Спостереження на прикладі Лейпцига, які, втім, легко відтворюються по всій країні

СУПЕРМАРКЕТ

Одним із перших прикладів дивної метаморфози російської «культури» в Німеччині, які я спостерігав, став російський супермаркет у лейпцизькому районі Ґрюнау. За узгодженими спогадами місцевих мешканців та даними торгового реєстру, близько 2019 року він був заснований під назвою «Russisch Brot». Для більшості німців це просто був «російський магазин» — знаний, але майже непомітний у публічному просторі, такий, що існував радше на периферії уваги.

Ситуація набула іншого виміру восени 2022 року, через кілька місяців після початку повномасштабної російської агресії проти України в лютому 2022 року. Саме тоді магазин було перейменовано на «RB Markt». Публічно це пояснювали міркуваннями іміджу та уникнення конфліктів – слово «російський» зникло з назви, аби не провокувати напруження. З погляду маркетингу такий крок виглядає логічним і навіть послідовним.

Втім, по суті нічого не змінилося. Керівництво залишилося тим самим, асортимент і надалі був переважно російським, персонал – здебільшого російськомовним. Робочою мовою повсякденного спілкування в магазині залишалася російська. Єдиною новацією стало додавання окремих українських товарів до асортименту.

Саме це й виявилося вирішальним. Магазин став привабливішим для багатьох українок та українців. Мені неодноразово розповідали, що це їхній «улюблений магазин», місце, де вони почуваються «як удома» і можуть говорити «своєю мовою». Проблема полягає в тому, що цією мовою є не українська, а російська – так само як і культурні коди, які визначають простір.

Зовнішній ефект цього явища не варто недооцінювати, особливо з погляду німецького суспільства. Коли численні українці регулярно відвідують магазин, який донедавна відкрито називався російським, формується оманливе враження: українці й росіяни – друзі, вони нібито поділяють одну культуру, одну кухню, одні й ті самі повсякденні простори. Адже магазин уже не «російський» – слово ж зникло з назви.

Саме в цьому і полягає пропагандистський ефект. Перейменування маскує тяглість і створює ілюзію нормальності там, де насправді мали б бути чітко окреслені розриви. Це вдалий хід. Але те, що він є культурною та політичною пасткою, побачити не так вже й складно.

ОСВІТНЯ ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ І ЗАБУТЕ СЛОВО

Ще показовішою ситуація стає, коли йдеться про структури громадських організацій. Тут маскування окремих російських акторів виглядає не лише послідовним, а подекуди й цілеспрямованим.
Показовим прикладом є Німецько-російська культурно-освітня громадська організація в Лейпцигу. Здавалося б, назва більш ніж однозначна. Людина, яка чітко стоїть на боці України та поділяє цінності демократії, правової держави й самовизначення, навряд чи добровільно звернулася б до такої громадської організації.

Проте саме тут і відбулася «креативна трансформація». Керівництво – Наталія та Ігор Бублій – зробило примітний крок: у публічному просторі з назви зникли два ключові слова. На логотипі, сайті та в комунікації громадська організація почала позиціонувати себе лише як «Культурно-освітня громадська організація» або «KuB Leipzig», тоді як офіційна назва в реєстрі громадських організацій і досі залишається незмінною.

Для багатьох українських громадських організацій та активістів це стало шоком – зокрема й тому, що з цього середовища неодноразово надходили повідомлення про проросійський вплив, пропаганду чи цілеспрямовані інформаційно психологічні операції. Чи можна підтвердити кожен окремий випадок – питання відкрите. Але вирішальним є інше: ці повідомлення існують, вони повторюються і не зникають лише тому, що змінюється назва.

Особливо проблемною є ця подвійна стратегія: назовні – нейтральний бренд, усередині – незмінні структури. Така непрозорість не зміцнює довіру, а навпаки – підриває її.

Навіть нова комунікаційна тактика – реклама українською мовою, курси української, звернення до української аудиторії – не змінює суті. Мова сама по собі нічого не говорить про політичну позицію. Навіть українську можна інструменталізувати. Припущення, що в подібних структурах принаймні опосередковано транслюються наративи так званого «русского мира», є цілком логічним.

Те, чого тут бракувало, – це справжній розрив: перезаснування громадської організації, чітка і недвозначна дистанція від Росії як держави-агресора, публічне вибачення за попередню символіку. Це був би мінімум відповідальності – і водночас прояв зрілості.

РАПТОМ – «ІНТЕГРАЦІЙНА» ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ

Останнім прикладом у цій низці є так звана «інтеграційна» громадська організація Лейпциг – Міст культур. Громадська організація, яка протягом років видавала журнал, що у власному описі чітко позиціонувався як німецько-російський лейпцизький. Відповідно, і цільова аудиторія була цілком зрозумілою.

Домінування російської мови тут ніколи не було лише практичним питанням. Публічної дистанції від російської агресії проти України з 2014 року – анексії Криму та війни на Донбасі – за доступними джерелами не зафіксовано.

Натомість громадська організація активно підтримувала культурну та «дружню» співпрацю з населеним пунктом «Лейпциг на Уралі» в Російській Федерації. Ці ініціативи відкрито презентувалися й навіть отримували схвальні відгуки з боку російського посольства. Саме на цьому етапі мали б пролунати серйозні сигнали тривоги – насамперед для українців.

На практиці це призвело до складної ситуації: російськомовні заходи, ляльковий театр із виставами німецькою та російською, публіка, що складалася як з росіян, так і з українців. З цього середовища неодноразово надходили повідомлення про спроби впливу та поширення наративів «русского мира». Перевірити кожен окремий випадок неможливо, однак міжнародний досвід показує, що подібні практики в таких контекстах є радше правилом, ніж винятком.

Останнім часом до діяльності додалися українські елементи – статті українською мовою, покази українських фільмів. Водночас цілком імовірно, що багато митців і авторів не обізнані з історією громадської організації та її політичним тлом.

І ЩО ДАЛІ – УСЕ ЦЕ ВИПАДКОВІСТЬ?

Підсумовуючи, слід визнати: на перший погляд багато що виглядає неоднозначним. Багато що можна формально списати на випадковість. Але в контексті російських структур впливу справжні випадковості трапляються рідко.

Вирішальною є не намір, а ефект. Коли українці беззастережно користуються російськомовними магазинами й громадськими організаціями, це формує в німецькому суспільстві фатальне уявлення. Воно підживлює міф про близькість, дружбу й «братерство» – і тим самим створює ґрунт для подальшої маніпуляції.

Я не звинувачую самих людей. У часи страху, невизначеності та постійного психологічного тиску це цілком людський рефлекс – тягнутися до знайомого, до того, що здається безпечним і зрозумілим. Навіть тоді, коли це знайоме насправді шкодить. Психологія добре знає подібні механізми – зокрема з поведінки людей в аб’юзивних стосунках. Вони знову і знову повертаються до одного й того ж токсичного партнера, бо він знайомий, бо він обіцяє безпеку, бо поруч з ним начебто менше страху. Те саме ми спостерігаємо і тут. І якщо говорити відверто, то «старший брат зі Сходу» є, мабуть, одним з найбільш аб’юзивних колишніх партнерів, яких тільки можна уявити. Саме тому ці механізми працюють так добре – і саме тому вони є такими небезпечними.

Адже проблема полягає не лише в існуванні цих магазинів і громадських організацій. Проблемою є кількість людей, які користуються ними без критичного осмислення – і тим самим, часто несвідомо, зміцнюють ці структури.

Маріо Бауер,
Лейпциг
Активіст і волонтер українських гуманітарних та культурних громадських організацій – менеджер з маркетингу – уважний спостерігач паралельних і пропагандистських структур у своєму місті