Ми продовжуємо досліджувати, чого не вистачає журналістам Румунії та Молдови, щоб оперативно та правдиво висвітлювати війну Росії проти України. 

Проблем, як виявилося, багато. Сьогодні з колегами із Молдови та Румунії ми обговорюємо кейси, завдяки яким вони виходять з того чи іншого скрутного становища.

Головний “лайфхак”, який ми почули – протистояти російським наративам, не потрапляти на гачок злочинців від пропаганди – можна лише підтримуючи стійку комунікацію з колегами із різних країн. В ситуаціях, коли немає змоги верифікувати інформацію (що надходить з місць обстрілів або з лінії фронту), коли немає часу з’їздити на місце події, перевірка відбувається шляхом перехресного фактчекінгу. Але для цього край важливо мати надійних партнерів-медійників, на дані яких можеш покладатися. 

Кейс “ZdG”: газета, що ламає стереотипи

Одне з найстаріших незалежних видань Молдови “Ziarul de Gardă” відоме своїми гучними антикорупційними розслідуваннями. 

Легендарне медіа очолює Alina Radu. 

Цей проєкт журналістських розслідувань, що існує з 2004 року, не виключено, увійде до підручників з журналістики. Команді вдалося зробити неможливе: знов привернути увагу читачів до газетної продукції та навчити їх, розбещених жовтою пресою, читати великі аналітичні тексти.

В полі зору журналістів, окрім розслідувань, проблеми прав людини. А сьогодні – ще й антивоєнна тематика. Пані Аліна не приховує, що “герої” публікацій позаочі обзивають її лайливими словами. Адже за матеріалами газети було відкрито не одну кримінальну справу (наприклад, у 2015 зусиллями журналістів Ziarul de Gardă у відставку пішов прем’єр-міністр після публікації про його фальшивий диплом. Також було заарештовано високого чиновника пенітенціарної системи: газетярі розкопали, що він організував нелегальний бізнес із в’язнями). 

“Наша газета найбільша, у нас якісний контент і здебільшого розслідувальний. Але ми не хочемо, щоб нас називали газетою, хоча “ziarul” з румунської мови означає газета. Ми дуже цифровізовані! Наш сайт входить до топ-10 усіх вебсторінок Республіки Молдова, не тільки медійних, але навіть тих, які щось продають. А якщо дивитися на медійні сайти, то ми в топ-5! І в цьому рейтингу тільки один розслідувальний сайт. Ми думаємо, що ми трохи перевиховали людей”, – пишається редакторка.

Раду вважає, що перейти від “легковажної” преси до серйозної журналістики читачів значною мірою змусили буремні події сучасності:

“Ми бачимо, що наша аудиторія зростає. Вперше ми це побачили під час пандемії, а потім коли почалася війна. У лютому 2022 року ми побачили, що наш сайт в топ-1. Нарешті люди залишили всі “жовті” сайти, бо знали, що розслідувальні журналісти скажуть правду”.

Запорука правдивих новин – комунікація

У “ZdG” розробили свій підхід до отримання верифікованої інформації про війну Росії проти України. Вони зробили ставку на перевірених партнерів і не прогадали:

“Нам допомогло те, що у нас були партнери в Україні та в Росії. У нас було партнерство з “Новою газетою”. В Україні у нас кілька хороших партнерів, з якими ми співпрацюємо. І ми дозволяємо один одному користуватися контентом”.

Серед українських друзів “ZdG” – такі медіа як “Громадське”, “Заборона”, “Новини Донбасу”.

“У нас є постійна рубрика про війну, у ній, зокрема, ми перекладаємо великі статті-розслідування, які проводять наші колеги з України”, – розповідає моя співрозмовниця. – І ми були шоковані, коли побачили кількох журналістів-розслідувачів, яких ми знали до війни, що вони пішли на фронт воювати…”.

– “Чи правильно я зрозуміла, що ваше основне джерело перевірених новин з України – партнерські медіа?”

“Звісно, ми не можемо тримати там репортера. Можливо, це й не потрібно. Тому що, якщо українець приїде сюди, він зробить гарні репортажі для своєї аудиторії. Але ми все одно будемо краще знати, що тут відбувається.

Це партнерство нам дуже допомагає. Ми знаємо, що це кваліфіковані журналісти, у них хороша репутація”.

Втім, попри якісний контент, пані Аліна підтверджує сумну тенденцію, що читач поступово втомлюється від тривожних новин.

“Але як не читати, коли українці в цьому живуть? А тобі вже набридло читати? Тож ми кожного дня даємо хоча б кілька новин про війну в Україні”. 

Експертка каже, що хотіла б мати хоч якусь інформацію і з окупованих регіонів, але це неможливо:

“Гарна паралель між цими регіонами і Придністров’ям. Там теж неможливо працювати. Звісно, в Україні набагато небезпечніше. Але тут, якщо я поїду, мене теж заарештують. Туди є доступ тільки російським журналістам. Вони мають телебачення, радіо, газети”.

– “Як часто ви берете коментарі у українських експертів?”

” Ми намагалися перші місяці, коли було складно зрозуміти, що відбувається. Ми розуміємо, що вони всі дуже зайняті. А зараз вже довіряємо певним ЗМІ і беремо їхню думку звідти. 

“Треба об’єднувати зусилля” 

Команда “”ZdG” щодня веде війну з російською дезінформацією. 

“Мабуть, для мене було неможливо дивитися на той фейк, що Зеленський – фашист. Він, будучи євреєм – ось як? Але потім уже нічому не дивуєшся: ні лабораторіям, ні євреям, які фашисти”, – каже пані Аліна. 

Редакторка розповідає, що також доводилося розвінчувати безліч фейків, що через НАТО почнеться війна, що українські біженці – погані.

“Було багато фейків, що українці приїхали сюди їсти та плавати в басейнах безкоштовно. Ці російські ЗМІ намагалися переконати молдован, щоб вони не відкривали двері. Про біженців ми робили багато репортажів у перші місяці: як вони приїжджають, наприклад, вагітні жінки, як вони народжували. Як жінки з дітьми влаштовуються на роботу. Як діти навчаються у школі, вивчають румунську мову, інтегруються“.

Розвінчувати фейки доводиться проводячи паралелі, зрозумілі масовому читачеві: 

“Якщо ти сидиш у своєму домі, і до тебе заходять і вбивають твоїх дітей, ти що, не будеш рятувати їх? Чи ти будеш чекати і говорити: “О’кей, я не буду його нервувати, цього вбивцю?“.

Моя співрозмовниця також звертає увагу на агресивну роспропаганду в соцмережах:

“Це дуже велика проблема, тому що сьогодні ти щось поясниш, а завтра вони знову поширюють фейки. І ми опиняємось у жахливій ситуації, постійно бігаючи за цими фейками”, – констатує наша експертка.

Єдиний вихід із ситуації, на думку газетярки – об’єднувати зусилля журналістів і пояснювати людям, де правда.

“Зараз головне завдання – залучати все більше людей до серйозних медіа, які вміють пояснювати. Так, є багато антифейкових проєктів, але вони мають дуже маленьку аудиторію. Ти можеш створювати діаманти, але якщо тебе ніхто не бачить – ти невидимий діамант”, – каже редакторка.

Вона додає, що варто навчитися не бігати по колу, а випереджати фейки, показувати, звідки “корні” у дезінформації.

“Наша мета розслідувати, хто є джерелом цих фейків, що робити, щоб люди мали імунітет, щоб розуміли, за якими новинами стежити, а які канали не використовувати“.

“Журналістика змінилася назавжди”

– “Пані Аліно, неодноразово бачила в медіа, що слово “на рівних” надається окупанту і жертві…”.

“Ми обговорювали це. На початку війни в Раді з телебачення і радіо покарали деякі телеканали, що вони не надали іншу думку, тільки звинуватили. І ми тоді запитали: а що, треба взяти думку Путіна?

Журналістика вже змінилася назавжди. Баланс неможливий у журналістиці про війну. Я не буду чекати, що мені скаже уряд Росії, їхню думку про те, чому вони стріляють і бомблять Одесу, наприклад. Вже є стільки аргументів, що вони кримінал. Як ми працюємо з криміналом? Я не повинна вбивці приділяти стільки ж уваги, скільки даю жертві”.

На думку Аліни Ради, так званого “балансу” дотримуються ті журналісти, які не розуміють ступеня небезпеки:

“Коли у тебе мирне небо, ти захищений, ти не відчуваєш, які ризики можуть бути, – ти займаєшся “комерційною” журналістикою. Забудьте про той баланс. Треба всіма руками, ногами і мізками пояснювати, що війна – це велике зло. Це вбивство!”. 

Співпрацюй, або програєш!

Варто визнати, що молдовські журналісти при отриманні та перевірці інформації про війну знаходяться в більш виграшному становищі, ніж їхні румунські колеги. По-перше, і в Молдові, і в Україні багато хто володіє російською. Це дозволяє  журналістам спілкуватися без перекладача – це можливість, якої часто немає у медійників Румунії (адже в Україні ще небагато людей говорять англійською, на відміну від румунського суспільства). 

По-друге, володіння рідною румунської мовою дозволяє молдовським журналістам швидко моніторити і пресу Бухареста.

Все це спрощує процедуру перехресного фактчекінгу. У той час як румунські медійники мають витрати на це трохи більше часу:

“Основна проблема – це перевірка джерел, – вважає журналістка румунського суспільного мовника “TVR” Roxana Zamfirescu.

“Правда, що українська бюрократія та російська пропаганда значно ускладнюють в деяких ситуаціях нашу роль в інформуванні людей”. 

У непростих випадках, коли треба терміново перевірити інформацію,  румунські медійники звертаються за допомогою до колег. 

“Ми використовуємо міжнародні пресагентства, обговорюємо з нашими колегами з Кишинева, намагаємось отримати інформацію від румунських органів влади”, – каже пані Роксана. 

Медійниця додає, що в них є контакти і з деякими українськими колегами. 

До того ж румунський суспільний мовник кілька разів відправляв журналістів в Україну для підготовки репортажів із Києва, а також з лінії фронту.

Російські наративи, з якими стикаються румунські журналісти в процесі роботи, дуже схожі на ті, що мають місце в Молдові:

“Українці – нацисти, Україна відповідальна за початок війни, Румунія відправить війська в Україну”, – перелічує пані Роксана. 

Але, окрім спільних наративів, в Румунії пропагандисти намагаються грати ще й на непорозуміннях, що колись мали місце у дипломатичних стосунках наших країн. 

“Також є проблема з деякою напругою, що існує з минулого між Румунією та Україною, а також з подоланням деяких страхів, пов’язаних з нашим географічним положенням в регіоні”, – зазначає наша експертка. 

“Було б добре мати ще більше контактів!”

Тележурналіст, журналіст-розслідувач, який працював для медіа і Румунії, і Молдови Madalin Necsutu погоджується, що і отримувати інформацію, і відокремлювати фейки від правди неможливо без допомоги колег. І було б добре, якби  українська влада допомагала журналістам в цьому питанні.  

“Було б добре мати список імен та контактів з різних медіа або установ (медіа, НГО), до яких можна було б звертатися з різних питань. 

Комунікація українського уряду загалом непогана. Однак громадянське суспільство за останні місяці стало менш видимим, хоча було дуже активним у перший рік війни. Їхня енергія, мабуть, також поступово знижувалася”, – розповідає наш експерт.

Корисними контактами пан Мадалін обзавівся і під час відрядження в нашу країну:

“Я був в Україні для написання репортажу. Як і будь-який журналіст, особливо розслідувальний, я ніколи не розкрию своїх джерел. Але якщо мені щось потрібно, я знайду джерела в будь-якому місці, навіть у гарячих точках”.

За словами журналіста, роботі заважає те, що умови акредитації в Україні стали жорсткішими:

“Все важче для журналістів Румунії та Республіки Молдова потрапити до України та висвітлювати події на місці. Процес перевірки є дуже бюрократичним, навіть для небагатьох журналістів з Молдови, які постійно туди їздять — Віоріки Татару та Андрія Каптаренко.

Знаю випадок, коли мені довелося лобіювати, щоб акредитувати чотирьох журналістів — двох з Румунії та двох з Республіки Молдова — для роботи в Україні”.

Така ситуація неабияк шкодить воюючій країні, переконаний мій співрозмовник. 

“Київ має знайти стратегії, щоб залучити якомога більше журналістів до України для висвітлення того, що відбувається. Отримання акредитації зайняло б ще більше часу, якби ми не втручалися з лобіюванням. Це бюрократичний процес, який їм не на користь. Хоча я і розумію ризики від легкої акредитації. Втім, найкраще йти на місце, щоб писати з першоджерела, коли висвітлюєш певну тему, навіть з гарячих зон”, вважає наш експерт. 

Звісно, в журналістів не завжди є можливість перебувати в Україні довгий час. Ось тоді виручає перехресний фактчекінг:

“Ми розуміємо, що мати 100% точні дані під час війни складно, але завжди намагаємося перехрещувати дані принаймні з двох-трьох джерел”, – каже медійник.

“Я розвінчав понад 200 фейків”

Пан Мадалін – рекордсмен у розвінчуванні фейків російської пропаганди у Румунії і Молдові:

“Я розвінчав понад 200 фейкових новин/дезінформацій, створених російською пропагандою як в Румунії, так і в Республіці Молдова.

Зокрема, це були неправдиві твердження, пов’язані з очорненням Заходу та демократії, неправдиві твердження про права людини — включаючи ті, що стосуються ЛГБТ-спільноти, неправдиві твердження про НАТО та всілякі аспекти, пов’язані з військовою сферою, неправдиві твердження, пов’язані з теоріями змови, де фігурують Джордж Сорос або Білл Гейтс, та в цілому зі “Світовою окультністю”, неправдиві твердження, пов’язані з постколоніалізмом і суверенітетом тощо”.

Російська пропаганда, на думку нашого експерта, хоча і представляє велику загрозу, але не для професійного медійника, який одразу помічає її і намагається розвінчати. 

“Навпаки, було започатковано більше медійних та громадських ініціатив у Румунії та Республіці Молдова, які борються з феноменом дезінформації, що безпосередньо впливає на якість журналістики у світлі спроб маніпуляцій з боку Росії”.

Не меншою проблемою, ніж пропаганда, наш експерт вважає “новинну втому” читацької аудиторії:

“Найімовірніше, загальний інтерес почав знижуватися після того, як Україна забезпечила захистом регіон Одеси, і вже не було безпосередньої військової загрози для Молдови.

Далі настав період, коли висвітлювалися лише конкретні події, наприклад, атаки з багатьма жертвами або інші питання, що виділялися на тлі рутинної війни. Оскільки обидві сторони застигли приблизно на одній лінії фронту, інтерес поступово знижувався. Найбільше цей інтерес зменшився в пресі Республіки Молдова. Натомість Румунія має ширший і різноманітніший медійний ринок, тому тема залишалася в полі зору громадськості”. 

У зв’язку з читацькою втомою  редакційний підхід трохи трансформувався: 

“Новини та репортажі про тяжке життя людей через війну поступово змінювалися більш технічними новинами, пов’язаними з самою війною.

Але оскільки журналісти не є військовими експертами і найчастіше не мають бажання чи необхідної експертизи для висвітлення війни в Україні, тема потрапила в своєрідну тінь”.

– “Як, на вашу думку, можна покращити процес висвітлення війни в іноземних медіа?”. 

“Можливо, було б добре мати щотижневий пресдайджест (якщо його ще немає) про ситуацію в Україні. У цьому журналі включалися б найважливіші новини/події в Україні румунською або англійською мовами, щоб дати хоча б огляд і зосередити увагу на тому, що відбувається в Україні. Ідеально, щоб він був зроблений незалежними журналістами або незалежною НГО для більшої довіри”.

Післямова: влада має почути медійників

Наші співрозмовники змушені долати одразу декілька проблем, що заважають більш повно, оперативно та якісно висвітлювати війну Росії проти України. 

Це насамперед складнощі з фактчекінгом інформації, адже російська пропаганда не дрімає, бюрократія з боку української влади, що викликана, у тому числі, безпековою ситуацією, і – головне – втома від новин, що спостерігається у читачів не тільки цих країн, а й по всьому світові. 

Усі ці негаразди медійники намагаються вирішити завдяки потужній співпраці.

Контентом обмінюються румунські журналісти з молдовськими, молдовські, – з українськими. Попри мовний бар’єр співпрацюють і медійники України та Румунії.

Як результат, весь час відбувається перехресний фактчекінг оперативної інформації, у тому числі, із західними джерелами.   

Звернемо увагу, що і наші попередні співрозмовники, і сьогоднішні, наполягають на необхідності створювати великі інформаційні “файлообмінники” для покращення роботи. Насамперед для того, щоб пришвидшити процес верифікації інформації. Якщо герой однієї з наших попередніх публікацій Марін Герман наполягає на будуванні українських інформаційних хабів для іноземних журналістів, то молдовський медійник Мадалін, як бачимо, вважає що це також може бути інформаційний дайджест з важливими новинами та коментарями. 

Хотілося б, щоб представники нашої влади дослухалися до пропозицій міжнародної журналістської спільноти, яка допомагає нам боронити інформаційний простір від злочинців. Адже на проблемах комунікації під час війни сьогодні наголошують навіть українські медійники. 

А що тоді казати про наших іноземних колег, чиє бажання правдиво та всебічно висвітлювати війну часто стикається з не завжди виправданими бюрократичними перепонами?

Ірина АВРАМЕНКО, медіаекспертка Інституту демократії імені Пилипа Орлика. 

(Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції).