Висвітлення наступу ЗСУ на Курщину влітку 2024 і взимку 2025 вкотре демонструє низьку якість контенту російського телеканалу «Дождь». Аналізуючи новинні сюжети цього медіа, вкотре бачимо «накидання версій», коли в ефірі без перевірки подається то російська офіційна інформація, то інформація кремлівських «воєнкорів», то української сторони. Тож з матеріалів каналу не завжди ясно, хто наступає і куди, хто кого обстрілює і що саме, хто потрапив у полон і хто постраждав. Цікаво звернути увагу і на роботу «Дождя» з соцмережами: на каналі часто транслюють дописи з соцмереж або ж відео без зрозумілого походження. Звісно, не обійшлося і без зовсім сумнівних сюжетів про нібито розстріляну ЗСУ вагітну росіянку та можливе використання «суджан» як «живого щита». Час від часу намагалися урівняти цивільних українців, що страждають від війни, та жителів Курщини, розповідаючи про те, що вони – «заручники». Навіть, якщо ті зізнавалися у тому, що підтримують широкомасштабну війну проти України.

Інститут демократії імені Пилипа Орлика https://idpo.org.ua/ продовжує моніторити російські ліберальні медіа, щоб оцінити професійність подачі інформації про велику війну в Україні, а також наявність у цих медіа кремлівських наративів.

Цього разу взято до уваги інформаційні випуски російського телеканалу «Дождь», який після скандалу з висвітленням часткової мобілізації в Росії був заблокований у Латвії та переїхав звідти до Нідерландів. Період моніторингу: 6 серпня – 14 серпня 2024 року та 5 січня – 14 січня 2025 року. Таким чином вдалося охопити початок бойових дій на Курщині, а також наступ ЗСУ на початку цього року.

«Хочу показати відеозвернення, підтвердити його достовірність поки що неможливо»

Оскільки тема наступу ЗСУ на Курщину як улітку 2024, так і взимку 2025 була гарячою, а достовірної інформації із зрозумілих причин було мало, в ефірах “Дождя” часто  використовувалися повідомлення з соцмереж без належної перевірки. Видається, що редакція відбирала повідомлення, керуючися не стільки достовірністю, скільки привабливістю відеоряду чи ж емоційністю дописів. 

Наприклад, 6 січня в ефірі, розповідаючи про «другий день наступу ЗСУ» під час програми подають «версію» Міноборони РФ, згідно з якою все добре, «версію» ліберальних російських воєнних аналітиків, згідно з якою українським військам вдалося «швидко прорватися», а також «версію» Z телеграм-каналів, де за словами ведучої «публікуються різні фото та відео, які прямо чи непрямо вказують на новий наступ ЗСУ  в Курській області». Далі журналістка Алєксандра Швєдченко, яка розбиралася в темі, каже: «Хочу показати відеозвернення, підтвердити його достовірність поки що неможливо».

На відео нібито російський військовий каже, що «обстановка важка», «противник пішов у прорив, будемо чекати, терпіти і знищувати». Після цього журналістка “Дождя” робить  висновок: «Z-блогери, судячи з усього, атаку сприймають як серйозну».

При цьому глядачам не розповідають, що це за канал, звідки це відео, чи справді цей канал належить російському військовому, чому інформацію взято саме звідси. Безперечно, це не можна назвати професійною роботою, особливо під час висвітлення воєнних дій, коли контент може створюватися спеціально для того, щоб вводити в оману.

Схожі приклади знаходимо і влітку 2024 року. Так у програмі від 6 серпня говорять: «в курських пабліках з’явилися кадри роботи авіації, коли був знятий цей ролик, який ми зараз покажемо, невідомо».

Цей підхід: ставити в ефір усе, що вдалося знайти за темою, спостерігаємо на телеканалі “Дождь” ще із лютого 2022 року. В ефір просто подаються фото, відео, скріншоти із соцмереж, частково перевірені, частково – ні, а глядач, видається, залишається абсолютно збитим із пантелику. Нагадаємо, що однією з цілей кремлівської пропаганди якраз і є спочатку заплутати аудиторію накиданням різноманітних версій, а потім підвести її до висновку: усі брешуть, не вірте нікому, хіба що тим, хто  каже «усі брешуть» – тобто нам. 

«Людям не дають по трасі виїхати, їхні машини спалюють і вбивають усіх, розстрілюють»

Здавалося б, ну і що нам з того, що телеканал “Дождь” не може надати своїм глядачам достовірну і перевірену інформацію про те, що відбувається на Курщині? Проблема в тому, що подібний підхід підбирання в мережі того, на що око впало, призвело до поширення неперевіреного контенту про те, що нібито українці обстрілюють або навіть прицільно стріляють по цивільних на Курщині. 

Розглянемо випуск від 7 серпня 2024 року. Та сама журналістка Алєксандра Швєдченко розповідає про «Атаку ЗСУ на Курську область». Її огляд починається з відео із соцмереж. «В мережі з’являються відео з регіону, зняті після початку боїв», –  каже вона. Пізніше додає: «Ось іще одне відео з Курської області, яке було опубліковане зовсім нещодавно». Але з сюжету не зрозуміло, чи перевірялися ці відео на достовірність. Про походження відео інколи можна судити за водяними знаками. Деякі відео – взагалі без вказівки джерел, з якого саме телеграм-каналу його запозичили – не зрозуміло. 

Після цього журналістка переходить до іншої теми: мовляв, російська влада заявляє про евакуацію людей, але от у соцмережах вона знайшла «дуже багато повідомлень про те, що влада взагалі ніяк не сприяє евакуації». Джерелами виступають коментарі під дописом колишнього губернатора Алєксєя Смірнова, а  також чат міста Суджа. В ефір просто дають скріншоти цих дописів. Перевіряла Алєксандра Швєдченко та її колеги цю інформацію чи ні – не зрозуміло. 

Уявімо собі, що українські журналісти будуть робити новину про ситуацію в наших регіонах, орієнтуючись на коментарі неперевірених читачів на сторінках голів ОВА… 

А от після цього вперше з’являється тема про те, що людей, які виїжджають з Курщини, обстрілюють. Цю інформацію журналістка знайшла на сайті ще одного «хорошого» російського видання «Понятно.Медиа». Журналісти процитували  «Юлію», доньку жителя  Суджі, яка не знаходилася на Курщині і переказувала інформацію, яку сама почула.

Із Суджі виїжджав її батько і чув «вибухи» та «якісь хлопкі». А також однокласниця, яка розповіла, що у неї на очах «обстрілювали машини». Проте з цитати не зрозуміло, хто саме це робив. 

Після того, як Алєксандра Швєдченко зробила такий собі огляд неперевіреної інформації з соцмереж, в ефір під’єднують місцеву жительку Ольгу, ім’я якої змінили. Судячи з усього, Ольга також не знаходилася саме на місці подій. В ефірі вона сказала, що її батьки в Суджі і вона намагається їх вивезти. Вона говорить також, що її подругу «розстріляли»: «там зараз страшна ситуація, місто [Суджу] просто усе розбомбили, людям не дають по трасі виїхати, їх машини спалюють і вбивають усіх, розстрілюють». Наголосимо ще раз: Ольга цю ситуацію не бачила на власні очі, вона переказує те, що їй сказали. Ведуча, тепер це Єкатєріна Котрікадзе, ніяк не реагує на ці слова, не перепитує, просто слухає. 

Після того, як Ольга розповіла про те, що вона не може добитися того, щоб евакуювали її рідних, Котрікадзе ставить таке питання щодо згадки про те, що «людей розстрілюють»: 

ЄК: Чи маєте ви на увазі Ніну Кузнєцову?

Ольга: Так, це Нінуля, моя подружка.

ЄК: Розкажіть детальніше, вона була вагітна, як пишуть деякі медіа.

Ольга: Так, говорять, що вона була вагітна. Ой, Господи, ми навіть про це не знали. Мабуть, поки не хотіла казати. І вони поїхали з чоловіком та дитиною, хотіли поїхати з міста і говорять, що їх розстріляли. Вона померла, а чоловіка та сина повезли в реанімацію.

Ніяких додаткових питань чи уточнень Єкатєріна Котрікадзе не робить. 

Але чому вони потрібні?

Тому що Ольга не бачила нічого на власні очі, вона переказує інформацію, яку від когось почула. Журналістка про це знає, адже «місцева жителька» (до речі, цей підпис теж не є коректним, оскільки з сюжету не ясно, де вона живе) сама каже, що хоче вивезти своїх батьків із Суджі. Тобто на місці подій не знаходиться. Незважаючи на це, Єкатєріна Котрікадзе, почувши узагальнення про те, що всіх «спалюють», «вбивають» і «розстрілюють», вирішує дізнатися подробиці про Ніну Кузнєцову. 

Якби журналісти відкрили рекомендації для медіа щодо роботи зі свідками, вони б знали, що свідки дуже часто дають суперечливу інформацію навіть якщо вони бачили все на власні очі. А якщо вони це переказують зі слів інших, то подібне взагалі може не мати ніякої цінності. До того ж, коли інформація передається від одного до іншого, вона може обростати додатковими неймовірними подробицями. 

У кінці цього ж випуску журналісти ставлять інтерв’ю з  чоловіком вагітної жінки, яку «розстріляли». Інтерв’ю записали не вони, а те саме сумнівне видання «Понятно.Медиа» У підводці до розмови Єкатєріна Котрікадзе каже, що «близькі жінки стверджують, що українські військові стріляли з автоматів, в результаті чого загинула Ніна Кузнєцова»

Артем, «чоловік загиблої Ніни Кузнєцової», стверджує, що їхні машини обстріляв «солдат ЗСУ». Судячи зі сказаного, він вирішив, що це саме українець через те, що у того була «синя ізоляційна стрічка». Посилаючись  на лікаря, чоловік каже,  що куля «зайшла в легеню, а вийшла із серця». Також, його за словами, після того, як це сталося, вони швидко поїхали до лікарні. 

Більше ніякої інформації і підтверджень “про те, хто саме стріляв, немає. Проте, незважаючи на це, російські «ліберальні» видання, як і “Дождь”, підхопили це повідомлення.

“Медуза” написала про те, що Ніна Кузнєцова загинула «в результаті обстрілу ЗСУ», посилаючись на її подруг. Чи бачили ці подруги події на власні очі й звідки вони знають, що це сталося саме «в результаті обстрілу  ЗСУ» – не ясно. 

Скріншот із публікації «Медузы»

Це ж видання повідомило про ще одного загиблого цивільного росіянина «в результаті удару дроном по машині швидкої допомоги». У підтвердження цьому навели допис телеграм-каналу прес-клубу курського футбольного клубу «Авангард» [один із загиблих був батьком футболіста]. У дописі йдеться, що атакували швидку саме ЗСУ. Наводяться тільки ці слова без жодних доказів.

Пізніше «Мєдуза», посилаючись на матеріал The New York Times, повідомила, що дані про те, що українські військові «стріляли по мирних громадянах, які тікали», «неможливо перевірити». Але заголовок видання дає якраз у стилі російських ліберальних медіа: версії, що суперечать одна одній. Мовляв, очевидці кажуть, що ЗСУ стріляли (хоча якщо уважно читати сам матеріал, то не всі очевидці це кажуть, а тих, хто каже, не завжди можливо ідентифікувати). Україна – заперечує, а The New York Times досліджує. Хочете вірте, хочете ні  -– ми тут ні до чого.

Видання «Новая газета Европа» також публікувало інформацію про те, що нібито ЗСУ стріляють по цивільних росіянах. Тут також згадали про Ніну Кузнєцову, яка «загинула під обстрілами ВСУ».

Скріншот із публікації «Новой газеты Европа»

І, посилаючись, на відео з телеграм-каналу Baza, «Новая газета Европа» розповіла про те, що «українські військові вели прицільний вогонь по машині» з людьми, які намагалися виїхати з Суджі. До речі, особливістю телеграм-каналу Baza є те, що його контент в основному складається з дописів користувачів, які отримують винагороду за надіслане. Тобто, що це за відео, чи це саме українські військові стріляють, навряд чи хто перевіряв.

І на завершення цієї історії із Ніною Кузнєцовою додамо, що уже в січні самі журналісти «Дождя» додали, що «досі не ясно», хто стріляв по машині, українські військові чи російські. 

Тож у підсумку додамо, що ані Дождь, ані інші російські ліберальні видання, не змогли дотриматися стандарту точності, поспішивши повідомити про нібито вбитих ЗСУ цивільних росіян, посилаючись в основному на сумнівну інформацію від очевидців, відео з телеграм-каналів або ж від родичів та знайомих. При цьому медіа не завжди вивчали те, бачили очевидці подію на власні очі чи ні.

Звісно, подібна подача все ж відрізняється від того, що роблять прокремлівські медіа, розповідаючи про українських «каратєлєй» та катування місцевих жителів. Проте все ж таким чином російські ліберальні видання долучаються до поширення наративу про нібито порушення ЗСУ міжнародного гуманітарного права.

