Книга про “хороших росіян” поїде у Францію з “нехорошим” французом
Декілька екземплярів книги “Деконструктори правди” пан Мішель забрав з собою у Францію. “Мене, дійсно, дуже цікавить ця праця”, – зазначив французький гість.
Декілька екземплярів книги “Деконструктори правди” пан Мішель забрав з собою у Францію. “Мене, дійсно, дуже цікавить ця праця”, – зазначив французький гість.
Понад два роки тому Лана Трибус залишила домівку, будучи впевненою, що їде на пару тижнів. Покинула зі стиснутим у лещатах серцем, невеличкою валізою та жменькою надій.
Бувають люди – як сонячні зайчики! Вони випромінюють тепло і радість, даруючи їх усім навкруги. Саме таке відчуття – щирості та взаєморозуміння – виникає, коли спілкуєшся з Наталею та Ігорем Бур’яненками, а також їхньою донькою Сашею.
Так вони, троє вихідців з Красного Луча (теперішнього Хрустального, що на Луганщині), стали разом працювати в Сумах. І досягли успіхів. Саме їхня громадська приймальня створила прецедент в Україні, за яким було ухвалено перше в країні судове рішення про задоволення позову переселенки до органів соціального захисту щодо невиплати адресної допомоги.
Історія сім’ї Михайлових не типова для переселенців зі сходу, хоча б тому, що такими вони себе не вважають і статусу ВПО досі так і не дістали. І дорога, яка врешті привела їх з приморського Маріуполя на забутий поліський хутір, була не такою, як в інших…
З-під прилавка з’являється рухлива молода жінка невисокого зросту, з темним волоссям та карими очима з відтінком зеленого. Вона струшує борошно зі щоки та щиро посміхається. Це власниця закладу Леране Хайбуллаєва.
Він так говорить про волинські ліси й так ними переймається, вона знає стільки луцьких таємниць, з таким натхненням розповідає про стару бруківку і тихі вулички, що ніхто й не здогадується – подружжя лише рік на Волині.