27 липня, о 00.01, на Донбасі має настати режим повного припинення вогню. Такого рішення досягнули 22 травня у Мінську, під час засідання Тристоронньої контактної групи.
Це рішення викликало неоднозначну реакцію. Якщо в Офісі Президента досягнуті домовленості назвали проривом, то низка експертів відверто не вірить у здатність російських найманців дотримуватися режиму тишу. Так само не вірять й у щире бажання РФ піти на поступки заради миру, який Росії, за великим рахунком, не потрібен.
Чи сприятиме підписаний документ про всеосяжне припинення вогню з 27 липня встановленню миру на Донбасі і реальному припиненню бойових дій, чи сприятиме це рішення політичному врегулюванні ситуації та які можливі наслідки цього рішення, ІА Дивись.info запитала, серед інших, у експертки Інституту демократії імені Пилипа Орлика Наталії Беліцер:
«У досягнутих домовленостях найбільше насторожує те, що ними фактично поставлено знак рівності між керівництвом Збройних Сил України і «керівництвом збройних формувань ОРДЛО». Попри те, що 22 липня на засіданні ТКГ «додаткові заходи щодо посилення режиму припинення вогню» були погоджені Україною та Росією й підтримані ОБСЄ, йдеться, фактично, лише про «дві сторони» збройного конфлікту без будь-якої згадки про участь і роль Росії. Як повідомила спецпредставник ОБСЄ в ТКГ Гайді Грау: «Вогонь… допускається лише в тому разі, якщо його відкрито за наказом відповідного керівництва Збройних Сил України та керівництва збройних формувань ОРДЛО… керівництво ЗСУ та збройних формувань ОРДЛО має публічно заявити про видання наказів з перерахуванням усіх зазначених заходів…». Така новація, як «створення і залучення координаційного механізму щодо реагування на порушення режиму припинення вогню за сприяння СЦКК у нинішньому складі», не розшифровує, хто саме братиме участь у цьому механізмі. Якщо до його складу увійдуть представники української сторони та ОРДЛО, це буде додатковим аргументом на користь уявлення про війну на сході України як «внутрішній конфлікт» або «громадянську війну». Що повністю відповідає наполегливим намаганням Москви представити ці події саме таким чином і, відповідно, позбавити Росію статусу країни-агресора, яка незаконно окупувала ОРДЛО. Цей крок є також небезпечним ще й тому, що він послаблює позиції України у справі про порушення міжнародної Конвенції про заборону фінансування тероризму, згідно з позовом проти Росії, який наразі розглядається по суті у Міжнародному суді ООН».