Заходи

Ми програємо, але не програємо інформаційну війну Росії – Роман Шостак

Роман Шостак

Журналістська інформація – це також ще й товар, який має попит і пропозицію. Чотири роки експерти з моніторингу регіональних ЗМІ Інституту демократії ім. Пилипа Орлика прагнули, щоб друковані і електронні ЗМІ надавали читачам якісний товар, який би відповідав усім журналістським стандартам. Для цього в Україні ще треба продовжувати виховувати і виробника, і споживача інформаційного продукту. ЗМІ – виховувати реальною відповідальністю: моральною і матеріальною. З допомогою і громадської думки, і закону. Читачів – медіаграмотністю. З допомогою просвіти задля глибшого розуміння особливостей контенту.

Лише так читач зможе у майбутньому своїм вибором проголосувати – грошима було би найнадійніше – за правду, а не за брехню у мас-медіа. Поки що у нашому суспільстві ЗМІ набагато більше заробляють на брехні, аніж на правді. А матеріали з ознаками політичної і комерційної замовності чи неналежно марковані поки що не псують безповоротно репутацію ані ЗМІ, ані його власників. Критерій успішності і популярності медіа не включає обов’язкове дотримання стандартів. За них не дають ані звань, ані нагород, ані премій.

В експертному середовищі професійні стандарти ВВС вважають одними з найвищих для журналістів і власників медіа. А яка в Україні популярність української версії сайту ВВС? Він за відвідуваністю, наприклад, у першій десятці чи у першій сотні серед електронних ЗМІ? Знайдіть відповідь самі за пошуковими системами в інтернеті. А які українські медіа без крутих віражів і зіпсутих світлофорів прямують у бік стандартів ВВС? Десяток ЗМІ назбираємо? Складіть свій список, звіримося.

Читачі в Україні не настільки обізнані, щоб відрізнити подання об’єктивної інформації від різного маніпулювання нею.

Журналісти не настільки героїчні, щоб при близьких до мінімальних заробітної плати і гонорару за матеріали творити шедеври якісної журналістики, задовольняючись при цьому лише почуттям виконаного професійного обов’язку.

Для всього українського суспільства у цій комунікаційній сфері ще багато роботи. Її стає щоразу більше ще й тому, що час зараз складний і не до кінця зрозумілий в інформаційному просторі, який геометрично розбухає. Інтернет зробив формально мільйони людей «журналістами». Інформації стало більше, але якість її загалом погіршала. Напрошується паралель із супермаркетами. Асортимент м’ясних, молочних, хлібних виробів – широкий, а м’яса, молока і борошна належної якості у цих виробах вже майже нема.

Тому, на мою думку, цивільні журналісти в період неоголошеної війни Росії проти України мають писати з дотриманням журналістських стандартів. А військові – за стандартами спец- і контрпропаганди.

Нам випало жити у період інформаційного вибуху. Традиційна професія журналіста, як прогнозують американські науковці, відімре, а затребуваними залишаться лише журналісти- модератори і журналісти-розслідувачі. Вони й створять-розвинуть медіа, що працюватимуть за найвищими журналістськими стандартами, які цінуватиме просвічений і освічений споживач-реципієнт. Іншими словами, споживач вибере якісну натуральну і органічну продукцію, а не хімізовану-модифіковану. Це – нормальний еволюційний процес для всіх, хто хоче вижити.

Відколи люди навчилися створювати і поширювати інформацію, вона стала зброєю і завжди велися інформаційні війни. Малі і великі, видимі і приховані, гарячі і холодні. Нинішня інформаційна війна найбільше вирізняється хіба тим, що, ніби за «швейцарським варіантом» інформаційну зброю, хоч і різного калібру, сьогодні може мати кожен. Насамперед, у соціальних мережах.

Слово правди може не долетіти до ворога, але вже буде добре, коли воно пошириться серед земляків: друзів, знайомих, всіх, кому дорога Україна. Ми програємо, але не програємо інформаційну війну Росії: знаю з власного досвіду.

У радянський період на факультетах журналістики студентів навчали військового фаху: з них готували офіцерів-спецпропагандистів, які своїм «влучним» словом (зрозуміло, що неправдивим) мали покласти на лопатки «агресора» – блок НАТО і США. Покласти і розкласти. Не поклали-не розклали, хоч таку військову спеціальність здобули тисячі на той час здібних журналістів – цивільних і військових. Екс-СРСР програв інформаційну війну цивілізованому світу і розпався.

Росія, що би вона завтра не сфантазувала, у підсумку може хіба повторити шлях імперського попередника. Ані в соціалістичному СРСР, ані в соціал-націоналістичній Німеччині не було жодного офіційного опозиційного ЗМІ. Однак це не вберегло їхні ідеологічні режими від поразок.

Нещодавно вчені підтвердили у людини наявність «шостого відчуття», яке дозволяє людям орієнтуватися у просторі у найнесподіваніших станах і ситуаціях. Цей ген ніякими словами, навіть гіпнотичними, не забалакаєш. Аналогічне «шосте відчуття» в інформаційному просторі дозволяє майже усім з часом відрізнити брехню від правди. І воно приходить навіть до тих, хто з різних причин не хоче зізнатися про момент істини ані публічно, ані самому собі аж до біологічної смерті.

Тому, на мою думку, цивільні журналісти в період неоголошеної війни Росії проти України мають писати з дотриманням журналістських стандартів. А військові – за стандартами спец- і контрпропаганди. Це різні види «стрілецької» зброї у протистоянні інформаційній агресії. Якщо до них держава додасть ще й законом окреслене «мінне поле» для ЗМІ, що ведуть антиукраїнську пропаганду, то гібридний образ «рускаго міра» лусне як радянська замилена бульбашка. Чим більше його надуватимуь, тим гучнішим буте лускіт.

(Текст виступу під час всеукраїнського круглого столу «Чи можлива якісна журналістика у часи гібридної війни та політичної нестабільності?», який проводився Інститутом демократії ім.. Пилипа Орлика 30 вересня у Києві.)

Роман Шостак, керівник медіа-проектів ЛОГО «Львівський прес-клуб».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *