Новини

Чому проблему переселенців виведено з активного суспільного дискурсу

Володимир Кіпень, кандидат філософських наук, експерт Інституту демократії ім. П. Орлика звернувся до однієї з гострих і болючих проблем – проблеми «тимчасово переміщених осіб» із зони так званої АТО. Гострих для держави, болючих – для самих переселенців. Стаття вийшла на сайті газети “День”.

Сам масштаб цієї внутрішньої міграції для України абсолютно безпрецедентний: з 2014 року виїхали з місць проживання в Донецькій і Луганській областях та з Криму у «велику Україну» близько двох мільйонів осіб. За даними ООН, Україна знаходиться серед десятки країн світу де найбільше внутрішніх переселенців. Від початку російської агресії, конфлікту на Донбасі, тікаючи від війни, порядків «русского мира» та сепаратистських псевдореспублік, люди залишили свої домівки та розселилися в різних куточках України і практично без допомоги держави починали нове життя «з нуля».

soziology_kipenПройшло майже два роки. Зрозуміліші стали не лише стан проблеми, а й основні підходи до її вирішення. Державою зроблено певні кроки, хоча й із явним запізненням, по законодавчо-нормативному забезпеченню роботи з переселенцями. За 2014-2015 роки Верховною Радою прийнято два Закони України – «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», № 1706-VII від 20.10.2014, і Закон № 2166 «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантії дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», підписаний Президентом наприкінці 2015 р. Кабмін прийняв 11 постанов та розпоряджень щодо ВПО, здебільшого стосовно порядку реєстрації та організації обліку, кінцевою метою якого було створення єдиного реєстру для систематизації різних видів допомоги. Прийнята також державна Комплексна программа підтримки внутрішньо переміщених осіб.

Можна було б і порадіти. Оновлений Закон спрощує та прискорює процедури для внутрішньо переміщених осіб щодо працевлаштування, отримання статусу безробітного, відновлення документів тощо; скасовує невиправдану залежність переселенців від реєстрації місця проживання; поширює гарантії на осіб, які проживали без реєстрації на тимчасово окупованих територіях, а також на осіб без громадянства та іноземних громадян, що мають право постійно проживати на території України. Міністерство соціальної політики відзвітувало суспільству про надання допомоги майже мільйону переселенців (884 гривень – особам непрацездатного віку та 442 – особам працездатного). Створено в Києві та кожній області півдесятка різноманітних структур в органах виконавчої влади – штабів, центрів, відділів – які мають забезпечувати державну підтримку ВПО та захист їх прав.

Проте ситуація з внутрішньо переміщеними особами залишається дуже складною. Діяльність державних структур, як відзначають правозахисники та самі переселенці, нерідко забюрократизована, координація між різними відомствами погана, допомога, хай і символічна, нараховується з перебоями, а підтримка у вирішенні ключових проблем переселенців – щодо житла і роботи – практично відсутня. Комплексна програма не може запрацювати із-за відсутності виділених на неї в бюджеті на 2016 р коштів.

Українське громадянське суспільство і в цьому питанні, як і щодо підтримки армії та просування реформ, нерідко заміняє мало дієздатний державний апарат. Волонтерський рух, чисельні громадські організації компенсують нерозворотливість чиновників власною енергією та ініціативою. Завдяки їх участі в долі переселенців, самовідданості в підтримці найбільш вразливих категорій, вмінню організувати та організуватись в пошуках ресурсів десятки тисяч сімей отримали реальну допомогу, відчули людську солідарність, зуміли адаптуватися до нових умов свого життя.

Водночас сьогодні зрозуміло – окремо ні держава, ні громадянське суспільство розв’язати проблему ВПО не в змозі. Потрібна співпраця, поєднання зусиль і координація. Це загалом впирається в налагодження ефективної комунікації по всьому ланцюжку причетних: від центральних та місцевих органів влади до громадських, волонтерських і переселенських організацій з підключенням бізнесу, міжнародних донорських структур та залученням засобів масової комунікації. Зараз ця комунікація слабка. Про це практично одностайно твердили учасники багатьох круглих столів та форумів з проблем ВПО, які, зокрема, проводяться і Інститутом демократії ім. П.Орлика в містах України. Часто дуже потрібна переселенцям інформація про можливості державних і недержавних організацій в наданні підтримки переселенцям до них не доходить. Вирвані з рідних домівок люди часто не знають, хто може розв’язати їх проблему, куди звертатись з конкретних питань, як домогтися дотримання своїх прав, які нові вимоги до документів, які благодійні та волонтерські організації діють в місцях їх проживання, де шукати житло і роботу і т.п. Відсутність відповідей на ці питання створює у багатьох переселенців почуття забутості та приниження. Що переростає в образу на державу та владу. Соціальна проблема переселенців при наростанні таких настроїв, а тим більше їх роздмухуванні певними силами, цілком здатна стати проблемою політичною. Тому так важливо посилити ефективність інформаційної діяльності на всіх рівнях, створити дієві канали комунікації, обмін інформацією та координувати зусилля органам влади, волонтерам і переселенцям.

