Погляд на тероризм у цивілізованих людей має бути один – одностайне засудження. Проте у випадку Росії тероризм – невід’ємний інструмент ведення воєн. Вона практикувала його в усі часи, використовуючи пропаганду для того, щоб перенести відповідальність на когось іншого. Найчастіше, звісно, – на саму жертву. 

А який погляд на удари російської армії по житлових будинках, театрах, ринках та інших цивільних об’єктах в Україні транслюють так звані «хороші» російські медіа, що виступають проти війни і називають себе опозиційними? Чи стають вони частиною російської пропагандистської машини, допомагаючи Кремлю перетворювати жертв на терористів, і навпаки: терористів – на жертв?

Для того, щоб відповісти на ці запитання, ми проаналізували публікації двох російських популярних та нібито опозиційних до Кремля видань: «Медуза» та «Новая газета Європа» про наймасштабніші теракти РФ за 2023 рік: від влучання російської ракети по багатоповерхівці у Дніпрі 14 січня до удару по селу Гроза Харківської області 5 жовтня. 

Інститут демократії імені Пилипа Орлика з 2022 року продовжує серію публікацій, присвячених так званим російським ліберальним медіа – тим, що декларують свою антивоєнну позицію. У їхніх текстах експерти інституту аналізують дотримання професійних стандартів, а також можливе поширення прокремлівських наративів.

Зазначимо також, що обидва видання вже піддавалися критиці за висвітлення повномасштабного вторгнення РФ. У «Медузі» знаходили кремлівські наративи: видання подавало суперечливу інформацію, розмиваючи достовірні факти брехливими версіями Кремля, легітимізувало російські псевдореспубліки, поширювало фейки із російських офіційних джерел, не вміщуючи спростування тощо. Також раніше досліджували і «Новую газету Європа» – зокрема щодо висвітлення підриву росіянами греблі Каховської ГЕС. Це видання так само, як і «Медуза», маніпулювало інформацією, просуваючи зокрема версію про те, що гребля… зруйнувалася сама.

Проте, можливо, якщо йдеться про масштабні російські теракти, обидва видання якось змінюють свою політику й намагаються назвати речі своїми іменами?

Провідні джерела інформації – українські

Усього для цього дослідження ми обрали вісім найбільших російських терактів за 2023 рік, за яких мішенню ставали саме цивільні об’єкти. У «Медузі» ми взяли 54 публікації. У виданні «Новая газета Європа» їх вийшло 70. Тексти обиралися через наявність ключового слова – географічної назви населеного пункту, в якому відбувся теракт.

кількість публікацій про російські теракти

Як бачимо, найбільше публікацій про теракти в Дніпрі (для обидвох видань), у Краматорську (для «Новая газета Європа») та в селі Гроза (для «Медузи»). 

Подивимося тепер на джерела інформації, які «Медуза» та «Новая газета Європа» у цих текстах використовували найчастіше.

Сукупно у двох медіа домінують українські джерела інформації. «Медуза» найбільше надавала перевагу українським медіа, «Новая газета Європа» – українським силовим структурам. Проте все ж цитували і російські офіційні джерела, які, звісно, заперечували російські удари по цивільних об’єктах в Україні та поширювали різноманітні нісенітниці.

Однак далі наш аналіз показав, що хоча джерела інформації з України використовувалися частіше, без маніпуляцій не обійшлося й у цьому випадку. Розглянемо основні пропагандистські наративи, які поширювали російські нібито опозиційні до Кремля видання.

Російські військові обстріляли Львів, а українські – «анексовану ДНР»

Найбільш маніпулятивною, а відтак і прокремлівською вважаємо подачу інформації щодо теми «Медузою». Оскільки вона не тільки цитує офіційні російські побрехеньки про те, що в обстріляному українському житловому будинку ховалися шалені націоналісти, але й просуває наратив про те, що Україна «бомбить Донбас». Відбувається це так. Згадуючи про російські теракти, «Мєдуза» додає інформацію про нібито українські обстріли самопроголошених «ДНР» та «ЛНР». Виходить, ніби цивільні об’єкти обстрілюють і ті, і ті. 

Типовий приклад з «Медузи». 

Заголовок: «Російські військові обстріляли ракетами Львів. Українські – Ясинувату в анексованій ДНР. Ось як виглядають наслідки обстрілів». Складається враження, що обидві сторони обстрілюють українські міста. Таким чином російський воєнний злочин – влучання по житловому будинку та цивільній інфраструктурі, в результаті якого загинули 10 людей, 42 були поранені, – ставиться поряд із обстрілом Ясинуватої, про який повідомляє «влада анексованої ДНР». Ситуацію у Львові коментує очільник міста Садовий та інші офіційні джерела, в тому числі ДСНС, а у Ясиноватій – так званий «СЦКК ДНР». І для «Мєдузи» в цьому немає нічого дивного, виходить, для них і ті, і ті – представники влади, якій можна довіряти.

Тож саме через такий підхід видання просуває кремлівський наратив про те, що Україна «бомбить мирних громадян Донбасу». А Росія нібито вимушена відповідати. 

Так само «Мєдуза» подає й обстріл росіянами Умані та Дніпра. 

У першому випадку публікують фотографії із влучанням по житловій будівлі на Черкащині, наступний блок «Наслідки обстрілу Донецька». Знову ж таки, із посиланням на так званого голову самопроголошеної «ДНР» Пушиліна. Чому «Мєдуза» вважає, що це достовірне джерело інформації? Згадують і «мера анексованого міста» Донецьк. Якщо «мер» без лапок, то, виходить, «Медуза» і його вважає легітимним. Та ще й, мабуть, обраним чесним шляхом?

У другому випадку повідомляють про рятувальні роботи у Дніпрі через російський удар по багатоповерхівці, а потім – про «зруйнований торгівельний центр в Донецьку».

Причому в цьому тексті стверджують, що обстріляли Донецьк саме ЗСУ, хоча українських офіційних даних не було. Цитують «проросійську адміністрацію міста».

Щодо видання «Новая газета Європа», то тут подібна тактика не є характерною. Натомість найчастіше трапляється зіставлення «двох сторін» у бекграундах: наприклад, у публікаціях про ракетний удар по багатоповерхівці Умані, про ракетний обстріл Покровська та Краматорська. Виходить, що українські офіційні джерела кажуть одне, а російські – зовсім протилежне. Спроб розібратися у тому, що було насправді, де факти, а де вигадки, газета не робить.

Найпоказовішим прикладом тут є публікація «Ті, що несуть смерть», що вийшла після російського теракту в селі Гроза. У ліді читаємо: «Новая газета Європа» зібрала фотодобірку інших найстрашніших російських атак на цивільні об’єкти в Україні». Далі ці фотографії публікуються, а під ними – невеличкий опис того, що сталося. Але майже у кожному випадку для чогось друкують заперечення російських офіційних осіб.

Таким чином, газета для чогось знову й знов повторює брехню російського міністерства оборони про драмтеатр в Маріуполі, підірваний «Азовом», про те, що у Кременчуці вразили не торгівельний центр, а «ангари ЗСУ», про те, що у Вінниці били не по центру міста, а по «тимчасовому пункту розміщення нацистів». У тексті ніде не сказано, що заява міноборони РФ – це фейк чи щось на кшталт цього. А отже, російська офіційна позиція прирівнюється до позиції українських та міжнародних джерел і є для видання рівноцінною. Що, звісно, є маніпулюванням. Говорячи про теракт, терористу дають слово і ніяк не коментують виправдання щодо скоєного.

Загалом подібне «накидання» версій, що суперечать одна одній, цілком характерне для російських нібито опозиційних медіа. Такий підхід знаходили і на телеканалі «Дождь», і на тій самій «Медузі», яка в рубриці «Фотографії» у підписах до світлин обстрілів давала «дві сторони», а також використовувала фотографії державних російських агенцій на кшталт «ТАСС» та «РИА Новости», які повідомляли про те, що ЗСУ нібито обстрілюють цивільних на Донбасі. 