«Живий щит в Суджі» та заручники-«курянє»

Більшість згадок про те, що ЗСУ нібито становлять загрозу місцевим жителям на телеканалі “Дождь” зустрічалися саме влітку 2025. У січні тему життя цивільних згадували  значно менше, але все ж таки на декілька моментів, які можуть продемонструвати підхід “Дождя” до висвітлення теми, варто звернути увагу. 

Так, 11 січня говорили про те, що офіційні російські дані щодо зниклих безвісти не відповідають дійсності. І наводили у підтвердження… коментарі у соцмережах під дописом однієї із обурених жительок Курщини.

Хоча з деякими обуреними «курянами»  журналісти все ж спілкувалися і наживо. 

Ще в одному випуску повідомили, що росіяни обстріляли інтернат для літніх людей у Суджі. У сюжеті з посиланням на українського журналіста Андрія Цаплієнка навіть додали, що «влада Росії точно знала, що в інтернаті немає ніяких військових, оскільки постояльців цього інтернату регулярно знімали і про них детально розповідали українські та зарубіжні  журналісти».

Проте зустрічалися і деякі маніпуляції, наприклад у випуску від 13 січня. У ньому розповідали про людей, які залишилися в Суджі та на інших територіях Курської області, які контролюються Україною.  

У сюжеті акцентували увагу на тому, що цивільні мешканці є заручниками «сильних світу цього»: «вони [цивільні жителі Суджі], можливо, не здогадуються, що цей населений пункт має стати важливим козирем у перемовинах… вони навряд чи бачать зв’язок між своєю безпекою та інаугурацією Трампа. Але те, що з кожним днем бойові дії посилюються довкола прикордоння, вони знають краще за всіх». Завершується репортаж словами: «за іронією долі зрозуміти суджан можуть тільки українці».

Таким чином російські журналісти не вперше ігнорують контекст цієї війни. Але якщо раніше вони наголошували на тому, що це «війна Путіна», мовляв, якби не він, усі б жили у мирі, то зараз виходить, що у всьому винні можновладці. Вони чубляться, а прості люди (росіяни та українці) мовчки страждають. Проте, зрозуміло, таке трактування є маніпулятивним, оскільки і через Курщину з Суджею включно йшли російські війська у лютому 2022 році. І дехто з суджан дуже вітав це. Так, у програмі “Дождя” від 8 серпня поставили відео суджан, які просили Путіна про допомогу. У відео є такі слова від місцевих жителів: 

«Шановний Володимире Володимировичу [Путін], ми, жителі Російської Федерації Суджанського району звертаємося до вас. 6 числа [серпня] на нашу землю зайшли іноземні війська з натівською технікою. За декілька годин наше місто було перетворене на руїни. Ми, наші рідні, чоловіки, сусіди захищають Донбас. Ми залишилися без землі, без домівок, ми тікали під обстрілами серед руїн. Багато хто без документів. Ми хочемо звернутися до вас, ми хочемо попросити про допомогу. Ми залишилися одні. Ми звикли до обстрілів, ми підтримали СВО. Ми допомагали нашій армії з перших днів. І продовжуємо допомагати з перших днів початку СВО…»

Тобто, незважаючи на те, що про випадки підтримки російського повномасштабного вторгнення йдеться у ефірах того ж таки “Дождя”, мешканці Суджі все одно подаються, як нещасні жертви. І до того ж, прирівнюються з українцями. Ніби і ті, і ті – однаково постраждали від війни.  

Далі у цьому ж репортажі від його головної героїні – Єлєни Єрмолаєвої – виникає тема «живого щита». Нам розповідають, що її батьки знаходяться в Суджі. Упродовж сюжету вона каже, що переглядала відео з ютуб-каналу тероборони ЗСУ, де якраз і беруть інтерв’ю у суджан. Згадуючи про свого батька, якого також показали, Єлєна розчулилась, бо на відео він теж плаче.

Загалом із сюжету випливає, що суджан ніхто не кривдить, а українці про них піклуються, тим часом, як російська влада їх кинула. 

Далі Єлєна каже: «Я дуже боюся, що буде штурм з ось цим живим щитом у Суджі.  Де ховатися, як це пережити?»

Звісно, знаючи, як воюють росіяни, побоювання Єлєни можна назвати небезпідставними. Але хто саме використовуватиме «суджан» у якості живого щита? Українці? Чи росіяни? У сюжеті про це не сказано, але виходить, що українці, адже саме вони зараз контролюють Суджу… 

До речі, в інших сюжетах «Дождя» зустрічаються схожі трактування. Так, в ефір від 9 серпня 2024 запрошують політикиню Єкатєріну Шульман, яка щодо подій на Курщині прогнозує: «там будуть гори трупів, там буде місиво, ні на яких цивільних ніхто дивитися не буде».

У цьому ж ефірі Віктор Шендерович розповідає, що жителі  Курщини – «нещасне населення, охоплене Стокгольмським синдромом». Ведучий, Тіхон Дзядко питає його про відеозвернення до Путіна, яке записали мешканці регіону, прохаючи  про допомогу і розповідаючи, що підтримують СВО. На думку Дзядка це «єдина можлива модель поведінки, яка на сьогодні доступна і можлива». Шендерович відповідає: «А що їм залишається, окрім того, щоб просити пана про захист?» Він порівнює цих росіян із німцями у 1944 році і називає «заручниками».  

Тож загалом виходить, що для російських журналістів та лідерів думок немає значення, підтримували жителі Курщини російське повномасштабне вторгнення чи ні. Вони заручники, жертви, «живий щит»… Але якщо вони справді підтримували російських окупантів, про яких заручників може йтися? А говорячи про «гори трупів» та «місиво», російські медійники демонструють виключний цинізм, ніби їм все одно, хто буде у цьому винний і чи взагалі є смисл у цьому розбиратися.

Насамкінець зазначу, що деякі позитивні моменти у висвітленні телеканалом «Дождь» бойових дій на Курщині все ж можна знайти. Так, вони порушували тему обстрілу цивільних в регіоні російськими військовими. Так, вони наполягали на тому, що війна б не прийшла в Курську область та інші російські регіони, якби Росія не почала агресію першою (проте, варто обмовитися, що йшлося саме про повномасштабне вторгнення у 2022 році, а не 2014 рік і загалом постійні напади на сусідів). У деяких випадках журналісти намагалися спростовувати брехливу інформацію Міноборони РФ та місцевої влади, наголошуючи на тому, що владі як федеральній, так і місцевій байдуже, що там відбувається з цивільними. Також у декількох програмах 2024 року російські медійники розповідали про те, як можна дезертувати з російської армії. Порівняно з сюжетами осені 2022 року, де журналісти жаліли «нашіх мальчіков» – це прогрес.

Проте все ж таки аналіз контенту «Дождя» вкотре підтверджує «сліпоту» російської опозиційної журналістики. На третьому році повномасштабної війни вони продовжують трактувати все те, що відбувається, як війну Путіна або ж сильних світу цього. Ніби російське суспільство взагалі не винне у цьому і страждає від війни так само, як і українці. Також транслюють картинку про те, що нібито і російські військові, і українські шкодять цивільним, пускаючи при цьому в ефір неперевірену інформацію. Але ж ідеться про серйозні речі: воєнні злочини! 

Але загалом два загальних  висновки після аналізу того, як «Дождь» висвітлює події на Курщині, такі:

Російські ліберальні журналісти продовжують шукати найменшого приводу відбілити свою агресивну Батьківщину. Саме цим і можемо пояснити намагання «протягнути» в ефір будь-які згадки про нібито «розстріли»/ «обстріли» ЗСУ цивільних на Курщині. Думаю, це потрібно для того, щоб війська власної армії не виглядали аж настільки страшними. Мовляв, дивіться, це ж війна. Так, російські війська влаштували Бучу, Маріуполь, ми не заперечуємо. Але ж українські війська теж «не білі і пухнасті». Хоча при цьому українська  сторона неодноразово наголошувала на тому, що дотримується міжнародного гуманітарного права.

Оскільки телеканал «Дождь», як і інші російські опозиційні медіа, в основному покладаються на неперевірену інформацію з соцмереж, висвітлюючи бойові дії, вони є дуже зручним майданчиком для поширення різноманітної дезінформації, фейків, маніпуляцій. Так, на очевидні кремлівські підробки вони, сподіваємося, не поведуться. Але якщо працювати більш витончено – то їх цілком можна використовувати для інформаційних операцій. Думаю, що російські спецслужби це мають розуміти. Але чи розуміє це їхня аудиторія? 

Наталія Стеблина, 
аналітикиня Інституту демократії ім. Пилипа Орлика.