Коли я попросила відповісти на це запитання свою колишню колегу, чиє життя наразі розділене між підконтрольною Україні територією та окупованою, вона перепитала про які медіа мова – українські, російські чи так званої ДНР, бо на жителів усього Донбасу включно з обласними центрами сукупно впливають перелічені медіа, а дослухаються до найпотужнішого.

Російське чи так зване «ДНРівське» телебачення, яке офіційно відсутнє в мережі прифронтових міст, але чи не в кожного мешканця приватного сектора є супутникова антена і можливість почути версію агресивного сусіда про винуватця всіх бід в Україні. Чи треба називати прізвище найвищого посадовця, якого в Кремлі призначили головним ворогом?

На мій погляд, саме російська пропагандистська машина, попри кволі зусилля українських державних інформаційних структур, з обранням чинного президента в 2014 році розпочала топити його рейтинг і підривати довіру до влади загалом. Навіть очевидні успіхи в соціально-економічній стабілізації в прифронтових областях перекреслювалися негативною інформацією, брехнею та фейками, якими насичувалося навіть повітря буремного Сходу. Відсутність у держави чіткої інформаційної політики послабила всі її інститути, що й показували соціологічні опитування на Донбасі протягом останніх трьох років. Вони ще торік виводили лідером президентського рейтингу В.Рабиновича, який в цей регіону не навідувався і жодним чином не доклався до його розвитку. Але телевізійний образ депутата сподобався. Хтось із колег ще рік-два тому звернув увагу, маючи на увазі несподівану любов донбасівців до цього депутата, що виборець може повестися на телекартинку. Це був сигнал, а може підказка, але так чи інакше її почули бо наразі обираємо між телегероєм і реальним президентом.

Але повернемося до наших реалій. В умовах гібридної війни у першу чергу обласна влада так і не налагодила належні комунікації з громадою через наявні ресурси. Перетворення обласного телебачення на Суспільне призвело до того, що офіс Донбас UA з головного по-суті міста на Сході Краматорська, переїхав у Сєвєродонецьк і де цей телеканал не розвинувшись якось загубився.

Натомість Донецька обласна ВЦА ще торік спробувала створити обласний телеканал «Донеччина TV» – здобули ліцензію, набрали журналістів, що в прифронтових умовах дуже непросто, але проект виявився невиразним. Ось як змальовує ситуацію інтернет – видання open.dn.ua (26 лютого):19 лютого голова ОВЦА О.Куць підписав розпорядження про використання коштів обласного бюджету на розвиток інформаційного простору. Всього заплановано витратити 15 мільйонів гривень, в тому числі 9 мільйонів на підтримку КП РТРК «Регіон-Донбас», на базі якого створено «Донеччина ТV» – «доволі дивний телеканал: зараз він не має ефірного мовлення, а поширюється через супутник, кабельні мережі й інтернет», а «назвати контент цього каналу неупередженим дуже складно», більшу частину контенту складає «паркетна і компліментарна журналістика». За таких умов говорити про цей телеканал як про повноцінного медійного гравця не доводиться.

У свою чергу, серед найпотужніших в області приватних телеканалів, на мій погляд, тільки САТ+(Слов’янськ), що має своїх глядачів у Краматорську, Святогірську та інших населених пунктах на півночі області не обирав «улюблених» кандидатів, а надавав ефір усім бажаючим претендентам на посаду президента.

Деякі інші місцеві телеканали відображали політику своїх власників, що і показала виборча компанія. Маріупольські МТВ і «Сигма» з холдингу Р.Ахметова надали перевагу кандидату в президенти О.Вілкулу, «Орбіта» з Покровська так само. Потрапити в ефір на ці телеканали щастило не всім, бо навіть за місяць до 31 березня «втиснутися» в прайм – тайм на «Орбіту» з роликом було неможливо.

Відмовляли в розміщенні політичної реклами «невигідним» кандидатам і деякі газети, мотивуючи тим, що за 40 (!) днів місце вже заброньовано. Так повелися видання, що належить відомим донецьким олігархам-фундаторам Партії регіонів. Принагідно зазначу, що великий бізнес і далі має потужний вплив на місцеву владу, яка своєю чергою ухвалює потрібні рішення.

Наприклад, у Маріуполі міськрада виділила значну суму коштів з бюджету на пільгову передплату на місцеву газету «Приазовский рабочий», яка належить компанії Р.Ахметова, повідомляє сайт 0629.com.ua (26 лютого ц.р.). Під час сесії стало відомо, що «всі люди, які не можуть жити без газети, звернулися до громадських організацій з проханням передплатити їм газету за рахунок міського бюджету. Спочатку було 30 тисяч бажаючих, із яких передплатили тільки 6 тисячам. Активісти обурені: в газеті багато політичної реклами, що дає змогу за гроші бюджету впливати на розум 6 тисяч людей»,– зазначається на маріупольському сайті.

На цій же сесії депутати проголосували за те, щоб передати міському телеканалу «Сігма», бенефіціаром якого є Р.Ахметов, в оренду на рік комунальне приміщення за 1 гривню. За словами активіста О.Леонтьєва, депутати пояснили, що приміщення знаходиться в будівлі Палацу культури, який медіагрупа з «Сігмою» відремонтувала за свій рахунок, повідомляє інтернет-видання «Вчасно» (26 лютого).
Опосередкована підтримка владою «своїх» ЗМІ, як бачимо, невмируща і в реаліях сучасного Донбасу, але щастить не всім. Майже 20 роздержавлених комунальних газет, деякі навіть із 100-річною історією, змушені перебиватися з хліба на воду, бо колишні засновники в адміністраціях чи в радах платити за висвітлення своєї діяльності не поспішають, хоча закон це дозволяє. А за рахунок передплати і реклами за кілька десятків кілометрів од лінії фронту утримувати редакції складно.

