Заходи

У Чернівцях дискутували про реагування на інформаційні виклики в умовах війни

Оприлюднено

26 травня в Чернівцях з ініціативи Інституту демократії імені Пилипа Орлика відбувся круглий стіл на тему «Інформаційний простір України: нагальні виклики в умовах війни та інформаційної агресії».

26 травня в Чернівцях з ініціативи Інституту демократії імені Пилипа Орлика відбувся круглий стіл на тему «Інформаційний простір України: нагальні виклики в умовах війни та інформаційної агресії». Медіаексперти та науковці Чернівецького національного університету обговорили найгостріші загрози, що їх зазнає інформаційний простір держави через війну Росії проти України та намагалися віднайти оптимальні та водночас нестандартні (асиметричні) рецепти реагування.

Керівник проекту з моніторингу регіональних ЗМІ Інституту демократії ім. Пилипа Орлика Світлана Єременко презентувала учасникам круглого столу аналітичний звіт про проблеми, з якими стикається нині Україна через агресивну інформаційну війну Росії передусім на окупованих територіях. Вона зазначила, що за результатами моніторингу медіа Донецької області у січні і березні «ми прийшли до висновку, що одна з найбільших наших проблем, як є в інформаційному просторі України на сьогодні – це ізоляція окупованих територій».

Відтак розробники стратегій і тактик України в інформаційній сфері мали б не тільки враховувати цей факт як даність, але й зрештою зробити належні висновки з нього та спробувати вибудувати державну інформаційну політику в такий спосіб, щоб вона була спроможною адекватно реагувати на цю загрозу.

«На жаль, в цей же час українська влада робить дуже мало для того, щоб поширювати інформацію з великої землі. До цього часу на окупованих територіях не працюють українські телеканали. Вони де-не-де пробиваються, але загалом ефект від цього мінімальний. Мало того, не краща ситуація і на територіях, власне, підконтрольних українській владі. Там працюють українські канали, але, на жаль, там й досі працюють російські канали», – каже Світлана Єременко.

Учасники круглого столу висловили критичні, а подекуди і різкі зауваження щодо того, як діагностувати той стан, в якому нині опинилися інформаційні простір та безпека України.

Дмитро Гнап, фундатор агенції «Слідство. Інфо», журналіст-розслідувач вважає,  «що найголовніша проблема навіть не в тому, як нам в інформаційному плані переконати захоплені території Донбасу в тому, що Україна краще, ніж Росія. А задача номер один – це максимально втримати прифронтові території. Я кажу про решту території Донецької та Луганської областей, про Харківську та Сумську області тощо, де зараз продовжується інформаційна агресія Росії.»

\"\"Політолог Ігор Гаврада зауважив: «Коли ми говоримо про інформаційну війну, яка є складовою агресії Росії проти України, то тут немає регіонів, які ця війна оминає. Якщо у війні звичайній є прифронтова зона, є тил, є глибокий тил, то в інформаційній – тилів немає, а тому лінія інформаційного фронту пролягає в кожному місті. Ми пам’ятаємо, як протести проти мобілізації влітку 2014 року, а особливо в румуномовних районах Чернівецької області, активно підігрівалися через російські медіа.»

Учасники говорили про те, що до честі буковинських журналістів, попри поодинокі випадки некритичного передруку прямого слова бойовиків та терористів, останнім часом спостерігається, що місцеві медіа не лише правильно розуміють суть того, що відбувається на сході, але й відповідально підходять до використання номінацій. Тобто називають речі своїми іменами – «агресія», «окупація», «війна».

В цьому контексті заслуговує на схвалення ініціатива ряду журналістських організацій («Телекритика», Інститут масової інформації, Інтерньюз-Україна) щодо популяризації рекомендацій, які дозволяють медійникам вірно розуміти значення, а отже і коректно використовувати такі терміни як «сепаратисти», «бойовики», «терористи», «пособники», «колаборанти» тощо. Адже смислова визначеність та єдність трактувань дозволяють впорядковувати в свідомості громадян той величезний масив, на перший погляд неоднозначної та складної, інформації, яку вони щодня отримують із медіа.

Анатолій Круглашов, доктор політичних наук, завідувач кафедри політології та державного управління Чернівецького національного університету, наголосив: «Проблема полягає в тому, що українське суспільство довгий час жило в полоні ілюзій про «мирне небо над головою», які з одного боку дісталися нам у спадок від СРСР (пам’ятаєте – «Главное, чтобы не было войны»), а з іншого – активно пропагувалися в пострадянський час (політична еліта та керівництво держави казали «при всіх наших труднощах головне, що в Україні немає війн та конфліктів»). І ми, заколисані цими ідеями, не звертали увагу ані на військову безпеку, бо скорочували армію, знижували її боєздатність, відмовлялися від євроатлантичної інтеграції та оголошували позаблоковий статус, ані на відповідну інформаційну політику, яка б відповідала вимогам національних інтересів та безпеки.

Сьогодні інформаційна агресія Росії стосується не тільки України і пострадянського простору, вона стосується і власне Європи, і ключових гравців світу. В цьому контексті важливо пам’ятати, що Європейський Союз не має більш-менш єдиної інформаційної політики. А відтак і Україна, і Європа, і світ початкову фазу інформаційної війни програли.

Але сьогодні ця фаза минула, тому постає питання, а що зроблено? По-перше, інституційні ініціативи української держави, поки що, своєї спроможності не підтвердили. Спроба створити на «російського Геббельса» свого «українського Геббельса» не спрацювала. По-друге, складається враження, що ми нічого не знаємо і не переймаємо із інформаційно-пропагандистського досвіду світових воєн ХХ століття та «холодної війни» – ми починаємо начебто «із нуля» і чекаємо, коли ситуація само по собі розсмокчеться. По-третє, позиція українських медіа та тих, хто формує державну інформаційну політику, вона є програшною із самого початку. Бо якщо ми беремо за основу реагування на інформаційні викиди та атаки Росії, то ми вже програли, бо виявляємося в ролі сторони, яку загнали в кут і яка, в кращому випадку, зайняла позицію глухої оборони.

Тільки асиметрична політика, тільки розгортання інформаційного наступу не лише на нашій території, але й на території Росії та її союзників, може врівноважити і рано чи пізно виправити ситуацію, де ми є слабкою, атакованою і підкореною стороною.

Єдине, що мене засмучує, що ті спроби відповісти на російську агресію, які навіть мали місце в нашому університеті, вони були або поєднанням такого дилетантського ентузіазму, або проявом дилетантизму від професіоналів. Я не хочу це розшифровувати, тому що це пов’язано з певними специфічними сферами діяльності, що становлять національну безпеку.

Але я кажу: вже пройшло більше року. Вже не можна перебувати в стані емоційного, інформаційного і психологічного шоку. Вже не можна робити вигляд, що це відбулося абсолютно несподівано. Ми вже більше року живемо в умовах агресії, анексії і триваючої інформаційно-пропагандистської війни та психологічної війни проти нас. Пора вже оговтатися і робити кожному скромно, але на своєму місці, не вибудовуючи при цьому дуже глобальних проектів. Тому що дуже часто вміння діяти локально підмінюється мисленням або говорінням на глобальні теми.»

\"\"«Можливо моя ідея здасться контраверсійною, – сказав Володимир Фісанов, доктор історичних наук, завідувач кафедри міжнародної інформації Чернівецького національного університету, – але ми маємо створити «європейський російський світ в Україні». Тобто мається на увазі не «Русский мир», а світ тих росіян, тих російськомовних, які не підтримують Росію, підтримують Україну, є патріотами. Є частина російської культури, яка нині на українському боці. Такий світ треба створювати для того, щоб була альтернатива тій системі, яку породив і репрезентує Путін. І це, мені здається, завдання на десятиліття.

Друга важлива проблема – це невірна, на мій погляд, політика пам’яті. Ми маємо переглянути ці моменти. Друга світова війна вона залишатиметься настільки контраверсійною, настільки тяжкою ще довгі роки.  Ми не повинні постійно імплементувати ці моменти в свідомість, наприклад, наших сучасників. Тому що молодь мислить інакше.

Мені здається, що потрібний певний меморандум тих, хто займається інформаційними справами в цій країні. Треба чітко сказати владі: якщо не буде фінансування в найближчі 5-7 років у розмірі хоча б 50-70 млн. доларів щороку, то всі потуги, в тому числі й громадянського суспільства, в інформаційній сфері не дадуть результату.

Ігор Мельничук, кандидат історичних наук, докторант кафедри політології та державного управління Чернівецького національного університету, досліджує українсько-російські відносини, вважає, що «Російська Федерація через засоби масової комунікації веде проти України так звані «консцієнтальні війни». Це означає, що метою пропаганди є не тільки поширення неправдивої інформації або і відвертої брехні, але і нав’язування певних ідей («Русский мир», «євразійство»), певних дискурсів. Тут ми кажемо про дискурсивну пропаганду, яка і ставить за мету:

а) пониження загального рівня свідомості людей, що проживають на певній території;
б) руйнування у них стійкої системи світоглядних цінностей та заміщення останніх різноманітними симулякрами;
в) руйнування традиційних механізмів самоідентифікації та заміщення їх механізмами ідентифікації нового типу через створення різних «груп участі»; впровадження у суспільство спеціально конструйованої матриці цінностей, норм поведінки та реакцій як єдино можливої моделі життєдіяльності населення;
г) знищення здатності ставити глобальні та стратегічні цілі ‒ руйнування суб’єктності цілих етносів та народів; здійснення їх цивілізаційного перевербування тощо.

З метою запобігання негативному впливу російської пропаганди в Україні Ігор Мельничук запропонував:

1) максимально обмежити по усій території України трансляції російських каналів TV та радіостанцій FM, а також українських каналів з російським контентом;
2) викривати російську брехню і демонструвати її європейцям в адаптованому для них вигляді. Іншими словами, слід розвивати громадські ініціативи на зразок «StopFake» та інших подібних проектів;
3) виробляти контент про Україну для впливових іноземних ЗМІ з метою впливу як на західних політиків, так і на місцевих громадян, тобто слід впливати як на формування масової свідомості громадян України та інших держав у вигідному для Української держави ракурсі, так і на формування проукраїнських «агентів впливу»;
4) процес інформаційного протистояння з Росією українською стороною слід перенести на більш високий – семантичний – рівень, а це означає, що Україні важливо запроваджувати семантичні інновації, які повинні бути спрямовані не на зомбування у межах якоїсь ідеології, а на формування нової комунікації, нових конструктивних, мережевих, загальнолюдських сенсів, які можуть стати перспективними на майбутнє. Зважаючи на той факт, що російська пропаганда є достатньо архаїчною та спрямована у минуле, такий підхід, спрямований у майбутнє, у стратегічному плані для України буде більш перспективним та виграшним.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *