мають рацію, не проходить: аудиторія здебільшого вимагає безальтернативної чіткості. Як говорив один мій знайомий, «ти ж журналіст, то й напиши, що як є і що конкретно треба робити – чому я за тебе ще повинен думати…». Тобто, нашому споживачеві інформації здебільшого вигідна пасивна позиція, натомість від журналіста чекають, що він буде щирим просвітителем, принциповим дослідником та емоційним шоуменом в одній особі.

При цьому аудиторія українських ЗМІ, навіть за умов гібридної війни, почуває себе занадто самовпевнено. Як засвідчило дослідження, що ґрунтується на результатах загальноукраїнського опитування на тему «Обізнаність та ставлення до проблем дезінформації та пропаганди у ЗМІ», яке провів з лютого по березень 2017 року Київський міжнародний інститут соціології на замовлення проекту StopFake, 58,4% респондентів не відчувають потреби в навичках виявлення дезінформації, має таку потребу лише третина респондентів.

А опитування у фокус-групах засвідчило, що люди, отримуючи та поширюючи інформацію, зокрема у соцмережах, зазвичай не звертають увагу навіть на джерело новини, що за нинішньої ситуації в медіа-просторі має бути першою і безумовною дією.

На фоні такого загального стану медіа-культури суспільства, професійна культура журналістського співтовариства можливо й не випадково не розглядає стандарту збалансованості серед власних пріоритетів. Ми вже неодноразово вказували на те, що ця проблема має низку складових, на яких зараз вважаємо за потрібне вкотре зупинитися.

1. Несформованість культури збалансованості виявляється у відсутності належних традицій підготовки зважених журналістських матеріалів у багатьох редакціях. За нашими спостереженнями, журналісти «старої школи» тяжіють до «принциповості», що вимагає від журналіста «розставити акценти» і чітко пояснити суть справи та не розводити «зайві» дискусії.

«Нова школа» надмірно захопилася «ретрансляторством», коли ЗМІ виконує лише роль посередника, ретранслятора окремих думок, а аудиторія, мовляв, сама розбереться. Але ж стандарт дотримання балансу думок зобов’язує не лише показати явище чи подію, аргументувати «правильний» погляд на них, а й навести можливі альтернативні точки зору.

Тобто має бути щось середнє між «принциповістю» і «ретрансляторством». А ось тут у наших реаліях можеш і від колег отримати докори щодо безпринципності, «беззубості», нерішучості, тощо з одного боку, та занудності, зарозумілості, заангажованості – з іншого. Старі традиції не руйнуються, а нові не формуються швидко й просто, але без цього належної культури не буде…

2. На фоні розростання мас-медійного простору в Україні входження до професії журналіста нині є достатньо простим, а вплив саморегулюючих механізмів професійних співтовариств на загал є слабким. Це обумовлює в цілому низький фаховий рівень журналістів, спрощення уявлень про функції сучасних мас-медіа, домінування в інформаційному просторі ЗМІ, що є складовими політичних чи бізнес-проектів.

За таких умов навіть нескладне дотримання стандарту балансу точок зору часто відкидається через прагнення оперативності будь-якою ціною; відсутність бажання виконувати «зайву роботу», пов’язану з обробкою первинної інформації (її доповненням, коментуванням тощо); пересторогами щодо реакції «основного першоджерела», стосунки з яким можуть зіпсуватися через надання альтернативної точки зору.

Зокрема у зв’язку з цим слід вести мову й про залежність редакцій від власників, потужних груп впливу, які вимагають подавати «потрібні» повідомлення без додаткової обробки. Усе зазначене свідчить про деяку слабкість професійного журналістського середовища, де й має формуватися відповідна культура. Але упровадження стандарту балансу думок може здійснюватися лише у межах редакційних колективів і лише самими журналістами. Низка зазначених проблем доволі легко вирішується саме на локальному рівні і для цього потрібна тільки добра воля.

3. Ще одним обмеженням, джерела якого знаходяться як у зовнішньому, так і у внутрішньому середовищах журналістської спільноти , є певний дефіцит експертів, які б могли кваліфіковано оцінити ту чи іншу інформацію, забезпечуючи безсторонність і баланс точок зору. Моніторинг регіональних ЗМІ вказує на те, що здебільшого у ролі експертів виступає вузьке коло осіб, що не дозволяє забезпечити конкуренції точок зору. Створення редакцією достатнього переліку фахівців, які б могли виступити як експерти, постійне його оновлення й доповнення дозволить не лише забезпечити баланс думок, але й урізноманітнити комунікативне поле певного ЗМІ за рахунок залучення до нього нових суб’єктів. Важливо також формувати та розвивати місцеві й регіональні громадські мережі таких експертів, що теж допоможе вирішенню цієї складової проблеми.

То що у підсумку: чи можна сформувати в українському журналістському середовищі культуру збалансованості? На наш погляд, можна і приклади успішного здійснення такого завдання відомі. Проблеми на цьому шляху хоча й складні, системні, але їх цілком можна подолати. І для цього потрібні час і таке ж системне докладання зусиль. Зусиль як самих журналістів, так і суспільства…

Валерій Дрешпак, доктор наук з державного управління, професор, завідувач кафедри інформаційних технологій та інформаційних систем Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, експерт прес-клубу Дніпропетровської обласної організації
Національної Спілки журналістів України

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *