Наприкінці року медіа-спільнота дочекалась врешті уваги від нових законотворців. Обіцяні новою владою зміни в інформаційній політиці знайшли втілення –в листопаді у вигляді презентації Концепції нового закону про медіа, а вже у грудні текст законопроєкту про медіа потрапив на обговорення членам Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики. Декларація про об’єднання усіх видів ЗМІ під однією «парасолькою» Закону про медіа, який повинен імплементувати Директиви Європарламенту та Ради ЄС, додає оптимізму. Однак, проект цього закону і дотичного до нього “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення національної інформаційної безпеки та права на доступ до достовірної інформації” викликав багато непорозумінь і суперечок.
ЗМІ «вмерли»- хай живуть медіа?
Обидва чорнові документи стали відомими завдяки публікаціям на сайті «Детектор медіа» і поглинув аж 6 законів, що регулювали медіа сферу незалежної України. Звичайно, така оптимізація медійного законодавства була на часі давно – ще з часів появи конвергентних медіа на початку 2000-х,системної кризи періодичної преси і стрімкого розвитку нових медіа з необмеженим користувацьким контентом.
Медіа-експерти Інституту демократії імені Пилипа Орлика протягом кількох років проводять моніторинг регіональних друкованих та он-лайн-медіа. І врегулювання статусу останніх в законопроекті про медіа видалося добрим знаком. Нарешті, новинні он-лайн ресурси матимуть єдине визначення «он-лайн медіа» і будуть в одному правовому полі з іншими тепер уже «суб’єктами в сфері медіа». І хоча більша частина законопроекту присвячена аудіовізуальним медіа та повноваженням Нацради, спробуємо розібратися з деякими новаціями, які торкнуться безпосередньо журналістів та редакцій друкованих та он-лайн –медіа, які є суб’єктами моніторингу щодо дотримання професійних стандартів.
Насамперед, поняття «ЗМІ» (засіб масової інформації),як і масова інформація в юридичному сенсі в українському медіа просторі більше не застосовуватимуть, новий Закон його змінив на більш загальне поняття «медіа»(канали, інструменти передачі інформації) і такі зміни будуть внесені в ряд інших законів, де застосовувався термін «ЗМІ». Щоправда, Стаття 2. Сфера дії Закону трактує, що «Цей Закон регулює відносини, пов’язані з поширенням масової інформації.» У зв’язку з цим ЗМІ( їх редакції) юридично стають Суб’єктами у сфері медіа.
Он-лайн медіа нарешті матимуть юридичний статус суб’єкта у сфері медіа (ст.13.Розділ 2).Стаття 16 Суб’єкти у сфері онлайн-медіа більш детально пояснює, що «п.1. Для цілей цього Закону суб’єктом у сфері онлайн-медіа вважається особа, що здійснює редакційний контроль щодо створення або добору, організації та поширення масової інформації у формі онлайн-медіа, крім суб’єктів, які визначені цим Законом як аудіовізуальні медіа.» Тобто, нарешті юридично визнається факт створення журналістських матеріалів в он-лайн медіа. Стаття 15.Суб’єкти у сфері друкованих медіа так само трактує завдання друкованих видань, як і для онлайн-медіа, однак вона доповнена п.2 «Суб’єктом у сфері друкованих медіа не може бути особа, до структури власності та контролю якої входять органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, крім випадків, передбачених законом, а також юридичні особи, засновані такими органами, окрім наукових установ, навчальних закладів та закладів культури. Не належать до друкованих медіа офіційні друковані видання, що видаються з метою забезпечення доступу до публічної інформації». Виникає запитання – чи, наприклад, сайти офіційних друкованих видань можна віднести до суб’єктів у сфері он-лайн-медіа? Однак, п.2 у ст.16 –відсутній.
Реєстрація: ключове слово «ідентифікатор»
Законопроектом передбачені зміни щодо реєстрації суб’єктів у сфері медіа. Тепер реєстрацією усіх медіа займатиметься Нацрада, яка матиме функцію державного регулятора усього медіа-простору. Позитивним моментом є те, що реєстр має бути електронним і реєстранти матимуть можливість через електронний кабінет самостійно вносити зміни щодо інформації про медіа, включно з даними про структуру власності, якщо такі зміни відбудуться.
Про те, що зміни у веденні реєстрів ЗМІ потрібні підтвердила ситуація з реєстрами друкованих видань Житомирської та Вінницької областей, яка досліджувалась у 2019 році в ході проекту Асоціації професійних журналістів та рекламістів Житомирщини «Інформаційно-моніторингова кампанія виборів-2019 у Вінницькій та Житомирській областях» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Реєстр друкованих видань Житомирської області й досі налічує 317 газет,і переважна більшість з них «мертві», або ж виходять лише під час виборчих кампаній. Насправді, зовсім небагато з них мали редакції зі штатом журналістів. Часто це був просто «театр одного актора», в якому редактор сам писав і власноруч верстав чотири полоси вкупі з програмою ТБ. Мабуть зайве говорити було про професійні стандарти в місцевих ЗМІ, які вмерли, так і не народившись в часи попиту на «жовту пресу» і перманентних виборчих кампаній. Однак, багато з цих видань все ще можна знайти в Держреєстрі друкованих ЗМІ .Загалом експертами проекту було знайдено десятки записів в Державному реєстрі друкованих засобів масової інформації, по засновниках і видавцях яких внесений запит про припинення їх діяльності в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Після письмового звернення з пропозицією верифікувати наявну в реєстрі інформацію про засновників та видавців друкованих засобів інформації, тоді ще Головне територіальне управління юстиції в Житомирської області повідомило, що не наділене повноваженнями самостійно виключати ЗМІ з державного реєстру. Відповідно інформація в державному реєстрі й надалі не відповідає дійсності.
Ще гірша ситуація склалася і з численними місцевими сайтами новин, які з часом витіснили з місцевого медіа-ринку газети. Вони засновані в кращому разі ФОП-ами, а іноді й просто приватними особами. Ці інтернет-ресурси не містять жодних вихідних даних, авторів новин, а будь-які контактні дані зводяться лише до електронної адреси. Часто ці сайти зникають з місцевого медіа-простору і «воскресають» так само з наближенням виборчих кампаній . «Назвати точну цифру онлайн-видань, які працюють у Житомирській області і діють як регіональні, – неможливо. Аналогічна ситуація і в інших областях України. Багато інтернет-ЗМІ, не маючи, юридичної реєстрації працюють в інформаційному полі, мають журналістів і дописувачів», зазначає експерт з моніторингу баз даних ЗМІ Тарас Боросовський. То ж, питання реєстрації он-лайн медіа та статусу їх працівників час від часу піднімалось професійними медіа-організаціями, однак не вирішувалось на законодавчому рівні.
Що пропонується в законопроекті? Кожен із суб’єктів медіа матиме свій ідентифікатор у реєстрі. Про це йдеться у Статті 61. Реєстрація суб’єктів у сфері медіа .Однак, якщо аудіо візуальні (лінійні) медіа підлягають обов’язковому ліцензуванню, а друковані обов’язковій реєстрації, то он-лайн-медіа законотворці прирівнюють до платформ спільного доступу до інформації і реєстрація для них є добровільною. Чому ініціатори законопроекту вирішили саме так? І чи означає це, що он-лайн медіа винесені за рамки норми, як суб’єкти мас-медіа і прирівнені до сайтів установ чи громадських організацій, реєстрація яких і справді недоречна? Бо у документі визначення он-лайн медіа виглядає узагальнено -«онлайн-медіа – медіа, що поширює інформацію у текстовій, аудіо, візуальній чи іншій формі у електронному (цифровому) вигляді за допомогою мережі Інтернет, у тому числі з використанням програмного забезпечення та пристроїв для інтерактивних масових комунікацій, крім аудіовізуальних медіа»
Законопроект дає визначення он-лайн медіа, як суб’єкта медіа, але ставить в нерівні умови їх та інші медіа: (ст.61 п15.) Заявник набуває статусу суб’єкта у сфері медіа та може розпочинати відповідну діяльність з дня внесення до Реєстру інформації про реєстрацію суб’єкта у сфері медіа. Суб’єкти, визначені у частині другій цієї статті Закону для цілей цього Закону вважаються суб’єктами у сфері медіа з моменту початку відповідної діяльності.
Питання про те, чи забажають проходити процедуру реєстрації он-лайн медіа, якщо можна цього не робити, на сьогодні видається в світлі законопроекту про медіа риторичним.
Якщо цих он-лайн медіа не буде в реєстрі(через добровільну реєстрацію), то, як ідентифікувати, що це не якийсь фейковий сайт?
Ось як вважає медіа-юрист мережі ІРРП Ігор Федоренко : «Ідентифікувати буде Нацрада за допомогою зацікавлених осіб. 🙂 Незалежно від реєстрації онлайн-медіа повинні виконувати вимогу частини 4 і 5 ст. 38 Закону: «4. Суб’єкти у сфері онлайн-медіа зобов’язані оприлюднювати та регулярно оновлювати на своєму веб-сайті (у своєму онлайн-профілі) такі вихідні дані:
1) офіційна (зареєстрована у разі якщо онлайн-медіа є зареєстрованим) назва онлайн-медіа;
2) поштова адреса, телефон, адреса електронної пошти суб’єкта;
3) ідентифікатор онлайн-медіа в Реєстрі (у разі якщо онлайн-медіа є зареєстрованим).
5. Поширення медіа без вихідних даних забороняється.
Ось тут і закладена можливість закрити будь-якиий онлайн ресурс – від блогера (або як зараз вони себе величають ЛОМ) до інформаційного порталу.»
І ще одна «підводна міна» для он-лайн медіа, засновниками яких не є юридичні особи і, які очевидно не будуть обирати добровільну реєстрацію: «Статус журналіста підтверджується документом, виданим суб’єктом у сфері медіа, професійною чи творчою спілкою журналістів. Документ, який підтверджує статус журналіста має містити найменування та вид медіа, його ідентифікатор в Реєстрі суб’єктів у сфері медіа, фото, прізвище, ім’я та по-батькові журналіста, номер документу, дату видачі і строк його дії, підпис особи, яка видала документ (розділ 10,ст.21.19)Звідси виникає запитання- як визначатиметься достовірність посвідчень журналістів он-лайн медіа?
Ігор Федоренко вважає, що суб’єкт у сфері медіа, засновником якого є фізична особа, не може видавати посвідчення . «Крім цього в законі перелічені вимоги до посвідчення, які повинні в ньому бути. Якщо підходити формально – нема ідентифікатора, то посвідчення не відповідає вимогам Закону. Чи може бути дійсним посвідчення, яке не відповідне вимогам Закону? Звісно його не будуть сприймати, як посвідчення журналіста. Бо тільки за ідентифікатором можна буде здійснити он-лайн перевірку, чи є таке медіа чи ні. І ось тут всі права, і весь законодавчий захист журналіста з посвідченням без ідентифікатора закінчиться»,-зазначає юрист.
Who is … журналіст?
Хто і як буде визначати статус журналіста найбільше обговорювалося у соцмережах ще до оприлюднення законопроекту про медіа і не так журналістами, як блогерами. Дискусія велася навколо того, як визначатимуть «справжніх і несправжніх» журналістів. При цьому акценти розставлялися так: «справжнім» буде той, хто лояльний до влади, «несправжнім» ризикує стати той, хто її критикує. Так званий законопроект «Про дезінформацію» підлив ще більше гасу у вогонь суперечок розділенням на «журналістів» і «професійних журналістів». Однак, є ще й «фейкові журналісти», тобто ті, які маніпулюють статусом журналіста з певною метою.
Під час виборчих кампаній -2019 у Житомирі та Вінниці експерти проекту ««Інформаційно-моніторингова кампанія виборів-2019 у Вінницькій та Житомирській областях» виявили факти масових маніпуляцій з журналістськими посвідченнями. В день голосування на співробітниками ГУНП в Житомирській області були затримані підозрілі особи , у яких виявили незаповнені журналістські посвідчення «на пред’явника».
Посвідчення без прізвищ та імен видань “Житомирянам” та «Солідарність. Житомирщина», до яких має безпосереднє відношення керівник партійної організації Олександр Рабінович масово видавались під час виборів на округах в області.
Під час брифінгу в день парламентських виборів тодішній керівник ГУНП в Житомирській області Вячеслав Печененко засвідчив факт появи фейкових журналістів: «Доводжу інформацію від першоджерела: в Коростенському виборчому окрузі було доставлено до відділу поліції чотирьох осіб, так званих «журналістів». Попередньою перевіркою було встановлено, що вони жодного відношення до будь-якого засобу масової інформації не мають. І посвідчення були фальшиві – у двох вони були з однаковими серійними номерами. Тому ми впевнено стверджуємо, що це ніякі не журналісти, це шахраї.» За фактом надання посвідчень кореспондентів з ознаками підробки на виборчих дільницях №181288 та №181289 територіального виборчого округу №64 у м. Коростень, слідчим відділенням Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області в цей же день внесли відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Кримінальне провадження №12019060060000931 порушено з ознаками правопорушення по ч. 1 ст. 358 Кримінального кодексу України «Підроблення посвідчення або іншого офіційного документа, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем». На жаль, прецеденту з покаранням за використання статусу журналіста через підробку посвідчень так і не сталось. Справу невдовзі закрили з формулюванням «відсутність події кримінального правопорушення» (ст.284.п.2 ККУ)
Поряд з цими посвідченнями в день виборів вдалося виявити посвідчення журналіста у чинного на той час голови Коростишівської районної державної адміністрації .
Ці факти свідчать про те, як легко будь-хто може «стати журналістом», коли це комусь навіщось потрібно. І особливо, коли закон на це «закриває очі».
А як ставляться самі журналісти до того наскільки підтверджує їх статус посвідчення і яким воно має бути? Асоціація професійних журналістів та рекламістів Житомирщини запропонувала журналістам з десяти областей опитування щодо посвідчень, які підтверджують статус журналіста. В опитуванні, яке проводилося в жовтні-листопаді 2019 року взяли участь 55 журналістів: 73,6% з друкованих видань,13,2% -з он-лайн-медіа, в рівних частках –журналісти радіо, телебачення і позаштатні кореспонденти (блогери). Переважна більшість респондентів (92,5%) засвідчили, що мають такі посвідчення, 7,5% працюють без посвідчень. При цьому 54% опитаних визнали, що редакційні посвідчення видаються лише журналістам,36% – як штатним, так і дописувачам,10%-усім працівникам редакції, включно з технічними, 54,5% мають ще і посвідчення члена СЖУ. Як видно з відповідей у більш як 30% при зміні місця роботи редакційні посвідчення не вилучаються.
Також 15% опитаних стикалися з випадками використання фейкових посвідчень переважно під час виборчих кампаній.
На запитання, яке посвідчення має бути 83% опитуваних відповіли, що це має бути уніфікована прес-карта єдиного зразка, 64 % погодились, що посвідчення має містити інформацію з реєстру,50,9% проголосували за закріплення цієї норми на законодавчому рівні і 45,3% погодилися б взяти участь в публічному обговоренні цієї теми.
Як бачимо, норма щодо уніфікації редакційних посвідчень, яка прописана у законопроекті дійсно на часі. Цей документ не має єдиного зразка, ніде не реєструється, часто не вилучається при зміні місця роботи, а іноді видається іншим працівникам редакцій, які не є журналістами.
Однак, чи можна замінити редакційне посвідчення посвідченням професійної чи творчої спілки журналістів, яка по суті є громадською організацією? Такі організації мають право видавати посвідчення своїм членам, якщо це прописано у їхніх статутних документах. Але, яким чином організація буде відслідковувати чи працює на даний час особа у медіа чи змінила місце роботи? І, як у такому посвідченні буде відображено ідентифікатор того медіа, як це записано в законопроекті? Чи не «озброяться» такими професійними посвідченнями особи, які вже не працюватимуть у медіа?
Наприклад, серед членів НСЖУ далеко не всі є чи навіть були коли небудь журналістами. Так, у Житомирській обласній організації Національної спілки журналістів України станом на 1 січня 2019 року перебувало 410 осіб. Дана інформація отримана отримані шляхом надання запиту до обласної організації НСЖУ. Протягом минулого року членами спілки стали 11осіб,в основному— викладачі й студенти Житомирського державного університету імені І. Франка. Загальна чисельність організації за два минулих роки зменшилась на 23 особи. Підставою для виключення з спілки є зовсім не порушення журналістської етики та професійних стандартів, а несплата членських внесків. То ж, чи варто ототожнювати в законі редакційне (суб’єкта медіа) посвідчення з посвідченням творчої(громадської) організації, яка має власні статутні цілі і має право видавати посвідчення будь якого встановленого її статутом зразка?
Маніпуляції зі статусом журналіста виникають і в ситуаціях, які на даний момент не мають стосунку до журналістської діяльності, однак особа має посвідчення журналіста.
Такі проблеми виникають із застосуванням ст.171 ККУ саме в частині визначення правового статусу журналіста. Саме тут важлива чітка диференціація між журналістами та іншими працівниками ЗМІ(які теж мають посвідчення) чи особою, яка має посвідчення творчої спілки. Законодавством передбачено такі додаткові захисні механізми :
1. Журналістом є тільки творчий працівник.
2. Журналістом є тільки працівник засобу масової інформації.
3. Журналістом є тільки особа, які прийнята па посаду «журналіст», відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в державному класифікаторі професій України.
«Якщо перші дві ознаки часто (проте не завжди) досліджуються в ході досудового слідства та судового провадження, третя (але не менш важлива!) ознака взагалі не береться до уваги та сприймається a priori. Цікавим є також те, що працівники ЗМІ й самі добре усвідомлюють різницю між «журналістом» та «іншим працівником ЗМІ». Про цей факт, зокрема, свідчать статути творчих та професійних об’єднань журналістів. Так, наприклад, в статуті Національної спілки журналістів України вказано, що спілка об’єднує професійних творчих працівників – журналістів та інших працівників засобів масової інформації, які професійно займаються журналістською, публіцистичною діяльністю»,-пише юрист Дмитро Груба. Правник вважає, що «слідчі органи при кваліфікації діяння за ст. 171 КК України мають встановити, що: (1) особа є працівником засобу масової інформації, (2) трудові (або цивільно-правові) відносини з такою особою оформлено саме як з журналістом, а не будь-яким іншим працівником ЗМІ».
Позитивним є те, що законопроект про медіа розширює застосування статусу журналіста, зокрема при виконанні саме професійних обов’язків: «До журналістів для цілей цієї статті Закону, статей 12 і 13 цього Закону прирівнюються кіно- і телеоператори, режисери та інші працівники медіа, якщо вони за необхідності входять до складу відряджених творчих груп.»( ЗАКОН УКРАЇНИ Про медіа. Проект)
Однак, законопроект “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення національної інформаційної безпеки та права на доступ до достовірної інформації” одночасно звужує сферу захисту журналістів відповідно до ст.171.ККУ, яка буде стосуватися лише «професійних журналістів»: «Стаття 171. Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів та операторів1. Незаконне вилучення зібраних, опрацьованих, підготовлених професійним журналістом, або оператором матеріалів і технічних засобів, якими така особа користується у зв’язку із своєю професійною діяльністю, незаконна відмова у доступі професійного журналіста до інформації, незаконна заборона висвітлення окремих тем, показу окремих осіб, критики суб’єкта владних повноважень, а так само будь-яке інше умисне перешкоджання здійсненню професійним журналістом, або оператором законної професійної діяльності…»
Якщо б не було в законопроекті положення про статус професійного журналіста, яке надаватиме наділена чималими повноваженнями Асоціація професійних журналістів ( яка в законопроекті про медіа не згадується, як і визначення «професійний журналіст»), то можна було б вважати, що журналісти, які офіційно працюють в зареєстрованому чи ліцензованому медіа та мають посвідчення, а іноді й диплом журналіста, вже по визначенню повинні бути професійними.
Як правильно зазначають медіа-юристи вступ до будь-яких громадських чи професійних об’єднань –справа добровільна, як і їх створення. Якщо ж медіа-спільноті потрібна нова незалежна професійна організація, яка захищатиме права журналістів , слідкуватиме за дотриманням журналістських стандартів та професійної етики, то нехай ініціює її створення сама, без державної участі. Переваги та привілеї, які обіцяє законопроект «професійним журналістам», нагадують воскресіння численних радянських творчих спілок, що створювались таким же чином. До того ж, «пряники й батоги» для журналістів, які закладені в останньому законопроекті не покращать ситуацію, а ні з професійністю самих медіа, а ні з професійністю тих, хто там працює, а ще поповнить армію псевдожурналістів – любителів пільг і регалій.
Поки що обидва законопроекти нагадують відоме творіння Франкенштейна, який хотів створити нового Прометея, а вийшло, те, що вийшло…Залишається сподіватися, що законотворці дослухаються до рекомендацій фахівців з медіа-права та візьмуть до уваги ті виклики, які стоять перед суспільством, і ми отримаємо новий Закон про медіа.
Ірина Новожилова
медіа-експертка Інституту демократії імені Пилипа Орлика
президентка Асоціації професійних журналістів та рекламістів Житомирщини