Роздержавлені мас-медіа Півдня України в цілому мають низькі оцінки за дотримання професійних стандартів, при цьому не всі видання, що пройшли два етапи реформування, стали незалежними від влади по суті. Про результати трьох хвиль моніторингів роздержавлених ЗМІ України, що проводяться експертами ІДПО, розповіла на конференції «Випробування олігархією. Українські реалії, зарубіжний досвід, перспективи подолання» аналітикиня Інституту Наталія Стеблина. Конференція відбувалася в Українському католицькому університеті в місті Львів. Організатором виступила кафедра політичних наук.
Незалежні та реформовані видання: хто більше любить владу?
Одеські газети, які стали незалежними у 1991 році та після реформи – у 2019, однаково лояльно ставляться до місцевої влади.
У 2014-2018 газети «Чорноморські новини» та «Вечерняя Одесса» (стали незалежними у 1991 році) були включені до вибірки моніторингу регіональних ЗМІ, тож експерти ІДПО неодноразово це зазначали. Контент-аналіз перших шпальт цих видань у 2018 році показав, що найбільше вони підтримують очільника ОДА. Ту саму тенденцію бачимо і сьогодні. Після нещодавнього призначення Максима Куцого на цю посаду «Вечерняя Одесса» опублікувала текст у своїй звичній манері: очільник області хоче «зробити життя людей кращим» і «заряджений на вирішення проблемних питань».
Так само лояльно до влади ставиться і газета «Одесские вести», що була реформована у 2019. У пошуку в Google вони досі не зняли опис «газета Одеської обласної ради», хоча на самому сайті цієї вказівки вже немає.
У рубриці «останні статті» – і досі пріоритет надається депутатам облради: вони є основними ньюзмейкерами.
Подібна «редакційна політика» не є чимось незвичним для реформованих ЗМІ всієї країни. Про це читаємо і в загальному звіті третьої хвилі моніторингу ІДПО, що відбувся напередодні Парламентських виборів:
«Експерти не знайшли жодної публікації, що містила б посилання на договір про співпрацю, який газети мали укласти з владою».
Тож численні публікації є, але читач не здогадується, що це – не просто журналістські матеріали, а тексти, створені для того, щоб просувати окремих депутатів чи чиновників. Відтак навряд чи цей читач і бачить різницю між колишньою «нероздержавленою» газетою і сьогоднішньою.
Плюралізм «джинси» обласних видань
Саме обласні видання, якщо говорити про Південь України є найбільш вразливими для «джинси». Чим більший наклад, тим більша спокуса редакції піддатися на пропозицію – і опублікувати рекламний контент без відповідної плашки. Врешті решт це виливається так званий «плюралізм джинси» – феномен, який спостерігають також колеги з Інституту масової інформації на прикладі загальнонаціональних сайтів. Щодо реформованих ЗМІ Півдня України прикладом може бути газета «Рідне Прибужжя»:
У номері, що вийшов перед парламентськими виборами під рубрикою «Вибори – 2019» експерти знайшли одразу три матеріали із ознаками замовності – про різних кандидатів. Тож можна говорити, що видання не зосереджене на одній тільки владі. Однак подібний «джинсовий» підхід не дає змоги читачам встановити реальні переваги та недоліки окремих кандидатів у депутати. А саме видання зовсім і не прагне бути модератором політичних дискусій, що дуже важливо для того, аби читач міг зробити обґрунтований вибір, що дуже важливо для демократичного майбутнього країни.
Ліквідація ЗМІ: через реформу чи через пасивність колективу?
У південному регіоні є й приклади ліквідації ЗМІ, що не пройшли роздержавлення. Найбільш гучний випадок – «Одеський вісник». Це одне із найстаріших видань України, що було засноване 5 січня 1827 року тодішнім губернатором Михайлом Воронцовим. Через збитки видання закрилося у 1893 році. А після незалежності України відновилося. Але вже як газета мерії. Про історію взаємин цієї газети з очільниками міста можна почитати у матеріалі місцевого онлайн-видання «Думская».
За словами одного із колишніх редакторів видання «Одесский вестник» В’ячеслава Воронкова, відносну незалежність газета мала до часів мера-регіонала Олексія Костусєва (2010 – 2013) та редактора Григорія Кваснюка (члена проросійської партії «Родина»). Саме відтоді видання почало прославляти усі діяння очільника міста.
За нового мера ситуація не змінилася. Наш моніторинг показав, що протягом травня-червня 2018 року усі перші шпальти видання містили фото із Геннадієм Трухановим. За програмою підтримки ЗМІ газета отримувала 7-8 млн. грн.
Очевидно, що за таких умов незалежність для видання видалася не такою привабливою. Цікаво, що за декілька місяців після закриття «Одесского вестника», в Одесі знайшлося інше видання, що обіцяє публікувати «важливі» рішення мерії. Це газета «Одесская жизнь», що входить до Південно-Українського медіа-холдингу, усі видання якого вже давно активно просувають Геннадія Труханова, а часом поливають брудом його опонентів.
Цікаво також, як у матеріалі про «Одесскую жизнь» пояснюється закриття «Одесского вестника»: «Міськрада була єдиним власником видання, тому у зв’язку із появою закону [про роздержавлення] газета виявилася (!) закритою». Жодного слова про те, що газета могла б продовжити існувати, якби того захотів редакційний колектив.
Реформовані ЗМІ: проти місцевої влади, але «на замовлення» зацікавлених осіб
Є з-поміж аналізованих реформованих ЗМІ й ті, що активно виступають проти місцевої влади. Але, на жаль, це пов’язано із потаканням інтересам власника. Прикладом такого видання можемо назвати «Каховську зорю», сайт якої вмістив найбільше джинси – з усіх аналізованих нами реформованих видань Півдня України.
Позитивні приклади
Тим не менш, під час моніторингів реформованих ЗМІ експерти ІДПО знаходять і позитивні приклади. Як правило, вони стосуються невеличких редакцій районних газет. На Півдні України можна відзначити газету «Нове життя» та її сайт ivanivka.info. Очевидно, що видання має проблеми із пошуком ексклюзивних тем, однак, не містить «джинси», що свідчить про бажання редакції стати незалежним виданням і надавати читачам об’єктивну інформацію.
Завдяки агенції розвитку локальних медіа проблему ексклюзивності змогли вирішити миколаївська газета «Маяк» та «Вісті Біляївки» (Одещина). На сайтах знаходимо цікаві тести для місцевих жителів, блоги та інші публікації із прив’язкою до останніх подій в країні та з урахуванням місцевого контексту.
Отже, перший рік спостережень за реформованими ЗМІ і не дає змогу стверджувати, що усі вони знайшли для себе оптимальну модель існування на ринку та водночас змогли відстояти власну незалежність. Частина видань залишилася в орбіті впливу старих власників і поки що не демонструє бажання позбутися його. Для частини незалежність – це «плюралізм джинси», а отже, все одно порушення стандартів і лояльне ставлення до всіх, хто має владу чи здатен оплатити публікацію замовного матеріалу. Хтось змінив служіння владі на служіння місцевим політикам чи олігархам.
Тим не менш, позитивні зрушення спостерігаємо з-поміж невеличких редакцій, які не бояться вчитися і справді стають потрібними громаді, доводячи, що вони – не другорядний, а першочерговий елемент для формування активної спільноти, впливу на місцеву владу та – в результаті – для подальшого руху України у коло європейських демократичних країн.
Наталя Стеблина