“Я сама внутрішньо переміщена особа”, говорить Олеся Цибулько, радник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб.
О. Цибулько взяла участь в засіданні круглого столу “Адаптація переселенців у місцевих громадах: роль комунікації в цьому процесі”, організованому Інститутом демократії ім. Пилипа Орлика 21 березня в Києві. Ми знайомимо з основними тезами її виступу.
Хочу сказати, що я брала участь у багатьох заходах, і питання завжди одні й ті самі. Здається, що ми ходимо по колу, хоча, є і позитивний досвід.
Мені сподобалась розмова з журналістами, яких дійсно хвилювали багато запитань, і які дійсно хотіли навчитися того, як висвітлювати події, не розмовляючи мовою ворожнечі про переселенців.
Якщо говорити про комунікації, то згідно до результатів дослідження, коли питали людей, як ви ставитесь до переселенців, виявилися певні закономірності. Краще ставляться до переселенців в східних регіонах, центральній Україні і гірше – в західній Україні і в Києві. Коли почали цікавитися, чому ж саме така тенденція склалася, то запитали людей про особистий досвід спілкування з переселенцями. Виявилося, що у людей, які мали досвід спілкування з переселенцями в реальному житті, було краще ставлення до них, ніж у людей, у яких не було в житті такого контакту. Виявилося, що інформація, яка надходить зі ЗМІ не здатна замінити живе спілкування. Люди, які упереджено ставляться до переселенців і їхніх проблем, жодного разу не стикалися з ними у житті, а своє ставлення формують на повідомленнях з медіа.
І ми зрозуміли, що це дійсно проблема.
Якщо відверто говорити, то всі ці три роки влада не була зацікавлена у вирішенні питань, про які ми тут говоримо. Першим кроком, який хоча б показав, що в уряді хочуть щось змінювати, було створення міністерства, яке би дійсно займалося цими питаннями і яке мало б право подавати нормативно-правові акти. У нас створено зараз 5 робочих груп, спільно з Радою Європи, які саме займаються розробкою цих законодавчих актів, законопроектів, нормативно-правових актів, які можуть змінити стан справ.
Звичайно, ми не можемо впливати на цілу низку питань, пов’язаних із соціальною політикою. Це не наші повноваження, а міністерства соціальної політики. Але ми можемо щось вирішувати.
Перше – це кредитування , не оте “ощадбанківське”, тому що насправді це комерційне кредитування – вони просто запропонували комерційний кредит для переселенців. Єдиний плюс тут в тому, що, на жаль, банки взагалі не хочуть давати жодних, навіть комерційних, кредитів переселенцям. Ми зараз працюємо над кредитуванням переселенців з урахуванням максимальної вартості житла у 20 тис у.о. Там буде передбачено понижену ставку і навіть певну грантову частину. Деталей я не маю ще, бо зараз експерти саме над цим працюють. Німецькі гроші дозволять профінансувати відсотки за цими кредитами.
Друге питання – це програма “доступне житло”, яка надає змогу учасникам АТО і внутрішньо переміщеним особам отримати 50% на купівлю житла від держави, а 50% – вкласти своїх коштів. Там є обмеження по площі житла, що припадає на одну людину і є обмеження по доходу на сім’ю. Тобто, якщо сім’я заможна, то вона може взяти кредит, а не брати грантову частину від держави. Зараз важливий момент – знайти кошти на цю програму
І третє з того, над чим ми працюємо, це допомога для тих переселенців, в яких взагалі немає нічого, тобто вони не можуть ані кредит взяти, ані якусь частку внести, вони можуть розраховувати тільки на державу. Це дуже важке питання, тому що, насправді, навіть якщо місцевий орган влади захоче вирішити проблеми переселенців (наприклад, так було в Бахмуті, вони реконструювали гуртожиток), вони не зможуть знайти законодавче підґрунтя, щоб надати ці квартири переселенцям, тому що немає закону, який би це регламентував.
Навіть в цьому є проблема. От саме над цим ми працюємо.
Також ми розглядаємо питання щодо того, як воно буде надаватися. Поки нами запропоновано, щоб у тих, хто має житло на непідконтрольній території, ми просто будемо брати документи на нього, і надавати житло тут. Після закінчення конфлікту вони зможуть обирати, або вони повертаються в своє житло на тій території, якщо воно не було зруйноване, або вони залишаються жити в цьому соціальному житлі, яке було надане їм тут.