Мирослав Хом'як

«Наш край» не платить «Львівській хвилі» за політичну рекламу, – Мирослав Хом’як

Оприлюднено Оприлюднено в Новини

Мирослав Хом’як має три дипломи про вищу освіту, але найбільшу увагу громадськості привернув одержанням посвідчення члена Національної спілки журналістів. Багато хто досі не може повірити у покаянне перевітлення колишнього члена податківської команди Медведчука на медіавласника-демократа, що паралельно очолює Львівську обласну парторганізацію “Наш край”. Є й такі, що переконані: Хом’як придбав кілька медіа не для бізнесу і політики, а для душі. Правду треба шукати самому, слухаючи фактичного власника і керівника радіо «Львівська хвиля» і агенції інформації та політики «Гал-інфо».

– Коли Ви придбали свій перший медіа-актив?
– Першим було радіо «Львівська хвиля».
– У кого придбали і за скільки?
– Я тим не займався. Займалися спеціалізовані підприємства, які працюють на ринку, скуповують та продають активи.
– Не пам’ятаєте суми, за яку придбали «Львівську хвилю»?
– Не пам’ятаю.
– Це не був подарунок Вам – платили?
– Якщо не я платив, то родина платила.
– «Львівську хвилю» оформлювали на членів родини?
– На мою сестру, на батька моєї дружини. Моя дружина – з Тернополя. Її батько у свій час створив Тернопільську інвестиційну компанію.
– Це була порада тестя придбати «Львівську хвилю» чи Ви так вирішили?
– Якщо пригадати все до дрібниць, то це була порада мого кума. На жаль, його вже немає серед живих. Це – Пирожак Юрій Орестович, мій земляк зі Жовківського району, з яким ми виросли. Він приходив багато разів, говорив, переконував. Я вагався. Але порадився з родиною, і ми почали цей процес.
– Радіо «Львівська хвиля» – прибуткове чи Ви його дотуєте?
– Залежно від того, як ставити для себе завдання. Якщо зараз проаналізувати всі бізнес-плани, якими ми себе навантажили, то воно – не прибуткове і багато ще потребує вкладень. Якщо, припустимо, заробляєш десять копійок чи десять гривень, а перспективний план складений на сто гривень, то зрозуміло, що потрібно постійно дотувати, постійно дофінансовувати такий продукт. Але це – радіо, яке працює, там є гідний творчий колектив, є серйозні менеджери, які можуть працювати, які можуть вибудовувати прибутковий бізнес.
– Якби за місяць треба було зробити прибуткове радіо, яка би це була структура, як би Ви її побудували?
– Мабуть, відразу би скоротив відсотків сорок працівників. Оптимізував би всі витрати. Підняв би ціну на рекламні послуги. Перейшли би на інформаційно-музичне мовлення. Новинний блок, мабуть, максимально би скоротив. Тому що відділ новин є завжди збитковим, дотаційним. Тоді, мабуть, можна би було себе заспокоїти, сказати: «Заробляємо гроші на цьому».
– Але Ви не хочете цього варіанту. Що в програмі «Львівської хвилі» треба дофінансовувати?
– Ми працюємо над збільшенням частот, над розширенням діапазону звучання радіо «Львівська хвиля». Постійно працюємо з Національною радою з питань телебачення і радіомовлення, ми звертаємося до неї: «Надайте нам частоту, прорахуйте». Це є постійно витратний механізм, постійно платиться за послуги. У підсумку Національна рада голосує на користь іншого заявника. Такий процес відбувається впродовж п’яти років. Ми багато витратили часу, грошей, зусиль. Ми вважаємо, що маємо сьогодні серйозний потенціал, можемо посісти нішу цілої Західної України.
– На Вашу думку, як було би справедливо проводити конкурс на радіочастоти? За якими критеріями?
– Мабуть, враховувати рейтинги. Тому що ми завжди приходимо на засідання Національної ради і кажемо: «У нас – найвищий рейтинг у Львівській області. Є соціологічні дослідження, які нас показують першими. Ми хочемо виходити на Західну Україну, ми хочемо бути цікавими, ми несемо правильний контент, слухач має потребу в нас». Таким чином переконуємо фахівців, членів Національної ради. На жаль, нам кажуть: «Або віддаємо мережевим радіостанціям, які вже мають 70 частот і їм треба ще додати». Або віддають Українському радіо, Державній телерадіокомпанії.
– Скільки зараз маєте частот і яка територія покриття «Львівської хвилі»?
– Ми маємо зараз три частоти. Ми покриваємо Львів, частину Тернопільської області і частину по дорозі Київ-Чоп: Гребенів, Славське, Сколе.
– Ваш тесть є офіційним власником «Львівської хвилі».
– Так.
– А може він її слухати в себе на Тернопільщині?
– На жаль, не може. Він слухає, звичайно, ми йому налаштовуємо через інтернет. Якщо добрий вай-фай, то радіо «Львівську хвилю» можна добре чути не тільки в Тернополі, не тільки в селі Городище, де живе мій тесть, але й в Парижі, і у Вашингтоні.
– Тесть Вас зробив генеральним директором після того, як Ви вступили в Спілку журналістів? Це була його вимога?
– Ні, ще до того. У мене журналістської освіти немає, на жаль. Був би мудрішим у дитинстві чи в юності…
– …хочете сказати, що вступали в Спілку не формально і Вам справді хотілося мати квиток члена Національної спілки журналістів України?
– Вступ у Спілку журналістів – це є окрема історія, яку я можу прокоментувати. Є у нас певний колектив журналістів, з яким ми працюємо в «Гал-інфо», на радіо «Львівська хвиля». Які просто порекомендували. Сказали: «Ми хочемо дати рекомендацію до вступу». Я подумав: «Я не знаю, чи мені це потрібно, чи не потрібно». «Вам це потрібно, тому що потрібно спілкуватися з журналістами, більше входити в журналістські середовища», – казали працівники радіо та агенції.
– То рекомендацію давали Ваші підлеглі?
– Ну, як – підлеглі? Я їх не зобов’язував.
– А вони Вам не казали, що для того, аби вступити в Спілку, треба мати публікації, матеріали. Є матеріали, інтерв’ю Мирослава Хом’яка, стаття Мирослава Хом’яка, ще щось? Чи Ви з Климовичем (Ярослав Климович, голова ЛОО НСЖ України – Прес-клуб) так домовилися?
– З Климовичем не домовлявся ні про що. Прийшов, подав заяву.
– А він не запитував: «Є матеріали?»
– Я зайшов так само, як зайшов зараз до вас. Там вже сиділа ціла президія, осіб 15. І ставили багато запитань.
– І про це ніхто не спитав? Про те, що член Спілки журналістів мав би мати публікації, матеріали, репортажі якісь свої, журналістські роботи?
– Ні. Про це – ніхто.
– Спілка зацікавлена, щоби було більше платників членських внесків. Хоча формально генеральний директор медіа мав би бути членом Спілки журналістів.
– Я думаю, що це був найголовніший аргумент, коли приймали рішення. Всі члени президії наголошували, що вартує проголосувати позитивно, тому що я працюю на такій посаді.
– А чому ви не купили ЗІК? Західну інформаційну корпорацію створювала соціал-демократична партія (об’єднана), в якій Ви посідали не останнє місце. Ви були в команді Медведчуків, і ЗІК було купити найлегше. Як так трапилося, що ЗІК опинився в руках Петра Димінського?
– Ну, так трапилося.
– Вам не продали, чи тоді ще не хотіли?
– Ми не думали про це.
– Запитую про ЗІК та СДПУ(о), тому що певна аналогія є й зараз. Є партія «Наш край», в якій ви є ким?
– Головою Львівської обласної організації.
– І партія «Наш край» добре рекламується і на «Львівській хвилі», і в «Гал-інфо». Так чи ні?
– Звичайно.
– Платите за рекламу? Чесно кажіть.
– Чесно кажу: «Не плачу».
– Ось зараз прийде податківець і каже: «Пане Мирославе Хом’як…»
– Готовий подебатувати. Хай мене податківець переконає, що я в чомусь порушив чинне законодавство.
– Як фіскальні служби зараз відстежують рекламу в медіа, в тому числі немарковану або приховану комерційну політичну рекламу?
– Коли я працював начальником управління податкових розслідувань, я особисто займався і давав завдання відстежувати рекламу. Приховану, неприховану. І рахувати, які доходи, приблизно, отримують рекламодавці. На той час я думав, що це величезні кошти, що це – дуже багато. Хоча, може, реклама і приносить багато грошей. На той час це було не так, це було по- іншому, це були дрібні заробітки. Це був 1999-й рік.
– Тобто, моніторили, але нікого не карали?
– Це був адмінштраф, на той час, гривень 85. Для податківців це був не показник. А для порушника – не боляче.
