Друковані ЗМІ в Україні переживають не найкращі часи — всі від популярних часописів і «глянцевих» видань до малотиражних районок. Наприклад, у Житомирі за останні півроку два обласні тижневики — «Ваші інтереси» й «Меркурій» — просто припинили вихід. «Газетний бум» початку 90-х минулого століття, коли масово реєструвалися так звані незалежні періодичні видання, змінився вже на початку нового тисячоліття «бумом новинних сайтів». Спільним у цих явищ було одне — щоб зареєструвати друкований ЗМІ чи створити й наповнювати інформаційний сайт, зовсім не треба було попереднього редакторського чи журналістського досвіду, створення редакційного штату і сплати «білих зарплат».

Професійних журналістів на всіх не вистачало, безробіття росло… Тому журналістикою почали займатися всі, хто, на їхню власну думку, «вмів писати». Регіональна преса, особливо в порівняно невеликих обласних центрах, як-от Житомир, а тим більше в райцентрах, почала потихеньку деградувати. Випускників факультетів журналістики провідних вишів за розподілом уже не направляли, випускників місцевого університету більше цікавила робота на телеканалах і новинних інтернет-порталах. Конкурувати щотижневим газетам доводилося тепер не тільки з приватними телеканалами, а ще й із новинними сайтами, кількість яких щороку зростала. Згідно з дослідженням, проведеним Асоціацією професійних журналістів та рекламістів Житомирщини, ще 2005 року в Житомирській області було лише два інтернет-портали місцевих новин, а 2015-го їхня кількість зросла в середньому більш як у 25–30 разів. Зокрема, лише в Житомирі 2014 року працювало 38 інтернет-сайтів, включно з інтернет-версіями газет. В 2015 році з’явилося ще щонайменше п’ять місцевих новинних інтернет-порталів. Тенденція до зростання їхньої кількості зберігається й у поточному році.

Тож можна казати, що питома вага інтернет-медіа в інформаційному полі нині більша, ніж у традиційних ЗМІ. Та, як не парадоксально, інтернет-видання активно розповсюджують інформацію, а жодного юридичного підґрунтя для їхнього існування немає. Тобто, юридично вони не є ЗМІ, а ті, хто працює в них, автоматично не є журналістами. Потрібно, щоправда, зазначити, що, на відміну від інтернет-видань, правовий статус інтернет-сайтів офлайнових видань є законодавчо врегульованим. Так, відповідно до ст. 1 Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», друковані видання «можуть включати до свого складу інші носії інформації (платівки, дискети, магнітофонні та відеокасети тощо), розповсюдження яких не заборонено чинним законодавством України».

Чим є новинні інтернет-портали, якщо вони не ЗМІ?

Асоціація професійних журналістів та рекламістів Житомирщини здійснювала проект «Навчальний курс з покращення стандартів роботи прикордонних локальних інтернет-медіа Житомирської, Волинської та Сумської областей» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. В ході реалізації проекту учасникам було запропоновано ініціювати підписання Меморандуму про відповідність матеріалів «Європейським стандартам саморегулювання суспільних відносин, пов’язаних з контентом, розміщеним у мережі інтернет».

Однак виявилося, що не всі співробітники інтернет-порталів готові сприймати класичні стандарти новин як необхідність. Редакторку сайту «Житомир. Інфо» Тамару Коваль не влаштувало положення про застереження щодо інформації з інтернету: «Численні інтернет-видання зазвичай не можуть вважатися достовірним джерелом інформації. Це пояснюється тим, що вони здебільшого не є офіційно зареєстрованими засобами масової інформації, контроль за дотриманням вимог чинного законодавства низький і невідомий рівень внутрішніх вимог до перевірки інформації в самій редакції інтернет-видання. Для використання інформації з посиланням на інтернет-видання інформаційна служба ЗМІ повинна як слід переконатися в тому, що ці вимоги є достатніми. На практиці доцільнішим є самотужки перевірити цікаву інформацію, що з’явилася в інтернет-виданні».

«Ми не проти норм і стандартів, але в цьому меморандумі інтернет-видання асоціюють з недостовірною інформацією і ми не є офіційно зареєстрованим ЗМІ, тобто це напряму стосується нашого сайту», — так вважає Тамара Коваль. І справді, найбільш популярний новинний портал Житомирщини юридично існує як сайт ТОВ «Рекламна агенція “Житомир. Інфо”». Однак переважна більшість інформації на цьому сайті все ж не має рекламного характеру, а новини можна розглядати як «публічно поширювану інформацію», що відповідає терміну «масова інформація», представленому в законі «Про інформацію» . Те ж саме можна сказати й про інші місцеві новинні інтернет-ресурси, якими володіють ТОВ чи ФОП і навіть просто фізичні особи — не підприємці.

Не так давно в мережевому новинному полі Житомирщини з’явився інформаційний портал «Всі новини», позиційований як інформаційна агенція. Таким чином він має статус засобу масової інформації. Тобто питання статусу ЗМІ можна вирішити в досить простий спосіб: зареєструвати однойменне інформаційне агентство чи газету. То чому ж досі жоден із інтернет-порталів цього не зробив?

Презумпція безвідповідальності

Друковані ЗМІ справді ризикують, коли роблять посилання на матеріали з інтернету, не лише з соцмереж, а й із новинних сайтів. Бо у випадку, якщо опублікована ними інформація виявиться неправдивою, жодні посилання на інтернет-видання як на першоджерело інформації не знімуть із газети або телерадіокомпанії відповідальності. Чого не скажеш про самі інтернет-видання — законодавче закріплення правового статусу інтернет-ЗМІ одразу робить їх відповідальними за зміст оприлюдненої інформації.

На початку року сайт «Житомир. Інфо» оприлюднив разючу інформацію про те, що реагент, який використовує «Житомирводоканал» для очищення води, є надзвичайно небезпечним для здоров’я людей — «На Житомирському водоканалі для очистки води добавляють реагент, від якого відмовилися всі міста України, — працівники».

 

І хоч автор матеріалу посилався на джерело інформації, наводив пряму мову, надавав «скани» підтверджувальних документів і навіть дав короткий коментар від «незацікавленої сторони» — директора «Житомирводоканалу», це не завадило комунальному підприємству подати позов до суду за розповсюдження недостовірної інформації. В результаті підприємству, яке позивалося й проти сайту «Житомир. Інфо», й проти «джерела інформації», звільненої на той час працівниці водоканалу, житомирський суд позовних вимог (спростування інформації) не задовольнив. Слід зазначити, що представники «Житомира. Інфо» до суду не з’явились, а відповідачка у справі заявила, що згоди на розповсюдження інформації на сайті не давала. Справа нині перебуває в апеляційному суді Житомира.

15 квітня цього року під час круглого столу, який проводився в Житомирі Інститутом демократії ім. Пилипа Орлика і стосувався проблем комунікації ВПО з місцевою владою та ЗМІ, його учасники — переселенці були обурені інформацією, поширеною місцевим інтернет-порталом «Житомир.today».

Вже в самому заголовку «Житомирські депутати мріють позбавитись біженців» автор припустився неточності, оскільки термін «біженці» не має жодного стосунку до ВПО (за визначенням — біженець — це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства , належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни…).

В тексті повідомлення про ініційоване місцевими депутатами виселення переселенців із готелю «Житомир» містяться ще й нетолерантні вислови, які можна віднести до мови ворожнечі. Як інакше можна сприймати таке: «Також депутати озвучили думку звернутись до СБУ, аби перевірити, чиїх жінок та дітей годують житомиряни.» Через два дні на цьому ж сайті з’явилася ще одна новина під заголовком «Переселенців з Донбасу виселять з готелю “Житомир” до 1 травня».

Можна тільки уявити, яку паніку серед мешканців готелю «Житомир» (а це здебільшого жінки з дітьми та інваліди) посіяла ця інформація. Про це вони говорили під час круглого столу. Оскільки думку іншої сторони, самих «переселених із зони АТО», автори публікації не надали, та й депутатів не запитали — яке житло й де саме дадуть виселеним із готелю. Наскільки «відповідально» поставились автори обох публікацій до розповсюджуваної ними інформації, свідчить і фото, яке супроводжує обидві новини, — його запозичено з ізраїльського сайту Data.24 і на ньому зображено сирійських біженців.

Навряд чи переселенці, які проживають у готелі «Житомир», позиватимуться проти інформаційного сайту, однак довіряти перестануть не лише інтернет-виданням, а заодно всім житомирським ЗМІ. Таким чином недотримання стандартів новинної журналістики — неточність, незбалансованість і відсутність повноти подачі інформації, б’є не тільки по репутації видання, але й завдає моральної шкоди тим, про кого пишуть.

Однак інформаційні сайти залишаються безкарними, як і їхні автори. Бо невизначеність у статусі інтернет-медіа викликає питання: чи можна прирівнювати їх до журналістів? І хоч мережевих авторів часто називають журналістами, відповідно до законодавства, умовою визнання автора журналістом є професійне збирання, одержання, створення та підготовка інформації для друкованого ЗМІ. Тимчасом як значний відсоток дописувачів сайтів не мають відповідної освіти та не займаються журналістикою професійно. Крім того, журналіст має перебувати в трудових чи договірних відносинах із редакцією, яка для цього повинна мати статус юридичної особи. А набути статусу юридичної особи редакція може лише після державної реєстрації ЗМІ. Отже, реєстрація є головною умовою надання правового захисту суб’єктам та об’єктам інформаційної діяльності в ЗМІ. Таким чином, не реєструючи свого інтернет-видання як ЗМІ, його власник автоматично позбавляє своїх співробітників статусу журналіста, а часто й соціального захисту як найманого працівника. Тож поняття «журналіст» у правовому контексті не може бути застосоване до творчих працівників незареєстрованих електронних видань. А реєстрація сайту як засобу масової інформації поруч із позитивними наслідками породжує також і відповідальність за випущену в світ продукцію, її зміст, достовірність, об’єктивність та відповідність іншим вимогам, що висуваються перед друкованими ЗМІ.

«Кіт, який гуляє сам собою» чи «сторожовий пес демократії»?

На початку тисячоліття українські інтернет-медіа здавалися більш незалежними, безсторонніми, сміливими й незрівнянно оперативнішими порівняно з традиційними ЗМІ. «Інтернет у незалежній Україні, по суті, виконує класичну функцію вільної преси за реальної відсутності незалежних мас-медіа як таких. В умовах прямого і непрямого владного контролю над ЗМІ й функціонування так званої «демократичної цензури» матеріали опозиційних інтернет-видань небезпідставно порівнюють навіть із дисидентським самвидавом, який нелегально поширювався за часів радянщини» (Проблеми українського Інтернету // Молодь України. — 2001).

Та час минав, а інтернет-медіа здебільшого залишалися поза правовим полем. На регіональному рівні збільшення кількості новинних інтернет-сайтів обумовлювався ще й амбіційними потребами місцевих політиків, які швидко оцінили можливості ефективнішого й дешевшого, ніж друкований, інформаційного ресурсу під час виборчих кампаній. Тож зростання кількості таких сайтів на Житомирщині за останні десять років можна порівняти зі зростанням колись популярного «чайного гриба».

Під впливом місцевих політиків нині перебуває щонайменше чотири інформаційні сайти Житомира («Вголос», «Житомир today», «Житомир Ньюс», «1zt»). Деякі лояльні до тієї чи іншої партії чи політика й нетерпимі до їхніх опонентів. Інформація про власників інтернет-порталів є закритою — у вихідних даних вона не значиться, а юридичний статус більшості з них не визначений. Показово, що в останні кілька років нові інтернет-медіа на рівних із місцевими газетами, як під час виборчих «баталій», так і в «мирний час», грішать розміщенням джинси. За результатами порівняльного аналізу друкованих ЗМІ та інтернет-медіа в червні 2015 року, проведеного в рамках програми «У-медіа» та проекту ІДПО «Моніторинг публікацій у регіональних друкованих ЗМІ для оцінки дотримання стандартів журналістики», було виявлено, що це саме стосується й дотримання стандартів. Останній моніторинг, проведений житомирськими експертами в лютому поточного року, показав, що бал дотримання балансу думок і поглядів як у матеріалах друкованих ЗМІ (0,29), так і в новинах інтернет-сайтів (0,31) майже однаковий (максимальних бал — 1). Тож проблеми з якістю матеріалів як у традиційних ЗМІ, так і в їхніх онлайнових суперників нині однакові. Хоч ступінь відповідальності за поширену неправдиву інформацію залишається різною. Тобто в інтернет-медіа вона досить умовна. Власники інтернет-видань мають право офіційно зареєструвати інтернет-газету, так само як і друковану, та вони цього не роблять, оскільки не хочуть добровільно звалювати на себе загрозу судових процесів на рівні з офлайновими колегами.

Багато хто з українських медійних експертів схиляється до думки про необхідність законодавчого закріплення правового статусу інтернет-видань. Така практика існує в пострадянських країнах. Наприклад, у законі про ЗМІ Казахстану інтернет-ресурси визначено як ЗМІ, що працюють без ліцензій та реєстрації; в Росії статус інтернет-видань як ЗМІ з обов’язковою реєстрацією закріплено з 2002 року. Закон «Про засоби масової інформації» Білорусі теж у визначення ЗМІ включає мережеві ресурси. Є приклади юридичного регулювання інтернет-ресурсів і в США. Наприклад, у штаті Нью-Йорк Верховний суд прийняв рішення, що всі інтернет-сайти, незалежно від їхнього змісту й професійного рівня, вважаються ЗМІ. В більшості європейських країн із розвинутою демократією діють механізми саморегулювання в інтернет-медіа, такі ж, як і в традиційних ЗМІ. Наприклад, основою саморегулювання інтернету у Великобританії є фонд «Інтернет-вотч», до якого надходять скарги щодо неправомірного використання матеріалів у мережі. Він розглядає звинувачення та вимагає від провайдера вжити певних заходів щодо порушника. Одночасно фонд відстежує можливість подальшого використання цього матеріалу в мережі.

В Україні саморегулювання діяльності інтернет-порталів роками не зрушує з мертвої точки. Ситуацію могло би покращити об’єднання в асоціації, вироблення статутів або інших документів із дотримання стандартів журналістики та професійної етики, що визначали би принципи роботи в мережі, а також передбачали би виключення з асоціації тих членів, що порушують статутні норми. Очевидно, що цей процес гальмується відсутністю професійного корпоративного духу в середовищі інтернет-медіа, здорової конкуренції, коли саме довіра користувачів, а не прихильність політиків чи можновладців виходять на перше місце. Тотальне нехтування стандартами новинної журналістики та професійної етики, на жаль, поступово перетворює регіональні новинні сайти на інструменти маніпуляції громадською думкою. Відсутність правового статусу ЗМІ чи внутрішніх регулятивних механізмів асоціює методи діяльності найбільш оперативних та масових порівняно з традиційними українських інтернет-медіа з «котом, який гуляє сам собою» і аж ніяк не з watchdog of democracy — «сторожовим псом демократії».

Ірина Новожилова
Координатор експертної групи проекту «Моніторинг публікацій у регіональних ЗМІ» в Житомирській області, Інститут демократії ім. Пилипа Орлика.

(опубліковано на сайті Mediasapiens)