26 червня в Берлінському Музеї комунікацій відкрилася виставка The Only Material, присвячена роботі українських журналістів під час війни.
Експозицію організував Європейський центр свободи преси та медіа (ECPMF) в межах програми підтримки Voices of Ukraine у співпраці з Музеєм комунікації та за підтримки ініціативи імені Ганни Арендт.
Світ звикнув до війни. Водночас засилля пропаганди заважає побачити справжні масштаби російської агресії. Але мовчання про щоденні вбивства – теж злочин. Тому організатори виставки спробували привернути увагу європейців через особисті історії – історії журналістів, чиє життя кардинально змінилося з початком повномасштабного вторгнення.
“Це не проєкт про війну. Це проєкт про мрії – мрії журналістів і життя, яке вони собі уявляли. Він про трансформацію, стійкість і тихий спротив – про прокладання шляху до правди й надії серед руїн”, – йдеться на офіційному сайті проєкту.
У фокусі історії журналістів Вікторії Єрмолаєвої, Андрія Крамченка, Олександра Кочури, Ганни Мурликіної, Поліни Вернигор, Андрія Дубчака, Юлії Суркової, Аліни Євич, Наталії Нагорної та Олега Батурина. Це люди, які відклали усі свої плани до Перемоги, присвятивши себе документуванню російської агресії.
На відкритті свої щемкі історії розповіли дві українські медійниці – редакторка маріупольського сайту 0629.com.ua Ганна Мурликіна та воєнкорка Поліна Вернигор.
“Мені сказали: Ти можеш розповісти правду широкому колу людей тут, у Європі. І це мій маленький внесок. Але глобально, щоб перемогти російську пропаганду потрібні роки системної роботи. Головне – вимкнути ретранслятор брехні,” – наголошує Ганна Мурликіна.
Вона згадує власний досвід виступу на засіданні ООН у 2015 році. Тоді, як представниця української делегації, медійниця говорила про дезінформацію на Донбасі. Журналісти Russia Today, РТР постійно перебивали, порушуючи встановлені регламенти. Лише після втручання поліції їхній мікрофон було вимкнено.
“Ви можете закликати до правил. Але якщо інша сторона не хоче їх дотримуватись – ви програєте”, – констатує Мурликіна.
Редакторка також наголошує на важливості емоційного посилу виставки:
“Ми не обирали війну. Ми мріяли про інше життя. Європейцям важливо усвідомити: ми втомилися від війни більше, ніж вони. І ми хочемо, щоб вони нарешті почали відбудовувати системи захисту – зокрема й на інформаційному полі. Але поки що вони живуть ілюзіями, що країну-агресора можна змінити. Я теж колись вірила в це. У 2014-му я написала звернення до російських жінок. Мені здавалося, що вони прочитають і зупинять свого президента. Тепер я позбавлена цих ілюзій. А європейці ще ні. Вони вірять, що допомагаючи “хорошим росіянам”, переможуть “поганих”.
Про важливу мету виставки говорить і координаторка проєктів ECPMF Ольга Сиротюк:
“Ця виставка – це Soft Advocacy. Вона не тисне, а знайомить європейців з українською реальністю. Через індивідуальний досвід журналістів, через їхні мрії й біль”.
Медійниця Карина Лазарук радіє, що в Берліні проводяться такі заходи. Адже за її спостереженнями, російський вплив у Німеччині все ще доволі сильний.
“Ми робили відкритий лист проти пропагандистської опери Russia: Today, в якій звучать наративи, ніби Україна і Росія – одна країна. Ми надіслали звернення до п’яти німецьких редакцій – і не отримали жодної відповіді. Тому що росіяни тут – у такому ж статусі, як і українці, – із сумом констатує Лазарук. – Мовляв, свобода слова, демократія, баланс думок”.
Виставка “The Only Material” – це спроба розбудити європейське суспільство.
Адже мрії — це теж зброя.
Ірина АВРАМЕНКО.