Як позначати матеріали від влади? Відповіді збігаються – рішення немає

Натрапила на вже не нову публікацію про те, як американські медіадослідники вивчали, чи позначають у їх ЗМІ тип матеріалу. Тобто, чи наголошують для читача: це новина, це коментар, а це – редакторська колонка…

Виявили, що так роблять ну далеко не всі медіа. І дійшли висновку: недосконале позначення типу контенту – новина це чи точка зору – може викликати недовіру аудиторії.

Дослідницький центр Reporters’ Lab з Університету Дюка (Duke University) до цього дослідження і спонукала дискусія про зниження довіри до ЗМІ. Процес такий відбувається в усьому світі, й одним із можливих пояснень занепаду довіри, кажуть, є саме ця розмита межа між новинами та авторськими матеріалами.

А чиновник повідомляє і повідомляє…

В Україні рівень довіри до ЗМІ теж не тішить. Можна наводити результати різноманітних досліджень останніх років; ймовірно, відсотки у них дещо різнитимуться, та в жодному разі великої довіри до мас-медіа ми не знайдемо. При цьому українські медійники не надто переймаються не лише позначенням типу матеріалів, а й розміщенням прихованої реклами, активних передруків одне у одного, засиллям пресрелізового контенту та офіціозу. Розмови про довіру до видань відступають на задній план за розмовами про виживання, ніби не однозначним є те, що друге без першого просто неможливе.

Виразна тенденція сформувалася щодо матеріалів від влади, так званого офіціозу. Комунальні видання вже роздержавилися, ніби здобули самостійність. Але… Чи спрацьовують незаржавілі контакти, чи сформовані стереотипи, чи дає про себе знати політика «прогинання спини» або, як її називають, «журналістика відданості», та ЗМІ розміщують публікації від влади і жодним чином не позначають цей особливий, нежурналістський контент.

Раніше матеріали від влади експерти, які здійснюють моніторинг місцевих ЗМІ, відносили, за методологією, до публікацій із ознаками замовності або цензури. І йшлося в такому разі передусім про цензуру, жорстку чи мʹяку, бо ж як не надрукувати матеріали ВІД співзасновників або ПРО співзасновників! А робити такі матеріали критичними то й просто незручно, правда?

Коли співзасновники зліквідувалися, логічним стало відносити офіціоз до «джинси»: цензура бо вже не мала б діяти! (А якщо десь продовжує, то це вже політичні збочення місцевих царьочків.) Оскільки ж доведено, що «джинса» – це погано, то, щоб матеріал перестав бути «джинсою», його слід промаркувати і тим самим позначити його замовність. Ніби й уся проблема.

Але маркування не з’явилися, – за рідкими винятками, що, кажуть, лише підтверджують правило. Й офіціоз став таким переважаючим у контенті, що ой.

Наприклад, останній звіт моніторингу регіональних друкованих та інтернет-медіа на предмет дотримання ними професійних стандартів, проведеного Інститутом демократії імені Пилипа Орлика у травні, засвідчив: у газетах кількість офіційно-паркетних матеріалів про місцевих чиновників і їхню діяльність порівняно із лютим зросла. На сайтах офіціоз існує переважно у форматі передруків пресрелізів та інших офіційних публікацій без журналістської обробки. І до цієї категорії експерти віднесли кожен десятий матеріал. Кожен десятий – це в середньому, бо експертка донецької групи Ірина Черниченко розповідає про офіціоз на сайті «Карачун», де з 13 повідомлень у розділі «Новини регіону» вісім починаються так: «Голова Донецької ОДА Павло Кириленко повідомляє». Маркувань немає! А, власне, якими вони повинні бути?

Медіаексперт: відмінність – у присутності чи відсутності інформаційного приводу

Як позначати рекламні матеріали, нам говорить Закон про рекламу. А от як потрібно позначати матеріали, надані владою?
Звичайно, відразу погодимося: вони є різними. Іноді це – просто піар, іноді – матеріал, що має суспільну значущість, але поданий у пресрелізовому форматі без будь-якого опрацювання журналістом.

Такі матеріали бувають підписані пресслужбами; тими стуктурами, що їх готують; керівниками владних установ. Гірше, коли цілком пресрелізовий матеріал дається без будь-яких позначень і навіть без посилань на джерело. Тобто варіанти можуть бути різними, але суть одна: це не журналістські матеріали, вони підготовлені згідно з письмовими чи усними угодами з владними органами. І це слід зазначати.

Світлана Єременко, керівниця проекту з моніторингу місцевих ЗМІ, виконавча директорка Інституту демократії імені Пилипа Орлика говорить: «Наша думка тут сформована колективно і вона однозначна: маркування таких матеріалів обов’язкове. Ми не намагаємося підмітати все однією мітлою, навпаки, наш підхід диференційований. Коли відбулося роздержавлення і формат оцінки таких публікацій, по суті, застарів, експерти звернули на це увагу. Бо ж справді, є публікації, що безпідставно вихваляють керівників, які «колись щось» обіцяють зробити, а фактів цієї успішної діяльності наразі немає. А є повідомлення, наприклад, Пенсійного Фонду про ті чи інші зміни в законодавстві та потребу пенсіонерів вчинити з цього приводу ті чи інші дії. Це – соціально значуща інформація, яка справді повинна бути донесена до аудиторії. Вона не має нічого спільного ні з піаром, ні з «джинсою».

Тому на засіданні нашої робочої експертної групи ми поміняли підхід і урізноманітили класифікацію оцінювання. Ми не кажемо, що це – замовний матеріал. Але відносимо його до розряду «офіціозу». І вважаємо, що його теж потрібно спеціально позначати. Адже такі матеріали переважно даються як пресрелізи. Тобто, подивіться, їх мова канцелярська, збіднена, на загал стилістично невправна. Це сухе офіційне повідомлення, інформація офіційної структури. Якщо навіть редакція не отримує кошти за таку публікацію від органів влади, вона має відмежувати її від журналістського контенту.

Звичайно, ідеальним варіантом у ситуаціях, коли є реальні інформаційні приводи, була б підготовка редакційного матеріалу. Адже матеріал, викладений журналістом, був би жвавішим, привʹязанішим до життя, містив, можливо, конкретні приклади. Але редакціям бракує або кадрів, або часу на таку роботу. То ж, здається, немає складності зазначити: це – матеріал офіційної структури. І зробити відповідну позначку. Чому це складає проблему, ми, спілкуючись із журналістами, поки так і не зрозуміли».

Юристи: позначити не можна не позначити

Медіаюристка, координаторка юридичних програм Інституту розвитку регіональної преси Людмила Панкратова на щорічній конференції ІДПО однозначно пояснила: інформацію від влади потрібно маркувати, «аби розуміли, що цей матеріал виготовлений не журналістом, що це – офіційна позиція». І нагадала, що, згідно з законом про рекламу, є лише два варіанти позначки: не зірочка, не галочка, не ще якийсь значок, а слова «реклама» чи «на правах реклами», поставлені безпосередньо біля матеріалу, який вони позначають, а не десь там… Як універсальний варіант позначення матеріалів від влади Людмила Панкратова пропонує такий: «Матеріал виготовлено на підставі договору з…/між…». Можуть бути інші, але з однозначною вказівкою на замовника публікації.

Медіа-юрист проектів Тернопільського прес-клубу Ігор Федоренко, відповідаючи на конкретне запитання медійників, як правильно позначати матеріали, що висвітлюють роботу влади, уточнив: «Офіційна інформація органів державної влади та органів місцевого самоврядування, створена в процесі їх діяльності, доводиться до відома населення в порядку, встановленому Конституцією України, Законами України «Про інформацію» та «Про доступ до публічної інформації», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації».

Але жодне з них, як і Закон України «Про рекламу», не містить зобов’язання робити маркування офіційної інформації органів влади або місцевого самоврядування. Людмила Панкратова висловила свою особисту думку. Мета такого маркування – це дотримання принципу прозорості джерел інформації. Також пропонувалося маркувати такі матеріали, бо вони друкуються за кошти територіальної громади – платників податків, для прозорості використання таких коштів. Такий законопроект подавався в 2017 році: «Інформація, яка відповідно до укладених угод поширюється недержавними засобами інформації, повинна містити маркування про використання коштів платників податків відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування та має бути чіткою і зрозумілою для сприйняття».

Чинна редакція Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» передбачає, що недержавні засоби масової інформації висвітлюють діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування на умовах, передбачених в укладеній між цими органами і редакціями ЗМІ угоді.

Якщо така угода не укладена, то редакція недержавного засобу масової інформації має право самостійно, відповідно до законодавства України, висвітлювати діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Відповідно інформація не обов’язково буде друкуватися за кошти місцевого бюджету, тому маркувати чи ні, і як саме, вирішувати редакції».

Медіаексперт: читач має право знати

Щодо рішення самих редакцій у розв’язанні цього питання виникають чималі сумніви. Для чого їм вирішувати, якщо це не обов’язково? Втім, давайте на забувати, що для професії журналіста існують не лише законодавчі норми, а й принципи професійної етики.

Сьомий пункт Кодексу етики українського журналіста чітко зазначає: «Інформаційні та аналітичні матеріали мають бути чітко відокремлені від реклами відповідною рубрикацією». Так, кодекс складався, коли ще не стояло питання, що ми обговорюємо, але принциповий підхід є. Тож просто потрібно за деревами бачити ліс – загальну проблему.

І на цьому, пояснюючи нам свою позицію, наголошує голова Національної спілки журналістів Сергій Томіленко: «Загальним професійним стандартом є вимога до ЗМІ, до редакторів позначати нежурналістські матеріали. Читач має право знати, що та чи інша інформація – це не власна ініціатива журналіста, не матеріал, підготовлений за стандартами… Інша справа, як маркувати матеріали, які публікуються в рамках угоди на висвітлення діяльності між ЗМІ та органами влади. Можливо, варто зазначати рубрикою «Офіційна інформація» й у кінці вказувати, що, наприклад, «матеріал надано до публікації районною радою»…

Водночас, журналісти не повинні виступати пропагандистами рекламодавців, максимум –редакція може надавати допомогу в створенні (написанні) інформаційних матеріалів, але їхнє справжнє «владне» авторство має вказуватися при публікації».

Науковець: мати рішення щодо кожного конкретного випадку

Ярослав Яненко, кандидат соціологічних наук, доцент кафедри журналістики та філології Сумського державного університету, керівник секції «Реклама і зв’язки з громадськістю» кафедри журналістики та філології не сподівається на законодавче рішення цього аспекту: «На мій погляд, законодавство навряд чи зможе врегулювати це питання – з причини надання представниками влади до ЗМІ дуже різних видів матеріалів: від традиційного пресрелізу до новини, інтерв’ю тощо. Тому у кожному конкретному випадку кожна редакція має сама вирішувати – у якій формі їй публікувати (і чи публікувати взагалі) такі матеріали. Особисто я не бачу нічого поганого у публікаціях ЗМІ пресрелізів у тих випадках, коли пресреліз написано на основі інформаційного приводу, написано як новину (а саме так його і треба писати) та коли у ньому відсутні відверто оцінні судження, вихваляння чогось або когось, інші маркери, які роблять пресреліз схожим на рекламний текст.

Щодо позначення подібних матеріалів. На мою думку, як мінімум, треба зазначати на початку або наприкінці тексту: «матеріал підготовлено на основі пресрелізу, наданого …». Як максимум – ставити позначку біля заголовку «прес-реліз» (щоб її було видно у стрічці новин на сайті інтернет-ЗМІ). Є українські медіа, які роблять саме так, наприклад, із пресрелізами на бізнес-тематику тощо».

Медіаексперт: відповідальний і журналіст, і чиновник

Діана Дуцик, виконавча директорка ГО «Український інститут медіа та комунікації» дивиться на питання більш різнопланово: «Ця проблема має кілька аспектів. Але спочатку про загальний підхід. У всьому цивілізованому світі прийнято маркувати матеріали, які виходять чиїмось коштом і не є редакційними. Можна провести ще й таку аналогію з громадським сектором: коли громадська організація створює якийсь продукт, наприклад, аналітичний звіт, вона обов’язково зазначає, що це зроблено коштом такого ось донора. Не бачу перепони для ЗМІ зазначати, що той чи інший матеріал публікується в рамках угоди з конкретним місцевим органом влади.
Чому це потрібно і важливо робити? Аудиторія має розуміти, що цей матеріал не є редакційним, тобто створеним незалежно, а представляє позицію органів влади. В цьому нічого поганого нема. Влада повинна інформувати громадян про свої дії. Питання лише – в який спосіб.

І тут ми переходимо до цілого комплексу проблем. Відсутня культура висвітлення діяльності влади, існує культура піару та навіть подекуди поклоніння перед місцевими керівниками різних рівнів. У нас склалося таке порочне коло, коли всіх все влаштовує: з одного боку, пресслужба формує низькопробні пресрелізи, які не несуть жодної важливої інформації для місцевого населення, або містять піар керівництва; з іншого боку, редакція публікує без будь-якого редагування, вже не кажу про серйозне осмислення, ці пресрелізи. Влада задоволена, бо отримала піар (як вона собі його уявляє), а редакція задоволена, бо отримала копійку, хочу наголосити, копійку з місцевого бюджету (а це наші податки). У той же час аудиторія не отримала з цього нічого корисного. Але ніхто не хоче це змінювати. Спілкуючись із редакторами регіональних ЗМІ, я зрозуміла, що багато хто дуже проти ламати такі схеми.

Що з цим робити? В ідеалі такі речі вирішуються шляхом саморегуляції (через дотримання етичних кодексів, редакційних політик тощо). В реальності в Україні саморегуляція ЗМІ не працює. Відтак, мені здається, що це має регулюватися законодавчо. Треба зобов’язати всіх маркувати такі матеріали. Окрім того, це також допоможе й редакціям, бо ті, хто у владі, часто просто не розуміють, або не хочуть розуміти, чому маркування є таким важливим. Зрештою, держава в такий спосіб також може проконтролювати, а куди ж пішли гроші з бюджету. Бо ми не раз спостерігали, як деякі найспритніші відмивали на «висвітленні діяльності органів влади» великі суми. І тут відповідальними мають бути не лише журналісти, які публікують фактично «джинсу» (оскільки відсутнє маркування), але й чиновники, які розподіляють ці кошти на висвітлення».

Аспекти, як бачимо, різні, – суть одна: всі сходяться на потребі вирізнення матеріалів від влади у загальному контенті. Тим часом законодавство твориться сьогодні недопрофесіоналами (що засвідчують і проекти законів про медіа), тож чекати рішення з цього боку – справа поки ненадійна. Офіційні журналістські інституції наразі не виробили чіткої спільної позиції щодо питання, так би мовити, «не саморегулювалися». Тож масмедіа мають прислухатися до авторитетів, чиї точки зору переважно співпадають, і врегулювати подання офіціозу в пропонованому руслі. Один рядок під публікацією чи й цілою сторінкою, якщо вона збере офіційні матеріали, – наряд чи проблема, з приводу якої варто ламати списи. А ціна питання – повернемося до початку цього матеріалу – довіра аудиторії. Невже вона не варта того, аби самим прийняти нескладне рішення і самим його дотримуватися?

Точки зору вивчала
Алла ФЕДОРИНА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *