За радянських часів з’явилася традиція відносити матеріали «про культуру» до другорядних, на першому місці щодо важливості в ЗМІ панувала вона — зовнішня і внутрішня ПОЛІТИКА.

Потім все більше ми побачили видань, де головним стало «світське життя», та тих, де багато сторінок посідали кримінальні події. Цей «одяг» вторинності українські культура, мистецтво, творчість продовжують носити в наш кризовий час, в гірку годину війни, протистояння, розчарувань…

Примусила мене знов про це задуматися виставка «З Україною в серці», що відкрилася в серпні минулого року в Києві. В ній взяли участь близько двох десятків художників-переселенців та митців, які живуть і працюють поблизу лінії розмежування. На відкриття в Будинок художників прийшло багато людей, проте розповідь про подію можна знайти лише на сайті ВВС Україна та регіональному телеканалі «До ТеБе».

Взагалі пошук щодо теми «переселенці й творчість» в українському Інтернеті дає дуже мало результатів. Хтось у Харкові з дітьми займається глинотерапією, хтось створив творчій жіночий коворкінг у Луцьку…

Що зможемо зрозуміти, якщо запитаємо колег: чим керуються автори, вибираючи теми? Тим, куди їх підштовхує, спонукає йти редакція, керівництво? Але сучасні ЗМІ, так звані нові медіа, все частіше вільні від тиску зверху. А знизу чи збоку? Тобто «де наші відвідування, лайки, коментарі»…

Сайт Українська правда, який, на думку багатьох, має широкий соціальний профіль, опублікував 31.01.2017 власний рейтинг: «Найкращі тексти Української правди у 2017 році»:

Дуалізм влади. Як Порошенко і Аваков дотискають один одного. 25.09 — 78.733 відвідувань.
Як ми втрачали Крим. Свідчення перших осіб України. 10.04 — немає кількості відвідувань.
Покидая страну. — 15.12 — 28.278.
«Гастролі» Порошенка: 10 історій про піар, які можуть зацікавити правоохоронців. 12.09 — 49.990.
Перша «трійка» Порошенка: криза управління та війни в оточенні президента. 8.06 — 51.453.
Війна світів. Що заважає Мішелю Терещенку зробити Глухів європейським. 27.10 — 30.693.
Рецепт поражения. 12.08 — 46.527.
Дві ковдри. 10 адвокатів і 100 мільйонів. П’ять днів з життя Романа Насірова.7.03 — 63.068.
На порозі медійного переділу. Чому Порошенко купує, а Княжицький продає телеканал. 26.01 — 50.849.
Нагородний фронт. Кому Аваков подарував 400 стволів. 13.01 — 98.323
Велика меншина. Чи відповідатимуть румуни України на реформу освіти. 29.09 — 20.671.
Mister, give us dollar. Як Умань переживає єврейський Новий рік. 23.09 — 45.474.
Міхеіл Саакашвілі. Аваков і Порошенко просто поділили країну між собою. 29.07 — 133.650.
Пафос трохи підбішує. Герой Майдан Гурик очима рідних і друзів. 20.11 – 33.920
Рюкзак наполовину порожній, або НАБУ між Порошенком та Аваковим. 3.11 — 54.661.
Песнь «зрады» и «перемоги». 8.12 — 32.250.

Принцип, за яким складений рейтинг, я не змогла осягнути. Він не за кількістю посилань, не за хронологією або абеткою — підхід незбагненний, втім це право редакції – бо це її бачення найкращого.

Те, що там не знайти публікацій, пов’язаних з культурою, мене не здивувало, думаю, й вас також. Про внутрішньо переселених осіб нічого? Очікувано. А війна, що є зараз нашою особливою реальністю? З 16-ти три публікації: «Як ми втрачали Крим…» — спогади перших осіб, «Песнь «зрады» и «перемоги» та «Рецепт поражения» — яскраві матеріали Павла Казаріна, втім теж ретроспективні. Всі ці три тексти — спроби осягнути те, що було, усвідомити минуле. Ніби все позаду. Втім війна не скінчилась…

Моніторинг регіональних ЗМІ, який ведуть експерти Інституту демократії імені Пилипа Орлика, у листопаді показав: болючі теми, що стосуються АТО, військових дій, проблем родин, що постраждали від війни, висвітлюються лише в 2% публікацій. Проблеми вимушених переселенців, як і раніше, не хвилювали у цей відрізок часу навіть одного відсотка журналістів (0,9%).

Це було для мене поштовхом, щоб виділити на сайті Української правди із загальних матеріалів (без новинної стрічки, лише розділ «Публікації») ті теми, якими я цікавилася — культура й переселенці, а також ту, дефіцитність якої була наочною — війна. В четвертому, останньому кварталі матеріалів у розділі було 360, про переселенців лише три. Хоча редакція УП розпочала спецпроект «Життя з «нуля», який виходить за підтримки Парламентської платформи майбутнього Донбасу та проекту Ради Європи «Посилення захисту прав людини внутрішньо переміщених осіб в Україні». Кожен матеріал починається зі вступу: «1 мільйон 600 тисяч людей, або ж 4% від усього населення України, стали вимушеними переселенцями внаслідок збройної агресії Росії на Донбасі. Це офіційна статистика Міністерства соціальної політики».

Щодо реальної війни, АТО або як за новим Законом щодо реінтеграції тепер слід називати: «районів бойових дій», а також «сірих зон» публікацій у четвертому кварталі знайдено дванадцять. В цьому числі можна побачити репортажі про міста, близькі до гарячих місць (спецпроект «Будущее Донбасса»), вони теж знайшли фінансову підтримку в Агентстві США з міжнародного розвитку (USAID).

Нарешті тема, від якої я відштовхнулася: культура — вдалося нарахувати 22 публікації (загалом, нагадую 360), тобто трохи більше 6%. За звітом Інституту демократії імені Пилипа Орлика, який я вже згадувала, питанням культури регіональні ЗМІ присвятили 8,7% текстів.

Якщо придивитися до публікацій з цієї теми на сайті Українська правда, то вони різні за жанрами: від інтерв’ю з письменником Любком Дерешем про його роман та загальні проблеми культури до переказу лекції Михайла Козирєва про рок-музикантів, які звели рахунки з життям або померли від передозування наркотиками та алкоголем. І тут якоюсь мірою портрет аудиторії, яка цікавиться розділом «Публікації» УП, відбиває кількість відвідувань: перший матеріал — більше 7 200, другий — більше 6.000.

Примітно, що нарис про Ніну Матвієнко має більше 26 тисяч відвідувань, це теж характеристика читачів. Втім, якщо вимогливо дивитися на цей матеріал, то це скоріше переказ розповіді народної артистки про себе, хронологічно послідовний, з короткими цитатами через «каже, говорить, ділиться». Проте очевидна цікавість до таких «лонгрідів» саме про таких людей.

З музикою в четвертому кварталі пов’язані ще два інтерв’ю: з джазовими співачками Лаурою та Кристиною Марті та Натою Жижченко (ONUKA). Взагалі (що є абсолютно очікуваним) інтерв’ю — найуживаніший жанр. Думки фотомайстрині Лері Польської, продюсера Андрія Єрмака, автора документальних фільмів Акіма Галімова, художниці перформансу Марини Абрамович та драматургіні Наталі Ворожбит — щодо їхньої творчості або загальних проблем сфери.

Дещо окремо стоять два матеріали Ірини Андрейців: вони стосуються непростих проблем утримання тварин у цирках України.

Рекорди серед текстів, щодо яких я намагаюсь зробити огляд, належать етнологічним публікаціям — більше 34 000 відвідувань: «Кілька фактів про українську родину, які ви могли не знати: снохарство, патріархальність, насильство» — дослідження Дениса Кукліна й Іванни Скиби-Якубової та більше 28 600 відвідувань — «Покритки, потерчата, зурочення. Чого боялись в традиційних українських родинах», це переказ лекції етнологині Ірини Ігнатенко. Тут мені здається зіграла гострота підходу, очищеного від романтизму авторів типу Олекси Воропая.

У листопаді Українська правда започатковує нову рубрику, у якій міністр культури Євген Нищук раз на місяць радитиме книжки, вистави, музику та кіно. І ось 3 листопада перший вихід збирає більше 7 тисяч відвідувань. А теж авторська рекомендація (такий собі дайджест 9 листопада) про п’ять авторів, яких радить читати письменник Юрій Андрухович, набирає вже більше 28 600… Навряд чи можна сказати після цього, що читача УП культурні теми не цікавлять.

Між тим пошуки щодо цієї тематики подарували мені публікацію в розділі «Блоги» на сайті Лівий берег: «Як переконати скептиків у цінності культури?».

Її автор Рагнар Сііл, експерт Програми ЄС та Східного партнерства «Культура і креативність», 14 листопада розмірковує про значущість і користь культури та творчості в аспектах економіки й занятості. І виникає питання: це хвилює лише автора блогу чи й редакцію теж? Можемо перевірити, а водночас провести паралель з УП, бо ці сайти за різними параметрами піддаються порівнянню…

Кількісно публікацій про культурні аспекти життя на ЛБ більше: з 346 — 61, тобто 17,6%. І хоча серед них багато анонсів, арт-дайджестів, просто цитат з книг, і хай кіно залишається найулюбленішим видом мистецтва (про нього пишуть більше за все, але часто просто інформаційно) — можна стверджувати, що ЛБ більше цікавиться культурою й творчістю, та й взагалі якось намагається здивувати свою аудиторію. То незвичною постановкою барокової опери, то досвідом відстороненого самозаглиблення оригінального скульптора, то гострими проблемами Харківського художнього музею, то мультидисциплінарним мисленням в архітектурній практиці Флоріана Юр’єва.

Як кількість публікацій в четвертому кварталі минулого року на сайті ЛБ про культуру майже втричі більше, ніж в просторі УП, так і тематика загалом, безумовно, там ширше, а що особливо важливо: в деяких текстах можна побачити проблемний, аналітичний, по-справжньому професійний підхід.

Про зацікавленість аудиторії тільки здогадуємось — ЛБ відвідуваність не вказує… Втім зацікавленість редакції темою культури та творчості є очевидною.

Наостанок поставимо ще два запитання. Наскільки залежать одне від одного культурна складова сучасного життя й висвітлення в медіа подій і процесів культури? Якщо ЗМІ писатимуть про неї більше, чи покращиться її стан, чи збільшиться увага аудиторії? Я не настільки наївна, щоб бути в цьому впевненою, втім надія у мене є… Надія, що серед того, що ми називаємо соціально значущою інформацією, посядуть гідне місце культура, мистецтво, творчість.

Проте знаю, що в цілому маргіналізація важливої теми в медіа продовжується.

Ирина Черниченко

Вперше опубліковано на сайті “ДонПресс“