Чи потрібне на місцях місцеве радіо? Зосереджений останніми роками на інших темах, медійний загал (окрім вузького кола посвячених) дещо випустив цю проблему з поля зору. А справді, чи потрібне? – запитала і я. Відповіді на це почула різні: від «не слухаю – не знаю» чи «не слухаю – не потрібне»; «є інтернет, для чого якесь місцеве радіо» до категоричного твердження, що радіо необхідне. Між тим, саме зараз, після адміністративного переділу територій і місцевих виборів, на це запитання має бути дана чітка й зважена відповідь Адже, на відміну від роздержавлених газет,  міські/районні радіостанції, засновниками яких були владні структури, залишилися комунальними підприємствами органів місцевої влади. Люди в цих органах значною мірою змінилися, відповідно, змінилося ставлення до заснованих студій. І тепер від нових депутатів залежить, чи говоритиме місцеве радіо. А розуміючи, що депутати переважно є дилетантами в питаннях інформації, маємо розуміти й те, що можемо втратити аудіо-канал інформування населення. Чи проблема це для України?

Нова мітла куди мете?

На Харківщині хочуть закрити радіо «Балаклія FM», – повідомили новини у березні.

Колишня Балаклійська районна рада вкладала немалі кошти у розвиток радіомовлення, – розповів «Детектору суспільного мовлення» директор ТРК «Оріана» («Балаклія FM») Юрій Лисенко. Тепер, коли райони об’єднали і комунальна радіостанція стала «клопотом» уже Ізюмської ради, виникло запитання, чи виживе воно. «Після виборів, на яких перемогла фракція «Опозиційної платформи – За життя», радіо «Балаклія FM» перестали фінансувати», – повідомив Юрій Лисенко. На сесії Ізюмської районної ради навіть було порушене питання про ліквідацію комунального підприємства «Балаклія FM». Поки пропозиція підтримки не здобула.

Напередодні цього конфлікту «Радіо Ізюм» звинуватило депутатів Ізюмської міськради в перешкоджанні професійній діяльності. Під час сесії депутат від «Опозиційної платформи – За життя» Денис Штейман перешкоджав, погрожував і ображав директорку «Радіо Ізюм» Ольгу Говтву. (https://detector.media/community/article/185461/2021-03-03-radio-izyum-zvynuvatylo-v-pereshkodzhanni-deputativ-izyumskoi-miskrady/) . Тенденція, одначе?

Харківська обласна організація Національної спілки журналістів України швидко відреагувала на події у Балаклії, виступивши з публічною заявою : «Розвиток мовлення громад у FМ-діапазоні, зокрема на Харківщині, був ініційований і успішно здійснений з метою посилення інформаційної безпеки регіону… Була створена найпотужніша і найрозгалуженіша в Україні мережа місцевого мовлення… Але після укрупнення районів у Харківській області і створення територіальних громад почалися проблеми…»

Проблеми харківʹян змусили поцікавитися, яка ж ситуація щодо радіо на Сумщині, як тут переживають адмінреформу колеги-радійники.

Фінанси та інші романси

Серед проблем виживання місцевого радіо можна назвати різні. Конкуренцію – раптом знайдеться хтось грошовитий і вирішить створити свою студію. Елементарну відсутність кадрів – адже для того, щоб працювати на маленькій радіостанції, треба бути хоча б до певної міри професіоналом, навіть більше – фанатом; а таких у молодому професійному середовищі мало… Основоположне: чи візьмуть радіостудії на баланс нові громади? Адже це не лише блокнот і диктофон, як може здатися непосвяченому, а антенно-фідерне обладнання, передавачі для виходу в ефір, базове обладнання – компʹютери, мікрофони, мікшери. І найдошкульніше питання, звичайно, – гроші.

FM-мовлення – хороший і сучасний варіант радіо-інформування. Свого часу Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення   започаткувала проєкт «Мовлення громад», що дав можливість перейти на новий вид мовлення комунальним редакціям колишнього проводового радіо чи створити нові приватні студії. Хтось таку можливість використав, хтось її просто не «потягнув».

«На жаль, у 2020 році ми отримали негативну тенденцію, – констатувала представниця Національної ради з питань телебачення та радіомовлення в Сумській області Лариса Якубенко. – У 2016-2019 роках на Сумщині вдвічі збільшилося число ефемок: із семи до пʹятнадцяти. А от минулого року пішов зворотній процес. Одна з причин – позиція засновників, які спочатку згоджуються створити FM-станцію, а потім, по суті, відмовляються від неї. Так, минулого року анулювала ліцензію на FM-мовлення, отриману в рамках проєкту «Мовлення громад», радіостанція «Глухів». Вона успішно вийшла в ефір, пропрацювала рік. Але депутати місцевої ради відмовилися фінансувати радіо, структури виконавчої влади не укладали угод на висвітлення діяльності. Причому, думаю, там не такі великі гроші, щоб їх не знайти. Просто не було бажання. І через це радіо не стало».

Є й позитивні приклади. У Тростянці свого часу проводове радіо було ліквідоване. Коли схотіли розвивати FM-мовлення, створили КП Тростянецької міської ради ТРК «Тростянець». Ця комунальна організація пройшла конкурс і отримала ліцензію за проєктом «Мовлення громад». Громада підтримує, студія працює.

У Шостці частоту виграла приватна ТРК «Телекомсервіс» і минулого року, попри ковід, почала 24-годинне мовлення. А комунальна організація Шосткинської міськради «Акцент», яка теж виборола частоту 2019-го року, досі не вийшла в ефір, хоча, за законом, мала це зробити ще восени минулого року. «Є побоювання, – говорить Лариса Якубенко, – що й не почнуть…»

Змогло оформити свої стосунки з Білопільською громадою в особі міської ради «Радіо «Вир». Його редакторка Надія Сазонова розповідає, що депутатський корпус був налаштований конструктивно, тож радіостудію підтримали. Технічно, запевняє Надія, переоформити документи не складно. Проблема в іншому: у фінансах, яких потребує радіовиробництво. Загалом потреба студії на рік складає 500 тисяч. Поки ж рада на висвітлення своєї діяльності загалом у всіх ЗМІ виділила «аж» 50 тисяч. Тобто розуміння є, а от грошей…

Причому не йдеться про якесь дотування радіостудії – редакція на госпрозрахунку. Здійснює мовлення. Люди телефонують із відгуками та побажаннями, і не лише білопільці – «Вир» слухають і в інших районах. А ще редакторка активно пише листи до всіх структур місцевої влади, прагнучи укласти угоди на висвітлення. Про відчуття стабільності, на жаль, не йдеться.

У розмові з Надією Сазоновою виділяємо найскладнішу проблему: «Треба змінити ставлення до радіомовлення. Про це я весь час говорю, – каже Надія. – Треба розуміти, що радіоматеріал – це продукт, який слід виготовити і який коштує реальних грошей. Як хліб, як масло, – за них ми звично платимо. А за радіопрограму ніби чого платити? Ну розказали там..!»

У радіо «Ромен» два засновники – міська та районна ради. Людмила Василенко, редакторка радіо і депутатка Роменської міської ради розповідає, що районна рада з позицією щодо студії досі не визначилася; міська підтримку надає, але не у вигляді допомоги, а через укладання угод про висвітлення, зокрема й через проведення тендерів. «Укладаємо угоди і їх повністю «відтанцьовуємо», – каже Людмила. Тобто нічого «подарованого», стовідсотково утримують самі себе. Зокрема, «Ромен» почало співпрацю з Хмелівською та Андріяшівською громадами. Є й приватні фірми, які оплачують матеріали на замовлення. Але кошти дістаються непросто. І, знову ж, мова заходить про розуміння місії місцевого радіо.

«Прийшла на сесію районної ради, – розповідає Людмила. – Вони вирішують питання про кошти на сигналізацію. А, цікавлюся, як же з оповіщенням? Раптом якась катастрофа, надзвичайна ситуація, хто вас почує? У нас, відповідають, є дві тисячі телефонних номерів, ми надішлемо на всі СМС. Хай так, але решта як почує? Через «бабине» радіо?»

Справді, якщо в районі вісім територіальних громад, лише одна – Роменська міська –обʹєднала 17 рад, то СМС навряд чи стануть оперативним засобом масового оповіщення.

«Думаю, нове керівництво громад не встигло зрозуміти користь локального радіо, – говорить Лариса Якубенко. – А це – місцевий контент, розповіді про події, що відбуваються саме в громаді. У надзвичайних ситуаціях – оповіщення. У нас прикордонна область і не відомо, які можуть бути провокації. Крім того, у нашій області чимало хімічних підприємств, раптом якась аварія, радіо має алгоритм оповіщення. Повінь навесні… До речі, саме радіо потужно взяло на себе функцію просвітництва щодо коронавірусу та поведінки під час карантину… Зауважу, що радіостанції Сумщини майже всі мають доброго партнера – суспільне радіо «Промінь», де є хороша музика. І таке поєднання якісного розважального контенту з місцевими новинами – що може бути краще?»

Інтернет у селах не надто розповсюджений. Газета? Якщо навіть кошти на передплату є, то приходить видання раз на тиждень. А радіо працює оперативно.

Лариса Якубенко пригадує: «Скільки разів бачила: у селах ідуть на город працювати, беруть приймач і там слухають, – зручно. Колишній Охтирський голова Ігор Алексеєв розумів цю проблему, депутати його підтримали і зробили місцеву програму придбання маленьких недорогих приймачів, які роздали інвалідам, одиноким пенсіонерам, малозабезпеченим родинам. Чудова програма, і не такі це великі кошти, а люди не були відірвані від суспільства».

«Наші владні мужі не розуміють значення радіо, – говорить Людмила Василенко, – не розуміють до кінця нашу роль. А хто несе українську мову, українську музику в прикордонних територіях? І людям це подобається! Он вимкнуть іноді нас із технічних причин, як зразу телефонують: чого мовчимо?»

Що слухають на кордоні?

Цей важливий аспект – прикордоння – зачіпався у всіх спілкуваннях. І як до цього аспекту підійти з фінансовим калькулятором?

«У нас проводове радіо віджило себе, а на FM, щоб створити, коштів не було», – розповів редактор Великописарівської районної газети «Ворскла» Олексій Пасюга. Зауважимо: Велика Писарівка – за 96 кілометрів від Сум, і лише за 17 – від найближчого російського міста Грайворон. Олексій говорить: «Ближче до Охтирки у селах ловлять охтирське радіо. А ми слухаємо російський Грайворон». Хоча на запитання, чи потрібне місцеве радіо, редактор однозначно відповідає: «Чим більше ЗМІ, що розповідають про життя місцевих жителів, тим краще. Люди повинні мати можливість отримувати інформацію з різних джерел».

З іншого краю Сумщини про це говорить редактор ямпільської газети «Голос часу» Олександр Соломко: «Зараз отримати ліцензію на радіомовлення реально, можливо, навіть, допоможуть із обладнанням, але за рахунок чого утримувати саму редакцію? В сільській місцевості практично неможливо знайти місцевого рекламодавця, а бюджетне фінансування та проекти під вибори – це шлях у нікуди. Радіостанція точно не зможе бути незалежним ЗМІ, принаймні на території колишнього Ямпільського району. Для цього немає економічних передумов. Інша справа, що територія прикордонна і тут потрібно боротися з російською пропагандою».

Надія Сазонова наголошувала: «Ми, зважте, за пʹять кілометрів від кордону. По суті, ми захищаємо інтереси держави».

Однозначна позиція щодо радіо у начальника управління інформаційної діяльності та комунікацій із громадськістю Сумської обласної державної адміністрації Сергія Над’ярного:

«Ті, хто говорить про неактуальність місцевого радіо, слабо уявляють собі життя у прикордонних з Росією населених пунктах і яку інформацію там отримують. Місцеві українські газети туди або не доходять, або ж потрапляють до читача із запізненням. Інтернет-видання, якісний телесигнал часто-густо не доступні. Тобто люди не отримують якісного правдивого українського контенту, а гірше того – цю пустоту заповнюють російські телеканали та радіостанції. І саме місцеве радіомовлення, яке крім місцевих новин, оголошень, ще і ретранслює всеукраїнські радіостанції, є чи не єдиним джерелом української інформації.

Місцеві новини, що звучать в ефірі місцевого радіо, по-перше, мають більшу довіру, а по-друге, відіграють важливу роль у згуртуванні та самоорганізації громад. Саме місцеве радіо, на мою думку, з усіх медіа є найбільш ефективним у налагодженні соціальної взаємодії, відвертого і відкритого діалогу жителів із місцевою владою. Тому, вважаю, треба якомога більше розширювати мережу радіо. Адже це, без перебільшення, питання національної безпеки України, особливо у прикордонних областях».

Представниця Національної ради з питань телебачення та радіомовлення в області Лариса Якубенко констатувала: ще два роки тому область входила в топ-10 із розбудови місцевого радіомовлення на прикордонні, мала показники з концентрації FM-станцій вищі, ніж середнє значення по Україні та у сусідній Чернігівській області. Тепер процес – на відступ. Щодо згаданої вже змовклої радіостанції у Глухові Лариса підкреслює: «Радіо припинило своє існування, хоч у Глухові більше немає жодного електронного ЗМІ. А це – прикордонний район, та «сіра зона», де дуже невпевнений сигнал українського телебачення. Справа в тому, що сигнал із Шосткинської вежі не дістає до віддалених сіл, особливо до тих, які за 5-10 кілометрів від кордону з Росією. Тож відсутність FM не на користь ні району, ні державі загалом».

На жаль, держава якось не зауважує ці аспекти і, здається, ніяк не поєднає поняття інформаційної та безпекової політики. Отож, рахуємо: скільки коштують «промиті» мізки українця, який живе на прикордонні й перестає відчувати себе громадянином? У кого є відповідь?

Є ЗМІ – є громада

Про важливість місцевого радіо говоримо з Раїсою Стоян, тележурналісткою, яка зараз передає свої знання студентам кафедри журналістики та філології СумДУ.

«Пригадую фільм-есей «Highnoon у Вінті» з фестивальної програми  Docudays UA-2016. Живий ефір. Симпатичний радіоведучий Ендрю наспівує під гітару (не читає, а саме наспівує!) листи містян, опубліковані в місцевій газеті. Слухачі обирають «пісню тижня». І так протягом шести років поспіль. Передача  «Highnoon» («Опівдні») надзвичайно популярна в невеличкому швейцарському місті Вінті, де понад сотню тисяч жителів. Режисер стрічки, український документаліст Дмитро Тяжлов дуже влучно підмітив і розкрив вдачу ведучого громадського радіо міста Вінтертур Ендрю Філіпа Вольфенсберґера та оригінальний авторський формат радіомовлення. Не виникло сумніву: харизматичного журналіста знають і люблять радіослухачі, тож можуть підійти на вулиці, по-домашньому поговорити про щось важливе чи просто привітатися. Словом, Ендрю – свій хлопець. Так і має бути, на мій погляд, коли йдеться про локальні станції.

Кому ж, як не їм, «ремонтувати дахи», «ладнати водогони», боротися з несумлінними забудовниками чи обговорювати, як краще розпоряджатися громадським бюджетом? Всеукраїнським медіа, топовим теле- та радіоканалам, з яким би пієтетом до них не ставилися, звісно ж, не до цього. А ось локальні ЗМІ, власне, заради цього й існують. Це може бути онлайн-радіо, тобто таке, що мовить в Інтернеті, і FM-станція, проте в обох випадках такі медіа мають фінансуватися коштом місцевої громади. А чому ні? Адже в іншому разі перед радіожурналістами постане дилема: заробітна плата чи високофаховий якісний продукт. У наших реаліях одне з іншим чомусь важко поєднується.

Однак натепер все ще не визначений статус комунальних медіа. Чомусь голови громад вважають: якщо ЗМІ (ТРК, газета) є комунальним, то винятково має піарити діяльність влади, у форматі 24/7 розповідаючи про «надмірні» зусилля посадовців задля благополуччя своїх співгромадян. І боронь Боже, прозвучить інша точка зору чи будуть допущені до ефіру опоненти… Ніяк не можуть збагнути наші посадовці, що найнеприємніша правда – ніщо у порівнянні з тими наслідками, до яких вона здатна спричинити.

…І ще одна картинка перед очима. Австрійський Відень, мерія, ресепшн. Перед очима відвідувачів десятки друкованих видань – переважно журнали, ще й у кольорі… Для любителів тварин, для дітей та підлітків, для єврейської громади тощо… Запитуємо, яким коштом вони видаються. Винятково – платників податків! А як же, дивуються австрійці, може бути по-іншому? Саме місцеві медіа, якщо працюють професійно, не порушуючи журналістської етики, гуртують, допомагають комунікувати мешканцям громади одне з одним, із владою, надихають і мотивують, аби всі могли чути одне одного та, врешті-решт, щоб «населення» й «електорат» реально стали громадою».

Національна асоціація медіа нещодавно розмістила повідомлення: «У теперішній кризі, спричиненій Covid-19, радіо вкотре показало себе як найуніверсальніший, найпростіший і найдоступніший із засобів масової інформації. В Іспанії зафіксували збільшення споживання радіо під час пандемії майже на одну позицію… У Великобританії Radiocentre зафіксував збільшення комерційного прослуховування радіо на 1 годину 45 хвилин. В Італії, за даними Асоціації європейських радіо, кількість слухачів зросла на 2,4%. У Сполучених Штатах спостерігається збільшення споживання на 28%… В Індії 82% населення слухало радіо під час пандемії зі збільшенням на 23%…» 

Тут мушу перервати цитування і навести іншу цифру: на Сумщині радіомовлення минулого року, порівняно з попереднім, скоротилося на 13%.

Алла ФЕДОРИНА, 
координаторка сумської регіональної експертної групи ІДПО