Сьогодні ми спробуємо довести, чому “велика російська культура”, по-перше, не зовсім російська (більшість митців “вкрадені” у поневолених народів). По-друге – взагалі не така “гуманістична”, як здається на перший погляд тим, хто погано обізнаний з історією та сьогоденням “матушки Росії”.
Чому росіяни не протестують проти війни? Проти вбивства Навального? Чому й досі поважають Радянський Союз, ностальгуючи за минулим? Думаю, схожі питання хоча б одного разу ставив перед собою кожен.
Поки існує Росія, вона буде шукати українських зрадників, платити їм гроші, організовувати ботоферми, давати завдання й розколювати українське суспільство, ослаблювати його згуртованість, підриваючи віру в перемогу. Тож головне завдання, яке стоїть перед Україною, це розвиток критичного мислення в суспільстві, підняття рівня медіакультури ще зі школи, дотримання в роботі ЗМІ медіастандартів та інформаційної безпеки.
Україна винна в широкомасштабному нападі Росії, НАТО спровокувало агресора, необхідно прагнути до миру з Москвою і Мінськом, – цими та подібними прокремлівськими наративами жонглюють не в Росії, а в деяких газетах, що видаються в ЄС. Такою є реальність, виявлена нещодавнім дослідженням науковців Клайпедського університету, які проводили моніторинг латвійських міст з великою російськомовною громадою. Було помічено, що Росія прагне транслювати інформацію, яка їй вигідна, і нагнітати напруженість за допомогою деяких публікацій.
Чому погляди на «хороших» росіян (словосполучення «хорошие русские» стало сталим і його використовують щодо тих росіян, які не підтримують режим Путіна та його війну проти України – ред.) в Україні та в Західній Європі настільки різні? Свою відповідь пропонує Наталія Стеблина – медіааналітикиня Інституту демократії імені Пилипа Орлика.
Сьогодні фемінітиви пробиваються у різні сфери, у тому числі й у військову. Від початку російсько-української війни, а особливо у період повномасштабного вторгнення жінки стали активніше включатися у військову діяльність та відзначатися своєю професійною вагою в цій галузі. Тому, звісно, важливо, щоб регіональні медіа використовували відповідну лексику для того, щоб їхня аудиторія розуміла, що українську незалежність відстоюють і чоловіки, і жінки.
Кишинів нагадує українські міста кілька років тому. В Молдові не було декомунізації, і наявність радянських пам’ятників трохи “зістарює” прекрасні вулиці. Але хай вас не вводить в оману “оболонка”. Кишинів – сучасний мегаполіс з потужними якісними медіа, в яких є чому повчитися й українським журналістам.
Ми побували в гостях у провідних редакцій цієї країни і подивилися, про що пишуть журналісти, яке місце посідає війна в Україні на шпальтах місцевих видань та як молдавські колеги чинять опір всюдисущій російській пропаганді.