«Якби не передвиборча агітація від одного з кандидатів – газета б навесні взагалі не вийшла», – зізнається редактор «Авдеевского вестника» Діана Сіталова.

Навіть у центрі Авдіївки, де розташована редакція, чутно як з Донецького напрямку долинають постріли.
У таких само майже бойових умовах у Мар’їнці редактор Світлана Стрибіж започаткувала нову газету «Новини регіону», для якої розміщення передвиборчої агітації теж стало засобом виживання.
Загалом газети Донецької області з тижневим сукупним накладом у 100 тисяч примірників розміщували кандидатів О.Вілкула, О.Ляшка, П.Порошенка, Юлії Тимошенко, Є.Мураєва, С.Таруту, Ю.Бойка… Матеріали публікувалися з належним маркуванням і в більшості газет, до яких мала доступ, «джинси» не помітила. Рахувати як приховану рекламу доволі куці інформаційні повідомлення про робочу поїздку в Маріуполь Президента П.Порошенка мабуть не варто.

Однією з неприємних особливостей виборчих перегонів, на думку «Новостей Донбасса», стало поширення неправдивої інформації про порушення, багато яких були запущені з ОРДЛО. За місяць до дати голосування в першому турі поліція Донеччини повідомила про 75 випадків інформаційного вкидання з Донецька і Луганська.

За підрахунками колег, найбільш тиражованим у ЗМІ виявився фейк про підкуп учителів в одній з шкіл Донецької області. Так 21 січня на YouTube-каналі опублікували відео, що в одній з шкіл відбувається агітація за П.Порошенка і вчителям пропонують винагороду за кожного виборця, кого приведуть і той «правильно» проголосує. В поліції підтвердили, що відео виявилося постановочним, а справу закрили через відсутність складу злочину, повідомили «Новости Донбасса».

Переглядаючи з десяток сайтів Донеччини, звернула увагу, що деякі з них упродовж кампанії публікували рейтинги кандидатів у регіоні, посилаючись на маловідомі соціологічні установи. Закрадалися сумніви щодо показників лідера, який перемагає з великим запасом, але голосування підтвердило значну перевагу саме Ю.Бойка.

І нарешті – чому на Донбасі переміг кандидат, який не відзначився в ЗМІ обох областей масованою чи якоюсь вишуканою рекламою, але напередодні голосування потрапив у випуски новин усіх телеканалів разом із прем’єром країни-агресора? В запитанні є частина відповіді плюс його проросійський бек – граунд і прихильність телеканалу «Інтер», якому здавна довіряють і надають перевагу більшість жителів Сходу. Так що Ю.Бойко – кандидату одного телеканалу, як називає його ГО «Детектор медіа», дослідивши постійну присутність цього політика на «Інтері», не було особливого запиту на місцеві медіа.

Водночас візьмемо до уваги і думку блогера з Рубіжного Олега Мельничука, якого цитує сайт «В час пік» (4 квітня): «Те, що Луганщина віддала свій голос Ю.Бойко вибір незрозумілий і що головне – дійсно страшний. Кому ж як не нам знати, що Бойко зробив для Луганщини? Ми всі страждаємо через діяльність Партії регіонів. Бойко один з тих, хто персонально відповідає за смерть тисяч українців». Блогер додає, що «Сєвєродонецьком і Лисичанськом досі керує «бойківська мафія» і результат цього правління наочний – немає робочих місць, вся інфраструктура в жахливому стані, люди масово виїздять, але містяни голосують за Бойка».

Чи могли медіа за таких умов змінити симпатії людей на антипатії до цього політика? Якщо він залишається позитивним персонажем для більшості виборців Донбасу упродовж десятиріччя, значить людям з іншою позицією доведеться з цим фактом рахуватися.

Не застосовуючи місцевого медійного ресурсу друге місце посів В.Зеленський. І тепер, перед другим туром, він може очікувати, що голоси за Ю.Бойка перейдуть до нього як до більш проросійського кандидата, яким його вважає частина виборців обох областей. Поки що ж реклами за шоумена в місцевих ЗМІ помічено не було. Це ж стосується і П.Порошенка.

З огляду на певну напругу в суспільстві перед другим туром виборів, доречним до ситуації видається згадати «умиротворяючий» сюжет на телеканалах Р.Ахметова «Сігма» і «Донбас», в якому журналіст надає слово експертам, які зазначають:«Хто б не переміг на президентських виборах, головне, щоб політики передусім усвідомлювали соціальні та економічні наслідки тривалого протистояння з колишніми конкурентами». Журналіст Олексій Мацука, який звернув увагу на цей сюжет, підкреслює на сайті «Новостей Донбасса», що за таких умов експерти радять «конструктивно вести діалог і налагодити роботу всіх гілок влади, щоб слабкістю країни в перехідний період не скористався зовнішній ворог».

Наталія Зоц
Журналістка з Донеччини

фото: інстаграм tv.uadonbas