Статті

«Після роздержавлення не жируємо, але й не помираємо», – головред газети, яка рік судилася за своє реформування

Оприлюднено

Процес роздержавлення «Волинської газети» був гучним і громадськість спостерігала, як через суд газетярі виборювали своє право на роздержавлення. Судова тяганина тривала рік і завершилась перемогою газети над Волинською ОДА в цьому процесі. Нині їхня історія з роздержавленням уже позаду, і газета з новим свідоцтвом без перешкод виходить у друк.

«Я звик працювати в умовах самоокупності ще до роздержавлення»

 Історія «Волинської газети» бере початок з 1995 року. А як загалом вона працювала до роздержавлення?

– Я не пам’ятаю, як засновували «Досвітню зорю» (колишня назва газети – Авт.), бо працював тоді в інших виданнях – «Молода Волинь», «Віче»… У неї спочатку був дивний статус – якісь профспілкові аграрії були засновниками, а потім – Волинська обласна рада і облдержадміністрація. На жаль, тодішні засновники разом з редактором газети Анастасією Пеценюк проводили однобоку політику на підтримку діючої влади. Ця історія завершилася тим, що їх пікетував майдан, і у 2005 році «Досвітня зоря» зазнала фінансового краху.

На початку 2005 року вона вже перестала виходити у світ, і я як перший заступник голови обласної організації Національної спілки журналістів думав над тим, як можна врятувати журналістів, які там працювали. Якось ця історія зав’язалась на мені, і я очолив видання, залишивши посаду заступника головного редактора газети «Віче». Тоді мене зацікавило питання про роль обласної ради у відновленні функціонування видання. Однак виявилося, що облрада не є співзасновником, а в переліку співзасновників нема трудового колективу. Тож у складі співзасновників залишилася ОДА, трудовий колектив та комерційна структура «Феміда-Інтер», яка згодом вийшла, а на її місце увійшов благодійний фонд «Останній солдат» на чолі з Олексієм Чернишевим.

Першим ділом ми погасили всі борги попередників (це понад 20 тис. доларів), а потім – освятили новий офіс редакції. Ось у такому складі співзасновників ми існували фактично до роздержавлення, змінивши назву з «Досвітньої зорі» на «Волинську газету» ще у 2005 році.

– Скільки відсотків мав кожен зі співзасновників тоді?

– 24 % – Волинська ОДА, 36 % – трудовий колектив, 40 % – «Останній солдат».

– Скільки коштів з бюджету на рік ви отримували, наприклад, в останні п’ять років (до роздержавлення)?

– Як правило, на сесіях облради виділяли нам і газеті «Волинь-нова» (бо там була обласна рада засновником) по 100 тисяч гривень на рік.

– На що цих грошей вистачало?

– Їх вистачало на декілька місяців на газетний папір для друку.

Від початку роботи в цій газеті я звик працювати в умовах самоокупності ще до роздержавлення. Оскільки ми були співзасновниками, то не мали права бути прирівняними до держслужбовців, а це впливало на зарплату, бо, до прикладу, редактор районної газети до роздержавлення отримував зарплату на рівні заступника голови райдержадміністрації… Ми ж працювали на рівних умовах з усіма іншими журналістами.

Кошти, крім цього, отримували від угод з органами влади та самоврядування на висвітлення їхньої діяльності. Вперше я побачив практику виготовлення спеціальних додатків до газети в Німеччині, а потім впровадив це в нас: ми робили вкладки спеціально для міськради Луцька, Володимира-Волинського й інших міст і селищ, тематичні додатки за галузями. Випускаємо навіть «Польову пошту 33943» для бійців на Сході, яку виготовляємо і розповсюджуємо за власний кошт.

Також є ще комерційна реклама, хоча з кожним роком її стає все менше і зараз вона зводиться нанівець. Раніше значні, а тепер невеликі кошти отримуємо від передплати газети і її продажу вроздріб. Також ми працювали під час виборів, і не лише укладали угоди з кандидатами й партіями, а й із Центральною виборчою комісією. На останніх виборах, наприклад, працювали з ЦВК і висвітлювали всю інформацію, яка стосувалася виборів до парламенту.

Гроші на дорозі не валяються – їх постійно потрібно заробляти. Мабуть, ось ця обставина – що нам 15 років не давали просто так гроші для газети, а ми їх заробляли – і допомагає нам зараз реальніше дивитись на життя.

Коли було вже геть сутужно, то й свої гроші вкладав у функціонування газети… Мене за це критикували навіть удома, бо не розуміли цього вчинку, але так було. Ті 100 тисяч гривень від ОДА й облради для газети становили 1/10 від необхідної на рік суми. Але впродовж трьох останніх років і їх немає. Дві гілки влади вирішили, що краще їх витрачати не на «Волинську газету» і «Волинь-нову», а на інші, важливіші для депутатів цілі.

– Зараз ви продовжуєте заробляти гроші для газети, укладаючи угоди на висвітлення інформації?

– Так, і платники податків розуміють, що це чесно, бо ми не продаємося за якимись негласними угодами, а пишемо, що цей додаток видається, наприклад, спільно з Луцькою міською радою і там є важлива для міста інформація.

– З Луцькрадою лише угоду маєте?

– З Володимиром-Волинським, з Волинською обласною радою, з багатьма селищними та новоствореними ОТГ. Плануємо запустити спільний інформаційний проект із Центром розвитку місцевого самоврядування у Волинській області, бо після «реформування» багатьох районних газет на місцях виник інформаційний вакуум, особливо – в прикордонних територіях.

– Є депутати, які захотіли висвітлювати свою діяльність на шпальтах «Волинської газети»?

– Так. Наприклад, у нас висвітлює свою депутатську діяльність колишній перший заступник Луцького міського голови, депутат від «Нашого краю» Святослав Кравчук. Він має можливість на газетній сторінці один раз на рік написати все, що він хоче, а ми надрукуємо – цензури жодної немає.

– З Луцькою міською радою яка сума угоди?

– Ми робимо додатки обсягом 4 сторінки формату А3 раз на місяць, а це сума 6 тисяч гривень за один випуск. Самі порахуйте цю нескладну арифметику. Зазначу: це вигідно обом сторонам, бо вартість рекламної площі у «Волинській газеті» лише за одну сторінку коштує 6 тисяч гривень. Тому тут ми демонструємо соціальну відповідальність медіа перед міською громадою.

– Термін угоди який?

–Рік, а якщо співпраця не вдасться, то ми її припинимо.

– Якщо продовжувати тему фінансів, як зараз газета себе в цьому плані почуває?

– Нормально.

– Вам зараз вистачає грошей на функціонування?

– Ми не жируємо, але й не помираємо.

«Ми перемогли діючого голову ОДА»

– За якою схемою проходив процес роздержавлення «Волинської газети»?

– То не схема, а закон України…

– На вашу думку, в цьому законі добре прописані всі нюанси процесу роздержавлення газет?

– Дуже погано формували цей документ, адже його писали, мабуть, не для того, щоб роздержавити українські медіа й дати новий імпульс для розвитку, а для того, щоб знищити багатьох… Що їм успішно і вдалося – це кабальний для журналістів закон. Ще коли його не було, то європейські партнери України однією з умов отримання безвізу назвали роздержавлення медіа. Тому не поспішайте вважати, що це наші до цього додумались! Вони лише написали поганий закон, який усю ініціативу та механізми роздержавлення залишив фактично в руках засновників – органів державної влади і самоврядування, які, своєю чергою, у багатьох випадках перешкоджали цьому процесу, як хотіли і як могли.

– Ви маєте на увазі й вашу історію з роздержавленням, яка свого часу наробила багато галасу в ЗМІ?

– Коли журналістська спільнота почала говорити про те, що цей закон, усе ж таки, буде, то ми чи не перші на Волині, хто виступив «за», і написали про це на сторінках нашої газети. Ми публічно виступили за такий закон і за те, що газети потрібно роздержавлювати і що ненормальною є ситуація, коли влада не лише впливає на медіа, а фактично намагається ними керувати. Потім наш колектив на сторінках «Волинської газети» (у статті «Газета без Гунчика» від 5 листопада 2015 р.) публічно висловив свою позицію щодо незгоди з політикою, яку проводив тодішній голова ОДА, колишній директор автозаводу, колишній комсомольський активіст Володимир Гунчик.

– У 2015 році ви заявили про свій намір роздержавлюватися?

– Так, і ми звернулися до Президента України Петра Порошенка, щоб він нам у цьому посприяв. Але він наші звернення переадресував… назад до Гунчика.

– Тоді ж у 2015 році голова ОДА видав розпорядження про те, що вони виходять зі складу засновників. Так?

– Він думав, що цим нас «доконає». Потім він навіть у Головне управління юстиції у Волинській області написав листа про те, що оскільки ОДА виходить зі складу засновників, то наше свідоцтво про державну реєстрацію треба ліквідувати. Це означало, що «Волинська газета» втрачала право виходити в світ… Потім він висловив претензії щодо того, щоб ми йому повернули в обласний бюджет 24 % статутного капіталу, незрозуміло за що. Ми ж від облдержадміністрації-засновника у 2005 році отримали старі табуретки, декілька столів та поламаний факс – ось це все, що складало їхні 24%.

Оскільки установчий договір нашого видання говорив про те, що подібні речі можуть ухвалюватися загальними зборами засновників, то ми їх провели, запрошували представника облдержадміністрації, але він не приходив. Збори відбулися вже після того, як вступив у дію закон про роздержавлення з 1 січня 2016 року. Він (Гунчик) із цим не погодився. І почалася довга дорога боротьби в судових інстанціях…

Закон про роздержавлення складається з двох етапів: перший – це роздержавлення як юридичної особи, а другий – роздержавлення як засобу масової інформації. Як юридична особа ми без будь-яких проблем роздержавилися, а коли дійшла справа до нового свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації, то цей поганий закон передбачав, що має бути додаткова угода з головою ОДА про те, що вони виходять зі складу вже не юридичної особи, а друкованого ЗМІ. Тоді Гунчик і заявив, що він давно вийшов і нічого не підписуватиме. Без цього формального договору ми не могли отримати нового свідоцтва. У певний період ми виходили в друк зі старим свідоцтвом, а потім подали в суд на Волинську ОДА.

Судова тяганина тривала більше року. Оскільки ОДА та газета знаходяться на Волині, то закон передбачав, що цю справу має розглядати інший суд, і нам випав Господарський суд міста Києва. Ми виграли першу інстанцію, але Гунчик та його вузьке оточення не заспокоїлися, і його перший заступник Олександр Степанцов (пішов з посади одночасно з шефом) написав апеляцію. Вища інстанція знову постановила, що правда на нашій стороні, і не ми порушуємо закон, а тодішнє керівництво ОДА. Після цього там не заспокоїлися, і нам довелося відстоювати свою правду у Верховному суді України, де ми виграли теж. Добре слово слід сказати про професіоналізм і мужність адвокатській компанії «Конфідент» на чолі з членом НСЖУ Сергієм Сафульком і адвокатові Дмитрові Леміщаку, який безпосередньо працював з нами в судах.

Коли ми мали остаточне рішення суду, яке оскарженню не підлягає, то аж тоді отримали нове свідоцтво – у березні минулого року, ще до того, як Гунчика таки звільнили з посади. Тобто, ми перемогли діючого голову ОДА. До речі, з призначеним 23 березня 2018 року і вже звільненим президентом Зеленським його наступником – Олександром Савченком – склалися ввічливі взаємини, побудовані та принципах взаємоповаги. 6 червня, з нагоди Дня журналіста, він вручив мені як головному редакторові саме «Волинської газети» почесну грамоту ОДА. Це, погодьтеся, символічно.

– Хто зараз є серед засновників?

– Залишилося 40% у благодійного фонду «Останній солдат» і решта – у трудового колективу. Якщо в інших виданнях деякі керівники і наближені особи позабирали собі контрольні пакети акцій, то ми, відштовхуючись від зарплат людей і стажу роботи, поділили ці відсотки між колективом справедливо.

– Під час роздержавлення були якісь непорозуміння через приміщення, де знаходиться газета?

– Приміщення ми орендували в обласної ради на пільгових умовах згідно з чинним законодавством.

«Я не хочу медіа перетворювати в базар»

– Чи змінився тираж після роздержавлення?

– Він зменшився, і тут є різні чинники. Перший – це загальна тенденція всіх газет до зменшення тиражу, бо люди більше зараз у соцмережах «сидять». По-друге, ми потрапили в період реформування нашого партнера – пошти, а там проблеми з листоношами та доставками, та й стоять пріоритети продажу інших товарів. Третя причина – здорожчання газетного паперу та послуг друкарні.

– А наповнення газетних шпальт змінилося?

– Є речі, які ми не створюємо і не поширюємо навіть за гроші. Існує журналістська етика та стандарти. Ми хочемо, щоб газета була цікавою, але не женемося за сенсаціями. Лозунг «Побільше крові і любові!», аби продати газетний продукт – не наш шлях. Є такі, які й ворожок на перші шпальти ставлять, але ми такого не пропускаємо, бо ми не бульварне видання.

– Чи зменшився штат працівників після роздержавлення?

– Трохи зменшився, і зараз працює 10 людей. Але є багато позаштатних кореспондентів, активно працюють студенти, так що дефіцит не відчувається. Причина зменшення штату – скромний бюджет газети.

– Як зараз газета позиціонує себе?

– Ми йдемо в глибинку і їздимо по Волині, відгукуємось на найважливіші події, робимо матеріали, яких ніхто не робить, і продукуємо інформацію, а не споживаємо: ми показуємо реальне життя, і це має бути цікаво, але не низькопробно. Деяку інформацію, яка не може потрапити у видання (бо ж її багато!), ми публікуємо лише на сайті. На ньому є і всі основні статті. Також там з’являється й оперативна інформація, і можна додати багато зображень та відео.

– Які плани в газети на майбутнє?

– Можливо, вона стане одним з компонентів громадського медіадому, які функціонують у Німеччині та Польщі. Нам треба виробляти звичку в людей споживати інформацію з надійних джерел, яка заслуговує на увагу, і не читати сумнівних видань та сайтів. Інфа в соцмережах – це також далеко не стандарт об’єктивності та відповідальності…

– Що дало вам роздержавлення?

– Підтвердження тої думки, що влада не повинна мати прямого відношення до медіа. Те ж саме і з державними діячами та політиками – якби вони були чесними, то мали б так само чітко відмежуватись, а не хапати один ЗМІ за другим… Ми в Україні мусимо мати четверту владу не в лапках, а без них, і це має бути вигідно кожній людині. Адже коли в людини все добре, то вона думає: «А нащо мені те телебачення, радіо чи газета?», а коли погано все, то йдуть до нас, журналістів, і ми відстоюємо права та свободи громадян. Ми захистили свого часу самі себе і своє право на роздержавлення, а тому це дає нам можливість захищати інших.

Юлія Остапович

Фото: надані автором, з особистого архіву Володимира Данилюка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *