Наталя Стеблина

В Одесі в матеріалах про переселенців бракує позитивних прикладів – Стеблина

Оприлюднено Оприлюднено в Аналітика

Кажуть, що саме місцеві ЗМІ найбільше відповідають за виконання функцій інтеграції та соціалізації спільноти. Британський вчений Расмус К. Нільсен зазначає, що саме регіональна преса формує «відчуття місця», «відчуття причетності», в результаті чого територія і люди, які її населяють, стають значимими для конкретного індивіда. Інтеграція місцевої громади важлива як для демократичних процесів (участі у місцевих справах, контролі за владою), так і для формування спільноти, де ніхто не почуватиметься відкинутим геть.

Інтеграція та соціалізація важливі для українських місцевих мас-медіа ще й тому, що з 2014 року і до сьогодні до різних регіонів України переїхало 1, 59 мільйонів переселенців із Донбасу і Криму. Третина з них, згідно із даними Міністерства тимчасово окупованих територій, залишаться на новому місці й після закінчення конфлікту. Відтак, ЗМІ мають допомогти як переселенцям «обжитися» на новому місці, так і місцевим мешканцям – прийняти і зрозуміти їх.

Для того, щоб відстежити як це відбувається на практиці, ми вирішили проаналізувати ситуацію в Одесі. Цей регіон посідає шосте місце за кількістю переселенців в Україні. Згідно з даними Міністерства соцполітики, в області зареєстровано близько 43 тисяч внутрішньо переміщених осіб.

Як показує моніторинг Інституту демократії імені Пилипа Орлика, за дві останні хвилі досліджень (травень, серпень 2017 року), з восьми видань лише одне – «Трасса Е95» згадало про тему одного (!) разу. Ми вирішили детальніше розібратися у проблемі, для чого проаналізували матеріали про переселенців на двох популярних одеських сайтах «Думская» и «Трасса Е95» за травень-жовтень 2015 року та листопад-квітень 2016-2017.

ТРОХИ ТЕОРІЇ

Проблема міграції сьогодні актуальна, звичайно ж, не тільки для українських медіа. Цікаво, що журналісти різних країн можуть використовувати щодо відображення біженців/мігрантів однакові підходи. Як зазначає Е. Фіддіан-Куасміеч, біженці та мігранти можуть відображуватися у ЗМІ як ідеальні або ж як погані громадяни, залежно від контексту. Приміром, вони можуть сприйматися як корисні для суспільства, якщо є економічно незалежними або ж володіють потрібними для спільноти навичками чи престижною освітою. Також позитивно сприймаються ті мігранти/біженці, щодо яких очевидним є фактор вразливості: приміром, з цього приводу ставлення до біженців із Сирії у міжнародній пресі буває більш прихильним, ніж до громадян, що виїхали із сусідніх країн. Адже час від часу повідомлення про війну у Сирії стають для міжнародної преси топ-темою.

Т. А. Ван Дейк пише, що журналістам взагалі властиво розмежовувати суспільство на ми-групи та вони-групи і, звичайно, найбільш актуальним такий поділ стає під час висвітлення теми міграції. Як зазначає О. Санта Ана, «добрі» й «вразливі» біженці/мігранти допомагають журналістам показати місцеве населення альтруїстичним, уважним, дбайливим, у той же час «погані» та «егоїстичні» біженці/мігранти подаються як загроза здоровому, незалежному «тілу» суспільства.

Також важливо звертати увагу на метафори, які вживають журналістів. Наприклад, про біженців/мігрантів зазвичай пишуть як про масу, не розрізняючи окремих осіб. Також вживаються дієслова на кшталт «заполонили», інколи навіть – «окупували». Якщо подібне сприйняття з’явилося, то це може бути свідченням до подальших неприємних трансформацій – біженці/мігранти починають зображуватися як загроза суспільству, як потенційні злочинці та ін. За такої ситуації й мови не може бути про соціалізацію чи інтеграцію, оскільки тут уже зустрічаємося із дискримінацією, намаганням робити висновки про окрему людину на основі хибних уявлень про те, що сам факт її приналежності до певної спільноти є вирішальним щодо її поведінки, образу життя та ін.

ЧИ РОЗРІЗНЯЮТЬ «БІЖЕНЦІВ» ТА «ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ»?

Ситуація в Україні, звичайно, має свою специфіку. Зокрема, ми не говоримо про біженців чи мігрантів, вживаючи слово «переселенці». В українському законодавстві зустрічаємося із формулюванням «внутрішньо переміщені особи», і стаття 14 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» забороняє їх дискримінацію «при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами».

В одеських ЗМІ інколи слова «біженець» та «переселенець» вживаються як синоніми. Майже у третині матеріалів журналісти видання «Думская» використовують слово «біженець» (21 – «переселенець», 9 – «біженець»). «Трасса Е95» вжила слово «біженець» тільки одного разу – у матеріалі про пограбування храмів Одеської єпархії УПЦ (МП). У решті матеріалів читаємо тільки про «переселенців».

АКТИВНІ ЧИ ПАСИВНІ?

Читаючи новини місцевих інтернет-видань, ми також визначали роль, в якій показуються переселенці, і тут значно переважають ті, хто просто пасивно отримує допомогу від влади, волонтерів, міжнародних організацій чи місцевих мешканців.

Переселенці, Одеса

З-поміж таких текстів, звичайно, є «джинса». Адже для деяких політиків/бізнесменів переселенці – просто «тло» для чергової PR-акції. Приміром, читаємо такі заголовки: «Партия «Солидарность» БПП организовала в Черноморске новомодний праздник для детей–переселенцев». Діти взагалі дуже часто з’являються у матеріалах із ознаками замовності, причому у матеріалі може бути до десятка фото із одним і тим самим сюжетом «Я і знедолені діти».

Також є приклади пресрелізму, як наприклад «Вынужденным переселенцам в Одессе оказывают медицинскую помощь наравне с горожанами». Передруковуючи заяву місцевої влади, журналісти просто констатують факт: все добре, переселенцям допомагають. Звичайно, про те, щоб перевірити цю інформацію, не йдеться.

Якщо ж матеріал про переселенців не містить ознак замовності, то все одно в ньому робиться акцент на тому, хто допомагає. Реакції ж тих, хто допомогу отримав, зазвичай немає взагалі. Звернімо увагу навіть на формулювання заголовків: «Одесские волонтеры продолжают выдачу помощи переселенцам» або «Одесситы собрали портфели для детей переселенцев». У текстах зустрічаємося або із констатацією факту: стільки-то зібрали й роздали, або із цитатами волонтерів. Переселенцям же зазвичай слова не дають.

Важливо також, як їх описують. Ось цитата з одного матеріалу:

…за помощью обращаются абсолютно разные люди. Кто-то принимает ее с благодарностью, понимая, что в чужом городе кто-то незнакомый просто помог тебе и твоим детям. А кто-тов ответ начинает выказывать претензии, что «вы мне должны», и что «мало». Как бы там ни было, по словам активистов, за последний год поток женщин, требующих помощи заметено спал. Если еще зимой за продуктовыми пайками приходили по три-четыре сотни человек, то сегодня приходит около сотни“.

Тут впадає в око «невдячність» переселенців. Оскільки контексту бракує, то сприймається це так, ніби на щедрість, альтруїзм волонтерів переселенці реагують неадекватно. Ще один момент – слово «поток». Як ми вже зазначали вище, це ознака стереотипного бачення. Адже у «потоці» не може бути індивідуальностей, тільки маса.

До речі, подібний підхід до зображення переселенців відбивається і на фотографіях. Звернімо увагу на цю світлину:

Переселенці, Одеса

Для автора цього знімка навіть обличчя не є важливими. Те, на чому він зосереджує увагу – факт отримання допомоги.

Взагалі на фотографіях переселенці зазвичай показуються або в масі, або на тлі мішків з одягом. Дуже типовою є наступна світлина:

Переселенці Одеса

Фактично саме так найчастіше показують переселенців: вони перебирають речі (а отже, «невдячні»), до того ж, речей багато (отже, «у них все є»).

Проте якщо йдеться про тих, хто надає чи передає допомогу, то тут журналісти використовують жанр фотопортрету. Таким чином, протиставлення «пасивні», «безпомічні» переселенці / активні, альтруїстичні місцеві мешканці стає ще більш очевидним.

ПОЗИТИВНИЙ ПРИКЛАД

Тим не менш, одеські журналісти пишуть і про успішних переселенців. З цього приводу варто відзначити рубрику сайту «Трасса Е95» «Среди нас». Журналісти беруть інтерв’ю у тих, хто відкрив бізнес на новому місці, дізнаються про перепони, які довелося здолати. Подібні тексти подаються у вигляді інтерв’ю із фотографіями. І, звичайно, руйнують стереотипний підхід більшості одеських ЗМІ до зображення переселенців виключно як «знедолених», «безпомічних», «беззахисних».

«Думская» не має окремої рубрики, де б йшлося про історії успіху, проте все ж подібні тексти також зустрічаємо. Наприклад, відеосюжет про те, як переселенці у Маяках «новую жизнь начали». Також інтернет-видання пише про військових моряків з Криму.

* * *

Як показали дослідження Інституту демократії імені Пилипа Орлика та міжнародної організації «Інтерньюз», українські ЗМІ, в тому числі й місцеві, не задовольняють інформаційні потреби переселенців. Саме тому основним джерелом інформації для них лишається особиста комунікація («із вуст в вуста») та мобільні телефони. А саме через особисту комунікацію найкраще поширюються чутки, з-поміж яких можуть бути й спеціально підготовані «меседжі».

Наявність в одеських ЗМІ історій успіху переселенців, звичайно, дають привід для оптимізму. Проте говорити про те, що місцеві видання сприяють інтеграції й соціалізації переселенців у повній мірі – зарано. Для цього недостатньо лише позитивних прикладів. Для цього потрібно побачити у переселенці «одесита», який не є пасивним тільки тому, що не побоявся почати нове життя на новому місці.

Наталя СТЕБЛИНА, координатор одеської експертної групи Інституту демократії імені Пилипа Орлика

(вперше опубліковано на сайті газети “День“)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *