«Бути нейтральним між правильним і неправильним –
означає служити неправильному»
Теодор Рузвельт
Яка роль російських ЗМІ-вигнанців у великій війні Росії проти України? Здавалося, заборонені в Російській Федерації «Дождь», «Мєдуза», «Новая газета Європа» і Кo мали б виступати разом із Україною, рішуче засуджувати воєнні злочини росіян, інформаційно допомагати усім, хто зі зброєю бореться проти російської армії. Але нам в Україні давно відомо, що це не зовсім так. Натомість російські журналісти час від часу підіграють кремлівській пропаганді, допомагаючи формувати у свого читача щодо повномасштабного вторгнення думку: «все не так однозначно».
А як ці російські медіа писали про черговий воєнний злочин російської армії – підрив Каховської ГЕС? Про звірства російських військових у Маріуполі, Бучі, Ізюмі та інших українських населених пунктах ці медіа все ж як-не-як повідомляли – це не федеральні російські канали. Однак аналіз висвітлення теми чергового російського злочину в Україні все ж дозволяє говорити про те, що принципові проблеми російської журналістики, про які українські медіаексперти писали вже неодноразово, проявилися знов.
Інститут демократії імені Пилипа Орлика постійно звертає увагу на неякісне висвітлення подій в Україні деякими популярними російськими ЗМІ. Так, згідно з нашими спостереженнями, російські «Дождь» та «Медуза» просували прокремлівські наративи, легітимізували російські фейкові утворення, а також їхніх ватажків в Україні, забезпечували інформаційну підтримку окупантам, зокрема мобілізованим на війну з Україною росіянам.
У цій публікації продовжимо розбір публікацій російських ЗМІ і звернемо увагу на те, що російські журналісти писали про підрив Каховської ГЕС, який призвів до гибелі цивільних українських громадян, мав катастрофічні наслідки для української економіки та екології. Для аналізу були взяті публікації видання «Медуза» та «Новая газета Європа» за два тижні: 6-20 червня 2023. Тексти обиралися за ключовими словами: «ГЭС», «Каховка», «дамба», «плотина». Усього було знайдено 19 публікацій на першому сайті, 40 – на другому. Для відбору матеріалів сайту «Мєдуза» використовувалась програма з автоматизації медіамоніторингу «Краля» від одеського видання «Інтент». Для комп’ютерної обробки текстів (пошук співпадінь із словником) використовувалися програми, написані мовою Python, зокрема модуль RE – регулярні вислови.
Ніякого вибуху не було?!
Говорячи про підрив Каховської ГЕС, російські видання подавали позиції української та російської влади, використовуючи класичне формулювання «сторони звинувачують одна одну». Це робили і деякі зарубіжні медіа, за що наразилися на критику від українських колег та Дмитра Кулеби, міністра закордонних справ України. Проте, як показує це дослідження, для російських ЗМІ важливою була ще й третя версія про те… що ніякого підриву не було.
Одне з провідних джерел цього дивного наративу – засновник Conflict Intelligence Team Руслан Левієв, популярний коментатор російських ЗМІ. Так, відразу після підриву в ефірі телеканалу «Дождь» він якраз і заявив, що ніякого вибуху на ГЕС не було… А гребля зруйнувалася сама через те, що її неправильно обслуговували. Пізніше, уже після того, як зарубіжні медіа, зокрема The New York Times та Associated Press почали писати про докази підриву греблі росіянами, він продовжував наполягати на своїй «версії». Погодьмося, вона дуже зручна для росіян, які намагаються просувати наратив про те, що у війні винен лише Путін, а росіяни – нібито жертви, які мовчазно страждають від «СВО».
Подивимося тепер на те, чи просували цю ж «версію» інші російські видання. Для цього комп’ютерна програма зібрала усі згадки за ключовими словами найбільш популярних визначень події, що використовувалися у «Мєдузі» та «Новій газеті Європа»: «катастрофа», «руйнування», «вибух», «диверсія» тощо. Результат вийшов промовистим:
«Руйнування»
Найбільше російські ЗМІ використовували формулювання «руйнування», підтримуючи вище зазначений наратив, що сталося все якось ненавмисне. І вибуху не було.
Так, «Мєдуза» вживала саме це визначення уже в перший день після події у заголовках.
Це ж формулювання переважало і в текстах.
До прикладу, «Мєдуза» пише про евакуацію мирних жителів в ліді: «Після руйнування греблі Каховської ГЕС, яке призвело до затоплення населених пунктів на обидвох берегах Дніпра, тисячі людей досі залишаються у зонах лиха». Але чому руйнування сталося – з тексту не зрозуміло.
В іншому тексті, говорячи про реакцію західних лідерів, «Мєдуза» також наголошує саме на руйнуванні:
«Західні союзники України засудили руйнування Каховської ГЕС. Генеральний секретар НАТО Йєнс Столтенберг зауважив, що руйнування греблі піддає ризику тисячі мирних жителів і завдає серйозного збитку оточуючому середовищу. «Це обурливий акт, який вчергове демонструє жорстокість війни Росії в Україні», – додав він. Президент Європейської Ради Шарль Мішель «шокований безпрецедентною атакою» і пообіцяв притягти Росію до відповідальності за знищення цивільної інфраструктури. Генеральний секретар Ради Європи Марія Пейчинович-Бурич назвала «злочинним і безтямним» руйнування дамби».
Зрозуміло, що постійне повторення саме цього формулювання й уникнення контексту покликане закріпити в аудиторії видання потрібну «Мєдузі» версію: дамба якось сама зруйнувалася, тим часом як «Україна та Росія звинуватили в катастрофі одне одного».
«Новая газета» так само найчастіше використовувала саме слово «руйнування», проте – не в перші дні, а також рідше вдавалася до нього саме в заголовках.
Щодо текстів – то логіка вживання цього визначення події така сама: перемкнути увагу аудиторії з причини на наслідки.
До прикладу, у матеріалі про створення Путіним комісії щодо «ліквідації наслідків повені» говорять про те, що комісію російський президент вирішив створити через три дні після «руйнування» ГЕС. І згадують про Зеленського, який відвідав у лікарні постраждалих «від повені внаслідок руйнування Каховської ГЕС».
Проте все ж із часом «Новая газета Європа» давала більш широкий вибір трактувань для свого читача. Якщо для «Медузи» найбільше вживань для слів «руйнування» та «затоплення», то друге видання пише ще й про «прорив» (тут значення те саме, що й із руйнуванням: греблю прорвало, а від чого – не ясно), та «підрив».
«Затоплення»
Це друге за популярністю слово, яке використовували російські журналісти. Окрім цього писали ще про «підтоплення» та «повінь».
Так, і в «Мєдузі», і в «Новой газете Європа» декілька розлогих публікацій про евакуацію жителів та власне історій цивільних, які постраждали внаслідок того, що сталося. У публікаціях розповідали про особливості евакуації на правому та лівому березі Дніпра, говорили і про те, що російська окупаційна влада намагалася приховати інформацію про «руйнування».
Ось, наприклад, заголовок «Медузи»: «Голова анексованої Херсонської області заявив, що у затопленій Новій Каховці «люди спокійно пересуваються вулицями». У цей час у нього за спиною йшов під воду перший поверх місцевого БК».
Також «Новая газета Європа» неодноразово наголошувала на тому, що російська МНС евакуювала тільки тих, хто мав російський паспорт – що є важливим уточненням для розуміння характеру цієї війни, а також ставлення окупантів до українського цивільного населення.
Проте все ж і у випадку висвітлення теми затоплення проявився традиційний російський підхід до журналістики: подавати суперечливі версії й залишати читача наодинці з ними, не з’ясувавши нічого напевне.
Йдеться про затоплення зоопарку в Новій Каховці – новину, яка з’явилася у день підриву ГЕС. Так от, якщо в Україні ми читали про тварин, які загинули через підрив ГЕС, то російські журналісти поширювали версію російської окупаційної влади про те, що тварин в зоопарку взагалі не було!
«Мєдуза» у своєму матеріалі приблизно однакову кількість площі присвятила «версії» працівників зоопарку, які стверджували, що тварини загинули, і «ТАСС»/ «РИА Новости» / «окупаційній владі», які розповідали, що зоопарку в Новій Каховці взагалі не було, а потім заявляли, що таки був, але тварин в ньому не було. Що ж сталося насправді – читачі «Мєдузи» так і не дізналися. Бо і в заголовку версії, і в тексті теж.
«Новая газета Європа» підійшла до висвітлення трохи інакше. Вони лише процитували «ТАСС» про те, що зоопарку немає.
Проте якщо все ж таки говорити про якісну журналістику, то вона не стільки про версії, скільки про намагання докопатися до того, що ж сталося насправді. І про те, щоб фейк назвати фейком.
До прикладу – ось як на російські фейки реагували українські ЗМІ.
Укрінформ спростовував фейк «ТАСС» про відсутність зоопарку, додавши лінки на ФБ та гуглмапи.
«Крим. Реалії» опублікували коментар власника кримського парку, який розповів, що не вивозив тварин. Теж класика фактчекінгу – не довіряти заявам осіб, які неодноразово себе дискредитували, шукати підтвердження чи спростування сказаного.
Тож, якщо хотіти розібратися у цій ситуації – цілком можна з’ясувати, що було і чого не було.
«Вибух» та «підрив»
Ці два вислови є третіми за популярністю для «Мєдузи» та «Нової газети Європа».
Щодо першого видання – майже половина вживань слова «вибух» зустрічається у публікації історичного характеру: «Каховська ГЕС – не перша на Дніпрі, яка стала жертвою війн». Ще декілька вживань у ностальгійному тексті «Каховська ГЕС була однією з «великих будівництв комунізму».
Решта вживань, як правило, поряд з іншими «версіями». Найбільш показовий приклад того, як це робили на «Мєдузі» – новина про публікацію The Associated Press. Ось вам «версія» АР: автомобіль із вибухівкою, а ось Левієв – машину не підірвали.
Якщо для «Мєдузи» найбільш характерним було замовчування підриву ГЕС росіянами або переказ трьох «можливих версій», то «Новая газета Європа» писала про підрив частіше – саме за рахунок розширеного бекграунду, який додавався до публікацій:
«Дамба Каховської ГЕС зруйнувалася зранку 6 червня. Українська та російська влада звинуватили одне одного у підриві. Дослідники норвезького інституту NORSAR Каховської ГЕС зафіксували сейсмічні сигнали, що підтверджують вибух. В NYT припускали, що гребля могла зруйнуватися в результаті вибуху в технічному тунелі в основі споруди, до якого мали доступ російські військові».
Знову ж таки, і в цьому випадку підхід «Нової газети Європа» є більш якісним порівняно із «Мєдузою». Хоча, звісно, далеко не ідеальним.
«Катастрофа», «пошкодження», «знищення»
Для «Мєдузи» визначення «катастрофа» також є одним із популярних. Особливо – для заголовків. Але, цілком передбачувано, говорячи про «катастрофу», російські журналісти так само часто залишають за дужками її справжніх винуватців або ж намагаються «розмити» справжню картину, накидавши якомога більше версій.
Так, у публікації «Мєдузи» «Херсонська область після катастрофи на ГЕС» слова В. Зеленського про підрив ГЕС називають «версією» і більшу площу віддають саме російській окупаційній владі.
Часом твердження сторін подають без контексту. Як, наприклад, у тексті «Каховську ГЕС підірвала Росія? Чи Україна? Чи гребля рухнула сама? Розбираємо можливі версії з точки зору воєнних переваг для РФ та ЗСУ». У ньому послідовно розбираються саме «версії» того, що сталося: «українська версія», «російська» і… «нейтральна», згідно з якою… так, «гребля рухнула сама».
Ось фрагмент із тексту, мета якого (так здається) – вкінець заплутати читача:
«Україна та Кремль звинуватили одне одного у підриві греблі Каховської ГЕС, що викликало повінь у нижній течії Дніпра. При цьому жодних доказів умисного знищення греблі надано не було. Влада США через анонімних представників обіцяла розсекретити документи, які свідчать про причетність російських військ до цієї катастрофи, але пізніше офіційно заявили, що твердих доказів не мають. Не з’явились поки що і відеосвідчення підриву, за якими можна було б визначити винуватця руйнування дамби. За таких умов залишається тільки зважувати ймовірності трьох версій причин катастрофи: підриву однієї із двох сторін, а також мимовільного руйнування дамби. Прямо зараз – єдиний доступний інструмент аналізу – визначити, кому більше вигідна повінь у нижній течії Дніпра. Треба пам’ятати, що це не дозволяє однозначно визначити винного, оскільки наявність мотивів саме по собі не доводить провину».
У попередніх публікаціях щодо специфіки роботи «Мєдузи» та «Дождя» ми вже неодноразово вказували на цей дивний стиль російських журналістів: писати так, щоб загалом виходило, що усі брешуть і вірити нікому не можна. Тут вони цілком потрапляють у тональність російських федеральних каналів, завдання яких збити аудиторію з пантелику і відключити її критичне мислення. Про це дуже детально пише Пітер Померанцев.
Так, звісно, можна вигадати цілу купу версій того, чому земля пласка, але ж це не означає, що їх треба поширювати. У випадку ж російської журналістики видається, що головним є саме переказ якомога більшої кількості припущень із висновком, що «однозначно визначити винного» неможливо. Також із цього фрагменту не зрозуміло, що таке «тверді докази» і які саме «відеосвідчення» потрібні журналістам «Мєдузи»: інтерв’ю російських військових у прямому ефірі під час того, як вони закладають вибухівку?
Щодо «Нової газети Європа», то тут слово «катастрофа» вживається не так часто. Як правило – для того, щоб підкреслити масштаби того, що сталося:
- …навіть найбільш черства та неемпатична людина може уявити собі усю жахливість катастрофи, що відбулася, і жах, з яким зіткнулися мешканці Херсонської області;
- …катастрофа, що відбулася, за сукупністю, одна з найбільш масштабних (якщо не найбільш масштабна) з початку війни.
Також для того, щоб досягти цього ефекту, підрив Каховської ГЕС автори «Новой газети Європа» порівнюють із «цунамі» (мовляв, природній фактор, що поробиш, ніхто не винен) та застосуванням «тактичної ядерної зброї». Також промовистою у цьому плані є назва однієї із колонок «Дна немає». У ній прямо засуджується російська влада, яка не рятувала від повені людей без російських паспортів.
Однак і для «Нової газети Європа» також характерне накидання версій: «Що стало причиною прориву і масштабної гуманітарної та екологічної катастрофи, яка зачіпає життя десятків тисяч людей – точно не відомо», – пишуть вони. І далі, як і «Мєдуза» дають «версії» того, що сталося.
Щодо визначень «знищення» та «пошкодження» – смисл той самий. Пишуть, що ГЕС було знищено, але що сталося – не зрозуміло. Або ж дають різні «версії»:
- …в результаті знищення Каховської ГЕС збитки для рибної галузі від загибелі тільки дорослих особин може сягати 95 тисяч тонн («Мєдуза»);
- … знищення Каховської ГЕС само по собі величезна технологічна і гуманітарна катастрофа («Мєдуза);
- «знищення Каховської ГЕС – дія навмисна і демонстративна. Що б не було у головах тих, хто віддавав цей наказ, сприймається це як прояв злості, звірства, відмови від будь-яких норм…» («Новая газета Європа» – у тексті винною називають саме Росію);
- «є три основні версії: підрив російською армією, підрив українською стороною і її руйнування через отриманих раніше пошкоджень» («Новая газета Європа»);
- «Інженер Ігор Стрілець із Агентства водних ресурсів України вважає, що подібні пошкодження гребля не могла отримати ззовні» («Мєдуза»).
«Диверсія»
Цю версію поширював Кремль: мовляв, гребля зруйнувалася через «диверсію» України. Як бачимо, передруковували це і російські ЗМІ. Частіше «Мєдуза» – якраз за рахунок постійного повторення «трьох основних версій»:
«Росія заперечує приналежність до підриву Каховської ГЕС і стверджує, що за диверсією стоїть Україна. OSINT-аналітики припустили, що гребля Каховської ГЕС зруйнувалася сама».
Декілька разів про «диверсію» згадала й «Новая газета Європа» – в контексті подачі позиції Кремля. Але було й іронічне вживання, висміювання цієї позиції:
«З урахуванням того, що обстрілом зовні станцію не зруйнувати, щоб повірити у відповідальність України, потрібно наділяти її військових зовсім фантастичною могутністю, а їхні диверсійні групи – можливостями Бетмена або, в найгіршому разі, Джеймса Бонда. Вони, отже, таємно проникли на об’єкт, що ретельно охоронявся, принесли вибухівку, заклали її (у повній тиші, очевидно, щоб вартових не стривожити) і тихенько пішли творити подальше бандерівське зло».
Чи існує професійна російська журналістика? Замість висновків
Російські ЗМІ-вигнанці ще досі сприймаються багатьма як такі, що служать ймовірній майбутній демократизації Росії. Мовляв, вони виступили проти Путіна та війни, були заборонені в Росії, страждали через репресії, тому до них варто дослухатися. І захищати їх. А будь-яка критика блокується: критикувати «Дождь» чи «Мєдузу» – означає грати на стороні Путіна, така критика вигідна Кремлю.
Проте, очевидно, що російський авторитарний медіапростір відобразився не тільки на тих медіа, що належать Кремлю, але й на тих, що є нібито незалежними від нього. Виходячи з аналізу текстів про підрив Каховської ГЕС, бачимо, що деякі російські журналісти просто не вміють відмежовувати факти та версії, а також здійснювати фактчекінг офіційних заяв. А це базові журналістські навички, які відрізняють професійний медіатекст від аматорства.
Обидва видання просували наратив про нібито ненавмисне руйнування греблі ГЕС. «Мєдуза» більшою мірою, «Новая газета Європа» – меншою. Останнє видання все ж з часом подавало ширший контекст для свого читача, цитуючи експертів та зарубіжні ЗМІ. На відміну від «Мєдузи» автори «Нової газети Європа» зрідка, але все ж напряму звинувачували Росію в тому, що сталося, а також писали, що усім росіянам доведеться відповідати за підрив ГЕС.
Цікаво, що саме це формулювання («руйнування») фігурує і у повідомленні Слідчого комітету Росії, де у подіях звинувачують Україну: «В результаті злочинних дій зі сторони військових формувань України відбулося руйнування Каховської гідроелектростанції». Таким чином, підхід офіційного Кремля та аналізованих у цьому тексті російських ЗМІ – перегукується.
До Слідчого комітету та російських ЗМІ додамо ще й російську «Вікіпедію», яка трактує події так само. У той самий час, як українська пише про «підрив».
Отже, уже зараз є очевидним намагання применшити відповідальність російських військових за злочин, яке здійснюється за допомогою декількох сторін. В тому числі, аналізованих у цьому тексті російських ЗМІ…
Деякі світові лідери, зокрема Олаф Шольц, вважають, що після «поразки Путіна» можливе утворення демократичної Росії. І до того часу важливо підтримувати зв’язок із «представниками іншої Росії». Проте тут хотілося б додати, що демократична Росія неможлива без визнання власних воєнних злочинів.
Сучасна Росія повернула весь світ в реалії геноциду, ГУЛАГу та ймовірної третьої світової війни, зокрема і за сприяння, підігрування чи мовчання власних журналістів. Тому доки вони не навчаться професійно писати про російські воєнні злочини без прикрас і третіх нейтральних версій, розмови про майбутнє Росії чи ж її демократизацію просто не мають сенсу.
Наталя Стеблина,
аналітикиня Інституту демократії імені Пилипа Орлика