На жаль, ЗМІ нині роль такого комунікатора не виконують. Моніторинг регіональних ЗМІ, що проводиться Інститутом демократії ім. Пилипа Орлика, та дослідження донецької громадської організації «Альянс»показують, що інформація про переселенців в центральних і місцевих ЗМІ становить лише близько 1%. Висновок простий: проблема виведена з активного суспільного дискурсу. А в сучасному суспільстві якщо про проблему не говорять, то її ніби й не існує. Поки ж питання не буде підняте на відповідний рівень, воно залишатиметься болючим і конфліктним. Будуть плодитися стереотипи, що продовжуватимуть розділяти країну: і щодо переселенців, і щодо приймаючих громад. Адже міни закладені у свідомості людей. І це врешті приведе до негативних політичних наслідків.

Одним із головних шляхів виведення інформаційної проблеми на активний рівень є самоорганізація. Об’єднання переселенських громад дасть змогу бачити їхні громадянські структури. А організації вже складно не почути. Відтак налагодиться комунікація з волонтерами, іншими громадськими платформами, далі – з місцевими органами влади. Держава ж повинна перестати боятися делегування соціальних послуг громадським організаціям – у проблемі вимушено переміщених осіб знову виявилося, що громадські активісти спрацьовують оперативніше, дієво та якісно.

Наступне: переселенці повинні відійти від позиції постійного прохача. У країні багато вразливих груп, тому чекати якоїсь надмірної уваги до нашої категорії несправедливо. Держава багато не дасть – немає ресурсів. Тому потрібно навчитись допомагати собі самим. Готувати проекти, шукати підтримку і ресурси, взаємодіяти з бізнес-асоціаціями. До прикладу наведу активну роботу вишу-переселенця – Донецького національного університету у Вінниці – по співпраці з громадськими організаціями та міжнародними донорами для відновлення і розвитку закладу. Лише в рамках одного проекту «Європейський розвиток ДонНУ у Вінниці», який отримав підтримку Міжнародного фонду «Відродження», 2015 року університету закуплено і передано комп’ютерного, лабораторного та навчального обладнання на 4,5 млн грн, забезпечено підтримку академічної мобільності, дистанційного навчання та студентського самоврядування на суму 2,5 млн грн. Це значною мірою допомогло вижити навчальному закладу та успішно адаптуватися на новому місці базування.

Останній пункт програми, за якою слід діяти сьогодні, – активний вплив громадянського суспільства, переселенської спільноти на вдосконалення нормативно-законодавчого поля та роботи державних і місцевих органів влади, які призначені підтримувати ВПО, виконуючи прийняті закони.

Активізація таких зусиль в останні тижні досить симптоматична. В Києві 15-16 лютого відбудеться 3-й Всеукраїнський Форум переселенців з Криму і сходу України. Робота і житло для переселенців – дві центральні теми запланованого форуму. Напрацьовані пропозиції будуть представлені владі. А на 17 лютого 2016 року призначено проведення Парламентських слухань «Стан дотримання прав внутрішньо переміщених осіб та громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території України та на території, не контрольованій українською владою в зоні проведення антитерористичної операції». Громадські організації, коаліції переселенців та волонтерів активно готуються до них, акумулюючи чисельні звернення та пропозиції. Парламентські слухання посприяють залученню громадськості до вироблення державної політики та законотворчого процесу з даного питання.

Для країни, держави і місцевих громад внутрішньо переміщені особи мають ставати не докучливою проблемою, а додатковим ресурсом розвитку. Самі ж переселенці, долаючи біль втрат та труднощі життя в нових умовах, здатні адаптуватися в приймаючих громадах і бути повноцінними громадянами.

1 коментар до “Чому проблему переселенців виведено з активного суспільного дискурсу

  1. Виведення проблеми ВПО з активного політичного дискурсу виходить від гоовних діючих осіб держави, і у першу чергу від премєр-міністра і його кабінету. Складається враження що там “наверху” вирішили. що проблема з цією категорією осіб має вирішитися сама по собі, а держава залишає за собою лише зобоовязання щодо соціальних виплат и компенсацій. Отже, можна погодитися з думкою Володимира Порфировича щодо активізації самих внутрішньо переміщених осіб у питаннях працевлаштування. пошуку житла. ін., але не повністю. Держава має задати нормативно-правову рамку у якій ВПО могли б цю свою активність розвивати. По ішому у правовій державі бути не може. Чиновники, приймаючи ті або інші рішення. необхідні для переселенців, повинні мати підстави для цього. У іншому випадку бал буде правити субєктивізм. правий нігілізм, кримінал . Отже. завдання держави створити нормативно-правові умови, задання ВПО навчитися користатися ними.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *