ЗаходиНовини

Ситуація з правами людини в окупованому Криму

Оприлюднено

Українські та міжнародні правозахисні організації констатують значне й постійне погіршення ситуації з дотриманням прав людини у Криму після окупації та незаконної анексії Росією півострова в 2014 році.

Ці порушення стосуються практично всіх сфер: громадянських, політичних, соціальних, економічних, культурних прав тощо. Документування конкретних випадків здійснюється громадськими активістами, в першу чергу – членами «Кримської солідарності», які зазнають тиску, залякувань і репресій з боку окупаційної влади. Тому наведені в офіційних звітах цифри є, як правило, заниженими Ситуація суттєво ускладнюється забороною доступу на окуповану територію правозахисних місій, включно з Моніторинговою місією ООН, а також браком правових інструментів, які б змусили РФ виконувати вже винесені рішення міжнародних судів (зокрема, стосовно заборони Меджлісу).

Кілька красномовних цифр: від початку окупації у Криму зафіксовано майже 400 випадків порушень прав людини на масові зібрання; задокументовано понад 300 випадків порушення свободи слова і прав журналістів; Прокуратура АРК відкрила понад 50 кримінальних справ через порушення прав громадських і професійних журналістів в окупованому Криму. Згідно з даними українських правозахисників, з початку 2019 року проведено 73 рейди, здійснено 69 затримань і 67 арештів. Наразі біля 90 кримчан утримують у кримських та російських тюрмах з політично вмотивованих причин.

Треба зазначити, що хоча від переслідування не захищені навіть ті, хто палко вітав «приєднання Криму до Росії», репресії спрямовані переважно на проукраїнські налаштованих активістів, у першу чергу – кримських татар. Згідно з даними Кримськотатарського ресурсного центру, лише у 2019 році серед 69 затриманих 57 були кримськими татарами, з 97 допитів – 59 кримських татар. Левову частку так і не з’ясованих випадків «зникнення» на території Криму також складають кримські татари (13 із 17). Для фабрикації фальшивих звинувачень у «тероризмі» використовують головним чином належність до мирної пан-ісламської організації «Хізб-ут-Тахрір», використовуючи так званих «секретних свідків» і численні порушення права на справедливий суд.

При тому як вітчизняні, так і закордонні правозахисники фіксують переважно порушення індивідуальних прав людини згідно з міжнародним законодавством, і уникають проблеми порушення колективних прав кримських татар як корінного народу відповідно до Конвенції ООН 2007 року (до якої Україні офіційно приєдналася у травні 2014 року).

Міжнародні аспекти боротьби за права людини в Криму

Оскільки військовим шляхом повернути Крим наразі не є можливим, перспективи покращення ситуації з правами людини має відбуватися дипломатичними, політичними і міжнародно-правовими засобами. У цьому контексті згадаймо, що в січні 2017 року Україна ініціювала позов проти Російської Федерації стосовно тривалих і систематичних порушень Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Вже у квітні 2017 року Міжнародний суд ООН ухвалив рішення про застосування тимчасових заходів, наказавши Росії утримуватись від збереження або застосування нових обмежень на права кримськотатарського народу зберігати свої представницькі інституції, зокрема Меджліс кримськотатарського народу, та забезпечити доступ до освіти українською мовою. Як відомо, РФ не виконала цих рішень, а у вересні 2018 року подала свої заперечення з приводу юрисдикції Суду ООН. 8 листопада 2019 р. Міжнародний суд ООН оголосив своє рішення про те, що він має юрисдикцію розглядати обидва позови, і відхилив усі заперечення Російської Федерації, зокрема, і щодо неприйнятності Позову України за Міжнародною конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, і стосовно юрисдикції суду. Вельми красномовними є результати голосування: «за» таке рішення проголосувало 15 суддів, «проти» – лише один, росіянин на прізвище Скотніков.

Останнім часом все більше уваги приділяють також масовому, системному порушенню норм міжнародного гуманітарного права. Авторитетна правозахисна організація HRW нещодавно проаналізувала судові справи стосовно ухиляння від призову в окупаційні війська за 2017 – 2019 рр. і виявила 71 справу, по яких винесено 63 обвинувачувальних вироків. Кількість таких вироків зростає: у 2017 їх було 8, у 2018 – 35, на 15 жовтня 2019 – вже 20. Це є прямим і беззаперечним порушенням Ст 51 5-ї Женевської конвенції («Окупаційна держава не має права примушувати осіб, що перебувають під захистом, служити в її збройних чи допоміжних силах»).

Відомо також, що генсек ООН Антоніу Гутерріш у своїй доповіді про стан виконання української резолюції щодо захисту прав людини в тимчасово окупованому Криму, проголошеній 14 жовтня на засіданні Третього комітету Генасамблеї ООН, констатував, серед іншого, що Російська Федерація здійснює і всіляко заохочує переміщення власного населення на півострів, що є прямим порушенням Женевських конвенцій і явною ознакою намагань змінити демографічну структуру Криму. (Ст. 49: «Окупаційна держава не повинна здійснювати переміщення або депортації частини свого громадянського населення на територію, яку вона окуповує»). Таким чином, порушення 4-ї Женевської конвенції «Про захист цивільного населення під час війни» Російською Федерацією як окупаційною владою, що здійснює ефективний контроль на кримському півострові, офіційно визнаний на найвищому міжнародному рівні.

Разом з тим, у численних звітах, резолюціях та доповідях згадуються, як правило, окремі конкретні порушення гуманітарного права; системного всеохоплюючого аналізу досі бракує. І на превеликий жаль, наша держава не подала і навіть не підготувала позову до РФ щодо порушень 4-ї Женевської конвенції.

Таким чином, можна констатувати, що хоча повне поновлення індивідуальних і колективних прав людини в Криму навряд чи можливо, поки триває окупація, Україна поки що не використала повною мірою наявних інструментів міжнародного права. Необхідно, нарешті, розробити цілісну стратегію де-окупації Криму; важливою складовою визначення його майбутнього повинно стати законодавче закріплення прав кримських татар як корінного народу і статусу Кримського півострова як національно-територіальної автономії кримських татар у складі України.

Наталя Беліцер, експерт Інституту демократії ім. Пилипа Орлика

Виступ під час круглого столу «РОСІЙСЬКА ВІЙСЬКОВА ПРИСУТНІСТЬ В УКРАЇНІ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА СИТУАЦІЮ З ПРАВАМИ ЛЮДИНИ», УКРІНФОРМ, 06 листопада 2019 року.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *