У липні цього року російський співак-іноагент опублікував у своєму Фейсбуці романс. Там російський цар іде воювати із «жидобандерівцями» та «укронацистами», на війні його вбивають – «велика країна» зітхає з полегшенням, починає дихати «вільно» і війна раптово та «безповоротно» закінчується.

У цьому сюжеті типова казка російських лібералів: мовляв, «війна Путіна», «велика країна» у нього в заручниках і ні на кого нападати не хотіла.

Проте про світогляд Андрєя Макарєвіча можна судити не тільки по його піснях, а й по численних інтерв’ю, які він дає «хорошим» російським журналістам. Цікаво також, що співак зі своєю родиною також проживає війну, бо зараз живе в Ізраїлі. Здавалося б, це має допомогти йому зрозуміти українців…

Ось, на початку червня він написав у Фейсбуці «До нас учора прилетіло. Вікна, рами, дах… Нас, на щастя не було вдома». Опублікував фото розбитого вікна та руйнувань. Судячи з усього, це були наслідки ракетного удару Ірану по Ізраїлю під час чергового загострення ситуації. 

У своїх інтерв’ю він неодноразово розповідав про те, як засуджує тих, хто тероризує Ізраїль. Журналіст Вадім Радіонов, один з авторів ютуб-каналу «І грянул Грем», запитує музиканта: 

– Для вас ось важливо це розділяти, що в Росії не всі такі. Не всі, хто підтримує Путіна і його ракети
– Не всі, – відповідає той. 
– І в Газі, в Ірані, можливо? – веде далі журналіст.
– Ну, в Газі набагато складніше історія, коли з дитячого садочка у тебе в підручнику арифметики написано: було три євреї, тато вбив двох, скільки ще лишилось?.. У них немає задачі якусь державу побудувати. У них є задача знищити Ізраїль, вбити всіх євреїв, вбити наших дітей.

Також Макаревич говорив, що підтримує ізраїльську армію. Одного разу він дав їм скористатися своїм пікапом.

Ще один літній допис співака у фейсбуці присвячений ушануванню пам’яті ізраїльського бійця спецназу Ніра Бена-Арі, який загинув у Лівані. Макаревич пише, що військовий був жителем «нашого села». «…Віддав життя за свою країну», – додає він. Допис розпочинається «іноагентською плашкою», як і всі його пости. 

Знаючи, що Макаревич виступав проти анексії Криму, виконував свої пісні перед українськими біженцями у Святогірську у серпні 2014, наражався на цькування та скасування концертів в Росії, багатьом у січні 2025 року було дивно почути, що українську армію він – не підтримує. Тільки цивільних українців. Ця заява викликала резонанс. 

Російський блогер Майкл Накі долучився до тих, хто цю заяву не зрозумів: «Сподіваюся, пан Макарєвіч ніколи не зіткнеться із ситуацією, коли його життя буде залежати від чужої допомоги. Хоча, ах, так, він уже в ній. На його щастя, США допомагають Ізраїлю в його війнах, не боючись, куди полетять ракети. І Макарєвіч може спати відносно спокійно. Принаймні щодо українців, яким він боїться допомагати, щоби “українська ракета не вбила його сина в Москві”». Також Накі додав, що не обов’язково донатити на ракети, щоби допомогти ЗСУ. Можна скинутися на РЕБ, FPV-дрони («які до Москви не долетять»), транспорт тощо…

Тож у цьому випадку йдеться про цікавий, але все ж типовий феномен хорошого росіянина: анексію Криму засуджую, виступаю за мир. Але – проти допомоги ЗСУ, бо це може зашкодити росіянам. 

На основі аналізу нещодавніх інтерв’ю співака спробуємо розібратися у тому, як сформувався такий світогляд. Адже і досі музикант є впливовою фігурою, лідером думок у російському опозиційному медійному дискурсі. До того ж, він у своїх творах оспівує взаємодопомогу, вірність принципам, сміливість, любов до пригод.

«Я антиполітик за своїм устроєм»

Колись Андрєй Макарєвіч був дуже активним у російському громадському житті. До 2012 року він входив до складу Ради з культури та мистецтва при президенті РФ. Писав відкриті листи Путіну. У 2012 просив президента звернути увагу на корупцію в країні. Підтримував гурт Pussy Riot, який виконав панк-молебен у храмі Христа Спасителя «Богородиця, Путіна прожени!» 

Проте зараз співака «мало цікавить усе, що відбувається в Росії. Чесно, я як можна менше намагаюся про це говорити і думати». Там же він каже «іноді виникає відчуття, що чим менше ти знаєш, тим ти краще почуваєшся».

Макарєвіч зауважує, що не хоче думати про своїх колег, які залишилися в країні й допомагають режиму. Один із інтерв’юєрів – Міхаіл Козирєв – порівнює це із фотографіями сталінських часів, коли з них витирали репресованих. Співак відповідає йому, що це не є шкідливим: «якщо тобі щось муляє, щось заважає, ось на окулярах у тебе з’явилося і заважає тобі дивитися, ну протри їх, йо-майо …».

Так само йому не цікава сучасна російська опозиційна політика. Заявляючи, що він за своїм устроєм є «антиполітиком», каже, що не хоче витрачати своє життя «на полеміку там, не знаю, Ходорковського з Каспаровим».

В одному з інтерв’ю автор ютуб-каналу Станіслав Кучер запитує, чи готовий він повернутися в Росію, коли там переможе опозиція і буде концерт, наприклад, «під стягами партії Яшина» на Червоній площі .

«Я на цій площі вже відіграв знаєш скільки?» – відповідає він. Інтерв’юєр намагається уточнити, чи все ж таки він зовсім не може цього уявити. «…Ну їх в ж.пу усіх, ні», – каже Макарєвіч.

Що ж, подібна позиція музиканта, який раніше доволі активно брав участь в політичному житті, цілком може бути пояснена розчаруванням. До того ж, російську опозицію критикують за її неспроможність напрацювати хоча б якийсь дієвий сценарій для протистояння режиму. Натомість вони роблять усе, щоби росіяни просто випустили пару під час чергових виборів. Але, здавалося б, саме зараз, коли колишня батьківщина веде геноцидну війну, потрібна активність усіх, до кого прислухається суспільство… Розчарованих чи ні. Тим часом, подібна позиція може виступити додатковою  мотивацією для росіян, які вважають, що краще бути «вне политики».  

У цій моделі «антиполітики», в якій живе музикант, нічого не вирішує й народ. В одному з інтерв’ю він наводить приклад більшовицького перевороту у 1917: «скільки було більшовиків – 0,12%… це навіть не крапля в морі… це до розмови про те, що маси вирішують, роблять історію. Ніх.ра маси не роблять», – каже він. 

Також у декількох інтерв’ю він розвиває думку, що людство дуже «подуріло»: «Чи це ускладнення після ковіду чи просто мізки розкладаються в людей, щось сталося з головою». Ще в одному інтерв’ю йому нагадують, що він колись казав, що «80% приблизно населення планети ідіотів» – «Значно більше. Я хотів бути компліментарним», – жартує він. 

Що ж, коли росіян звинувачують у тому, що навіть під час повномасштабної війни вони розповідають про те, що є «маленькими людьми», які «внє політіки» і нічого не можуть змінити, можна буде зрозуміти, хто із лідерів думок виступає на підтримку саме такої моделі поведінки.

«Ми прокинулись, а все закінчилося»

У реальності, в якій перебуває Макарєвіч, нічого не можна зробити. «Моя країна з’їхала з глузду. І я нічим не можу допомогти», – йдеться в одній із його сучасних пісень.

Тож просто чекає, «коли це все закінчиться» і розуміє «з відчаєм», що не може ніяк на це вплинути. В інтерв’ю Юліє Таратутє він висловлює жаль, бо хоче, «щоби якомога скоріше це все закінчилося… Знати б як, рецепту я, на жаль, не бачу. Ось. Але ми стараємося його знайти і, по-моєму, дуже активно». Де саме відбуваються ці пошуки, він не уточнює. 

Також він озвучує свою мрію «щоби ми всі прокинулися, ну, хоча б 1 січня. І виявилося, що дивись-но, усе закінчилось!». Ще в одному інтерв’ю він повторює те саме: «ми прокинулися, а усе закінчилося».

Філософія у нього така: світ розвивається за синусоїдою, де є добро і зло. І, на його думку, в Росію прийдуть «людські часи, але я не впевнений, що ми з тобою [йдеться про російського письменника Віктора Єрофєєва, який є інтерв’юєром] доживемо до цього часу, тому що це буде не завтра». 

Обкладинка інтерв’ю Андрєя Макаревича для проєкту Єрофеєв Forever

Картина така: розчарований власним безсиллям, музикант постійно повторює ідею про відмежування від політики. При цьому він ще й зневажає сучасне людство, серед якого, за його спостереженнями, більшість – ідіоти. Виходить, що ані конкретна людина, ані суспільства нічого вирішити не можуть. Вихід – дуже типовий для багатьох ліберальних росіян – «дожити», пасивно чекати, доки це все якось вирішиться. 

Брежнєвський СРСР – «вегетаріанський час»

У подібній ситуації (тоталітарна держава, яка закріпачує особистість) співак уже був. Сприйняття радянських часів, а саме Брежнєвських, на які припала його молодість, у Макарєвіча… в основному позитивне. Було «багато брехні… маса принижень», але дітям «у свідомість вкладали якісь правильні речі, що слабкому треба допомагати, що разом зробити легше, ніж одному… ми за мир». 

В іншому інтерв’ю він каже: «репресій я не застав, хоча відбувалися вони там до мого народження. У тій же країні Рад ми жили у час достатньо вегетаріанський… правда, Брежнєв був старенький дідусь такий, до нього якось загалом ставилися із симпатією, анекдоти про нього розповідали не дуже злі… і він справді ніякої війни не хотів [ймовірно, мається на увазі Афганістан, бо розмовляють про 1978 рік, СРСР ввів війська туди у 1979 році]».

Інтерв’ю Андрія Макаревича проєкту #вТРЕНДde (російська служба DW)

Також він розповідає про те, що він і його гурт у той час були «фантастично вільні… у невільній країні», займалися музикою 24/7 і були щасливі. Також вони розуміли «межі можливого», припускали, що їх можуть потримати «ніч в кутузці», але вірили, що відпустять і нічого серйозного не станеться.

Цікаво, що в історії України і, звісно, історіях багатьох інших колонізованих Росією народів, сприйняття тих часів – принципово інше. 

У ті самі «вегетаріанські часи», ще за Хрущова у 1961 році, український дисидент Левко Лук’яненко був засуджений радянською владою до розстрілу, який замінили ув’язненням. Усього у ГУЛАГу він провів 25 років. Як пише Українська служба Бі-Бі-Сі, в ув’язненні доходило до «каральної психіатрії». 

Василь Стус замість того, щоб розуміти межі можливого, свідомо обрав супротив системі й помер у в’язниці у той самий час. Найімовірніша версія смерті – вбивство поета тюремною адміністрацією.

Мустафа Джемілєв, лідер кримськотатарського народу, перебуваючи в ув’язненні, оголошував протестне голодування, аби звернути увагу на порушення прав людини і його народу зокрема.

І скільки ще таких…

Звісно, за радянських часів інформація про дисидентів приховувалася, багато хто не знав про це… Але як можна тепер, коли ці факти відкриті, говорити про «вегетаріанство»? Тим більше, що російські дисиденти теж були, їхні спогади видані…

«Мені не подобалося, як чеченці ведуть себе в Москві»

Про схожу «сліпоту» можна говорити й щодо воєн, які Росія розв’язала проти Чеченської Республіки Ічкерія. Ось як він говорить про це: «я знав, що вона [війна] відбувається. Я не знав маси деталей і, чесно кажучи, мені було не до того… З одного боку мені не подобалося, що йде війна і ми беремо там участь. З іншого боку, мені не подобалося, як чеченці ведуть себе в Москві. Вони ходили, як хазяї. Це було неприємно. І я це пам’ятаю». Що ж, тут маємо типовий російський імперіалізм: хочемо жити у великій неосяжній Росії, але господарювати у ній мають росіяни, а не ті, хто «понаїхав». А коли твоя країна розпочинає війну в одній із колоній, то тобі «не до того» і ти за цим не слідкуєш.

Ще одна цікава згадка про ту війну – спогад Макарєвіча про виступ перед пораненими російськими окупантами: «Просто заспівали по пісеньці. А в цей момент викрали двох хлопців. Командир пішов до чеченців туди з касетою. Вони знімали, як ми співали. І каже: «Ось ви тут дурницями займаєтесь, а у нас ось тут Шахрін був, Макарєвіч». Ті кажуть: «Забирай своїх, касету давай». Ось так ми двох людей витягли з полону». Мабуть, цей спогад дає змогу Макарєвічу уявляти себе благодійником для двох сторін, навіть рятівником «наших мальчиков». Проте, виходячи із того, як він це розповідає, злочинності тієї війні, яку Росія розв’язала, він не розуміє до кінця, перебуваючи в полоні імперського сприйняття ситуації. 

«Швидше [виступлю] в Києві, ніж у Москві»

Сприйняття війни Росії проти України у Макарєвіча принципово інше. В одному з інтерв’ю він пояснює російському блогеру і піарнику Гєоргію Лобушкіну, що в Україні справжні вибори, що саме Росія винна у війні, відкидаючи пропагандистські наративи про те, що «все не так однозначно» . Він розуміє, що «мир на умовах Путіна – це буде не зовсім мир»

Інтерв’ю Андрєя Макаревича російському блогеру Георгію Лобушкіну

В інтерв’ю каналу Ходорковский Live він заперечує ведучому Дмітрію Єловскому, що в Росії зараз Z-культура незапотребувана. Коментуючи курську операцію ЗСУ, він звертається до місцевих росіян: «Може, ви не за того президента голосували свого часу або так добре підтримували. Це війна, яку почала ваша країна, а у війні буває відповідь». 

Натомість із теплотою згадує свої концерти в Україні «нас там справді дуже люблять, любили, не знаю, що зараз… і я пам’ятаю цього глядача. І, звісно, я б хотів його бачити живим, здоровим і в мирній країні» . Розповідає про участь у марафонах на підтримку України, допомогу «мирним громадянам».

«Я допомагав декілька разів людям, які втратили житло, які залишилися на вулиці в результаті високоточного російського бомбардування. Ось я був у змозі зробити це. Ми це організовували та робили. Адже я не думаю, що так мало. Загалом я роблю те, що можу» .

І на питання, де він спочатку виступить, у Києві чи в Москві, він відповідає, що швидше у Києві. 

Проте коли заходить мова за підтримку збройних сил України, виявляється, що все не так просто. Але ж це важливо в тому числі, щоби захистити мирних українців від російських «високоточних бомбардувань» і щоби його фани в Україні (якщо такі ще залишилися) були живими і здоровими в мирній країні. У резонансному інтерв’ю журналістику Константіну Еггерту він зявив, що не робить цього, бо не хоче, щоби «якась ракета, зібрана на мої гроші, впала на Москву і вбила мого сина» .

А от про допомогу ізраїльській армії він каже так: «допомагаю тому, що це моя країна і вони охороняють безпосередньо мене і мою родину». 

Що ж, це також типова відмовка антивоєнних росіян. Вони готові підтримати Україну до того моменту, як та почне відповідати. Головне – власна безпека. 

Можливо, тут теж ідеться про імперське бачення. Адже якщо країну визнають, то визнають і її право на збройний опір. 

Мистецтво прогинання?

Одне з інтерв’ю, яке давав Макарєвіч було назване «Мистецтво непрогинання» – із відсилкою до його пісні «Не варто прогинатися під світ, що змінюється, одного разу він прогнеться під нас».

І справді, Макарєвіч мав імідж бунтівника, не згодного з системою. А як багато написано про унікальний «русскій рок» – відважних музикантів, які не боялися кидати виклик владі…

Пошук у гуглі на основі ШІ дає таке визначення цьому явищу: «на відміну від західного року, що базується на блюзі та драйві, “русскій рок” історично спирався на традиції рускої бардівської пісні (авторської пісні) і соціальний протест». Уже навіть у цьому реченні ми бачимо протиставлення західного року (неглибокий, розважально-драйововий) російському, який нібито підштовхує людину до пошуків себе і навіть – до протесту.

Проте зараз, аналізуючи вислови одного з представників цієї культури, його спогади про СРСР, чомусь видається, що такі люди, як він, були навпаки дуже потрібні радянській системі. Макарєвіч знав і знає своє місце, звик не перетинати встановлених для нього меж (те, що він старанно ставить «іноагентські плашки» на усі свої дописи і досі, переїхавши до Ізраїлю у 2021 році – додаткове свідчення).

Тож у піснях музиканта бачимо глибоку образність, протестну риторику, а на словах – пристосуванство, ескапізм, імперський поділ на людей, які варті захисту, і тих, ким можна пожертвувати. Окрім цього, як виходить з аналізу його інтерв’ю, він чомусь виконує ту ж саму роль, що й російська пропаганда – формує пасивного глядача, який, сидячи на дивані, вважає усіх довкола «ідіотами» і чекає, доки «світ прогнеться під нього».

Багато хто в Україні та й в інших колишніх радянських республіках виріс на піснях Макарєвіча. Судячи з того, що Макарєвіч відповідає, він вважає, що ще зможе приїхати в Україну з концертом. Наприклад, на питання де він спочатку виступить, у Києві чи в Москві, він відповідає, що швидше у Києві.

Уявімо собі гіпотетичний концерт Макаревича в Києві, на який він сподівається… До повномасштабного вторгнення він виступав у великих концертних залах. Якщо навіть якщо він і наважиться приїхати, то який зал збере? Чи зможе він під час концерту дивитися глядачам в очі? Чи ж збирається просто протерти окуляри, якщо щось мулятиме?

Наталя Стеблина