Робимо висновок, що подача інформації про російські теракти в контексті кремлівської офіційної пропаганди є спільною традицією для російських медіа-вигнанців. 

Тому російські медіа, можуть скільки завгодно заявляти, ніби вони «говорять правду про війну, репресії та усе, що не подобається Генпрокуратурі та Кремлю». Насправді саме таке висвітлення і має подобатися Кремлю. Адже завдяки цьому читачі «Медузи» та «Нової газети Європа» і далі вважатимуть, що у цій війні нібито «обидві сторони винні», що «Україна обстрілює Донбас, отже війна виправдана», що «не такими-то і цивільними були цілі, які вразили російські війська».

Україна обстріляла сама себе

Звісно, російські медіа не оминають і цього наративу. Завдяки колишньому раднику ОП Олексію Арестовичу та російському «військовому аналітику» Руслану Лєвієву та деяким західним виданням саме в такому ключі подавали російські теракти у Дніпрі та Костянтинівці. 

У публікаціях про російський теракт в Дніпрі обидва видання згадують Арестовича найчастіше (37 – «Новая газета Європа», 23 – «Медуза»). Проте якщо у першому виданні значну увагу приділяють й іншим офіційним українським джерелам (слово «адміністрація» – тобто ОВА, Зеленський, Резніченко, голова Дніпропетровської ОВА, Тимошенко, заступник керівника Офісу президента), то у другому Арестович значно попереду, порівняно із Зеленським та «ЗСУ». 

Кількість згадок у російських виданнях

Це можна пояснити тим, що для «Медузи» Арестович виступав ключовим спікером. І поряд із заявами Кремля, що ракета, мовляв, летіла куди слід, і якби українці не опиралися, то все було б добре, постійно ставили його першу заяву щодо української ракети ППО, через яку нібито стався вибух. Причому це неодноразово повторювалося і після того, як він вибачився і визнав свою помилку, зазначивши, що то була саме російська ракета, яку Україні просто нічим збити. 

Розглянемо для прикладу цей уривок із фотодобірки «У Дніпрі прощаються із загиблими від ракетного удару – і продовжують шукати, тих, хто міг вижити, серед уламків»: 

«Російські війська обстріляли місто Дніпро 14 січня. Одна з ракет влучила у багатоповерховий будинок, зруйнувавши два під’їзди. За даними української влади, загинуло 45 людей, серед них шестеро дітей. Усього постраждали 120 мешканців Дніпра. Радник офісу президента України Олексій Арестович припустив, що російську ракету збили українські сили ППО. Після хвилі критики в Україні він вибачився за свої слова та подав у відставку. Його версію підхопили російські офіційні особи…»

Цей пасаж вважаємо маніпулятивним, оскільки виходить, що було так: Арестович висловив своє припущення про українську ракету ППО, його розкритикували, він подав у відставку, але його «версія» ожила у заявах російських офіційних осіб. Але ж було не так! Арестович заперечив це своє припущення пізніше. Він заявив, що будинок зруйнувала саме російська ракета типу Х-22. І потім подав у відставку. «Мєдуза» ж маніпулює якраз у своєму стилі, розміщуючи необґрунтовані версії поряд із інформацією, що була підтверджена фактами.

Щодо видання «Новая газета Європа», то тут Арестович популярний не тільки, як спікер, але як персонаж публіцистики (публікація Ю. Латиніної «Арестович працюватиме Арестовичем», де авторка обурюється «людожерами, яким важливіше дискредитувати Арестовича, ніж використати удар по Дніпру для того, щоб вибити для ЗСУ ATACAMS чи ППО»). Також більше пишуть саме про його відставку. І у текстах медіа не опускають факт того, що він вибачився за розголошення неперевіреної інформації, що, звісно, порівняно із «Медузою» – великий плюс. 

Проте якщо «Медуза» постійно долучала Арестовича до хору кремлівської пропаганди, яка торочила про українську ракету ППО, то «Новая газета Європа» просувала цю ж «версію» без Арестовича, але із представником Росії в ООН В. Небензею та спікером Кремля Д. Пєсковим. 

У випадку ж із російським ударом по ринку у Костянтинівці як «Медуза», так і «Новая газета Європа» постійно, із посиланням на різні джерела, писали, що це була саме українська ракета. На кожне заперечення української сторони, видання відповідали згадками різноманітних «експертів», що вважали інакше. Видається, що просувати цю ідею для російських журналістів було навіть важливіше, ніж говорити про постраждалих та наслідки удару. Саме розборові того, чия це була ракета, присвячено найбільше площі публікацій. 

Тут обидва видання використовували схожі підходи: 

• активно цитували російського аналітика Руслана Лєвієва (10 згадок у «Медузи», 15 – «Новая газета Європа»), який заявляв про те, що це Україна сама себе обстріляла (до речі, цікавий розбір про те, що не так із «аналітикою» цього автора, в тому числі із кейсом Костянтинівки, можна подивитися на каналі «Телебачення Торонто»);
• звісно, у деталях переказували публікацію The New York Times, яка на наш погляд, мало відрізняється від «аналітики» Лєвієва;
• поряд із Лєвієвим та американською газетою ставили цитати із таблоїда Bild, зокрема його оглядача Юліана Репке, де той заявляв, що ракета прилетіла з української сторони.

У виданні «Новая газета Європа» до цього хору «експертів» долучили ще Юлію Латиніну. Але якщо попередні автори хоча б розглядали якісь відео, відображення ракет на автомобілях тощо, то ця «аналітикиня» заявила, що має дані від людей (звісно, не названих) «які непогано уявляли собі обстановку біля фронту» та «близькі до бойових дій з української сторони». І саме тому вважає, що події на ринку у Костянтинівці – це «випадкова ракетна атака ЗСУ по цивільних». Далі Латиніна взагалі розвиває конспірологічну теорію: «мені сказали, що два гвинтокрили СБУ з Києва поспіхом зібрали усі вражаючі елементи та повезли їх із собою». Натякає, що нібито докази хотіли приховати? І в кінці свого «аналізу» російська блогерка закликає українську владу визнати факт дружнього вогню, щоб відрізнятися від російської держпропаганди і говорити «те, що є». Аякже, українська влада обов’язково має довіритися «близьким до бойових дій» експертам і відмовитися від даних, які надають компетентні слідчі органи!

Як ми бачимо, подібні «експерти», які або не були на місці подій, або послуговуються даними від анонімних джерел, або ж загалом видають «аналітику», не будучи компетентними, розглядаються російськими виданнями як джерела, що заслуговують на увагу. Зазначимо тут тільки, що із використанням такого ж прийому з «хору експертів» можна будь-який достовірний факт піддати сумнівам.  

До речі, кремлівська пропаганда саме так і робить. Згадаймо, як вони розповідали про те, що у відео з Бучі «труп ворушить рукою». Виходить, що час від часу прийоми у кремлівських та російських опозиційних медіа і коментаторів співпадають: знайти якусь дрібницю на відео чи фото, роздути її – і дійти до висновку, що Україна сама себе обстрілює, замішує пекельну отруту в біолабораторіях чи збирає у підвалах атомну зброю, що має вражати виключно російськомовних.

Пам’ятник Лесі Українки «утопає в квітах»

Російські воєнні злочини для видань «Медуза» та «Новая газета Європа» стають приводом ще раз розповісти про міф усеросійського засудження війни. Робиться це шляхом постійних публікацій про росіян, які несуть квіти до різноманітних пам’ятників. Один із них, до речі, скульптура «Солідарності», створена, аби вшанувати єднання росіян, українців та білорусів. Тут без коментарів…

Так, після удару по Дніпру в аналізованих нами медіа з’явилося відразу декілька текстів на цю тему. Повідомляють, що квіти несуть жителі різних міст РФ. Як правило, посилання на різноманітні телеграм-канали, де викладають фото пам’ятника та декількох букетів на ньому.

