Тренінги з протидії дезінформації Інститут демократії імені Пилипа Орлика проводить для різних за віком, статтю та фахом аудиторій, бо знання інструментів перевірки достовірності інформації та тренування стійкості до сприйняття ворожих меседжів корисні будь кому. Останнім часом кожен другий такий тренінг проходить для здобувачів освіти в різних навчальних закладах, зокрема, Київщини. «Як не стати провайдерами брехні» 24 січня 2024 року дізнавалися студенти Державного податкового університету (Ірпінь), а 6 лютого – Фахового коледжу «Універсум» Київського столичного університету імені Бориса Грінченка.
«Студентська аудиторія вимагає особливих підходів та прикладів, – каже медіатренерка Олена Самойленко, – тому ми оновлюємо зміст щоразу, намагаємось враховувати вік та досвід учасників та учасниць, передбачити їхні вподобання щодо споживання медіа». За словами експертки ІДПО, зазвичай з проханням провести навчання з протидії дезінформації звертаються викладачі, зокрема, з факультетів чи кафедр журналістики, однак тренінг в «Увіверсумі» ініціювали студенти, а саме Рада студентського самоврядування, Наукове товариство студентів, аспірантів, докторантів та молодих вчених та члени студентського наукового гуртка «ProjectOR». Таким чином спільнота вирішила відзначити День безпечного Інтернету.
«Зрозуміло, що молодь найменшим чином з усіх інших аудиторій споживає традиційні медіа, – каже Олена Самойленко. – Під час вправи-знайомства, коли учасники і учасниці розповідають про своє щоденне «медіаменю», зазвичай фігурують телеграм-канали, Інстаграм та Ютюб, і майже ніколи телебачення чи радіо, не говорячи вже про газети чи журнали. Навіть про сайти, які є чи не в кожного сучасного медіа, не згадують. Тому ми концентруємося на меседжах і форматах подачі новин, які використовують популярні серед студентів канали».
Традиційно веселою та дуже наочною тренінговою вправою є варіація «зіпсованого телефону», коли коротке інформаційне повідомлення передається по ланцюжку від одного учасника до іншого і в процесі змінюється. «Не зважаючи на те, що для цього експерименту я обираю зрозуміле для аудиторії повідомлення, без вживання складних конструкцій, термінів, незнайомих прізвищ, багатьох числових показників, в результаті зазвичай зберігається від 10 до 20% інформації, і це шокує учасників, – розповідає тренерка. – Я по обличчях бачу, наскільки вони здивовані легкістю, з якою відомості губляться та змінюються. Дуже сподіваюся, що пам’ять про цю вправу кожного разу становитиметься пересторогою в разі, коли захочеться або щось бездумно переказати, або повірити «на слово» комусь, хто переказує».
Ще одна вправа довела, наскільки часто люди оперують думками замість фактів. «Перша ж пара дівчат, яких я попросила сказати одна про одну по одному факту, припустилася помилки. «У моєї подруги красиві зелені очі», – сказала учасниця. Я навіть не встигла зауважити, що «красиві» – це оцінка, як та, про яку йшлося, заперечила: «Як зелені? Вони блакитні!». Отже, разом дійшли висновку, що фактом є хіба що наявність очей», – ділиться враженнями Олена Самойленко.
«Під час тренінгу я зрозуміла, як інформація передається між людьми, як ми кожен день споживаємо «факти», навіть не думаючи їх аналізувати; як невеличкі деталі можуть повністю змінити весь текст і на що слід звертати увагу. Сподіваюся, що тепер я зможу довести свій рівень розпізнавання неправдивої інформації до автоматизму», – каже студентка 3 курсу спеціальності «Менеджмент» Фахового коледжу «Універсум» Анастасія Українська.
Як каже медіатренерка ІДПО Олена Самойленко, не зважаючи на уніфіковану програму навчання, кожний захід є унікальним, бо унікальними є учасники. «Під час тренінгу в Державному податковому університеті, який був розрахований в першу чергу на студентів-журналістів, , довелося стикнутися із несподіваною реакцією на приклад – фейкове фото з мережі, що ілюструє начебто жахливі умови, в яких перебувають українські військові взимку. Фото насправді зроблене ще у 2016 році, до того ж зображений на ньому ворожий солдат, але одна з учасниць заявила, що все це не важливо, бо наші захисники дійсно страждають, – розповідає пані Олена. – Припускаю, що у дівчини є власний травматичний досвід, пов’язаний із війною, бо і на моє прохання не поширювати в соцмережах інформацію про зниклих без вісті учасниця відреагувала бурхливо та неадекватно».
До речі, суттєвою мірою на перебіг тренінгу в Ірпені влипнуло й те, що під час заходу було оголошено повітряну тривогу, і всім учасникам довелося більше двох годин провести в бомбосховищі, і навіть фото на пам’ять вирішили зробити саме там, хоча світла явно не вистачало.
«Коли ми працювали в бомбосховищі, де перебували разом з нами всі, хто в той день був у корпусі, я звернула увагу, що нашим обговоренням цікавляться студенти інших курсів і спеціальностей. Це й не дивно, бо інформація звучала дуже корисна та актуальна, що викликало жваві дискусії. Я працюю також з юристами, і вже замислилися над тим, щоб запросити ІДПО провести тренінг і для них», – каже доцентка кафедри соціальних комунікацій, словесності та культури Олена Калита.
«Передбачити, куди заведе розмова під час тренінгу, та мати відповідь на всі питання (особливо від молоді) майже неможливо, – каже Олена Самойленко. – Тому після кожного тренінгу я ще якийсь час передаю учасникам файли і посилання на корисні матеріали, що деталізують якусь проблему. Після тренінгу в Державному податковому університеті це були роз’яснювальні матеріали про правила пошуку полонених та взагалі зниклих людей, донорство крові, використання штучного інтелекту. Студентам «Універсуму» переслала детальнішу інформацію про «білі списки» медіа та базову кібергігієну, бо звучали питання про це. І, звісно ж, усім рекомендую переглянути самим та показати своїм близьким нещодавно створений ІДПО відеотренінг «Медіапутівник: як розмізнати якісну інформацію та чому це важливо». З цього циклу коротких відео можна отримати уявлення про засади професійної журналістики та її стандартів, а також інструменти щодо самостійної перевірки достовірності інформації».