«Прикордонні медіа: перший бар’єр проти впливу ворожої пропаганди» – таким тренінгом для друкованих медіа зустріли сумські журналісти Всесвітній тиждень медіа та інформаційної грамотності.
Його ініціаторкою стала представниця національної Ради України з питань телебачення та радіомовлення в Сумській області Лариса Якубенко. Навчання організувала спільно з медіаексперткою та регіональною координаторкою Інституту демократії ім. Пилипа Орлика, доценткою кафедри журналістики та філології Сумського державного університету Аллою Федориною та директором департаменту інформаційної діяльності та комунікацій із громадськістю Сумської ОДА-ОВА Сергієм Над’ярним.
«Сумська область, в силу особливостей географічного розташування поруч із країною-агресоркою, – одна з тих, хто найбільше потерпає від дезінформаційних кампаній рф. З огляду на це, роль місцевих медіа, що користуються довірою в своїх громадах, значно зростає, – обґрунтовує необхідність такого заходу Лариса Якубенко. – Країна-агресорка постійно вдається до кампаній спотворення реальності. А сьогодні російська дезінформація переходить на гіперлокальний рівень: якщо раніше вона діяла через загальнонаціональні медіа, то нині фіксуються випадки впливу вже на рівні громад».
Приклади таких матеріалів навів Сергій Над’ярний. Скажімо, росіянці поширювали інформацію про знищення поблизу села Павлівка Сумської області жіночого підрозділу операторів БПЛА, що входив до складу 47-їбригади «Магура». StopFake у свою чергу повідомив: не знайдено підтверджень не лише про знищення такого підрозділу, а навіть про його існування.
Ще одна інформація від росії про Сумщину з емоційною начинкою, бо мова – про дітей. Виявляється, саме тут із неповнолітніх створюється перша в Україні молодіжна бригада тероборони. І Шосткинський військовий комісар уже начебто призвав 14-16-річних підлітків, з яких сформували 153-ю бригаду Служби військової розвідки. StopFake звернувся з запитом щодо цього до 117-ї (сумської) бригади тероборони, де інформації про існування названого підрозділу не підтвердили. Виявилося, що й 153-я бригада як така загалом ніде не значиться.
Історія, до речі, не нова. Ще 2022 року в Телеграмі розміщували ролик, де російський спецназівець розповідав, що українська армія посилає в бій малоліток. Причому так накачаних наркотиками, що «вони не падають навіть від потрапляння у альфа-зону». Щоправда, рожеві оксамитові щічки дітей – акторів того шедевру дещо не відповідали тексту. Але ж відомо: діти та тварини оживляють кадр! Отже, треба їх використовувати.
У школи області завозять зброю… масово пропадають сумські підлітки, яких таємно мобілізують до армії… Це та інше – отрута, що регулярно підсипається в інформаційні страви прикордоння та й усієї України. На жаль, лишаються люди, які досі вірять російським басням. І тому на місцеві медіа лягає місія просвітництва – медіаосвіти.
Тож говорили й про запровадження в умовах інформаційної війни нових форматів.
Як до вдалого прикладу не раз зверталися до рубрики #ШІзонуті, яку заснував Олександр Моцний, редактор прикордонної Краснопільської газети «Перемога» (тепер евакуйованої). Формат комбінує фактчекінг, сатиру і розважальність, даючи можливість зрозуміти абсурдність повідомлень, склепаних штучним інтелектом.
Сьогодні Олександр на Донбасі – боєць із позивним «Редактор». Він зміг на кілька хвилин підключитися до розмови і розповісти зокрема й про народження рубрики. Це було ніби жартом – сиділи в товаристві, обговорювали ШІ-картинки соцмереж і Олександр, розуміючи невміння людей відсіювати правду від брехні, зробив одне таке насмішкувато-розвінчувальне повідомлення. Та реакція на нього була така, що зрозумів: треба продовжувати.
Навіть із війська Олександр Моцний продовжує вести вже популярну рубрику. На жаль, часу на це обмаль. Тож поки накопичує ШІ-побрехеньки: вже, говорить, має понад 50 нових картинок із неправдивою чи перекрученою інформацією. Так що – далі буде.
Про вразливість суспільства до дезінформації говорила й медіаекспертка Алла Федорина. Адже звична форма виявлення та спростування дезінформації, зокрема фейків, виявляється, не є насправді ефективною. Спростування вірусяться не миттєво й їх читають чи чують в рази менше осіб, ніж прочитали сам фейк. Більше того, повторюючи фейк у контексті спростування, ми ризикуємо укорінити його в пам’яті людей. І врешті може вийти, як у притчі: чи він у когось шапку вкрав, чи в нього шапку вкрали, але замішаний у щось погане.
Підтвердженням таких невдалих спростувань є й опитування, що в рамках одного з проєктів Сумського державного університету проводили у прикордонних громадах. Кілька респондентів, підтверджуючи, що чули фейки, на запитання – з яких медіа? – відповіли: з центральних українських телеканалів. Тобто запам’яталося не власне спростування, а сам фейк.
До того ж, якщо врахувати той вал дезінформації, що звалює на нас росія, то «виловити» і спростувати все просто неможливо.
Який вихід? Намагатися діяти на випередження: перейти від дебанкінгу (того класичного спростування) до пребанкінгу – превентивного інформування про можливі «гарячі точки» буття, проблеми, так звані «тріщини» в суспільстві, в які російські пропагандисти «заливають смолу дезінформації», прагнучи розколу соціуму. Таким чином формуватиметься стійкість до дезінформації.
Активно долучилися до обговорення проблем редактори газет «Путивльські відомості» – Тетяна Каушан, «Білопільщина» – Наталія Калініченко, «Ворскла» – Олексій Пасюга.