Конференція «Досвід редакційних колективів і журналістів прикордонної Сумщини в умовах війни», що відбулася в Сумах, висвітлила немало аспектів роботи журналістів у надзвичайних умовах. Підсумовувати досвід ніби ще й не час, адже процес триває. А триває він, поки йде війна і накопичуються нові знання та навички роботи в цих умовах.

Та все ж сьогоднішні підсумки спілкування сумських, і не тільки, медійників є. Зустрічі на різних локаціях, обговорення проблем медіа – чи релокованих; чи в зоні бойових дій на прикордонні з росією; чи тих, хто виконує свою роботу в тилу (власне – ніби в тилу, бо ж за умов повітряної війни навряд чи хтось в Україні може відчуватися безпечно), – складають список схожих проблем. Єдина відмінність: для різних медіа питання цього списку стоять на різних сходинках пріоритету. Отже: гроші, розповсюдження (це слово часто заміняють «відповідником» – Укрпошта), кадри, джерела, безпека… – продовжіть далі.

Гроші. Навчитися проєктній роботі

Сьогодні добрим джерелом підтримки для медіа стали міжнародні донори, які надавали й надають технічну допомогу, фінансують журналістські проєкти. Порівнюючи з кількарічною давністю, інтерес до такого, хай тимчасового, локального фінансування зріс, і багато хто усвідомлює його важливість. Переконує в цьому опитування Сумського прес-клубу, що передувало згаданій конференції. Із 16 колективів сім відповіли, що їхні медіа не отримували підтримки під час війни. Дев’ять видань мали чи й мають подібну допомогу. Крім грантових коштів, їм для роботи в якості ресурсної підтримки було також надано зарядні станції, ноутбуки, телефони та інше обладнання. Власне, 56,3% скористалися таким джерелом підтримки.
Близьку цифру, щоправда, з мінусом більшим, ніж із плюсом, вивело дослідження стану локальних медіа в Житомирській, Сумській та Чернігівській областях (проводилося в рамках проекту «Виклики та рішення для стійкості місцевих ЗМІ» Асоціації професійних журналістів та рекламістів Житомирщини (АПЖРЖ) у партнерстві з ГО «Сумський прес клуб» та чернігівською ГО «Моє місто» https://novimedia.pro/library/vyklyky-ta-rishennia/ ).

Як бачимо, в трьох областях на загал грантову підтримку мали менше половини редакцій: 45%. Проте це вже не поодинокі випадки, як було раніше.

Представниця Національної ради з питань телебачення та радіомовлення в Сумській області Лариса Якубенко, виступаючи на конференції, представила донорів, які найактивніше працюють у області:

Що ж заважає медіа активніше долучатися до проєктної роботи?
Ті, хто не мав такого досвіду, кажуть: недосвідченість, пробували – не вийшло, в колективі нікому цим займатися. Опитування тих, хто вже працював у проєктах, свідчить: основними труднощами під час підготовки та виконання проєкту є проблеми з пошуком ідей, написанням заявки, звітністю, великою конкуренцією та закритістю конкурсів, складністю поєднання проєктної та основної роботи, незнання англійської мови.

Втім, усі ці навички можна здобути при навчанні та у безпосередній практиці. (На підтвердження: і житомирський проєкт, і проєкт Сумського прес-клубу відбулися за підтримки «Проекту «Посилення стійкості медіа в Україні», впроваджуваного Фундацією «Ірондель» (Швейцарія) та Інститутом регіональної преси та інформації (Україна) за фінансування Фонду «Швейцарська солідарність» – Swiss Solidarity).

Гроші. Кому дбати про інформаційну безпеку?

Є ще одна можливість фінансування, про яку вже багато років ідеться на різних рівнях. Саме про неї на конференції Інституту демократії імені Пилипа Орлика «Українські локальні медіа під час війни: що дає сили?», яка у вересні відбулася в Києві, говорив член Нацради з питань телебачення і радіомовлення Олександр Бурмагін, зірвавши оплески присутніх. Адже мова – про державну підтримку локальних медіа. І коли про її необхідність сказав представник Нацради, це було сприйнято, як офіційна позиція, по суті, як надія.

Щоправда, не можна не згадати, що єдина офіційна представниця державної структури, яку очікували на конференції ІДПО, директорка департаменту інформаційної політики та інформаційної безпеки Міністерства культури та інформаційної політики України Ганна Красноступ до журналістів не з’явилася. Певно, з поважних причин, що виникли, як і буває зазвичай, зненацька. Хоча дехто побачив у цьому не випадок, а віддзеркалення ставлення держави до журналістів. То чи ж буде вона надавати підтримку локальним медіа? Не єдиному телемарафону, що не був критикований і зневажений хіба зовсім далекими від фаху людьми; не телеканалу «Дом» чи якомусь шоу «а ля квартал», а саме локальним, у першу чергу прикордонним медіа. Бо ж поки замість створення потужного бар’єру для захисту інформаційної безпеки держави, ми бачимо дії навпаки.

Для прикладу – непрофесійна інформаційна політика місцевої влади в Сумській області. Ще приклад? Хоча б суспільне телебачення, реформування якого викликає швидше запитання, аніж ствердження, тим більше – схвалення. Пригадую, коли мені свого часу випало працювали в обласній ТРК, там була телестудія з повноцінною програмою телепередач. Так, можна говорити про потребу змін: усунення кадрового баласту, застосування інших форматів, необхідність впровадження нових технологій тощо. Але не про скорочення мовлення до мінімуму й роботи практично в режимі корпункту та ретранслятора передач інших областей. І це – тут, на кордоні, де активний вплив російських голосів, де закиди дезінформації робляться, можна сказати, «через паркан», де реально має бути інформаційний фронт. Може, хтось здійснене реформування назве зміцненням інформаційної безпеки, я, пробачте, – ні.

Що ж до підтримки локальних медіа, то це теж – про інформаційну безпеку. Сьогодні вони тримають удар і, наводить дані дослідження перший секретар Національної спілки журналістів України Ліна Кущ, мають найвищу довіру аудиторії. Й коли говоримо про допомогу їм, мова не про подачку чи необґрунтоване фінансування (знову не втримаюся – як у єдиного телемарафону), власне – про надання підтримки проєктам, напрямки яких держава вважає доцільними й буде оголошувати та підтримувати на конкурсній основі. Скажімо, конкурс на створення контенту про роботу громад із відбудови зруйнованої війною інфраструктури, чи про екологічні питання регіону, чи про досвід енергозбереження. Або – конкурси на інституційний розвиток медіа: створення сайтів, впровадження мультимедійного контенту тощо. Актуальних тем і проблем багато – підтримки мало (чи немає).

Чи треба при цьому вигадувати велосипед? Зовсім ні. Практика існує. Ще 2005-го року управління в справах молоді та спорту Сумської обласної державної адміністрації запровадило конкурс проєктів для громадських інституцій із фінансуванням із обласного бюджету. Це було вперше в Україні, відтоді напрацювано досвід, що широко розповсюджений. Тобто є схема, за якою можна працювати. Звичайно, внісши необхідні (розумні!) зміни, бажано – створивши систему фінансування простішу, ніж через важкопрохідне держказначейство, але варіант цілком можливий. Чи буде він використаний?

Укрпошта. Необхідна альтернатива

Про проблеми розповсюдження друкованих видань і ставлення до цієї своєї функції Укрпошти говоримо вже не один рік і, схоже, втомилися говорити. Тому прийшли до думки, яка ще кілька років тому здавалася фантастикою, – створювати свою систему розповсюдження, хоч це клопітно й незвично.

Враховуючи напрацювання та висловлюючи нові ідеї, на робочих групах конференції «Досвід редакційних колективів і журналістів прикордонної Сумщини в умовах війни» висловили наступні пропозиції щодо розповсюдження друкованих видань.

Точкове розповсюдження – через магазини, бібліотеки, аптеки, кав’ярні, ЦНАПи, де можна залишати газети для «цього кутка», відповідно до домовленості з передплатниками. При цьому важливо, щоб то була не просто купка газет, які може брати, хто схоче. Має бути список читачів, які зголосилися отримувати газету саме тут, і видача за цим списком. Очевидно ж, за певний відсоток розповсюджувачам.

Пропонувалося й використання волонтерів – за певний відсоток, або ж найманих кур’єрів для доставки. Як варіант, ішлося про створення власної служби доставки, щоправда, без чіткого уявлення про її структуру. Вже використовується й виправдовує себе надсилання підписникам PDF-формату газети електронною поштою. Може бути платний перехід на електронну версію газети через QR код.

Деякі варіанти навряд чи дешеві, але якщо врахувати, що Укрпошта сьогодні забирає за доставку одного числа видання більше половини його вартості (тобто знайти матеріал, написати, зверстати, надрукувати – це не робота, а от доставити!..), то можна спробувати порахувати плюси й мінуси.

При цьому редактори не схильні стовідсотково відмовлятися від послуг Укрпошти, якщо в тих чи інших населених пунктах альтернатива буде неможливою.

Головне – процес обдумування розпочався і нові форми вже застосовуються на практиці.

Чому треба вчитися?

Які знання, навички, практики передусім потрібні журналістам місцевих видань за нинішніх умов? Групова робота за цією темою, яку підсумувала фасилітаторка Наталія Пономаренко, PhD, старша викладачка кафедри журналістики та філології СумДУ, визначила наступні потреби.

Оскільки медіа-фахівці сьогодні працюють у небезпечних умовах (лінія фронту, щойно деокуповані населені пункти, прикордонні населенні пункти…), вони мають володіти базовими навичками тактичної медицини. Потрібне набуття навичок чутливого підходу при створенні матеріалів на складні й незручні теми, роботі з особами, які мають травматичний досвід. До професійних компетентностей у нинішніх умовах варто віднести й стресостійкість, формування якої є актуальною проблемою. Інтернет-технології, діджиталізація вимагають напрацьовувати цифрову компетентність журналістів.

Важливими для існування локальних медіа є ознайомлення з базовими навичками франдрейзингу, з написання проєктів для отримання грантів тощо.

Аналітика для місцевого медіа

Щодо створення контенту, зокрема, питання нестачі аналітичних матеріалів, особливо – у онлайнових медіа, то тут теж мова про потребу навчання. «Вміння верифікації, опрацювання інформації, роботи з джерелами, створення візуальної інформації, поглиблення навичок критичного мислення – загалом необхідність навчання кадрів професійній майстерності», – підсумувала фасилітаторка Тетяна Ковальова, кандидатка наук із соціальних комунікацій, доцентка кафедри журналістики та філології СумДУ. До цього варто додати й пропозицію – створювати аналітику з менторами.

Також учасники називають проблемами при створенні матеріалів нестачу комунікації з офіційними джерелами; доступ до публічної інформації (або ж невміння знайти цей доступ); залучення експертів, бо ж їх іноді не можна знайти.

Для підготовки аналітики редакціям бракує традиційних часу/грошей.

Гострою називають медійники таку проблему-бар’єр на шляху створення глибокої аналітики як побоювання зіпсувати стосунки: містечка невеликі, всі всіх знають. І аргумент «свободи слова» тут не завжди допомагає…

Дехто пропонує провести дослідження, чи взагалі потрібна сьогодні аналітика споживачам інформації. Тут варто пригадати завдання медіа, що, звичайно, мають відповідати запитам аудиторії, але це не означає, що треба знижувати свою планку до примітивного рівня попиту – слід підвищувати планку свого читача/слухача/глядача. І при цьому розуміти, що аналітику ніколи не потребувала більшість. Проте є меншість, яка хоче глибших матеріалів, а не передруків (іноді читай – плагіату) чи кондового пресрелізму.

Чию гру гратимемо?

Щоб робота була успішною та цивілізовано конкурентною, потрібно, аби був, так би мовити, арбітр, який за цим слідкує. І мова не лише про контролюючі/регулюючі державні структури, а й про саморегулювання.

Поки навряд чи можна визнати його належний рівень. Бо ж обговорення засвідчує, що є потреба з’ясування та розуміння цілей, можливостей, важелів, повноважень органів журналістського саморегулювання. Наприклад, коли на конференції зайшла мова про нахабний плагіат – «запозичення» (без жодних посилань на джерело!) інформацій із чужих медіа, по суті, крадіжку, виявилося, що від цього потерпає немало онлайнових видань. Але жодне з них не спробувало звернутися до Комісії з журналістської етики, а дехто навіть не згадав про її існування.

Виникло запитання про можливості комунікації з інституціями громадянського суспільства різних рівнів.

Актуальним для місцевих медіа є створення експертної бази представників різних галузей із урахуванням регіональної компетенції та доступу до експертів.

Головне ж, висловилися журналісти, необхідно випрацювати алгоритм дотримання всіма медійниками законодавчої бази, кодексів, редакційної політики – власне, про необхідність усім грати «за одними правилами». І над цим, погодьмося, ще мусимо багато працювати.

Алла ФЕДОРИНА,
медіаекспертка ІДПО, доцентка кафедри журналістики та філології СумДУ