– А зараз? Ваш погляд – на немарковану, приховану комерційну і політичну рекламу, де немає рубрики. Єдина рубрика, яка має виправдовувати вся і всіх, має бути – «на правах реклами».
– Я вам можу відповісти. На сьогодні рекламний бізнес – це є потужний бізнес. Якщо ти монополіст рекламного бізнесу, якщо ти маєш багато площин, якщо ти маєш багато ЗМІ, маєш загальнонаціональні засоби масової інформації, це є заробіток, це є бізнес, це ми бачимо. Ми розуміємо, скільки коштує реклама на загальнонаціональних телевізійних каналах, у засобах масової інформації, і ми розуміємо, що якщо ми тут у Львові заробляємо якісь копійки, то це просто для виживання, для того, щоби заробити журналісту і менеджеру на зарплату. Може, ще якісь копійки на розвиток. Але я вважаю, що на сьогодні рекламний бізнес у Львові і в Галичині ще потребує вдосконалення, вищого рівня підходу до рекламного бізнесу.
– Ви не тільки на державних службах працювали, але й займалися бізнесом, підприємництвом. Якби ті підприємницькі структури, до яких Ви маєте дотичність прямо або опосередковано, через членів своєї родини, давали рекламу у ваші медіа, це було би допомогою для «Львівської хвилі», для «Гал-інфо»?
– Та я так і роблю. Якщо немає рекламодавців, я прошу брата, прошу всіх, де я задіяний, де я маю якийсь інтерес у бізнесі. Кажу: «Заплатіть хоча би мінімальну ціну, але це буде для підтримки штанів».
– І так само Ви радите своїм партнерам? Тобто, Ви до певної міри працюєте рекламним директором, не тільки генеральним?
– Принаймні, тримаю руку на пульсі. Самі розумієте, є «провальні» місяці -січень та серпень. У січні всі святкують, в серпні всі відпочивають. Зараз ми серпень пережили і йдемо далі. Бачимо, що у вересні люди повернулися з відпочинків, починають працювати, себе рекламувати, заробляти гроші. Ми їм допомагаємо.
– Ви – голова львівської обласної організації партії «Наш край», Ви – власник ТРК «Львівська хвиля» і «Гал-інфо». І ось настає час виборів. Лишень через платні послуги, через рекламу інші політичні сили можуть увійти у Ваші медіа, чи це можуть бути ще й партнерські домовленості?
– Зараз ми можемо розмовляти на партнерських домовленостях. У мене є багато друзів у Львові. Товариш попросив, і ми можемо надати ефір чи посприяти у розповсюдженні певної позитивної інформації. А як тільки ми вступаємо в передвиборчу кампанію, є чітке законодавство, яке регулює всі взаємовідносини: угода, рахунок, проплата, реклама. Все. Інакше не можна, тому що ми розуміємо, що це моніториться, і ми не хочемо ризикувати, щоби хтось забрав у нас ліцензію. Тому це є дві сторони монети.
Якщо Ви хочете, щоби я зараз в ефірі прорекламував партію «Наш край», я можу Вам декілька слів сказати. Я є керівником львівської обласної організації партії «Наш край». Вважаю, що це – партія майбутнього, що це – партія, яка об’єднує Україну, не руйнує, не роз’єднує, яка зараз базується на простих тезах. Це – більше повноважень місцевому самоврядуванню, більше місцевих лідерів, розвиток середнього і малого бізнесу і підтримка його, не знищення, а постійна підтримка. Ну й соціальні питання, які ми сьогодні піднімаємо, якими ми хочемо достукатися через засоби масової інформації. Це – доступні ліки, тарифи, освітня реформа. Я можу далі говорити.
– Ви вже й так достатньо прорекламували, я тепер мушу критикувати. Якщо я не покритикую, то не буде балансу думок.
– Прошу.
– А є ще така думка: партія «Наш край» – це сателіт партії «Український вибір» Медведчука. Як тільки Медведчук вийде на політичну арену по- справжньому і з кума Путіна перетвориться на одну з дійових осіб виборчого процесу, то пан Мирослав Хом’як, разом зі своїми медіа, буде його підтримувати. Що скажете на це?
