Заходи

В Маріуполі обговорили унікальний досвід переселенців та шляхи соціальної адаптації

25 листопада 2016 року в Маріуполі у вільному просторі HALABUDA відбувся круглий стіл на тему: «Деокупація свідомості через соціальну адаптацію ВПО: теорії, практики, медіа-інтерпретації». В обговоренні взяли участь переселенці, лідери переселенських громадських організацій, представники влади, експерти, волонтери та журналісти.

За даними завідувача соціологічною науково-дослідною лабораторією кафедри соціології управління Донецького державного університету управління, переселенця з Донецька Миколи Чаплика, на літо 2016 року у місті зареєстровано 102 тисячі переселенців (більше лише у Харкові – 117 тисяч).

Велика кількість з них (від 40 до 70%, за різними критеріями) націлені на повернення додому. Тож від якості цієї спільноти у значній мірі залежить майбутнє окупованих територій після їх визволення.

mariupol11

Доктор історичних наук, волонтер руху «Деокупація. Повернення. Освіта» Олена Стяжкіна вважає, що елемент деокупації свідомості, носієм якого є внутрішньо переміщені особи, вкрай недооцінений засобами масової інформації та державою. «Це навіть не про успіх. Не про успішних. Йдеться про унікальний досвід – як пережити найстрашніше, як знайти в собі сили, як переглянути наново своє життя та піти далі». За її словами, у пошуках ресурсів для деокупації/декомунізації/десовєтізації/демонополізації, Україна мусить роздивитись, як стрімко активні переселенці стають практиками та технологами суспільних перетворень: «Ті, хто в змозі допомогти собі, мають сили допомогти іншим». І саме це відбувається наразі на визволених територіях Донеччини та Луганщини.

Чи розуміє це місцева влада? Незважаючи на той факт, що Маріуполь першим здобув від Агентства ООН у справах біженців статус «Місто солідарності» – відзнаку громади, що має найкращий досвід інтеграції вимушених переселенців, заступник міського голови Маріуполя у питаннях соціальних та гуманітарних напрямків Ксенія Сухова визнала, що влада взагалі-то мало уваги звертає на активних переселенців. Її функціонал складається здебільшого з вирішення поточних проблем найуразливіших категорій ВПО, пов’язаних з організацією роботи органів соцзахисту та пенсійного фонду. Активісти ж випадають з фокусу зору влади, їх лідерський потенціал та напрацювання не затребувані аж ніяк.

Між тим, саме активні переселенці на волонтерських засадах виконують у Маріуполі багато з того, що мусить насамперед робити держава у рамках політики деокупації. Так, через «Центр соціальної адаптації постраждалих під час проведення АТО», що його очолює переселенка Марина Пугачова, комплексну підтримку здобули вже понад 10 тисяч людей. Йдеться не про гуманітарну допомогу, залежність від якої виховує в людях завчену безпорадність, а про надані можливості відчути гідність, самоповагу та відчуття свого місця у новому житті. Окрім низки корисних справ на зразок гуртків для дітей ВПО, допомоги у відновленні виплат та пенсій, Центр займається розгортанням програм розвитку самозайнятості та мікробізнесу. Внаслідок наданих волонтерами правових, економічних, фінансових консультацій та забезпечення відповідного супроводу більш ніж 600 людей змогли знайти собі роботу або навіть відкрити власну справу і створити нові робочі місця. Це приклад нового рівня свідомості, що полягає у розвитку відповідальності людини за свою родину, громаду, країну: «Хочемо ми чи ні, але нам довелося вирватися зі свого маленького світу, знайомого з дитинства – і робити це із швидкістю, що може звести з глузду пересічного європейця». За словами Марини, «вимушена» активність вимушених переселенців мусить стати найважливішим ресурсом для повернення територій, що будуть визволені, до України.mariupol4-pereselenets

Про необхідність вибору між патерналізмом/інфантильністю/очікуванням допомоги та усвідомленою дією, спрямованою на боротьбу з обставинами, розповів також керівник організації «Східна Брама» Дмитро Чичера. Його волонтерський центр «Халабуда» не відмовляє переселенцям у гуманітарці (постійні реципієнти – понад 400 родин ВПО), проте пріоритетною метою є змусити людей вийти з «зони комфорту» та власноруч змінити своє життя на краще. За словами Дмитра, травмованих людей лякає все нове, а більш за все – відповідальність. Проте невеликий відсоток тих, хто впорався із своїми страхами, перестають очікувати на допомогу та починають шукати можливості зайнятися справою. Саме таких людей підтримує Дмитро – відкриває для них безкоштовні комп’ютерні курси, навчання з проектного менеджменту, організовує творчі майстер-класи… Так спрацьовує механізм «спільної дії» – коли люди, об’єднані спільним інтересом, створюють можливості для себе та заохочують інших.

Чому про такі ефективні волонтерські та переселенські ініціативи так рідко пишуть маріупольські ЗМІ? Чому натомість з’являються агресивні публікації, які часто перекреслюють усі зусилля суспільства з адаптації переселенців?

mariupol33

Медіаексперт Світлана Єременко, виконавчий директор Інституту демократії ім. Пилипа Орлика, зазначила, що ця проблема має загальноукраїнський характер. За дослідженнями, лише 1% матеріалів ЗМІ присвячено питанням ВПО, і цей показник скорочується останнім часом. У деяких регіонах замість того, щоб сприяти адаптації переселенців, журналісти налаштовують їх проти влади та місцевої громади, а владу – проти переселенців. Гучні кампанії по дискредитації ВПО, експерт вважає продовженням інформаційної війни з боку Росії. На жаль, підігрують російській пропаганді і деякі українські журналісти.

Світлана Єременко також навела приклади замовчування проблем переселенців деякими ЗМІ. Це вона пов’язує з радянськими стандартами, за якими досі працює значна кількість регіональних редакцій: немає вказівки згори – немає публікацій.

За словами маріупольського журналіста Анни Мурликіної, головного редактора мережі міських сайтів CitiSites, проблема має психологічний підтекст – журналісти «повернулися з фронту», аудиторія теж втомилася від війни, вона очікує на поліпшення поточної ситуації для себе, і публікації про «успішних» переселенців дратують її не менш, ніж матеріали про переселенців «нещасних».

Тож журналістам необхідно постійно шукати баланс між запитом аудиторії та необхідністю висвітлення процесів, що об’єктивно відбуваються.

Директор з розвитку «МаріупольськогоТБ» Юрій Данчук, в свою чергу, визнав, що є приклади втручання влади в роботу редакцій. Однією з причин, чому проблеми переселенців погано висвітлюються, він назвав перевантаження людей інформацією, що спонукає глядачів вимикати програми, якщо вони не ідентифікують тему із собою. До того ж, існує проблема, коли успішні переселенці не вважають за потрібне розповідати свої історії на камеру, бо «їм воно ні до чого».

Тож круглий стіл у Маріуполі висвітлив низку проблем, пов’язаних з адаптацією переселенців, головною з яких є проблема відсутності комунікації між владою, ЗМІ та волонтерами і активними переселенцями. Влада підтримує лише тих, хто звертається по допомогу, ЗМІ не бачать видовищної рейтингової «картинки» у заходах, що відбуваються у волонтерських та переселенських центрах, останнім лишається демонструвати свій динамічно зростаючий потенціал хіба що у соцмережах.

Внаслідок жвавої дискусії між спікерами та гостями круглого столу деякі кроки для налагодження такої комунікації почали окреслюватися. Так, владі була запропонована допомога волонтерами, які могли б у більш зручному для переселенців графіку працювати у якості соціальних інспекторів під час перевірок. Представник влади обіцяла подумати про застосування переселенського активу в контексті практикуму деокупації, корисного для місцевої громади. Журналісти ж запросили волонтерів спільно обговорити формати висвітлення їх діяльності, щоб були цікавими для широкої аудиторії.

Захід було підготовлено Інститутом демократії імені Пилипа Орлика (Київ) у партнерстві з ГО «Аналітичний центр «CONСORDO» в рамках проекту Інтерньюзу за фінансової підтримки Уряду Канади через Міністерство міжнародних справ Канади.

  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *