13 березня 2018 р. В Полтаві відбулося засідання круглого столу «Як відбувається інтеграція переселенців у місцеві громади: досвід Полтавщини». Ініціював обговорення Інститут демократії імені Пилипа Орлика (Київ).

На початку зустрічі експертка Інституту Тетяна Строй розповіла, що протягом останніх двох років організація організувала низку публічних заходів в різних регіонах України, які були присвячені проблемам переселенців. «За даними різних соціологічних досліджень, від 30 до 70 % внутрішньо переміщених осіб (ВПО) не збираються повертатися на попереднє місце проживання у разі повернення окупованих територій в Україну, – сказала вона. – Тому зараз, на четвертому році війни, необхідно нарешті побачити у переселенцях ресурс для розвитку громад, включати їхні потреби і можливості в процесі розробки місцевих програм, залучати до вироблення політики».

Також вона відзначила, що, за даними моніторингу місцевих медіа, відсоток публікацій, в яких висвітлюються проблеми переселенців, вкрай малий (приблизно 1%). Тому Інститут видав дві збірки нарисів про історії успіху ВПО, які оселилися в різних куточках країни і знайшли своє місце під сонцем. Ці історії слугують прикладом для тих людей, хто не наважується виїхати з окупованих територій, а також розбивають популярні у суспільстві стереотипи щодо донецьких та луганських як непатріотичних людей, які прагнуть жити на утриманні, і є ярмом для держави.

На початку обговорення учасники вислухали представників ініціативної групи переселенців «Полтава-самодопомога». Наталя Діда, яка переїхала до Полтави 3,5 роки тому, коротко окреслила ситуацію: «Третій рік існує наша ініціативна група, яка створена, щоб матеріально та не матеріально підтримувати один одного. Спілкування відбувається через Фейсбук. На сьогодні основна проблема – відсутність житла. Допоки в нас його не буде (і навіть надії на нього), про справжню інтеграцію мови не може бути». Активістка розповіла також, що на певні проекти мають грантову підтримку, місцеві журналісти зацікавленість до ВПО виявляють, але частіше комунікація будується за принципом: «Звідки ви приїхали? Розкажіть свою історію…» і на тому все.

Представник Департаменту соціального захисту населення Полтавської облдержадміністрації Роман Мандрика відзначив, що зараз в області перебуває 25,7 тис. переселенців, 9 тис. – це працездатні особи. «І це найбільш вразлива група, переміщені особи стикаються з проблемами працевлаштування, – зауважив чиновник. – Полтавська область є учасником пілотного проекту (який також реалізується в Харківській та Львівській), в якому кошти ЄС ідуть на фінансування працевлаштування ВПО, на розвиток власного бізнесу. Цим опікується центр зайнятості».

Р. Мандрика також підкреслив, що відбулося покращення та спрощення процедур перевірки ВПО за місцем реєстрації: якщо ідентифікація в банку пройшла в той же термін, коли передбачалась перевірка спеціалістами управлінь соцзахисту, її вже можна не проводити, бо інформація про особу попадає в єдину базу. «Вважаю, що потрібно взагалі прибрати пенсіонерів як категорію, що перевіряється. Людина заробила ці кошти і повинна їх отримувати», – зазначив він.

Пан Роман розповів, що сам є переміщеною особою, і потребує житла. Погоджується, що люди, які переїхали в 2014 році – свідомі, і не хочуть повертатися назад, тому житло – найболючіше питання. «За програмою «Доступне житло» (50х50) я встав на чергу, Держмолодьжитло уклав договір із забудовником, але поки що чекають надходження бюджетних коштів. В грудні 2017 року чотири сім’ї отримали житло в Полтаві за цією програмою», – сказав він.

Представниця Полтавського обласного центру зайнятості Тамара Сохацька розповіла, що у 2015 р. було центр проводив тренінги із заснування власної справи у Полтаві та Кременчузі, 15 осіб отримали гранти, завдяки чому з’явилося 41 робоче місце. У 2015 р. розглянуто 132 бізнес-плана від ВПО, але тільки 87 з них успішно захищено. У 2016 р. подали 92 заявки за програмою «Розпочни свій бізнес».

У 2017 р. почав діяти проект «Рука допомоги», який дає можливість отримати безвідсотковий кредит на 70,5 тис. гривень на два роки. «Є позитивний досвід саме по переселенцях: працює міні-ательє, дехто робить горіхову пасту, варить сир, інші відкрили автомийку, – пояснила Т.Сохацька. – І це працює не тільки в містах, де є робочі місця, а саме в селах, де є люди, є приміщення, де можна жити, але немає робочих місць. Зараз зробили 15 паспортів територіальних громад. Потрібно, щоб хтось прийшов та показав, як вести власну справу за наявності людей та приміщень». Але, на думку чиновниці, не всі люди мають можливість та бажання розпочати власну справу, тому, якщо досвідчений підприємець бере на роботу людину-переселенця і зобов’язується протягом двох років виплачувати зарплату, він також може брати участь в цій програмі.

Радниця з питань ВПО у Полтавській області Вікторія Курилко відзначила, що, на жаль, переселенці не стали для органів влади тим надзвичайно потужним ресурсом для соціально-економічного розвитку області. «30 тисяч освічених осіб приїхали, мають величезний інтелектуальний потенціал, деякі – фінансовий капітал, до мене зверталися десь півтора десятки людей, які могли і купити житло, і організувати власну справу… Але не отримавши підтримки і не побачивши зацікавленості, вони поїхали до інших обласних центрів, – сказала пані Вікторія. – 30-40 % поїхали до Вінниці, стільки ж до Києва, інші – за кордон. Заздрю Харківській області, де регіональна влада розробила та прийняла регіональну програму підтримки та інтеграції ВПО, розвитку підприємництва серед ВПО. Давайте ми створимо такі умови, щоб переселенці могли залишитися, платити податки, створювати робочі місця».

Що стосується отримання інформації, корисної для переселенців, то В. Курилко зазначила: не вистачає потужного інформаційного порталу, де б постійно та оперативно розміщували б всі необхідні для ВПО матеріали, по всіх питаннях.

А щодо житлового питання, радниця з питань ВПО, вважає позитивним приклад Львова, де місцева влада виділила 50 ділянок для будівництва житла для переселенців. «Люди об’єдналися, виграли грант, а влада дала землю, то ж за бажання будь яке питання можна вирішити», – підсумувала вона.

Директорка міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Ольга Буднікова в своєму виступі підкреслила, що місцева влада, приймаючи першу хвилю переселенців, одразу розуміла, що не варто селити нових мешканців компактно, не треба розрізняти людей: тут живуть полтавці, тут – переселенці. І заходи для дітей проводять спільні, орієтуючись в першу чергу на малозабезпечені сім’ї. «Питання житла неможливо вирішити на місцевому рівні, на жаль… – зауважила директор міського Центру. – Є два соціальних гуртожитка для ВПО – в Козельщині та Горішніх Плавнях. Щоб надати житло, людина повинна бути зареєстрована в певному населеному пункті, щоб органи міської влади поставили їх на чергу. Тому ВПО не йдуть на те – бо люди бояться втратити житло на поки що окупованій території».

Начальник відділу обласного Департаменту будівництва, містобудування та архітектури і ЖКГ Владислав Марушин, пояснив, що «закинутого» житла в області немає. Навіть, якщо будинок начебто нічий, то по факту у нього є власник. Коли постало питання у 2014 р. тимчасово розмістити людей, ми розмістили, – каже він. – Створювали реєстр об’єктів для тимчасового проживання, кожен був обстежений, складено акт – там проживають і досі ВПО. Але тимчасове розміщення було узгоджено з власником. Що стосується питання розробки окремих програм чи проектів по житлу – ні, такі питання поки що не поставали на порядку денному обласної влади».

Тему житла продовжив коментувати начальник відділу обласного Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Олександр Отич: «Цікаво, що проблеми, які виникають на місцевому рівні, регламентуються на центральному. Як би більше залежало від нас». На його думку, виходом би було вивчення поняття «не витребуване житло». «Не витребуваним житлом повинна займатися податкова інспекція – до такої розмови слід залучати податкові органи. В Полтаві наявні декілька закритих гуртожитків, це майно, яке можна переобладнати – це одна з перспектив», – вважає він.

Завершуючи обговорення переселенка Лілія Гарбузюк підкреслила: «Ми ізольовані від громадськості. Немає єдиного ресурсу, де б була вся корисна інформація, постійно самі моніторимо інтернет. Якщо не поділимося один з одним, нічого не дізнаємося про те, що відбувається в Полтавській міськраді. Дуже багато благодійних організацій, які нам допомагали, але місцева влада – ні. Немає кваліфікованої роботи; програми, спрямовані на стартапи, не приваблюють багатьох, тому що немає впевненості у майбутньому: якщо бізнес «не пішов», треба повернути обладнання та гроші. Хотілося, щоб місцева влада залучала ВПО до розробки програм. За всі чотири роки не було жодного круглого столу чи зустрічі, які би ініціювала обласна чи міська влада. Чому такі організації, як Інститут демократії тільки мають приїхати з Києва, щоби об’єднати нас для розмови? Адже ми готові говорити не лише про наші потреби, але й про можливості, про те, що ми можемо дати громаді, в яку влилися».