– Партія «Наш край» ніякого стосунку, ніякого партнерства не має з партією «Український вибір» Віктора Медведчука. Це є зовсім інша партія. У нас є лідери, в нас є засновники. П’ять співзасновників, співголів партії. Партія, яка будується без вождя. Партія, яка будується на місцевих лідерах. У Львові знайшли мене, в Миколаєві знайшли Гранатурова, в Києві – Мазарчука. І ті хлопці, і я також, кожен на своєму регіональному рівні, пропагує партію, розповідає про неї. І сподіваємося, що нас почують. І прив’язувати і казати, що ми будемо чиїмось сателітом, я вважаю, що це неправильно і безпідставно.
– Усі власники та співвласники, які приходять сюди, в Прес-клуб, на розмову, кажуть: «Класно, все було нормально». Ми робимо відео, робимо розшифровку текстову. А в своїх медіа вони це не подають. Я хочу зрозуміти, чому так? Ви у своїх медіа подали би відеоінтерв’ю з вами?
– Скажу чесно. Я його перегляну після нашої програми і для себе визначу. Тому що, якщо ви ставите гострі запитання і звинувачуєте безпідставно в тих чи інших політичних поглядах…
– І Ви це виріжете, я це вже зрозумів.
– Я можу в прямому ефірі сказати, що на 95 відсотків сьогоднішня наша розмова буде в наших медіа повністю опублікована і видана в ефір.
– О, а Ви втручаєтеся в контент «Львівської хвилі» і «Гал-інфо»?
– От якраз на 5 відсотків, може, і втручаюсь.
– Які матеріали Ви читаєте і переглядаєте? Ви кажете: «А ось це я повинен бачити!». Як генеральний директор.
– Час від часу, коли я бачу, що новини чи контент стають нуднуватими, то я кажу: «Друзі, давайте, трошки подумайте, давайте трошки креативу, давайте більше перчику». Тому що і ви кажете, що треба критикувати мене чи ставити незручні запитання. Так само ми кажемо і своїм журналістам, що контент має бути цікавим. Ми розуміємо, і ми хочемо, щоби радіослухач, читач бачив, читав і розумів, що це саме йому доступно і цікаво. І цікаво, і змістовно, і корисно цю інформацію отримувати. Щоби користь з того якась була. Є багато людей, які люблять дивитися шоу різні політичні. Це просто марнування часу, я вважаю.
– Треба бути послідовним і логічним. Ви сказали: «Я готовий до публічної розмови і до незручних запитань». А потім кажете, навіщо ставити незручні запитання. Це була Ваша вимога. Пан Печенко, який є співвласником «Львівської пошти», сказав, що в нього є одне табу – не писати про нього. А які табу є у «Львівської хвилі» та «Гал-інфо»? Наприклад, не писати про Мирослава Хом’яка?
– Та чому не писати? Якщо є якась цікава подія, і я брав там участь, то чому не писати? Я не кажу: «Не пишіть про мене». Навпаки, якщо є зміст – пишіть. Тому що я жива людина і мені цікаво, щоби громада потім дала мені оцінку.
– Я маю на увазі – погано не писати.
– Я думаю, що це вже – мазохізм. Я – нормальний. У мене – адекватна поведінка. Я веду здоровий спосіб життя.
– Про Вас кажуть, що Ви – неконфліктна особа як власник медіа, як політик. І маєте добрі взаємини з різними політичними спектрами, векторами. Давайте спробуємо згадати, кого з сильних світу Львівщини за останніх півроку покритикували «Львівська хвиля» або «Гал-інфо». Згадаєте когось?
– Голову Львівської ОДА Олега Синютку критикуємо. Я думаю, він не ображається, якщо є якісь проблеми. Міського голову Андрія Садового – також. Якщо громада Львова і Львівської області каже, що сміття вже стільки насипали, що далі нікуди, то ми тоді писали і критикували. Якщо ж все добре, то ми пишемо позитивно.
– Якщо в критичну тематику потрапила особа, то її критикують. Якщо ні – то хвалять.
– Звичайно. За правду. А як по-іншому?
– З ким зі львівських політиків-олігархів Ви дружите і надаєте їм безкоштовно свої інформмайданчики або бартер з ними маєте?
– Добре, запитання до вас: назвіть мені львівських політиків-олігархів, хто у нас є?
– Петро Димінський, власник медіа.
– Не спілкуюся. Давним-давно.
– Ігор Кривецький. Відомо, що він фінансує «Свободу», отже і фінансує медіа, які належать «Свободі». Не спілкуєтеся?
– Бачуся з ним час від часу.
– Тобто, треба любитися як партнери, а рахуватися …
– … як належить.
– ТРК «Львівська хвиля». Це я правильно розшифровую – телерадіокомпанія? То коли вона «теле» стане?
– Така назва була ще до мого приходу.
– А Ви не маєте наміру з радіостанції зробити телебачення?
– Бажання є, наміри є. Немає фінансів.
– А може продумати інтернет-телебачення? Воно – недороге.
– Ми над цим думаємо.
– Коли думки будуть матеріалізовані?
– Важко зараз сказати. Потрібно порахувати кошторис, потім обговорення, потім – який буде ефект, а потім вже будемо матеріалізовувати це все. Наразі цей проект ще далекий для нас. Ми ще не можемо говорити про це конкретно.
– Скільки часу в своєму робочому дні приділяє медіа пан Мирослав Хом’як.
– У робочому дні – по півдня, а може й більше. Я постійно в тренді, в темі. Кожного дня ми спілкуємося і розмовляєте з менеджерами, з журналістами. У часі – це важко окреслити. Тому що я ще веду багато бізнес-проектів. Для того, щоби займатися медіа, потрібно заробляти гроші, треба мати копійку, щоби завжди бути напоготові і перекривати, якщо є витрати. І це – не секрет. Потрібно думати, де заробити і як вирівнювати баланс.
– За якими критеріями Ви добираєте своїх топ-менеджерів у медіа: професійними, родинними, давніми знайомствами, рекомендаціями?
– На родинних я вже спалився. Я зрозумів, що ліпше тільки з близькою родиною мати бізнес. Тому що якщо робиш зауваження родичеві, то він сприймає це дуже боляче. І потім є багато непорозумінь, коли вдома треба сісти на якісь свята, а ти – директор, у тебе – підлеглий, відносини не складаються, тому що хтось ображається, що йому щось не так сказав, хтось ображається, що йому недоплатили зарплату. Я вважаю, що найосновніший критерій – це професіоналізм. Якщо людина, яка прийшла, – професіонал, якщо ще є рекомендація від людей-професіоналів, тоді можна спокійно домовлятися про те, що ця людина буде працювати. Зрозуміло, завжди дивлюся на результати навчання, якщо людина має ще й диплом з відзнакою з університету, то це також показник.
– Головне, щоб не куплений диплом…
– …та я думаю, що час, коли дипломи купували, вже минув. Зараз приходять молоді та здібні працівники, ерудовані, володіють іноземними мовами, які дуже добре розуміються на техніці, електроніці. І це дуже допомагає працювати. Тому що ми – покоління своєї формації, нам важко перемикатися на новітні технології.
– Ви уже всіх своїх далеких родичів звільнили зі своїх медіа?
– Ні. Ще є. Ніхто не ставить завдання звільнити.
– Ви сказали, що попеклися.
– Все одно, родич просить, треба його поважати.
– Коли ви критикували пана Олега Синютку, пана Садового, вони вам телефонували і казали: «Що ви робите?». Чи люди від них телефонували?
– Ні.
– А відчувалося, що Вам десь згадалася їхня критика?
– Відчувалося.
– Що більше активів, то сильнішими були би позиції партії «Наш край» і Ваші персональні. Було би з чим на виборах, в доброму розумінні слова, торгуватися з партнерами. І яка малюється або яка сниться Вам медіа-корпорація ваша?
– Зрозуміло, що сниться. Вона має бути загальнонаціональною, загальноукраїнською. На жаль, зараз така ситуація, що є перепони бюрократичні і брак фінансового ресурсу. Якщо би було багато грошей, то можна би було розбудовувати. Але, на жаль, ми маємо, що маємо.
– Багато грошей у нас в Україні, на мою думку, може з’явитися лише тоді, коли ви свій політичний актив або свій персональний бренд вигідно продасте комусь, у кого багато грошей. Ви готові до такого продажу?
– Все продається, все купується. Я готовий до всіх бізнесових проектів та пропозицій.
– До всіх? Чи є такі проекти, такі люди, такі олігархи в Україні, яким би Ви не продали?
– Та я не буду зараз пригадувати, на кого в мене є образи по життю. Вони, якщо з’являться, то я, напевно, пригадаю.
– Якщо буде гідна ціна, то можна забути образу?
– Не знаю. Може, якщо буде сильна образа, то й гідна ціна мене не влаштує.
– Ваші плани на наступних виборах? Якщо Ви будете обраним кудись, то Ви покинете свої медіа і передасте комусь управління?
