Історії одеських сайту «Репортер» та газети «Слово» чимось схожі. Починалися вони як проекти незалежної та якісної журналістики. Причому, сайт «Репортер» входив до найбільш популярних електронних видань регіону.

Сьогодні згідно із дослідженням ІМІ, сайт «Репортер» контролює колишній регіонал Сергій Ківалов. Власниками газети «Слово» є створений і, фактично, очолюваний Ківаловим, Міжнародний гуманітарний університет (70%) та Н. Г. Опара (30%). Назвати ці ЗМІ незалежними ми більше не можемо.

У рубриці «Фоторепортер» на сайті «Репортер» переважають матеріали, присвячені діяльності Сергія Ківалова та пов’язаних з ним закладів вищої освіти

Для того, аби зрозуміти, якими є провідні теми публікацій сайту та газети, що входять до «медіаімперії» С.Ківалова, якого видання просувають перед президентськими виборами, і як вони висвітлюють ключові події в Одесі та Україні, ми проаналізували матеріали за період із 1 січня по 17 лютого 2019 року.

Медведчук і його команда

На сайті «Репортер» із чіткою періодичністю – один матеріал на тиждень – зустрічаємо «джинсу» про Рабіновича. Публікують тексти у четвер або п’ятницю. Таким чином, просуваються традиційні для колишніх регіоналів меседжі:

• про «санітарку з Вірджинії» (Уляна Супрун), яка «знищує» українців;
• «тарифний геноцид» (кандидат обіцяє знизити тарифи утричі, таким чином перемагаючи саму Тимошенко);
• про Медведчука, який є «ключем до миру», про важливість «добросусідських стосунків із нашими сусідами» (щоправда, сусіди не конкретизуються) і про те, що нинішня влада «не зацікавлена у мирі на Донбасі».

Інформаційними приводами до подібних публікацій виступають пости Рабіновича у ФБ, вихід його авторської програми на телеканалі 112 «Україна» та заяви на телеканалі «NewsOne».

На сайті газети «Слово» за досліджуваний нами період не було жодної згадки про Вадима Рабіновича і лише одна – про Віктора Медведчука. Передрукований з контрольованого Медведчуком сайту «112.ua» матеріал про зустріч «українського політичного і державного діяча» з Олександром Лукашенко не містить жодної конкретики, зате позиціонує Медведчука як людину з ексклюзивним статусом та повноваженнями.

«Замовні» матеріали проти Гриценка

Використовуючи передруки з інших ЗМІ, «Репортер» пише про те, що кандидата звинувачують у «наклепі», зловживанні службовим становищем, у зв’язках із екс-регіоналами та ін. Такі ж передруки зустрічаємо в інших регіональних ЗМІ: «Гриценко сказав неправду про те, що карна справа у ДБР його не стосується» (причому на «Репортері» навіть не стали перекладати цей текст російською), «”Самый честный” Гриценко помогает Бродскому и Шуфричу контролировать рынок песка в Украине». Однакові матеріали – ознака замовності.

Матеріал проти Гриценка, який опублікували обидва видання, стосується резонансної промови кандидата про те, що команда чинного президента організувала мережу із підкупу виборців. Саму промову, звичайно, не надрукували, проте приділили увагу спростуванню. При цьому спростовує слова Гриценка нардеп Сергій Березенко, який обирався до Верховної ради по мажоритарному округу в Чернігові. Для чого про чернігівського депутата читати в Одесі?

Порошенко і томос

Цілком імовірно, що власник/власники «Репортера» та «Слова» проти створення ЄПЦ. Тим не менш, сайт транслював форум «Від Крут до Брюсселя. Ми йдемо своїм шляхом», на якому чинний Президент оголосив про те, що йде на вибори і сказав, що отримання томосу «наша велика перемога». Чи означає це, що видання все ж підтримує Президента та його ініціативу? Це цікаве питання, оскільки деякі видання, що належать регіоналам, останнім часом показують лояльність Порошенку (див. хоча б колонку політичних новин у газеті «Сегодня»).

Взагалі на «Репортері» прямих згадок про томос або ж про митрополита Епифанія ми не знайшли. Хіба що на увагу заслуговує цей пасаж із матеріалу про перехід однієї із церковних громад до ЄПЦ (цікаво, що він поданий не в цитаті і без посилань, отже – думка редакції):

«Хочется призвать всех верных чад Святой Церкви не бояться мрачной тьмы, не поддаваться на провокации служителей неправды, но, храня огонь молитвы и надежды на Бога, оставаться верными Украинской Православной Церкви во главе с единственным каноническим и общепризнанным Предстоятелем БЛАЖЕННЕЙШИМ МИТРОПОЛИТОМ КИЕВСКИМ И ВСЕЯ УКРАИНЫ ОНУФРИЕМ».

У газеті «Слово», навпаки, знаходимо більш відверті публікації на тему із використанням мови ворожнечі. У перших трьох січневих номерах року томосу присвячено чотири великі публікації. Православну церкву Україні (ПЦУ) автори називають «Святійшою» (СЦУ). Ця абревіатура стає предметом знущань. Петра Порошенка як одного з ініціаторів отримання Томосу названо «первопроходимцем», а Закон про перехід церковних громад до ПЦУ – «Законом о церковном рейдерстве».

Погляди редакції на зміни у церковному житті України демонструють такі уривки з матеріалу Антона Кравчика («Молитву превратили в фарс, а церковь перепутали с цирком», 6 січня 2019 р.)
«В откровенно русофобскую кампанию по искоренению «чужинской церкви агрессора» превратится вытеснение из Украины единственной канонической… церкви, сохраняющей единство с Московским патриархатом».

Україна ж характеризується як держава, яка «умудрилось полностью растерять свою правосубъектность, разменяв его на иждивение от внешних кураторов и спонсоров, но при этом создает свою церковь в заповеднике по воле раскольников и ряженых клоунов».

Згодом, 22 січня, той же Антон Кравчик присвятив великий оглядовий матеріал так званим «Протоколам сионских мудрецов» – сфабрикованому документу, що активно використовувався протягом ХХ століття для посилення антисемітських настроїв у світі.

Ветерани, омовіння і гречана каша, або Як просувають Ківалова

Звичайно, найбільше видання «Репортер» та «Слово» пишуть про самого нардепа. На «Репортері» про нього чи про його інтереси пишуть від 6 до 10 разів на тиждень. У газеті «Слово» згадка про Ківалова є майже у кожному репортажному матеріалі. Частина із цих текстів передруковується «Репортером».

Сергій Васильович вітає читачів зі святами, здійснює ритуал омовіння разом із одеситами та пригощає їх «смачними стравами», які подають студенти «Юракадемії», відвідує з подарунками ветеранів-афганців, довгожителів і спортсменів, рятує, зустрічає та приймає у себе звільненого з іранської тюрми моряка Андрія Новічкова (за січень лише цій історії присвячено шість матеріалів у газеті «Слово» та п’ять на сайті «Репортер»), виступає перед студентами та викладачами, звітує про свою діяльність як нардепа та голови «Української морської партії Сергія Ківалова». Якщо політик не присутній на заході особисто, у текстах наводяться подяки від студентів, спортсменів тощо. Загалом без слів вдячності від одеситів/студентів/ветеранів не обходиться жоден матеріал, де фігурує Ківалов.

Також «Слово» розповідає про близьких соратників Сергія Васильовича. Наприклад, цілий репортаж присвячено дню народження Таміли Афанасьєвої, голови Одеської обласної Ради миру. Матеріал журналістки Дарини Чайковської містить п’ять цитат із привітаннями і закінчується словами: «У Тамилы Афанасьевой впереди много дорог. Пусть ее паруса наполняются попутным ветром!».

На сайті газети повністю іміджевою є рубрика «Первая полоса», у якій за 1,5 місяці було опубліковано 47 матеріалів. Майже всі – із згадкою Сергія Ківалова. На сайті «Репортер» те саме із розділом «Інтерв’ю», спілкуються журналісти тільки із нардепом, лише інколи там можна зустріти інші імена, наприклад… співвласників мережі супермаркетів АТБ чи голови апарату президента «Юракадемії». Єдиний виняток із правила – це коментар директора Одеського художнього музею О. Ройтбурда щодо відродження Літнього театру в Одесі.

Рубрика «Статті» на сайті також має багато «джинси», однак власника там згадують дуже рідко, натомість просувають різноманітні торгівельні марки: супермаркети АТБ та Ашан, телефони Asus та мережу Eldorado. При цьому про супермаркети АТБ було згадано п’ять разів із початку року. Публікуються тексти під рубрикою «Суспільство» чи «Економіка», позначок «реклама» не містять.

Провідні меседжі «джинсових» матеріалів

Дискредитація реформ та курсу України на євроінтеграцію. На цю тему найбільше аналітики та публіцистики друкує газета «Слово». Наприклад, у випуску №7 6,5 шпальт з 12-ти створені у найкращих традиціях радянської пропаганди. Заголовки лише підкреслюють зміст: «Поворот не туда – курс Украины на ЕС и НАТО», «Кабмин Украины расписался в своем бессилии», «Крысы без присмотра» (у тексті написано, що країною править «клика оголтелых безумцев»), «Предвестия беды: в ад «техногенных» аварий толкает политика временщиков». У текстах повторюються основні меседжі російської пропаганди щодо України, також знаходимо мову ворожнечі. Щодо України вживається прийменник «на», а не «в», як належить.

У матеріалі про звіт Ківалова перед виборцями (надрукований і в газеті, і на сайті) читаємо про те, що ухвалений Верховною Радою бюджет – «геноцид українського народу», медреформа «антинародна», а законопроект «Про забезпечення функціонування української мови як державної» – «дискримінація нашменшин».

Кримінал та надзвичайні ситуації для сучасної України – норма. Про це свідчить добір новин на сайті «Репортер». Переважна більшість текстів це ДТП, пожежі, вбивства та ін. Звичайно, більшість наших регіональних ЗМІ полюбляють писати про кримінал, згідно із даними ІДПО, таких текстів приблизно третина у більшості досліджуваних регіонів. Тим не менш, матеріали про кримінал та надзвичайні ситуації – гарне тло для провідних послань опозиційного політика про «геноцид», «зубожіння українців», «розкол суспільства» та ін.

Народ страждає, але давайте забудемо про численні негаразди разом з нашим депутатом. Чим більше згущуєш фарби, тим яскравішими на полотні видаються світлі плями. Так і у випадку із виданнями «Слово» та «Репортер». «Добрі справи» нардепа – це спосіб для одеситів хоча б на мить «зануритися у позитив» і забути про тяжке життя. Ось приміром, що про це каже сам Ківалов у матеріалі про святкування Дня святої Тетяни у храмі святої Тетяни, що знаходиться на території «Юракадемії»:

«Наша країна переживає дуже складні часи, багато хто доведений до зубожіння, у суспільстві назріває розкол за багатьма важливими питаннями… Люди втомилися від постійного нагнітання обстановки, протиріч, які, по суті, їм просто нав’язують. А, завітавши на наше свято, вони можуть хоча б ненадовго забути про поточні проблеми, поговорити про щось хороше і порадіти гарному дню».

Аби закріпити ефект від добрих справ, відвідувачам різноманітних благодійних заходів нардепа дарують настінні календарі, свіжі номери газети «Слово» та годують гречаною кашею із польових кухонь.

Чи популярні подібні меседжі в Одесі?

«Репортер» ще у 2012-2013 роках мав понад півмільйона переглядів і стабільно входив до ТОП-7 найпопулярніших сайтів міста. «Джинси» сайт майже не містив. Потім сайт змінив власника. І сьогодні за даними SimilarWeb, «Репортер» має близько 150-200 тисяч переглядів на місяць. Тобто удесятеро менше. Для порівняння лідери одеського медіаринку інтернет-видань ресурси «048», «УСІ», «Таймер», мають 1-1,5 млн переглядів на місяць, а «Думська» – близько 4 млн.

Щотижнева суспільно-політична газета «Слово» декларує наклад 11,5 тис. примірників, що робить її одним з лідерів газетного ринку Одеси. Втім, значна частина накладу розповсюджується через передплату, яку викладачам та студентам Національного університету «Одеська юридична академія» та Міжнародного гуманітарного університету бажано оформити. Загалом у вишах навчаються близько 18 тис. студентів (включно із заочниками) та працюють 2 тис. викладачів.

Сайт газети «Слово» має 100 тис. переглядів на місяць, тобто не входить навіть у топ-20 одеських інтернет-видань. Це свідчить про те, що сам по собі ресурс, як і «Репортер», не є затребуваним у місцевого читача.
В результаті проведеного аналізу можемо сказати, що газета «Слово» у просуванні часом відверто пропагандистських меседжів є більш активною за «Репортер». Ці видання, разом із телеканалом «Репортер», який також, за даними ІМІ, контролює С. Ківалов, формують потрібну для політика картину народних страждань і безладу в країні і, фактично, є сигналом того, що не всі в Одесі відмовились від ідей «русского мира». Просування цих ідей часом виглядає дуже непрофесійно і, як бачимо, відображається на рейтингах. Тим не менш, агресивні заголовки і радикальні формулювання цілком можуть мати вплив на невибагливого або неуважного читача.

Наталя Стеблина, Михайло Мейзерський