2 березня 2018 року у Сєвєродонецьку у кризовому медіа центрі «Сіверський Донець» відбувся круглий стіл на тему: «Як відбувається інтеграція переселенців у місцеві громади: досвід Луганщини», проведення якого ініціював Інститут демократії імені Пилипа Орлика.

Четвертий рік продовжується потік переселенців із тимчасово окупованих територій Донецької і Луганської областей та Криму. І статистика свідчить, що Донеччина та Луганщина несуть найбільше навантаження за кількістю ВПО. Ні влада, ні місцеві громади не були готові до таких випробувань. Та найважче самим переселенцям, які змушені були починати своє життя з нуля. Як почувають себе нові члени громад на Луганщині? Чи складається діалог з місцевими жителями, владою та медіа? Про це говорили переселенці, представники місцевих органів влади, міжнародних організацій та журналісти.

«Наша організація зареєстрована у 2016 р., і назву ми обрали – «Дієва громада» – тому що вже асоціювали себе частиною громади, в якій живемо, – розповіла голова ГО “Центр спільного розвитку “Дієва громада” Оксана Очкурова, яка переїхала з Луганська до Старобільська. – Ми не тільки надавали соціальну, юридичну допомогу переселенцям, але й займалися активізацією громади та об’єднанням переселенців і місцевих мешканців. Діяльність нашої НДО спрямована на регіональний розвиток».

За словами О.Очкурової, взаємодія з владою – неоднозначна. «За всі три роки ми переконалися: проблеми переселенців нікому нецікаві. Якщо проводяться якісь круглі столи, зустрічі, то вони дуже формальні – коли є певна вказівка «щось провести». Районна влада на 4-му році війни проблем не помічає. Зазвичай лунають такі відповіді: «Ну ви ж десь живете, ви ж десь працюєте? То які проблеми?».

Активістка розповіла, що «Дієва громада» входить до місцевих дорадчих органів. На одному із засідань Громадської ради було ініційовано актуалізувати районну стратегію до 2020 року, то вони запропонували включити розділ по адаптації та інтеграції переселенців. І цей розділ увійшов в документ, тому що активісти наполягали.

«Прийнята нещодавно районна програма адаптації та соціалізації ВПО, але вона абсолютно не включає потреб переселенців, тобто знов таки написана «для галочки». Ні нашу організацію, ні переміщений вуз (Луганський національний університет ім. Шевченка), ні переміщену бібліотеку не залучали до розробки цього документу. Нещодавно ми переглядали звіт голови районної державної адміністрації, і там теж жодного слова про ВПО,» – додає радниця з питань ВПО МінТОТ та Мінсоцполітики України в Луганської області та членкиня ГО «Дієва громада» Яна Любимова.

А поки влада не помічає проблем, переселенці відкрили хаб у Старобільську, де збираються активні громадяни, люди різного віку можуть знайти собі цікаве заняття. За підтримки УВКБ ООН тут відбулися курси, під час яких 68 осіб навчилися новій справі, 10 з них вже успішно влаштувалися на роботу чи відкрили власний бізнес.

Радник ПРООН з питань соціальної єдності та примирення в Луганській області Ганна Борова підкреслила: «Проблеми ВПО ефективно не вирішуються через неграмотну організацію адвокасі кампаній, часто переселенці не розуміють, чого саме треба вимагати від чиновника. І в результаті отримуємо поганий імідж. На місцях мало грамотних спікерів, хто б міг адвокатувати питання ВПО, доносити їх на національний рівень».

«Коли прагнемо конкретних рішень, важливо пам’ятати, що будь-яка стратегія визначає пріоритет, фіксує, що проблема існує, тоді як програма – це інструмент пошуку фінансових ресурсів, більшість же програм існує на папері, тобто не фінансуються взагалі або недофінансуються, – вважає експертка. – Профільні міністерства, які спускають вказівки для розробки типових програм, мають переглянути свою концепцію щодо реалізації стратегій, впровадивши проектний підхід. Поки в кожній програмі не буде «сидіти» конкретний проект з метою, завданнями, очікуваними результатами, бюджетом, про що ми можемо говорити?».

Радниця з питань ВПО МінТОТ та Мінсоцполітики України в Луганської області Юліана Гасанбекова з Лисичанська додала, що в області зареєстровано 270 тис. ВПО, це друге місце за кількістю зареєстрованих переселенців в Україні, а штат держслужбовців розрахований тільки на місцевих жителів. «Соціальний захист завжди був спрямований на захист, а тепер в органів соцзахисту філософія, як проконтролювати того переселенця, вивести на чисту воду, позбавити виплат. Бажання центральних органів державної влади перекласти все на плечі територіальних видно по всіх ситуаціях,» – зауважує вона. Міністерство соцполітики має переглянути навантаження на співробітників в Луганській та Донецькій областях, у Біловодському районі, наприклад, зареєстрованих ВПО у 2,5 рази більше, ніж місцевого населення – на цьому наголошувала більшість учасників круглого столу.

Головна спеціалістка відділу соціально-гуманітарних питань Сєвєродонецької міської ради Віра Попсуй розказала, що субвенції від держави отримали лише на освіту та охорону здоров’я, а на вирішення решти проблем держава коштів не дає. «Міськрада створила окремий відділ та найняла додаткових 17 спеціалістів для вирішення питань ВПО, що обійшлося місту у понад 5 млн грн»- підкреслила вона.

Місто намагається розв’язати і головну проблему переселенців на сьогодні – отримати житло. В 2017 р. за ініціативою громадської організації «Солдатські комітети» Сєвєродонецька міська рада ухвалила рішення про будівництво двох багатоповерхівок (два 9-поверхових та п’ять 4-поверхових): місто взяло на себе відведення землі та розробку проектів. Проект коштує 350 млн грн, тому міськрада очікує на допомогу держави. «Місто не має своїх комунальних гуртожитків, яке б можна було надати як соціальне житло,» – також прокоментувала ситуацію В.Попсуй.

На це інші учасники круглого столу запропонували розглянути можливість купити житло на вторинному ринку, як зробили в Покровську та Маріуполі Донецької області.

Заступниця директора Луганського регіонального управління Держмолодьжитла Тетяна Петренко, коментуючи житлове питання, додала, що по лінії фонду у Сєвєродонецьку поки що є один об’єкт, який бере участь у програмі «Доступне житло». За цією програмою у 2017 р. укладено 9 договорів з переселенцями. Переселенці наголосили на тому, що ця програма не користується попитом на Луганщині (на відміну від Києва, Дніпра чи Харкова), бо житло коштує дорого, а ризики надто високі: лінія фронту за декілька кілометрів.

Завідувачка сектору з питань ВПО Департаменту соціального захисту населення Луганської облдержадміністрації Олена Коваленко повідомила, що у лютому 2017 р. прийнята регіональна програма адаптації ВПО, з обласного бюджету виділено 150 млн. грн. на житло і вже розподілено на завершення будівництва та на реконструкцію будинків у Рубіжному (завершення влітку 2018 р.). «Також придбано будівлю для співробітників університету ім. Шевченка в Кременній, у Кремінному районі виділені земельні ділянки, де можна розпочати будівництво, – додала чиновниця. – І 300 тис. видано ВПО одноразової матеріальної допомоги, коштами обласного бюджету забезпечується безкоштовне харчування учням 5-11 класів».

Заступниця директора Департаменту масових комунікацій Луганської облдержадміністрації Альбіна Кушелева, коментуючи ситуацію з висвітленням проблем ВПО в місцевих медіа, наголосила на тому, що дискусія про роль переселенців в нових громадах має бути на рівні національних ЗМІ, зокрема, центральних телеканалів. «Місцеві медіа боряться зі стигматизацією ВПО, у наших ЗМІ все по-широкому висвітлюється,» – каже вона. А.Кушелева звернулася з проханням до Інституту демократії ім. П.Орлика ініціювати обговорення цієї теми з представниками національних медіа.

«Останнім часом питання переселенців висвітлюються набагато частіше і повно, – сказала у підсумку журналістка газети «Теленеделя» Тетяна Вербецька. – Наприклад, наші публікації мають резонанс: коли ми пишемо про складні ситуації, що виникають у ВПО, то потім вони швидко вирішуються. Ось таке було, коли розповіли про черги в Ощадбанку та Пенсійному фонді Старобільська та Попасній: черги або зникали, або суттєво зменшувалися. Або був випадок в одному з маленьких селищ, яке вважалося завжди дачним, а тепер там живе багато переселенців: хворого дідуся довелося тягнути на санчатах до «швидкої», бо машина не могла проїхати. Так одразу після публікації і дорогу розчистили, і водопостачання покращили. Тобто, коли ми висвітлюємо проблеми, то і недержавні організації починають реагувати, і влада щось робить».