– Я думаю, що якщо я буду обраним чи буду працювати в іншому напрямку, то медіа особливо не зіб’ються з цього ритму. Тому що все відпрацьовано, всі професіонали, всі – на місці, люди працюють, контент є, робота кожного дня проводиться.
– Ви працювали і в Києві, в міністерстві.
– Так.
– Може так трапитися: якась зміна в Києві, і Мирослав Хом’як покидає Львів та їде до столиці на роботу. Хто тоді стане генеральним директором ТРК «Львівська хвиля» і хто буде опікуватися «Гал-інфо»?
– Когось знайдемо. Ми ж сьогодні говорили, що є менеджери, які сьогодні вартують уваги і можна їм пропонувати. Я би був дуже радий, якби я мав таку допомогу, якби знайшлися потужні менеджери, які би змогли працювати ліпше за мене.
– Кому Ви надаєте перевагу, коли підбираєте кадри, зокрема менеджерів: фінансистам, юристам чи журналістам?
– Професіоналам. Гроші у нас може порахувати й бухгалтер. З тих всіх, що ви назвали, людина може мати будь-який диплом. Але якщо людина професіонал, має життєвий досвід, має креатив, розуміє, куди вона йде, що має робити, таких людей можна підтягувати до роботи і працювати з ними.
– У нас уже є питання з інтернету: скільки коштує «Львівська хвиля» і скільки коштує «Гал-інфо»? Це вже починають торгуватися.
– Питання до обговорення. Я навіть сам собі не можу уявити.
– Генеральний директор і фактичний власник медіа не знає, скільки коштує «Львівська хвиля» і «Гал-інфо»». Не знаєте чи не хоче сказати?
– Не хочу сказати. Для себе я знаю.
– А можна з трьох разів я би вгадав, скільки приблизно «Львівська хвиля» коштує?
– Та навіть з десяти разів – я вам не скажу.
– Ми не можемо бути відрізаними від актуальних речей, які відбуваються. Учора була успішна спроба, нібито, незаконного перетину кордону Саакашвілі в супроводі кількох політиків. Мирослав Хом’як міг бути у вагоні номер п’ять?
– Я вам зараз скажу думку не як генеральний директор. Я вчора був вдома і півдня дивився новини всіх засобів масової інформації, і порівняв три події, які відбулися впродовж трьох днів. Перше, це – вибух біля Бесарабки. Я на той час був від цього вибуху на відстані 300 метрів. Я був в Києві і випадково почув, як це все відбулося. Друга подія – це перемога Усика в Берліні. Я приїхав додому, подивився бокс і в мене волосся дибки стояло. Я цей бокс дивився навстоячки, у мене мороз по шкірі йшов, я радів, я тішився – як наш хлопець, який виріс в Криму, співає гімн, піднімає прапор та прославляє нашу державу. І третє – вчора дивився шоу під назвою «Приїзд Саакашвілі». Вважаю, що якщо українці, галичани, думають, що знайшли якогось месію, то це – неправда. Ми повинні шукати свого Кармелюка, своїх героїв, а не привозити якусь деструктивну людину. Давайте згадаємо, який позитив від Саакашвілі і його перебування, починаючи з 2014 року. Це моя особиста думка. Навіть подивіться «Гал-інфо». Я казав директорові, що це – моя думка, а ви собі як знаєте. Він каже: «Це топ-новина, ми її ставимо». Ну прошу, ставте, я нічого не маю проти. Тільки моя особиста думка – зовсім інша.
– Ви є засновником, співзасновником громадських організацій?
– Я тільки є засновник благодійного фонду «Допомога і турбота».
– А громадських організацій – ні? Це так модно зараз. Успішні люди, заможні підприємці мають свої громадські організації, завжди можуть лобіювати громадську думку.
– Я вам скажу чесно: ми над тим думали. Думали багато раз над створенням та реєстрацією громадської організації, яка би нам допомагала. Але я для себе зрозумів, що це буде зайва надбудова. Ми і так всі є на майже громадській роботі. І те, що ми хочемо сказати, ми можемо сказати без громадськості. Ви бачите, скільки зараз настворювали штучних організацій. Під кожен випадок життя, під кожну подію створюється окрема громадська організація, яка перетворюється на інструмент вирішення чиїхось бізнесових питань.
Ми хотіли створити громадську організацію, яка би займалася захистом прав споживачів. Уже проект був у нас на виході. На нашій фірмі є лабораторія. І давайте, будемо дивитися як споживачі, що ми щодня споживаємо, одягаємо, як ми живемо, чим ми дихаємо, яку воду п’ємо. Оце цікавий проект. Але його важко зрушити, тому що з багатьма людьми ми проводили круглі столи. І, на жаль, я не зумів біля себе зібрати однодумів, які би після нашого круглого столу встали і сказали: «Все, ми готові, на громадських засадах, без платні, без зайвих преференцій, просто йти і робити справу, яка захищає наших дітей, наших близьких, наших родичів».
Багато є інформації, є досвід, я працював в екології, я розумію, ми знаємо, які у нас є забруднювачі повітря, хто в нас забруднює воду, які продукти ми споживаємо. І це можна би було об’єднати і зробити. Але, на жаль, сьогодні ми це не можемо зрушити. Думаю, з часом може такий проект і запрацює у Львові.
– Про громадські організації. Яку громадську організацію Ви вважаєте найбільш успішною, активною і такою, що відповідає своїй назві?
– Таку, де люди фанатично збираються. Зараз у Львові я не знаю такої організації.
– Яку би політичну рекламу у своїх медіа Ви б не подали ні за які гроші.
– Комуністів, зрозуміло, ми би не рекламували. І вони вже заборонені.
– А ще не заборонених?
– Я не знаю. У мене немає якихось антиподів, щоби я сказав: «Ні» категорично. Якщо люди несуть у своїй рекламі добро, справедливість, і вони мають свої погляди на ту чи іншу подію, яка є в нас в державі, чи мають плани на майбутнє, хочуть донести це до суспільства, то чому би не рекламувати? Кожна думка має право на життя. Тільки, щоби вона була проукраїнською, щоб ця думка була об’єднуючою для України і, щоби ми розуміли, що цю думку почують, що цю пропозицію почують слухачі і, що хтось, може, й підтримає її.
– «Український вибір» теж слово «український» має. Зараз по-українськи може називатися, а може бути неукраїнським.
– Ми сьогодні вже говорили про приховану рекламу. І ми вже розуміємо, що можна називатися, як хочеш, але який контент, що подається і з чим ми йдемо що людей, що пропонуємо. Якщо приходить рекламодавець, і ми бачимо, що йде прихована пропаганда не в той бік, антиукраїнська, зрозуміло, що ми не будемо цього робити.
– Пане Мирославе, запитання до Вас, як до члена Національної спілки журналістів України: які журналістські стандарти є, на Ваш погляд, найважливішими, в роботі журналістів?
– Дуже поважаю журналістів і розумію, що це люди, які завжди на передовій. Вони мусять нести правду до суспільства, вона часто буває гіркою, навіть небезпечною, коли ми говоримо правду, коли хочемо донести до громади так, як воно було насправді. І деколи журналісти стоять останніми в тому ланцюжку. Тому потрібно розуміти, що такі організації, як Спілка журналістів, повинні цементувати такі групи людей, створювати ауру, щоби захищати журналістів. Зараз ми бачимо багато журналістських розслідувань, яким погрожують, яких залякують. І треба про це багато говорити, треба це доносити до суспільства. Називати замовників цих залякувань для того, щоби суспільство очищалося від цього, ставало прозорішим.
– Я зрозумів. Але все ж – які стандарти? Є різні стандарти і різні дискусії з приводу можливості дотримання їх. На Ваш погляд, що найважливіше в роботі журналіста, коли він висвітлює якусь подію чи пише на якусь тему?
– Найважливіше – писати правду. І не чіпляти ярлики. Я багато відчув на собі, коли мене питають: «З якого до якого року ти був в СДПУ(о)?». Я розумію, що це – період мого життя, я за нього відповідаю, я цілком це усвідомлюю. Але життя продовжується. І потрібно судити по сьогоднішніх вчинках, де я є сьогодні і, що я про себе говорю. Це я деколи зауважую, коли спілкуюся з журналістами.
Я розумію, може комусь треба перчинку підкинути. Але я вважаю, що журналіст повинен нести правду до громади, журналіст повинен відстоювати закон, честь, і розуміти, що ми живемо в державі, яку і так з одного боку на інший гойдає зі всіх боків. Нам потрібно якось поєднувати державу, заспокоювати суспільство. Тому що чим більше будемо роздмухувати ситуацію, то може й України не стати. Зараз є багато охочих, які хочуть розірвати Україну і забути про те, що є така держава. І це ми в історії стільки раз проходили. Історія не вчить, на жаль, тих людей, які налаштовані на деструкцію, на руйнування.
– Є у Львові власники медіа, яким ви не потиснете руку?
– Я є нормальний, адекватний чоловік. Якщо зі мною вітаються…
– А є такі, які не подають вам руки?
– Не можу вам назвати таких. Може, хтось мені і не подав руку. Але я з ними не спілкуюся.
– Спілкування медіа-власників, як корпоративне спілкування, у Львові десь використовувалося чи ні? Зібралося п’ять-десять медіавласників і сказали: «От ми зараз будемо дотримуватися ось такої однієї лінії, декларуємо, тому що це важливо, поза всіма нашими політичними, корпоративними, підприємницькими інтересами.» Таке можливе?
– Ідея дуже цікава. Було би добре час від часу звіряти годинники і вирішувати спільно такі проблемні питання, які виникають в Галичині і взагалі в державі. Але, на жаль, я жодного разу не брав участі в жодному корпоративі, де би збиралися медіавласники і обговорювали, як зробити ліпше для нас.
– Якою би мала бути середня заробітна плата журналіста у «Львівській хвилі» у «Гал-інфо», в інших інформаційних агенціях, радіо?
– Зараз є стільки звабливих пропозицій, що яку би зарплату не отримував журналіст, завжди ті гроші можна витратити і знайти, куди їх застосувати. Я не можу сказати. Я думаю, що якби журналіст заробляв 10 тисяч гривень, це було би непогано. Я би вважав, що це на сьогодні для того, аби комунальні платежі поплатити, і щось залишити собі на хліб та воду. Але, на жаль, не мають наші журналісти такої зарплати.
– Це спонукає інколи журналістів до того, аби заплющити одне око на якийсь прихований політичний або комерційний інтерес. Вам доводилося ловити за руку журналіста за те, що він за якусь плату лобіював якусь думку?
– За руку не ловили, але це видно, це – зрозуміло. Я можу на це не звертати уваги, але я це все бачу і розумію.
– І як ви реагуєте на це?
– Спокійно. Трапляється, що можу зробити тактовно зауваження. Тому що у Львові виріс і знаю багатьох, і знаю, як це все відбувається.
– Судові позови – це важлива річ для кожного медіа. Ви подаєте, на вас подають. Є у вас судові позови до когось? Є у вас судові позови проти вас? І як Ви оцінюєте того журналіста, який став причиною судового позову до «Львівської хвилі» або до «Гал-інфо»?
– Ми майже не звертаємося з позовами. Ми намагаємося мирним шляхом вирішувати багато питань з нашими клієнтами, з нашими кредиторами, з дебіторами. Завжди розмовляємо, завжди приходимо до якогось спільного знаменника, підписуємо мирові угоди. Але коли ми бачимо, що вже безвихідь, тоді подаємо позов у суд. Хоча зараз я не можу сказати, щоби ми за останні рік-два когось сильно атакували, з кимось позивались. А до нас позови йдуть, звичайно, постійно. Мені зараз згадався позов від такого собі псевдогероя з Жовківського району. Він до мене прийшов, розказав страшну історію, що він – заступник командира батальйону в Луганській області, що він на руках носить дітей по мінних полях. У мене волосся дибки стало, кажу: «Що тобі потрібно, яка допомога?». Каже: «Мені джип потрібен». Я йому через добу, брата свого відправив, пригнали на польських «бляхах» джип, відремонтували, все зробили, посвятили, відправили. А він його зразу продав. Ми почали про це писати багато. Виявилося, що він ніякий не заступник командира батальйону, а просто інструктор, що він на передовій бував раз на півроку. А нарозказував тут таке.
– Джип забрали?
– Та яке – забрали… Знайшли того, кому продав. Хлопець той переляканий, живе в Сіверськодонецьку. Ми кажемо: «Не будемо в тебе нічого забирати, не бійся». Він там служить ще в батальйоні. А цей приїхав і ходить у Жовкві, далі розповідає, що він – великий атовець. Він подав на нас позови. І ми не мали чим аргументувати. У суді ми програли. Зараз оскаржуємо – неприємна така подія.
– Ви сказали, що «Львівська хвиля» – це найрейтинговіше радіо на Львівщині. А хто – ваші основні конкуренти, які не дають вам спати?
– Радіо «Люкс» – на другому місці. Ми їм конкуренти тільки у Львівській області. А хто на третьому – я не знаю.

Розмову вів Роман Шостак, Львівський прес-клуб.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *