Аналітика

Тенденції в регіональних засобах масової інформації України

Оприлюднено

Світлана Єременко, медіа-експерт, керівник проекту з моніторингу регіональних ЗМІ, Інститут демократії ім. Пилипа Орлика.

Світлана Єременко, медіа-експерт, керівник проекту з моніторингу регіональних ЗМІ, Інститут демократії ім. Пилипа Орлика

  1. Незважаючи на зміну влади в Україні, прагнення країни до оновлення, заклики до люстрації, в умовах потужної інформаційної агресії і жорстокої неоголошеної війни Росії проти України, регіональні ЗМІ, в більшості, майже не змінили свою редакційну політику і продовжують дезінформувати своїх читачів, а під час передвиборчої кампанії заробляють на кандидатах, друкуючи приховану рекламу. Під час передвиборчих перегонів у вересні – жовтні 2014 кількість замовних матеріалів у Львівській, Сумській, Харківській області зросла утричі порівняно з липнем, у Житомирській та Чернівецькій областях таким був визнаний кожен другий матеріал; у Дніпропетровській джинса складала 40%.
  2. Маніпулювання й розміщення великої кількості джинси відбувається за рахунок порушення журналістами базового стандарту – об’єктивності і збалансованості. Загрозливих масштабів цей феномен набуває в період гострих політичних подій у країні. Такими були і період перед парламентськими виборами 2012, вірогідним підписанням Угоди про Асоціацію з ЄС (листопад, 2013), Євромайданів (протесних акцій), Майдану, виборів Президента, позачерговими парламентськими виборами. Наприклад, у жовтні чернівецькі газети «Свобода слова» та «Час» розмістили 90% (!) матеріалів із ознаками замовності.
  3. За роки «кріпосного права» журналісти забули про відповідальність перед суспільством. Тобто, закликаючи суспільство до оновлення, самі медіа та журналісти змінюються вкрай повільно. Звиклим працювати за режиму жорсткого контролю й залежності від місцевої влади, регіональним ЗМІ та журналістам вочевидь нелегко перейти на інші принципи діяльності, як це є за сформованого цивілізованого медіа ринку у демократичних країнах.
  4. Загальна кількість джинси з нового року (у січні-лютому 2014) зменшилась, але, як уже можна зробити висновок зараз, це відбулось не під впливом Майдану. На жаль, журналістської революції гідності, за висновками експертів, не відбулося. Тимчасове зниження кількості джинси можна пояснити тим, що, по-перше, замовники її були розгублені та дезорієнтовані подіями у суспільстві. Також, деякі видання, не маючи сміливості підтримати протестувальників, зайняли позицію очікування на нових «господарів» та замовчували теми Майдану, політичних та суспільних перетворень. До таких можна віднести «Слобідський край» (Харків), сумські комунальні газети «Вперед» і «Білопільщина», донецькі: тижневик «Панорама» (зараз не виходить), газета «Жизнь» (зараз не виходить). Харківські видання «Время» ( власник Фельдман) та «Харьковские известия» замовчують навіть війну!
  5. Регіональні медіа, в більшості, не усвідомлюють власної соціальної відповідальності, про що свідчить, зокрема, березневий моніторинг 2014 року: в умовах окупації Криму та інформаційної агресії з боку Росії, підвищення проявів сепаратизму на сході та півдні України регіональні ЗМІ продовжували дезінформувати громадян за допомогою джинси (11% від суспільно значимого контенту). Березнева джинса в основному стосувалася тем анексії Криму та сепаратизму у східних областях.
  6. Під час трагічних подій на Майдані найбільш об’єктивно висвітлювали події та подавали різносторонню й збалансовану інформацію журналісти Львова, де багато видань зробили Майдан топ-темою, натомість деякі медіа Криму, Харкова та Донецька розгоргули справжній антиукраїнський та антимайданівський шабаш. В гарячі місяці протистоянь, у той час, як їхні колеги висвітлювали події на Інститутській, Грушевського та Майдані, ризикуючи власним життям, інші – сіяли паніку, залякували бандерівцями, закликали до насилля, збуджували ненависть та агресію, зневажливо відгукувались про учасників протестів. Ось кілька красномовних заголовків у «Крымской правде» http://osvita.mediasapiens.ua/material/27330: «Бандеровцы не пройдут!», «Власть! С фашистами и бандитами не договариваются. Огонь на поражение!», «Еврофашизм в Крыму не пройдет»; у «Харьковских известиях»: «Фашизм не пройдет», «Революции требуют жертв» (саме так цинічно після жорстокого побиття студентів) тощо.
  7. Важливо відзначити, що в останній час крім засилля джинси постала проблема інформаційної окупації – у полоні російської пропаганди близько 5 мільйонів громадян Луганської та Донецької областей. З 1500 газет у Донецькій області (крім маріупольських) жодна не повідомила про мирні ініціативи Президента. В областях працює 10 російських каналів, які проводять антиукраїнську пропаганду. Обласні державні канали, які контролюються сепаратистами, закликають вступати до лав терористів, шукають військових спеціалістів, медперсонал. Ми опинилися в ситуації, коли ні Президент, ні влада не можуть напряму звернутися до жителів Луганської та Донецької областей.
  8. В той же час помітні й прогресивні тенденції: вперше за час моніторингу в березні у газеті «Вінничина» (де раніше ми відзначали до 50% джинси) не було зафіксовано жодного замовного матеріалу. Особливий прогрес експерти помітили також в друкованих виданнях Сум, якщо взяти до уваги, що протягом двох років моніторингу сумські журналісти залишалися своєрідним лідером із розміщення джинси. У березні показник матеріалів із ознаками замовності в Сумах впав удвічі! У харківській газеті «Слобідський край» (де траплялося, що кожен другий матеріал мав ознаки замовності) помітно покращилась ситуація з дотриманням журналістських стандартів. У квітні в цьому виданні не зафіксовано жодного замовного матеріалу. Всі ці газети комунальні, отже їх успіхи однозначно пов’язані зі зміною влади після перемоги Майдану та втечі Януковича – зменшився тиск.
  9. Також, вже кілька місяців поспіль не зафіксовано жодного матеріалу з ознаками замовності в он-лайн виданнях «Новости Донбасса» та «Ура Інформ» (зараз сайт закрився), що вигідно вирізняє ці медіа від друкованих ЗМІ Донеччини. Покращилась ситуація з дотриманням стандартів та маркуванням матеріалів у журналістів.
  10. В кримських ЗМІ ще в квітні експерти помітили тенденцію до переходу більшості кримських ЗМІ до лав пропагандистського російського простору. Кримські медійники поступово перетворюються на інструмент путінської пропаганди держави -окупанта.
  11. І ще одна тенденція. Те, що депутати минулого скликання в черговий раз не проголосували закон про роздержавлення ЗМІ означає, що влада прагне діяти старими методами: використовувати підневільних журналістів та тримати медіа «у кайданах». Звичайно, зручно мати керований інформаційний ресурс, в якому можна регулярно безкоштовно (вірніше, за бюджетні кошти) піарити себе улюблених та власну політичну силу. Сподіваємось, що нова влада сприятиме позитивним змінам в інформаційному просторі.

Критерії оцінки вашого моніторингу.

При оцінці контенту регіональних медіа експертна група Українського освітнього центру реформ використовує методологію, яка розроблена проектом «У-Медіа» Інтерньюз Нетворк ( спільно з Інститутом масової інформації (http://imi.org.ua) та неурядовою організацією «Телекритика» (www.telekritika.ua). Моніторингова група визначає матеріали із ознаками політичної і комерційної замовності та цензури за такими критеріями: матеріал відстоює або просуває інтереси однієї сторони; цілком або майже ідентичний матеріал надрукований в інших регіональних та всеукраїнських ЗМІ; експертами є особи, які некомпетентні коментувати подію або процес; безпідставно акцентується увага лише на позитивних або негативних характеристиках суб’єкта; матеріал містить елементи, які сприяють реалізації товарів, робіт або послуг одного суб’єкта; «протокольні» матеріали з заходів чиновників/політиків, в яких відсутня зрозуміла суспільно-важлива новина.

До оцінювання відбираються тільки суспільно-важливі публікації. Ми не розглядаємо матеріали на історичну, культурну, спортивну тематику. Щомісяця оцінюється близько тисячі матеріалів: 600 – 700 у друкованих та до 300 в електронних виданнях.

На нашу думку, цих критеріїв цілком достатньо для того, щоб побачити реальну ситуацію, яка склалася в регіональних ЗМІ. Хоча деякі наші експерти, як Роман Шостак (Львів) та Алла Ярова (Суми) пропонували додатки ще й критерій щодо оцінки мови. Бо, як відзначає наша експертна група, з мовою написання та грамотністю журналістів сьогодні існує також велика проблема.

Важливо, що оцінюючи ситуацію в Криму, на сході, заході та у центрі ми фактично маємо зріз України і можемо узагальнювати. Тобто та картина, яку  спостерігає експертна група УОЦР, характерна і для інших областей. Наші висновки підтвердили й матеріали, які подавалися регіональними журналістами з інших областей на конкурс «Якими повинні бути місцеві ЗМІ?», що проводився «Телекритикою» в рамках проекту MyMedia.

Рекомендації щодо покращення ситуації в медіа

У тій ситуації, що склалася в українських медіа не можна говорити про якийсь один крок чи захід, який допоможе позбавитися «джинси». Це має бути добре продуманий розроблений комплекс заходів. Починати необхідно з розроблення державної інформаційної політики та програми захисту інформаційного середовища.

Найперше, в Україні потрібно формувати цивілізований медіаринок, який би стимулював здорову конкуренцію між виданнями – це найважливіше.

Необхідно підвищувати професійний рівень журналістів, який за останні 10-15 років катастрофічно впав (комплекс причин – це окрема тема). Як з’ясувалося в ході наших обговорень в рамках моніторингу, деякі редактори та журналісти не знайомі зі стандартами, кодексом журналістської етики, «Законом про рекламу». Зокрема, його вимогою позначати замовні матеріали словом «реклама», або «на правах реклами». Отже, громадським медіа – організаціям варто проводити більше майстер-класів досвідчених журналістів, семінарів, тренінгів саме в регіонах.

Регіональні журналісти визнають, що їм не вистачає професійних знань, досвіду, але  не всі з них мають можливість поїхати до Києва. Часто буває, що журналісти прагнуть підвищити свій професійний рівень, але до участі у медіа-заходах їх не відпускають редактори. Тому, важливо починати з редакторів та власників, яким потрібно пояснювати, що професійний журналіст – це авторитет і капітал видання. Підвищення професійного рівня журналістів і, відповідно, якості контенту – важливе завдання.

Також одна з причин «джинси» – низький рівень медіаграмотності населення, відсутність запиту на об\’єктивну інформацію, чим і користуються деякі редактори та журналісти. Тому варто якомога швидше вводити курс медіаграмотності у середніх школах і вирішувати це на державному рівні. Громадські організації могли б взяти на себе проведення семінарів з медіаграмотності для дорослих.

Регіональні журналісти залежні і фінансово, бо отримують значно менше своїх столичних колег (в середньому від 1500 до 2500 грн). Фінансова несвобода породжує несвободу ментальну та провокує самоцензуру і «джинсу». Тому, журналістам потрібно об’єднуватись у незалежні профспілки, НДО та вимагати від власників достойних зарплат за свою працю.

На сьогодні в Україні існує близько 700 державних видань. Деякі з них пристойно виживають, але більшість ледве на ладан дихає. Щороку на їхнє утримування держава витрачає більше сотні мільйонів гривень з державного бюджету. В середньому на одну газету 156 тисяч гривень. Саме ці видання  гальмують формування  медіаринку в Україні.

Потрібно якомога швидше ухвалювати закон про роздержавлення ЗМІ. Якщо  закон буде ухвалено, протягом кількох років відбудеться природний відбір,  виживуть сильніші, підвищиться конкуренція. У професії залишаться найбільш фахові журналісти. Зрозуміло, що частину комунальних видань викуплять олігархи,  але ж можливість приватизувати видання буде й у трудових колективів.

За нашими спостереженнями, приватні видання справді більше турбуються про якість змістового наповнення, краще дотримуються кодексу журналістської етики, й зокрема, більше переживають про результати моніторингу, вочевидь турбуються про свій авторитет у читача. Вінницька газета «Реал», «Севастопольская газета», феодосійська «Кафа» , «Донбас», львівська «Експрес», сумська «Данкор»  можуть бути прикладом дотримання журналістських стандартів.

Міністерству освіти варто більш прискіпливо ставитися до видання ліцензій. Зараз в Україні 40 вишів випускають журналістів. Серед них філологічні, іноземних мов, соціальних дисциплін… тощо. Чомусь уважається, що готувати журналістів дуже легко. Всі ці «шарашкіні контори» не мають достатньої кількості фахових викладачів – і це ще одна причина «джинси». Із роздержавленням ЗМІ автоматично відпала б потреба у такій кількості факультетів журналістики.

За даними дослідження медіа і медіааудиторії, які проводила компанія InMind , 73% журналістів знайомі з Етичним кодексом журналіста, натомість 27% – незнайомі. За цими ж даними 43% редакційних колективів прийняли Кодекс, 14% – ні, 44% – користуються тільки деякими його положеннями, але і в цьому разі рішення приймаються власником ЗМІ.

Те, що деякі журналісти уявлення не мають про журналістські етичні норми особливо помітно зараз, в умовах війни. Друкуючи відверто натуралістичні фото, недостовірну інформацію українські журналісти «кидають дрова» у вогнище російської інформаційної пропаганди, сіють страх, паніку, погіршують моральний та психологічний стан людей, багато хто з яких і так знаходяться на грані нервового зриву.

Важливо активізувати діяльність Комісії з професійної етики. Варто в кожному журналістському колективі популяризувати та обговорювати Кодекс журналістської етики, проводити тренінги, семінари на цю тему.

Важливо частіше говорити про відповідальність журналіста перед суспільством. Останніми роками у суспільстві нівелювалося поняття суспільної відповідальності медіа – необхідно його відновлювати.

Переконана, що варто припинити практику запрошення медіа-менеджерів, ведучих та журналістів з Росії та будь – яких інших держав. Вони займають робочі місця українських журналістів, гальмують їх професійний розвиток, та, найстрашніше, деякі з них проводять відкрито чи приховано антиукраїнську політику.Не можна довіряти громадянам чужої (ворожої) держави формувати інформаційний продукт, який упливає на свідомість громадян України. 

Щодо успішних практик, то вони справді є.

Найяскравіший приклад позитивної трансформації  маємо у Донецьку. Напочатку моніторингу, у березні минулого року на сайті «Новости  Донбасса»  експертами було зафіксовано 50% матеріалів із ознаками  замовності, а вже протягом кількох місяців цього року – жодного. Інтернет- видання почало вимогливіше ставитися до якості власного контенту.

Ще один приклад, вінницька газета «Реал» (приватна), яка почала виходити 3 роки тому. За цих три роки досягла накладу – 20 тисяч екземплярів, непогано як для регіональної газети у наш час інтернету. Тут чітко дотримуються журналістських стандартів і майже зовсім не друкують реклами та матеріалів з ознаками замовності. В газеті працює 5 журналістів і вона прибуткова.

На першому Львівському медіафорумі виступав Ігор Починок, редактор газети «Експрес». Він доводив, що видання може бути прибутковим без друкування матеріалів з ознаками замовності. Справді газета Експрес»,за результатами моніторингу, краща за дотриманням журналістських стандартів.

У Феодосії виходить газета «Кафа», яка «джинсу» принципово не друкує та суворо дотримується професійних стандартів. При цьому вона є прибутковою. Газета виходить тричі на тиждень як «Кафа деловая. Юго-восток Крыма», «Кафа Керчь», «Кафа субботняя». Думаю, цей приклад є наочним доказом,  що бути прибутковим без друкування «заказухи» – це реально.

За даними нашого моніторингу найменше дезінформують читачів, а значить розміщують замовних матеріалів газети «Експрес» (Львів); «РЕАЛ» (Вінниця); «Ратуша» (Львів) ; «Данкор» (Суми); «Субота –плюс» (Запоріжжя», сайти: «Об\”єктив» (Харків); «Новости Донбасса». Значить, не вдаватися до «джинси» – це можливо, головне бажання. Я думаю, варто було б якомога ширше пропагувати досвід таких видань, які не практикують друкування замовних матеріалів.

Кількість «джинси» також пов’язана з падінням авторитету професії, відсутністю усвідомленої мотивації у тих, хто приходить у журналістику. Тому я наголошую, що потрібно підвищувати авторитет журналіста і професії. Це можливо лише через постійне навчання та підвищення професіоналізму медійників.  Підвищенню авторитету професії журналіста сприяють такі заходи як конкурс «Честь професії», медіа- форуми (на кшталт Львівського), майстер-класи авторитетних журналістів для студентів факультетів журналістики.

Головне, ми мусимо зрозуміти, що без справді незалежних авторитетних медіа та професійних журналістів ми не зможемо побудувати нову Україну.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *