Наприкінці липня, в столиці Німеччини відбулася перша іноземна презентація книги «Деконструктори правди». Це дослідження медіаексперток Інституту демократії імені Пилипа Орлика Наталії Стеблини та Ірини Авраменко про так звані ліберальні російські медіа та інфлюенсерів.
Захід організувала Vitche Berlin – організація, яка реалізує потужні проєкти у сфері культурної дипломатії та послідовно протидіє російському впливу в Німеччині й загалом у Європі.
Берлін для цієї події обрали не випадково. По-перше, саме він вважається головним осередком російської «політичної опозиції». Тут оселилися Юлія Навальна, Владімір Кара-Мурза, Ілья Яшин – «опозиціонери», які періодично влаштовують піар-акції, нагадуючи про своє існування європейцям.
По-друге, попри санкції ЄС, уряд Німеччини досі платить земельний податок за «Російський дім науки і культури» в Берліні – одну з ключових платформ кремлівського впливу в Європі. Аналітики припускають, що Німеччина не поспішає з ліквідацією «Російського дому», прагнучи натомість зберегти присутність Гете-Інституту в Москві.
По-третє, в Німеччині зберігається потужне російське політичне лобі. У всіх головних німецьких партіях є ті, хто симпатизує Путіну.
Ситуація непроста й на інформаційному фронті. Деякі відомі німецькі медіа, зокрема
Berliner Zeitung помічені у просуванні кремлівських наративів. Проросійських меседжів немало й в медіа, що пов’язані з радикальними політичними силами – як лівими, так і правими. Це, зокрема, Zuerst!, Compact Magazine, Epoch Times, Junge Freiheit.
РФ зберігає також сильну культурну присутність. Один із резонансних прикладів – постановка опери Russia Today на фестивалі Into the Open Music Festival у Берліні. Українські активісти наголошували, що твір відтворює пропагандистські наративи про «історичну єдність» України, Росії та Білорусі та возвеличує «великодушний російський народ». Але протест не було почуто.
«Німці цінують свободу слова, і ніхто тут, звісно, не скасує цю оперу, – говорить культурна менеджерка й кураторка міждисциплінарних програм у Vitsche Berlin Катерина Тарабукіна. – Але ми хочемо довести, що показувати її просто так, без контексту – це підспівування російській пропаганді…».
Ще один приклад – недавній концерт оперної співачки Анни Нетребко, яка відома своєю близькістю до кремлівського режиму, під час фестивалю Classic Open Air у центрі Берліна.
За словами Катерини Тарабукіної, закон дає широку автономію художникам, що в реальності може слугувати прикриттям для політичних маніпуляцій. Чим й скористались, до прикладу, в російському медіа “Медуза”, організувавши в Берліні виставку “NO”. Проєкт, заявлений як антивоєнна мистецька ініціатива – фактично вибудовує наратив «двох сторін конфлікту» та зосереджується на трагедіях і переживаннях росіян. Війна проти України залишається в тіні або зовсім ігнорується. Замість засудження агресії відвідувачі бачать історії про «стражденних росіян».
«Це дуже дорога виставка, одна з наймасштабніших у Берліні. Сотні людей, офіційний мерч, грандіозна локація. Але війни в Україні ніби й не було», – говорить пані Катерина.
На цьому тлі презентація книги «Деконструктори правди» – важливий інформаційний прорив. Серед гостей були німецькі журналісти, аналітики, науковці, представники німецьких фондів, міжнародних програм співпраці, громадські активісти, українські біженці.
Авторки представили результати дослідження і детально розповіли як російські медіа, які декларують себе “незалежними”, маніпулюють, ставлячи знак рівності між агресором і жертвою та транслюючи вигідні Кремлю сенси.
Учасникам заходу запропонували інтерактивні тести: як би на певні події реагували «хороші російські журналісти» і як цього вимагають професійні журналістські стандарти. Це дозволило наочно довести, наскільки російська журналістика, навіть опозиційна, далека від принципів об’єктивності та відповідальності.
Дискусія була жвавою: говорили і про методологію дослідження, і про феномен «хороших русских», і про те, чи є насправді російські ліберальні інфлюенсери альянтами у боротьбі за правду. Німецький журналіст Микола Кліменюк ініціював дискусію: чи є взагалі в Росії бодай залишки незалежної журналістики, згадав Олексія Венедиктова – постать, що впродовж років будувала імідж ліберального журналіста. Втім, саме його «Ехо Москви» не раз ловили на трансляції кремлівських наративів.
Також гості заходу поставили цілком слушне запитання: чому ж російські «ліберали» так тісно пов’язані з офіційним кремлівським дискурсом? Відповідь виявилася простішою, ніж здається: бо це їхній вибір. Їм подобається ховатися в тіні імперської величі. Бо навіть критикуючи владу, вони не зрікаються імперської ідентичності, навпаки, саме в ній шукають притулку і сенсу.
В розмові пролунало ще одне болюче питання: а чому тоді Німеччина продовжує надавати майданчики і ресурси так званим «хорошим русским»?
Відповідь – у старому, запліснявілому стереотипі: мовляв, саме Росія врятувала світ від нацизму. Цим міфом росіяни вправно маніпулюють десятиліттями. Вони експортують провину, втягуючи Європу в моральну пастку, де будь-яка критика «опозиціонера з Росії» сприймається як зрада історичної пам’яті.
«Я мешкаю в Гамбурзі, але мені теж хочеться бути корисною своїй батьківщині. Я знаю, що жертвами російської пропаганди стають і німці. На відміну від більшості моїх ровесників, я добре знаю німецьку мову і непогано англійську, і можу протистояти російським наративам у спілкуванні з німцями. Але для цього мені потрібні знання. Тому я тут», – говорить юна українка Катерина Либюк.
«Ваша книга буде допомагати в нашій роботі», – подякувала авторкам дослідження Катерина Тарабукіна.
Інститут демократії імені Пилипа Орлика дякує Vitche Berlin за запрошення, адже такі заходи зміцнюють інформаційну оборону України за кордоном і консолідують українську громаду в Європі.
Єва Авраменко