Заходи

Інтернет та війна в Україні

Координатор одеської експертної групи Інституту демократії ім. Пилипа Орлика Наталя Стеблина взяла участь у конференції «Tweeting the War – соціальні медіа та висвітлення війни в Україні», яку організував Міжнародний центр журналістики у Вільному університеті Берліну 17-20 листопада цього року.

Події в Україні викликають неабиякий інтерес у Німеччині – зокрема у сфері наук про комунікацію. Вивчається російська пропаганда та її стратегії, фактори, що допомагають аудиторії критично сприймати повідомлення заангажованих ЗМІ, комунікативні технології, що використовувались у соцмережах активістами під час Євромайдану та інші питання. Переконатися у тому, що Україна сьогодні на порядку денному… принаймні у світовій комунікативістиці, вдалося й вітчизняним науковцям та журналістам – завдяки конференції «Tweeting the War – соціальні медіа та висвітлення війни в Україні», що була організована Міжнародним центром журналістики у Вільному університеті Берліну 17-20 листопада цього року. У конференції роботі взяла участь координатор одеської експертної групи Інституту демократії ім. Пилипа Орлика Наталя Стеблина.

Особливістю конференції, за словами однієї з її організаторок, викладача Вільного університету Берліну Анни Литвіненко, було намагання залучити до обговорення проблем не тільки вчених, але й журналістів та громадських активістів. Це була вже друга подібна зустріч, перша відбулася у жовтні в Києві.

Флоріан Тофл, дослідник з Вільного університету Берліну, розглядав питання про те, що саме потрібно знати аудиторії, щоб критично оцінювати політичні новини. Автор провів 20 інтерв’ю із російськими студентами, і встановив, що у цілому аудиторію ЗМІ можна розподілити на декілька груп, в залежності від того, як вони сприймають роботу медіа. Перша група виокремлює державні та недержавні ЗМІ, відповідно вважаючи, що перші більш піддаються цензурі та іншим обмеженням. Друга група вважає, що усі ЗМІ комусь належать, тож усю інформацію від журналістів потрібно фільтрувати. Третя група розподіляє медіа на серйозні та несерйозні (або ж якісні та жовті). І критично ставиться до інформації, яку отримує від останніх. Відповідно повідомлення федеральних каналів, які відносить до серйозних, не фільтрує.

Ірина Харук, яка працює над кандидатською дисертацією у Вільному університеті Берліну, досліджувала питання сприйняття обмежень свободи слова у російському секторі інтернету. «В Росії на телебаченні ви не знайдете думок, що потрібна свобода медіа. Говорять, що потрібні незалежні медіа. А незалежні – це державні, бо вони не залежать від олігархів», – говорить дослідниця.

Віталій Мороз з Internews-Україна, розповів про специфіку використання «Твіттера» в Україні, зокрема завдяки хештегам #elect_ua можна було здійснювати моніторинг виборів, відслідковувати порушення. З точки зору фахівця, зростання популярності «Твіттера» відбулося після подій на Євромайдані, тож із тих часів він став інструментом, що активно використовувався журналістами, політиками та активістами.

Алесь Герасименко, дослідник з Білорусі, вивчав групи активістів Євромайдану, зокрема він намагався зрозуміти, наскільки вирішальним був вплив соціальних мереж на події в країні. За висновками автора, ключові повідомлення активістів Євромайдану не досягли аудиторії на Сході країни і частково на Півдні, зокрема й через те, що серед населення цих регіонів найбільш популярною була соціальна мережа «Вконтакте». Специфікою цієї соціальної мережі є більш розважальний контент, а також непристосованість платформи до дискусій. До того ж, сервери «Вконтакте» на відміну від «Фейсбуку», розташовані в РФ, відповідно, можлива попередня модерація дописів.

Українські військові журналісти, Михайло Штекель («Радіо Свобода») та Анастасія Магазова («Deutsche Welle») порушили проблеми доступу до інформації під час війни. Анастасія Магазова, зокрема працювала на територіях, підконтрольних ДНР/ЛНР, і розповіла про те, що тамтешні «спеціалісти» переглядають публікації журналістів і можуть відмовити в акредитації, якщо висвітлення подій їм не сподобається. Михайло Штекель повідомив про embedded journalism – програму, що була розроблена Міністерством оборони України для іноземних кореспондентів: журналісти мали можливість протягом тижня жити разом із військовою частиною на передовій та збирати інформацію таким чином.

Наталя Стеблина, дослідниця з Одеського університету, розповіла про специфіку висвітлення військової тематики регіональними сайтами Одеси, звернувши увагу на те, що під час «затишшя» на фронті у мережевих ЗМІ зростає кількість кримінальних повідомлень про військових, відповідно, в аудиторії може скластися враження про військового як про агресивну, небезпечну людину. До того ж, потрібно брати до уваги й те, що на території Одеси працюють й проросійські сайти, що підтримують політику так званих ДНР/ЛНР, вони щодня повідомляють про дезертирство в українській армії, про ухиляння від мобілізації, про злочини українських військових проти цивільних – при цьому частина повідомлень має посилання на очевидців, тож перевірити цю інформацію не видається можливим.

Під час конференції дослідники та журналісти також зустрілися із мережевою редакцією «Die Zeit», головою пресс офісу Представництва Європейської Комісії в Німеччині Рейнхардом Хонігхаусом та очільником відділу інтернет- та соціальних медіа у Міністерстві закордонних справ Німеччини Себастьяном Фішером.

 

Наталя Стеблина

координатор одеської експертної групи Інституту демократії ім. Пилипа Орлика

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *