Хто кине рятівне коло виборцю, який тоне в інформаційному вирі?

Чи зручно було б мешкати у місті, де всі вказівники раптом поміняли місцями? Чи хотіли б ви жити на арені цирку при тому, що навколо вас триватиме вистава? Чи здатна людина стежити за калейдоскопом безперервно?

До чого ці запитання, – запитаєте? Бо, здається, у якомусь такому, неспіввідносному з раціональністю, середовищі ми живемо зараз. Приводи для більших чи менших вистав народжуються безперервно; шоу перебивається іншими шоу, і неважливо, що декорації не встигають мінятися, головне – аби безперервно змінювалися предмети обговорення; аби думка не концентрувалася; аби ліс губився за деревами, а окремі дерева поринали у лісі.

Падають рейтинги перед виборами? А давайте проведемо непредметне, незаконне і нефахове опитування! І масмедіа говорять про те опитування більше, ніж про самі вибори… Що, опитування не вдалося? На виборах були порушення? А ось вам рішення Конституційного суду! 

Як зорієнтуватися в цьому інформаційному вирі людині, недосвідченій у політичних інтригах і облудних шоу?

Дороговказ упав

Відверто кажучи, у такій медійній суєті важко зберегти здоровий глузд і власну позицію. Та, втім, експерти Інституту демократії імені Пилипа Орлика, моніторячи регіональні ЗМІ напередодні виборів, із певним здивуванням навіть (звісно, приємним) констатували: як ніколи активно видання позначають політичну рекламу як політичну рекламу. «Джинси» не так багато, як можна було очікувати. Хоча звісно, є.

Не виправдовуючи «джинсу» як таку та видання, що продовжують до неї вдаватися, мушу запитати: а як їй не бути? Адже політики, які мали б блюсти закони та дотримуватися їх букви, самі останніми роками невтомно трудяться над тим, аби не існувало нормального медіабізнесу, аби принижувати роль ЗМІ і залишати їх на правах обслуги, а не безстороннього інформатора. І аби не забезпечити нормальних умов гри. 

Наприклад, те ж правильне маркування передвиборчих матеріалів, – яким воно має бути? Експерти ІДПО проштудіювали на предмет цього новий Виборчий кодекс, але лише ще раз переконалися, що створювали його досить далекі від логіки, послідовності та української граматики особи. Та менше з тим, документ є документ, читаємо актуальний для нас «Розділ VIII. ПЕРЕДВИБОРНА АГІТАЦІЯ». (Отут зразу й важко втриматися без зауваження. Але не робитимемо його самі, вдамося до блогу професора Пономарева: «„Виборний” і „виборчий”. Слово „виборний” стосується посади, наприклад „виборна посада”, тобто людину не призначають, а вибирають. Тобто це слово пов’язане з дієсловом „вибирати”. „Виборчий” – це стосовний до виборів. Тому ми кажемо „виборча кампанія”, „виборча дільниця”, „виборче право”, тобто право людей обирати. Так у всіх словниках написано. Але часом словники роблять погану послугу, бо дають неправильний варіант. Якщо кампанія „виборча”, то і „передвиборча” має бути. А там дають „передвиборна”. Це неправильно. Треба вживати слово „передвиборчий”. А „передвиборний” не вживаємо, можна тільки сказати, що він зайняв свою виборну посаду, бо його вибрали на виборах». З розділу нам чітко зрозуміло, що передвиборча агітація та політична реклама – поняття дещо різні і перше включає в себе друге. Як же позначати це перше і друге в ЗМІ?

У   Статті 51  «Форми і засоби передвиборної агітації» знаходимо терміни, нам потрібні:  пункт 5 – «Прихована передвиборна агітація, а також розміщення або поширення матеріалів передвиборної агітації, не позначеної відповідно до вимог цього Кодексу, забороняються».  Зрозуміли? Шукаємо вимоги Кодексу щодо такого відповідного позначення. Вибачте, не знайшли! 

Лише у Статті 57  «Обмеження щодо ведення передвиборної агітації» у пункті 8 читаємо: «Включення до інформаційних теле-, радіопрограм передвиборних агітаційних матеріалів кандидатів, партій (організацій партій) або політичної реклами забороняється. Політична реклама повинна бути відокремлена від інших матеріалів і позначена як така».  Хух, тут прояснилося: політична реклама має бути позначена як політична реклама. А як передвиборча агітація – залишилося таємницею.

Хіба це не можливість покрутити законом, ніби дишлом? Звичайно! Та деяким нашим політикам і такого приводу не треба. Вони без жодних докорів сумління вдаються до інформаційної корупції. Так, саме до корупції, адже спонукання видань до того, аби розміщувати рекламу з порушенням закону, є прямим виявом зловживання владою на свою користь. 

Одна з політичних сил напередодні виборів розіслала до місцевих телевізійних медіа Сумщини лист із табличкою, яку треба було заповнити і повернути рекламодавцям. Оскільки наше джерело не схотіло бути названим, ми не вказуємо і партію, що робила розсилку. Втім, думаємо, вона така була не одна.

Назва ЗМІ/місто, районПрограми, в яких можливе розміщення політичної реклами, дні виходу, тривалість, повториВартість участі політика в цих програмах Вартість розміщення сюжету (до 3,5 хв) в новинахВартість створення сюжету (до 3,5 хв.), з можливістю виїздуВартість розміщення рекламного роліку політичної партії чи політичної особи в прайм-тайм, 1 сек/грнФорма оплати: готівкова (на карту)/безготівкова (по договору)Можливість та розмір знижки для рекламної агенції, %Актуальна адреса електронної поштиКонтактна особа і номер телефону

Прошу звернути увагу зокрема на пункт «Вартість розміщення сюжету (до 3,5 хв) в новинах». Будь-яка реклама в новинах є неправомірною. Та наші висуванці, які бʹють себе в груди і запевняють, що вони чисті, праведні та майже святі, вже в процесі виборів порушують закони. А ми що робимо? А ми їх таки обираємо!

Хто на світі всіх миліший? 

Вибори до місцевих рад показали, що вже не «слуги народу». І на тому дяка. Але ж є українці, які віддали свої голоси за Пальчевського, Шарія чи щось подібне, геть відмітаючи претензії на здатність аналізувати та синтезувати. Лякає інше: кількість голосів, віддана більш реальним антиукраїнським силам.

Та чи можна дивуватися цьому, якщо на регіональних каналах денно і нощно промовляли промедведчуківські «NewsOne», «112» і «ZIK»? Так, зокрема той «112 Україна», якому ще минулого року Національна рада з питань телебачення і радіомовлення не продовжила ліцензію. Чому? Бо пʹять компаній групи «112 Україна» порушили правила. Їх частоти були передбачені для регіонального мовлення. Відповідно, вони повинні були забезпечувати місцевою інформацією ті регіони, на які вони мали б мовити, відповідно до своїх ліцензій. Натомість на їх частотах, за словами тодішнього члена Нацради Сергія Костицького, був створений загальнонаціональний мовник. «На цих телеканалах мали бути дитячі передачі. Це підстава для отримання знижки, вони менше платили в держбюджет. І умова для перемоги в конкурсі. А цих передач в ефірі шість років не було. Вони перетворилися на інформаційно-аналітичні із загальнонаціональним дискурсом», – зазначав Костицький. https://news.24tv.ua/pozbavlennya_tsifrovoyi_litsenziyi_112_kanalu_shho_bude_dali_z_kanalom_medvedchuka_n1211047   

Не будемо вдаватися до історії судів і дебатів із цього приводу. Варто розуміти, що напередодні виборів ці канали показували знов таки зовсім не дитячі програми, – йшла невтомна і відверта пропаганда Опозиційної платформи «За життя!». І не знайшлося жодної державної структури, яка б втрутилася у це і перепинила шлях проросійській агітації. Бо, може, хтось цього зовсім і не хотів? 

Кілька років тому, що до Революції гідності, коли Сумську обласну державну адміністрацію очолював Юрій Чмирь, людина Януковича, зʹявилася у Сумах газетка «Наша сотня». Особливо вона подобалася бабусям на лавочках біля підʹїздів: роздається безкоштовно і всіх критикує! Критикувала газетка, звісно, не всіх, а лише опонентів Юрія Чмиря. І, звичайно, в час передвибірʹя. Коли між виборами наступала пауза, газетка зникала, а перед наступними зʹявлялася знову, як і цього року.

«Наша сотня»

Зʹявилася цього року ще одна газетка схожого розливу, «Азимут Сум», яка теж безкоштовно вкидається до поштових скриньок сумʹян. Вона симпатизує іншій політичній силі. Судіть самі: наприклад, у №3 ми нарахували три прізвища звичайних «земних» осіб; 10 негативних згадок про Порошенка та його політичну силу; 10 позитивних згадок про голову Сумської ОДА Романа Грищенка і 12, звісно, позитивних згадок прізвища Володимира Зеленського.

 «Азимут Сум»

Ви, напевне, думаєте, що ці газетки жорстко конкурували між собою, представляючи різні політичні сторони? А от і помиляєтеся. Чому? Згідно з вихідними даними, головним засновником і редактором газетки «Наша сотня» є Євген Даниленко. Газетку «Азимут Сум» заснувало ТОВ «Актуальна інформація», а редактором її є …Євген Даниленко. Ага, той самий. Тому жодної конкуренції. І нічого особистого – просто бізнес. І ніякої журналістики (бо Євген до неї – жодним боком), – виключно пропаганда! 

Та, бачимо, обидві політичні сили цілком уживаються в цих рамках. І не тому, певно ж, що мають аж якийсь якісний інформаційний продукт (тут, якщо потрібні приклади фейків, – будь ласка!), а тому, може, що немає між цими політичними силами суперечностей, які вони вдають на загал?.. Це – щодо обговорюваного майбутнього обʹєднання цих сил. І теперішньої неспроможності зупинити проросійське мовлення в багатьох регіонах країни. І ще – щодо того, як важко виборцю обрати «наймиліше» личко. Ніби, на перший погляд, усі мило усміхнені. А якогось ранку прокинешся: хто це поряд?!. 

Коли дивишся людям в очі

При сучасній інформаційній вакханалії, справді, важко чекати від когось дотримання законів і кодексів. Але тут хочеться покладатися саме на працівників місцевих ЗМІ. Вони живуть поруч людей, для яких і про яких пишуть, зустрічаються з ними щодня і бачать їх очі. Їм лукавити складніше, аніж тим, хто мовить із якогось центрального каналу і не знає, що картопля росте не на деревах.

Їм непросто виживати, але тому й потрібно здобути те, чого сьогодні бракує місцевим медіа, – аналітики. І взагалі, і передвиборчої. Принаймні спроби пояснювати, хто є хто. Бо розібратися справді важко. Зважмо: на Сумщині обирали депутатів обласної ради,  12-и міських рад, 5-и райрад, а ще – сільрад.  На 64 місця в облраді претендували 695 кандидатів від 12 партій; на 42 місця у Сумській міськраді  – 543 від 14 партій, на 54 місця в Сумській райраді – 426 кандидатів від 10 партій. Згодьмося, політичною рекламою тут не обійдешся, треба хоча б про партії пояснити, – «хто є ху». 

Що ж до політреклами… Зазвичай керівники видань виправдовують невідповідне маркування чи й загалом немаркування замовних публікацій бажанням замовника. Аналізуючи жовтневі матеріали, сумські експерти побачили: справа не лише в цьому. Бо ж як пояснити, що однакові матеріали різних політичних сил по-різному позиціонуються у різних виданнях? 

Так, публікація «Соціальна програма «Наш край»: страхування медиків Сумщини від коронавірусу» у ямпільській газеті «Голос часу» №40 іде як належно маркована політична реклама. 

У №41 газети «Життя Лебединщини» позначка «реклама» біля такого матеріалу теж присутня, але поставлена в кінці публікації. 

У краснопільській газеті «Перемога» №40  цей матеріал подано як неналежно маркований. 

У липоводолинсткій газеті «Наш  країй» №40 точнісінько такий матеріал не промаркували зовсім, тобто запустили «джинсою».  

Так само у цих газетах по різному позиціонуються публікація «Стратегія Юрія Чмиря: “Сумщина-25″»; матеріал «Юрій Бойко: підтримка вітчизняної промисловості повинна бути пріоритетом економічного розвитку держави»… Тобто справа не лише в замовнику, а й у позиції, яку займає видання. Напевне ж, заробили всі (і хай ще заробляють!) Але виявляється, заробіток мають не лише ті, хто публікує рекламу з порушеннями, а й ті, хто дає її на цілком законній основі. То чи не варто все ж дійти спільного знаменника і дотримуватися правил, а не шукати варіанти того, як їх обійти?

Бо справді хочеться, аби в цих умовах хтось зберігав здоровий глузд і міг на противагу любителям інформаційних шоу сказати: у нас є правила і ми їх дотримуємось.

Алла ФЕДОРИНА,
координатор сумської експертної групи ІДПО

Матеріал підготовлено за підтримки Медійної програми в Україні, яка фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews. Висновки й точки зору, що висловлені у інтерв’ю, є виключно експертними судженнями Інституту демократії імені Пилипа Орлика і можуть не збігатися з точкою зору USAID чи Internews.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *