Поляки присвячують дуже багато свого часу, сил, грошей допомозі Україні й українцям. Для їхніх медій війна в Україні – гаряча тема. До речі, саме війна. Тут від початку не бавилися в різні перифрази, як деякі європейські інституції. Навіть ті польські політики й видання, що до війни були, м’яко кажучи, неприхильними до України й українців, не мають сумнівів, що російська федерація розв’язала проти нас повномасштабну війну на знищення.
Януш Корвін-Мітте, член польського сейму й екс-депутат Європейського парламенту, який називав Україну головним ворогом Польщі й мав великі симпатії до путіна, нині іронізує з того, що російський керманич називає свої дії в Україні «спецоперацією», і наголошує, що з ним слід говорити, як зі злочинцем.
Цей огляд польських ЗМІ, що охоплює часописи «Forum» (#6) від 24 березня, «Angora» (#12) від 20 березня, «Sieci» (#11) від 20 березня, «Gazeta Polska» (#11) від 16 березня, зовсім не претендує на вичерпність, але дає певне уявлення про польський інформаційний потік.
На свідоцтві про смерть російської імперії стоятиме підпис не Михайла Горбачова, а володимира путіна
Ізраїльський історик, автор бестселерів «Сапієнс», «21 урок 21 століття», «Hоmо Deus» Ювал Ноа Харарі подає у тижневику «Fоrum» своє бачення російської агресії. На його думку, вже з перших днів війни стало зрозуміло, що путіну загрожує велика поразка. Він може виграти всі битви, але війну програє. Мрія путіна відновити імперію від початку будувалася на брехні, що Україна не є самостійною країною; що українці – це не окрема нація; що кияни, львів’яни, харків’яни бажають потрапити під зверхність москви. Це цинічна брехня, підкреслює історик, бо Київ був метрополією вже тоді, коли москва ще не стала навіть селом. Однак російський деспот так часто повторював свої брехливі мантри, що й сам у них увірував.
Плануючи вторгнення в Україну, путін міг розраховувати на багатьох відомих політиків. Він знав, що російська армія гігантська, порівняно з українською, знав, що НАТО не посилатиме війська на допомогу Україні, що залежність Європи від російського газу й нафти стримає деякі країни, наприклад, Німеччину, від запровадження жорстких санкцій. І тому ухвалив план, що передбачав стрімке повномасштабне захоплення України, ліквідацію легітимного українського уряду, встановлення маріонеткової влади в Києві. Однак у цій військовій задачі було одне важливе невідоме, про яке колись дізналися совєти в Афганістані, а США в Іраку, – завоювати країну значно легше, ніж утримати владу в загарбаній країні. Зробивши ставку на одну карту – ту саму, що спрацювала в 2014 році в Криму, коли мешканці півострову майже не чинили опору, – російський керманич програв війну. Попереду ще багато темних днів, росіяни ще можуть підкорити Україну, але утримати владу – ніколи. Українці всіма силами, всією душею протистоять навалі, чим викликають захоплення всього світу. Із кожним знищеним російським танком, із кожним загиблим російським солдатом вага українців зростає. А кожна втрата з українського боку посилює ненависть до ворога, і ця, найсильніша, емоція, буде передана наступним поколінням і викличе опір назавжди. Щоб відновити російську імперію, путінові потрібна була безкровна перемога. Проливаючи дедалі більше української крові, диктатор має усвідомити, що його мрія ніколи вже не здійсниться.
Нації будуються на історіях про цінності. Кожен новий день приносить українцям дедалі більше таких історій, вони зміцнюватимуть їх не тільки найближчими похмурими днями, а й наступними десятиліттями, що надихатиме майбутні покоління. Наприклад, президент, який відмовився тікати зі столиці на пропозицію американців, заявивши, що йому потрібна зброя, а не транспорт для евакуації; прикордонники з острова Зміїний, які відправили російський воєнний корабель у відомому напрямку; мирні люди, які зупиняли ворожі танки, сідаючи на їхньому шляху. Саме на таких історіях будують себе нації. У довгостроковій перспективі ці історії важливіші за танки. Розповіді про український героїзм підсилюють готовність діяти не лише в українців, а й у всьому світі. Українці додають мужності й урядові Європейського Союзу, і адміністрації США, і навіть репресованим громадянам росії. Якщо українці наважуються зупиняти російські танки голими руками, то німецький уряд може наважитися передати їм якусь протитанкову зброю, американський уряд – відрізати від системи SWIFT, а росіяни – на опір безглуздій і жорстокій війні. Це натхнення для всіх нас діяти, щоб пожертвувати гроші, обійняти біженців або допомогти боротися в Інтернеті. Немає сенсу зараз залишатися пасивними спостерігачами. Час вставати й боротися – закликав Ювал Ноа Харарі.
Хто навчив путіна безкарності?
Про це запитує в однойменній статті для «Sieci» Анджей Зибертович, професор, соціолог, радник президента Дуди. Хто причетний до того, що путін вирішив, що може безкарно порушувати кордони незалежних держав, переступати межі дозволеного в цивілізованому світі? Хто роками переконував цього самодержця, якого нині називають злочинцем, що йому дозволено більше, ніж іншим? Відповідь, на думку Зибертовича, має кілька причетних.
По-перше, це агенти впливу кремля: москва, купуючи, тобто корумпуючи, нинішніх і колишніх ключових політиків із важливих країн ЄС, паралізувала ухвалення рішень, інтелектуальні та аналітичні процеси, що могли б завадити путіну йти шляхом війни і її страшних жертв.
По-друге, багато впливових суб’єктів ЄС потрапили в залежність від імпорту енергоносіїв з росії та торгівлі з цією країною загалом. Для провідних політиків із Франції, Австрії, Німеччини, які погодилися працювати в залежних від путіна компаніях, мотивом, імовірно, була їхня особиста жадібність, а от у випадку цілих секторів західної економіки мотив – знизити витрати на енергію, що забезпечувало прихильність виборців. Вільні освічені європейці не брали собі в голову, що ціною за високий рівень їхнього і без того надлишкового споживання є не лише збереження авторитарного ярма, в якому живуть народи російської федерації, а й міжнародна легітимність держави, що створює найбільшу загрозу світовій безпеці.
По-третє, це євроеліти, що були настільки нерозбірливі, аби так помилятися. Не тільки вони, а й усе західне суспільство, оповите туманом цифрової дезінформації, на якій заробляє Big Tech. Дезінформація спричинила короткозорість і глупство західних еліт і суспільств, що перестали відрізняти правду від брехні, ворога від друга.
Сумно це визнавати, але обдурити когось значно легше, ніж переконати, що його обдурили. Тому так часто з невдач не виходить чесної і справедливої науки. Отже, відкритим залишається запитання, чи західні еліти готові нині переосмислити ті слабкі місця ліберальної демократії, що дозволили путіну стільки років залишатися безкарним.
Коли стріляють танки, фортепіано мовчать
Так назвав свою колонку для міжнародного тижневика «Ангора» Генрик Мартенка, відомий польський журналіст, письменник, перекладач, один із засновників і директор Міжнародного інструментального конкурсу імені Ігнація Яна Падеревського. Він пише: відколи на українські міста почали падати бомби, у багатьох культурних закладах Польщі оголосили бойкот російському мистецтву та російським митцям. Поморська філармонія в Бидгощі відмовилася від виконання всіх російських творів. Те саме зробили і в Сілезькій філармонії. У Щецині твори російських композиторів замінили творами Дворжака і Брамса.
Національний старий театр у Кракові подякував відомому російському режисерові Богомолову і скасував прем’єру вистави «Платонов» Антона Чехова. Організаторка фестивалю лялькових театрів професорка Марта Рау журиться з того, що деякі українські лялькові театри не зможуть приїхати на мистецьку подію, а ось заявки від закладів культури з території російської федерації будуть проігноровані.
Один із найповажніших шопенівських фестивалів у світі в Душниках-Здруй відкликав запрошення піаністів Єви Геворгян і Філіппа Линова, що публічно підтримали агресію проти України і заявили про свою відданість путіну. Артисти Ґдинського музичного театру заявили: «Ми не співпрацюватимемо з російськими і білоруськими інституціями та митцями, що мають стосунок до режиму путіна. Припинення співпраці з цими закладами і культурними діячами є виявом нашої солідарності та шани до звитяги й величі українського народу».
І це позиція мистецької спільноти не лише прикордонної Польщі. Різку заяву зробив генеральний директор нью-йоркської Метрополіан-опера Пітер Гелб: допоки не буде припинено вторгнення в Україну, допоки гинутимуть невинні люди, допоки не відновиться мир і порядок, усі контракти з артистами чи інституціями, що підтримують путіна чи функціонують на гроші путінських олігархів, розірвано без виплати компенсації. Такі рішучі антиросійські позиції займають усі світові музичні організації. Міжнародна культурна ізоляція росії – це протест проти країни-агресора. Це опір чомусь, що навіть уявити було важко в нинішньому столітті.
Далі автор зауважує, що сьогодні у світі проводять 340 великих фортепіанних конкурсів, усі під егідою нідерландського фонду Алінка-Аргеріха. Найвідоміші з них мають прописку в Женеві. І не всі з них визначилися щодо участі російських піаністів: удавати, що війна путіна їх не стосується, чи все ж таки, як і російських спортсменів, ізолювати, караючи в такий спосіб країну їхнього громадянства за вчинений смертний гріх, за злочини проти людськості. Генрик Мартенка твердо переконаний, що російське варварство варто покарати. Вельми несправедливо буде, якщо російські молоді виконавці приїдуть змагатися на конкурс, виборюючи нагороди, а їхні талановиті українські ровесники змушені брати зброю в руки, щоб захистити свою землю від російського агресора.
Спортивний бойкот росії – питання честі
На наступний день після нападу росії на Україну Польський футбольний союз (PZPN) на чолі з Цезарієм Кулешею ухвалив рішення, що Польща не гратиме зі збірною росії. Така позиція загрожувала серйозними наслідками: ФІФА могла не тільки виключити поляків із кваліфікації на чемпіонат світу в Катарі, а й накласти дворічну дискваліфікацію та суворий фінансовий штраф. Однак повести себе інакше, каже Кулеша, він не міг.
Тижневик Gazeta Polska, який до війни не відзначався прихильністю до України, а нині помітно змінив свою риторику, розмістив на своїх шпальтах інтерв’ю президента Польського футбольного союзу, де той розповів про всі перепетії ухвалення непростого рішення.
PZPN був першою спортивною організацією та першою футбольною федерацією, яка відразу після російської агресії твердо заявила, що не буде грати зі збірною цієї країни, і водночас закликала до бойкоту країни-агресора у футбольному світі. Зрештою полякам удалося переконати й інші національні федерації, спочатку це були чехи й шведи, далі ще 12 федерацій готові були підтримати польську ініціативу, але ФІФА нарешті ухвалила рішення, відповідне ситуації.
Зараз PZPN працює з урядом щодо підтримки юних українських футболістів, які змушені були залишити свої домівки через війну. Організація обіцяє ставитися до них так само, як до рідних.
Християни всього світу не зможуть дивитися на російське православ’я тими самими очима
Про справи релігійні пише для тижневика «SIECI», що позиціонує себе як найбільший у Польщі часопис консервативних думок, Ґоран Андріяніч. Після того як російська православна церква на чолі з патріархом кирилом підтримала людовбивчу війну режиму путіна проти України, постало питання про застосування «пакету екуменічних санкцій» щодо рпц. Екуменізм – це ідеологія та рух за співпрацю та взаєморозуміння між християнами різних конфесій. Екуменічний рух має на меті краще пізнати всі християнські церкви, їхнє вчення і зосередитися на об’єднувальних елементах.
Автор статті наводить думки авторитетних експертів у цій царині. Зокрема публіцист, філософ, відомий католицький діяч, багатолітній очільник станції Telewizja Republika Томаш Терліковський вважає, що московський патріарх, що давно поставив віру на службу державному імперіалізму, має наштовхнутися на сильну реакцію світової християнської спільноти. Терліковський від початку агресії критикує ставлення ватиканської дипломатії до режиму путіна, він один із ініціаторів відкритого листа польської католицької та світської інтелігенції і священиків до Папи Римського, в якому вимагають чітко засудити російську агресію.
Лукаш Кобешко, аналітик Центру східних досліджень, наголошує, що за пропагандистською риторикою московського патріарха стоїть тривалий історичний процес політизації церкви. Протягом багатьох років рпц була одним із геополітичних інструментів кремля, а сам патріарх – рупором підступної пропаганди путінського режиму, що полягала в утвердженні образу рпц як «захисниці одвічних християнських цінностей, що чинить опір фальшивим західним цінностям, наприклад, гей-парадам».
Колишній глава Чеської братської церкви Павло Черний закликав виключити російську православну церкву зі Світової ради церков і екуменічного руху. На жаль, зараз це не можливо, говорять експерти, бо рпц на гроші путіна (раніше радянських спецслужб) вибудувала свої міцні сфери впливу. Попри цей факт важливо усвідомити, що рпц становить загрозу всім християнам України, включно з вірянами УПЦ, що досі входить до складу московського патріархату і зберігає лояльність до москви.
Експерти, аналізуючи той факт, що половина єпархій УПЦ перестали згадувати кирила під час літургії через його схвалення війни, говорять про фактичний розкол у цій церкві. Якщо УПЦ об’єднається з ПЦУ під зверхністю Костянтина, то об’єднана церква стане найбільшою православною громадою за кількістю вірян. Цей процес зараз може зупинити тільки окупація України росією, кирило це розуміє, звідси і його дедалі жорсткіші заяви на підтримку путінської людовбивчої війни, бо сам він не хоче втрачати своєї влади.
Відомий американський теолог Джордж Вейгел закликав перезавантажити екуменізм. Він говорить, що від 1960-х Ватикан був захоплений ідеєю двосторонньої угоди з російським православ’ям. Попри шляхетні наміри, це було трагічною помилкою, а тому настав час для екуменічного перезавантаження. Якщо вже МОК і ФІФА змогли розірвати зв’язки з росією через її смертоносну війну, то Ватикан теж зможе повідомити патріарху кирилу, що екуменічні контакти Святого Престолу з рпц буде припинено, допоки кирило не засудить війну в Україні.
Отож, війна в Україні матиме один важливий духовний наслідок: після її завершення християни всього світу більше не зможуть дивитися на російське православ’я тими самими очима.
Алла ЯРОВА