Кілька місяців тому експерти, задіяні в моніторингу регіональних ЗМІ, який проводить Український освітній центр реформ, не могли надивуватися безграмотності прес-служби кандидата у депутати Ірини Горіної та безпринципності й неповазі до читача газети «Вечерний Харьков».

Кілька місяців тому експерти, задіяні в моніторингу регіональних ЗМІ, який проводить Український освітній центр реформ, не могли надивуватися безграмотності прес-служби кандидата у депутати Ірини Горіної та безпринципності й неповазі до читача газети «Вечерний Харьков».

Йдеться про те, що у числі 69 «Вечернего Харькова» (за 9 червня) було розміщено 5 (!) іміджевих матеріалів, де  «…безпідставно акцентується увага лише на позитивних характеристиках одного з діючих народних депутатів, який  претендує і на новий мандат». Це про депутата від Партії Регіонів Ірину Горіну.

Не пройшло, як кажуть, і півроку, як естафету в колег у вересні підхопили «Харьковские известия», які у трьох матеріалах «Открытый разговор» та «Для маленьких жителей Салтовки», «Еще одна спортплощадка для ребят» одного номера (за 20 вересня) надрукували аж 5 фотографій мера Харкова Геннадія Кернеса і дві – кандидата в депутати від партії регіонів Ірини Бережної!

«Говорити про «джинсу», якщо ми розуміємо під цим висловом матеріал, який проплачений замовником і видається засобом масової інформації за журналістський – не доводиться. Оскільки всі існуючі у Харкові медіа роблять це «не за деньги, а за любовь».

Вони або напряму належать, або знаходяться під переважаючим впливом Партії Регіонів – відповідно, редакційна політика просто відображає політику влади. І співробітники видань отримують за це зарплату, а не «джинсові» у конвертах гроші», – вважає медіаексперт Зураб Аласанія.

Ми можемо тільки здогадуватися, на яких підставах «Харьковские известия» зробили мера Кернеса переможцем у номінації «Містер Фото», незважаючи на його нефотогенічність, – за високу винагороду, чи виключно завдяки великій любові та відданості цьому керівнику.

Йдеться про інше. Сьогодні пересічному харків’янину почерпнути незаангажовану інформацію, яка б об’єктивно висвітлювала події, що відбуваються у місті та суспільстві, майже нізвідки.

Два комунальних видання «Харьковские известия» та «Слобідський край», які фінансуються на кошти громади і повинні її всіляко підтримувати та захищати, насправді обслуговують ту політичну силу, яка в даний момент дорвалась до влади.

Інші: «Главное», «Время», «Вечерний Харьков» – це приватні газети, редакційна політика яких так чи інакше залежить від позиції власників.

«Харківська (і не тільки!) журналістика сьогодні перетворилась на обслуговуючий сервіс: принеси, подай, почухай…», – з гіркою іронією констатує експерт Володимир Ревенко.

Знавці регіонального медіа-ринку заперечать: існує ще інтернет-ресурс ІА \”МедіаПорт\” та кілька більш-менш збалансованих сайтів, які намагаються доносити землякам незаангажовану інформацію.

 «Ми не претендуємо на роль прапороносців боротьби за свободу слова (ця роль давно скомпрометована), ми просто хочемо працювати, як нам подобається, а не так, як комусь потрібно. А нам подобається працювати незалежно, вільно. Так, це означає відсутність грошей – ну, і хай, кожен робить свій вибір…» – такої позиції дотримуються журналісти \”МедіаПорт».

І це чудово, що у Харкові ще лишаються принципові медійники, але на загальному фоні  вони виглядають швидше, як «промінь світла у темному царстві».

А якщо взяти до уваги, що інтернетом користуються тільки третина громадян України, то це означає, що більшість читачів змушені миритися з лакейською політикою видань і самотужки намагаються (або й не намагаються) відділити «зерна від полови».

На думку незалежних експертів, харківські газети перетворились на політичні проекти. Регіональні медіа протягом проведення моніторингу (з лютого 2012 року) з наполегливою постійністю показують великий відсоток «джинси».

Наприклад, у червні в загальному потоці суспільно важливої інформації в медіа Харкова зафіксовано – 39,2%  матеріалів з ознаками політичної та комерційної замовності;  у  липні –23,7%;  у серпні – 24,82%, тобто, як мінімум кожна п’ята стаття – «джинса».

Протягом незалежного оцінювання, яке відбувається за шістьма критеріями: баланс думок / точок зору ; оперативність; достовірність (посилання на джерела); відокремлення фактів від коментарів; точність; повнота представлення фактів, Харків показує найбільше коливання щодо дотримання журналістських стандартів.

Професіоналізм харківських журналістів «стрибає» від відносно високого балу у травні – 4,06 (з 6 балів) до найнижчого серед усіх шести регіонів, де проводиться моніторинг, у червні – 2,88, з незначним покращенням у серпні – до 3,04.

Харківські газети «Время», «Харьковские известия», «Вечерний Харьков» щомісяця друкують від 13 до 63 відсотків матеріалів з ознаками політичної  та комерційної замовності.

Результати моніторингу регулярно оприлюднюються та обговорюються на медійних заходах Харківського прес-клубу, на які у першу чергу запрошуються редактори та журналісти видань, контент яких оцінюється.

Але медійники, на превеликий жаль, майже не приходять і в цих дискусіях участі не беруть. А якщо й беруть, то одиниці. Ситуація зі свободою преси у суспільстві та правом читачів на об’єктивну інформацію їх, очевидно, не цікавить.

Результати моніторингу практично не висвітлюються у регіональних ЗМІ Харківщини. Така собі «джинсова солідарність». Інакше й не назвеш.

А ось і приклад: у червні  «Вечерний Харьков», за оцінками експертів, надрукував 63%  «джинси»; «Время»  – 48%, а у липні першість в антирейтингу перехопили «Харьковские известия» – 50% .

Як же можна критикувати колег? Краще не чіпати! Спокійніше жити за принципом: всі там будемо!

Візьмемо до уваги, що «…тепер, коли припинили мовлення так звані «опозиційні» канали з «аваківського» пулу (половинна доля на 7-му каналі, Фора, АТВК, АТН) – в міському ефірі залишились виключно провладні канали: – 7-й, ОТБ, Р1.

Ще один місцевий телеканал, Simon – демонструє неймовірну гнучкість ефірної поведінки…» (Зураб Аласанія).

У такій медійній прірві, яка вималювалася у Харківських ЗМІ в очах експертів протягом моніторингу, харків’яни, здається, просто приречені вірити у віртуальне «покращання» та  голосувати за чиюсь чужу «стабільність» на противагу власному щоденному досвіду.

Але це тільки здається. Насправді, більшість громадян усе розуміють. Це засвідчує хоча б те, що у майже півторамільйонному місті міська газета «Харьковские известия» має лише 2000-ний наклад. 

________________

Світлана Єременко, керівник проекту з моніторингу регіональних ЗМІ щодо «джинси» та дотримання професійних стандартів журналістики. Український освітній центр реформ.

*  *  *

Детальнішу інформацію про моніторинг можна отримати на сайті Українського освітнього центру реформ: http://cure.org.ua.