Хто тільки не лає місцеву пресу: регіональна влада – за палку упередженість, місцева громада – за байдужу неінформативність, громадські активісти – за аморфну принциповість, експертне середовище – за безсоромне джинсування, за тотальну непрофесійність, за… Одначе, в умовах соціальної боротьби за символічний капітал і суспільне домінування локальні медіа артикулюють інтереси громади, маркують політичні процеси, включають регіон у глобальний інформаційний світ. Що маємо на виході – варто розглянути прицільніше.

LOCUS ЛОКАЛЬНИХ МЕДІА: ІНФОРМАЦІЙНА МАПА

Моделювання сучасного медіапростору дає таку картину: вертикаль задають глобальні медіа (світові інформаційні агенції, транснаціональні медіакорпорації, загальнонаціональні ЗМІ держав-лідерів), горизонталь формують соціальні мережі та месенджери. Глобальні медіа визначають та наповнюють основні інформаційні потоки, що підхоплюються учасниками інформаційного простору та стають доступними кожному. Соціальні мережі забезпечують індивідуальним інформаційним контактом усіх охочих до неформального емоційного спілкування. 

Виникає запитання: де у цьому доволі впорядкованому і щільно заповненому світі місце для локальних медіа? хто і чому має у них потребу? Найочевидніша відповідь: регіональні медіа – зайва річ, надлишок сучасних інформаційних взаємин… Про події можна дізнатися з глобальних медіа, а обговорити та визначити їхній вплив допоможуть соціальні мережі. Натомість глобальні медіа байдужі та несфокусовані щодо локальних контекстів. Вони неспроможні зосередити увагу на подіях, явищах, процесах місцевого масштабу, до того ж їхня інтерпретація має загальносвітовий контекст. Соціальні мережі, що завжди налаштовані на оприлюднення індивідуального бачення подій, явищ, процесів, принципово не здатні на об‘єктивовану подачу інформації. Розуміння цих закономірностей увиразнює locus локальних медіа, які мають суттєві, саме їм властиві переваги. Вони можуть та мають стати тими медіаторами, що вводять конкретний регіон у світовий простір та адаптують глобальність до локальності. Їхня справа – постійно забезпечувати місцеву аудиторію перевіреною, точною, детальною, політематичною, автентичною інформацією; надавати місцевій громаді загальноважливі соціальнозначущі повідомлення. 

КООРДИНАТИ УСПІХУ: НАДІЙНІСТЬ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ 

Місцеве ЗМІ – це перш за все ЗМІ, – інституція, до якої висуваються професійні вимоги, насамперед щодо роботи з інформацією. Це аспект стандартів журналістики.

Моніторинг місцевих медіа, що регулярно проводиться Інститутом демократії імені Пилипа Орлика, у 2019 році засвідчує: середній бал дотримання основних стандартів журналістики в українських друкованих та електронних медіа коливається на рівні 3,55 – 3,73 із 5 можливих (див.: діаграма 1). Найкраще (на рівні 1 чи майже 1 бала) вдається місцевим ЗМІ дотримуватися стандартів «відсутність мови ворожнечі» та «доступність матеріалів». Менш жорстко місцеві журналісти дотримуються достовірності (у червні 2019 р. середній бал 0,81 – 0,84). Показник відокремлення фактів і коментарів знаходиться на середньому рівні (0,5 – 0,7 бала). Найбільш непрофесійно місцеві ЗМІ ставляться до дотримання балансу думок: у середньому цей бал коливається в межах 0,1 –  0,2 з 5 можливих.

Діаграма 1

Дотримання місцевими ЗМІ стандартів «відсутність мови ворожнечі» та «доступність матеріалів» означає їхню в цілому толерантну, неагресивну позицію та бажання бути зрозумілими, релевантними аудиторії, що надзвичайно важливо для такого типу преси. А от показник стандарту достовірності на рівні 0,81 – 0,84 бала  не дає місцевим ЗМІ серйозно конкурувати на регіональному ринку інформації. На наше переконання, цьому стандарту на локальному рівні слід приділяти особливу увагу. Неточна, неперевірена інформація, а також інформація без чіткого посилання на джерело (тобто ненадійна), є незатребуваною аудиторією, яка в найближчому до себе контексті прагне найнадійнішої, найточнішої, найдостовірнішої інформації, адже це стосується її повсякденного життя, безпеки, планів на майбутнє, близьких чи знайомих осіб тощо. 

Специфіка локального контексту полягає у тому, що і виробники, і споживачі медіа мають досить легкий доступ до джерел  інформації, і за недбалого ставлення журналістів до роботи з джерелами, місцева аудиторія самотужки шукатиме більш надійного комунікатора. Потреба у місцевих ЗМІ слабшає за таких умов і може зовсім звестися нанівець. При цьому нічим, окрім лінощів, (а тому – непрофесійністю),  пояснити недотримання стандарту достовірності не можна…

Нерідко саме лінощами також можна «виправдати» низькі показники відокремлення фактів і коментарів (0,5 – 0,7 бала) та дотримання балансу думок (0,1 –  0,2 бала з 5 можливих). Чому лінощами? Бо відповідність цим стандартам означає для журналіста перш за все вміння та бажання опрацьовувати факти та шукати джерела інформації. Звісно, частково ігнорування «відокремлення фактів і коментарів» та «дотримання балансу думок» спричинюється політичною чи економічною заангажованістю ЗМІ, що веде до появи так званої «джинси» на сторінках місцевих ЗМІ. Однак той факт, що часто матеріали з ознаками замовності («джинса») демонструють такий самий рівень дотримання стандартів, що й матеріали без ознак замовності, означає, що працівники місцевих ЗМІ часто-густо просто недбало ставляться до виконання професійних обов‘язків. 

Також важливо закцентувати, що надмірне використання місцевими ЗМІ коментарів (на противагу фактам) та надмірна увага до позицій окремих сторін протистоянь чи конфліктів, зміщує комунікаційну діяльність таких медіа  у зону функціонування соціальних мереж, де, власне, невпинно, на високому градусі емоційної напруги, суб‘єктивно, наполегливо обговорюється усе й уся. Це не лише втрата професійної журналістської адекватності, а й спроба гри на чужому полі, заздалегідь приречена на невдачу. 

Натомість у місцевих медіа є своє власне поле гри, яке вони часом  недооцінюють. Маємо на увазі події, явища, процеси з життя місцевої громади, що мають новинарний потенціал. Професіонал-медійник, що перманентно відслідковує зміни в локальному контексті, здатен постійно продукувати новини. Саме в них має потребу місцева аудиторія та саме з них формується відповідний інформаційний, аналітичний, публіцистичний контент регіональної преси. 

Моніторинг місцевих медіа Інституту демократії імені Пилипа Орлика у 2019 році вміщує дані щодо походження матеріалів регіональних ЗМІ України (див.: діаграма 2). Загальні показники демонструють, що дуже великий відсоток – це невласні публікації (запозичені з посиланням на джерело або і взагалі неідентифіковані матеріали). У регіональних друкованих медіа десяти регіонів власні журналістські матеріали складають 36%. Дещо більшою є кількість запозичених текстів із посиланням на джерела – 40,8%.  Не ідентифікованих публікацій – 23,5% контенту. Це означає, що місцеві журналісти, замість опрацювати інформацію з різноманітних зовнішніх джерел, друкують повідомлення як їх отримали. Якщо до цього додати ще й показник власних матеріалів у місцевих ЗМІ, то стає зрозумілим: журналісти принципово не усвідомлюють переваги статусу регіонального медіа. 

Діаграма 2 

Місцеве ЗМІ – це місцеве ЗМІ. А цей статус передбачає особливу увагу до локального контексту, яким треба цілеспрямовано і систематично опікуватись: спостерігати, вивчати, аналізувати, аби по-журналістськи професійно надавати аудиторії надійну інформацію про такий важливий для неї локальний контекст, демонструючи свою відповідальність перед місцевою спільнотою.

ПРОЦЕНТИ ЗА АКЦЕНТИ: MAKE UP НІХТО НЕ ВІДМІНЯВ

В умовах глобалізації на місцеві медіа, якими б віддаленими від центру вони не були, поширюються закони сучасного інформаційного всесвіту, що привчив споживача до пакування інформаційних продуктів, в основу чого кладуться технології таблоїдизації, інфотейнменту, едьютейнменту: розробка тематики  прив‘язується до повсякденного життя споживача інформації, інформування супроводжується розважанням аудиторії, повідомлення легко засвоюється, ЗМІ забезпечує аудиторії цікаве та водночас пізнавальне проводження часу тощо. 

Досвід діяльності сучасних українських місцевих ЗМІ демонструє майже цілковите ігнорування світових тенденцій розвитку мас-медіа. Про повномасштабну таблоїдизацію чи інфотейнмент в діяльності районної газети, ясно, на разі не йдеться, проте змінити підходи до архітектури та організації контенту цілком можливо: одноманітні та непривабливі фотоілюстрації, шпальти з суцільним текстом без світлин та підзаголовків, невиразні заголовки тощо. І для цього вповні вистачить волі, бажання, творчого підходу декількох працівників невеликої регіональної редакції.  

У сучасних соціокультурних умовах форма подачі повідомлення має не менше значення, ніж його вміст. Неадекватний запитам та очікуванням громадськості вигляд регіональних ЗМІ суттєво знижує індекс аудиторної привабливості таких медійних  продуктів та їхню рентабельність.   

НАВІГАЦІЯ В ТРЕНДІ: ЯК ПОРОЗУМІТИСЯ З ВЛАДОЮ

До процесу роздержавлення місцевих ЗМІ їхні стосунки з владою були досить прозорими. Влада, що фінансувала медіа, отримувала майданчик для власного інформаційного просування. Роздержавлені українські ЗМІ отримали нові виклики, але і нові можливості у діапазоні від сучасних форм професійної інформаційно-комунікаційної діяльності до цілковитої узалежненості від власника чи спонсора. 

У нинішніх умовах аудиторна привабливість регіонального медіа швидше залежить від якості його контенту, ніж від політичної чи економічної ангажованості. Медіа, що має стабільну та віддану аудиторію, завжди цікавить владу, надто сьогодні, коли в Україні триває децентралізація, а світовим трендом є так званий сервісний підхід до діяльності владних інституцій, що звітують перед суспільством та спираються на його підтримку. 

Найбільш показовим тут є тематичний аспект журналістських публікацій. Моніторинг регіональних медіа Інституту демократії імені Пилипа Орлика за 2019 рік демонструє, що роздержавлені ЗМІ цілком очікувано надають пріоритет висвітленню життя місцевих громад. Натомість цей показник сягає лише 14,2% матеріалів, що є надто  низьким. Ще кілька відсотків публікацій відводиться темам культури, соціальної сфери, місцевого самоврядування, економіки і фінансів, спорту (по 4 – 6%). Тематичне наповнення сайтів роздержавлених медіа за цифровими показниками виглядає дещо професійніше, ніж у самих газетах. Водночас публікацій на тему життя місцевих громад лише на 10% більше (23,5%). У інших темах пропорція зберігається, враховуючи все ж, що чимало матеріалів дублюються на сайти з друкованих версій (див.: діаграма 4).

Діаграма 4

Місцеві медіа, аби бути у фокусі уваги і влади, і громади мають дбати про «своє»: забезпечувати громаду якісним контентом про локальний контекст, а владі надавати можливість оприлюднювати себе та свою діяльність, коли це має соціальну вагу та актуальність. Така стратегія діяльності робить місцеве ЗМІ незамінним навігатором в інформаційному просторі та суспільному житті.

МІСІЯ ЗДІЙСНЕННА

У місцевих ЗМІ безліч підстав пояснити своє «скромне» місце в інформаційному просторі, обґрунтувати очевидну заангажованість своєї діяльності, виправдати творчу безпорадність… 

Проте, втрату власного локусу, поля гри, місця під інформаційним сонцем їм не вдасться ні пояснити, ні  обґрунтувати, ні виправдати.

Вибір є завжди, а хороша новина у тому, що місія – ЗДІЙСНЕННА…

Пильний дослідницький погляд на діяльність регіональних ЗМІ переконав нас у тому, що на інформаційній мапі України немає одноманітності, – кожен регіон на ній увиразнено особливими рисами місцевих медіа (темпоритм спілкування з громадою, лідери суспільної думки,  герої публікацій, формати та методи журналістської діяльності). Саме це є їхньою сильною стороною, саме цього прагне їхня аудиторія, якій замало байдужого до локального контексту інформаційного продукту. Але ж вона чекає і точно оцінить зростання професіоналізму своїх місцевих ЗМІ, як і відгукнеться на оновлення стосунків з владою. 

Автори: 

Олена Іванова, доктор наук із соціальних комунікацій, професор, декан факультету журналістики, реклами та видавничої справи Одеського національного університету імені І. І. Мечникова 
Ольга Мойсеєва, кандидат філологічних наук, доцент кафедри журналістики, реклами та медіакомунікацій ОНУ імені І. І. Мечникова.