У тексті про російський обстріл багатоповерхівки в Умані таке покладання квітів виступає нібито «третьою стороною»: спочатку повідомляють дані від МВС України та міністра Ігоря Клименка, потім розповідають про «стихійні меморіали» в Москві, Петербурзі, Йошкар-Олі, Вологді, Кірові, Іжевську. І в кінці, звісно, як же без цього, цитують зведення Міноборони РФ про те, що удар був «по пунктах тимчасової дислокації підрозділів резерву ЗСУ». Саме на цьому зведенні матеріал і закінчується.

Таким чином, нам показують, що, мовляв, російські військові там щось обстрілюють (що саме – точно не можна сказати), а простий російський народ несе квіти до пам’ятників, щоб вшанувати жертв цієї війни. 

Зрозуміло, що встановити, чи це окремі випадки висловлення співчуття Україні, чи це якесь масове явище – не видається можливим. Незважаючи на це, в деяких пасажах журналісти описують ці події так, нібито підтримка України в російських містах – масова. 

Так, у публікації Катерини Берегової «Москвичам стирають пам’ять», що вийшла після російського обстрілу багатоповерхівці в Дніпрі, читаємо:

• «пам’ятник Лесі Українці на Українському бульварі в Москві ось уже тиждень утопає в квітах» – питання до авторки щодо дієслова «утопає», зокрема цікавить те, чи не вводить воно читачів в оману, оскільки самі ж журналісти пишуть, що людей, які несуть квіти, затримують, а квіти – викидають;
• «реакцією москвичів на трагедію стали не протести і ходи – а мовчазне покладання квітів» – питання до авторки щодо узагальнення: із тексту виходить, що всі москвичі відреагували саме так, що, знову ж таки, вводить в оману. 

Вважаємо, що подібні пасажі не відображають реальну картину речей, адже таким чином ігноруються численні факти підтримки повномасштабного вторгнення зі сторони російського суспільства. Із «москвичами» включно. Так, звісно, варто подякувати тим, хто не побоявся висловити свою позицію щодо кривавих російських воєнних злочинів, проте схоже, що це швидше виняткова, ніж типова поведінка. 

А все-таки що ж сталося?

Проаналізувавши висвітлення наймасштабніших російських терактів в Україні за 2023 рік, можемо стверджувати, що обстріли цивільних для російських «опозиційних» медіа стають приводом постійно просувати офіційні версії кремля. Усе те, що пишуть кремлівські медіа-сміттярки про ці удари, читаємо і на сайтах «Медузи» та «Нової газети Європа»: «похорони високопоставленого націоналіста» в Грозі, «іноземні найманці» в краматорській піцерії, «пункти тимчасової дислокації особистого складу ЗСУ» у львівських багатоповерхівках. Деякі із цих виправдань фігурують саме в заголовках, тож таким чином російські опозиційні видання ще й додають їм ваги. Щодо позиції України, то вона завжди подається, як одна з версій. Для видання «Медуза» у зв’язку із російськими воєнними злочинами характерне ще й просування наративу про ЗСУ, які «бомблять Донбас». 

Окрім цього, російські видання не оминають можливості розповісти про те, що Україна нібито обстрілює сама себе. Медіа ігнорують те, що деякі із коментаторів, що просувають цей наратив, не є компетентними у цьому питанні, використовують анонімні джерела або ж маніпулятивні аргументи.

Ще один популярний та оманливий наратив – це нібито те, що російське суспільство не підтримує війну й засуджує російські удари по цивільних. 

Тож у підсумку зазначимо, що висвітлюючи наймасштабніші російські теракти, російські опозиційні медіа залишаються вірними традиціям сучасної російської журналістики: вони не намагаються розібратися в тому, що ж сталося, хто говорить правду, а хто бреше. А просто переказують інформацію із різних джерел, старанно маркуючи це як версії. Тож поділу на терориста і жертву у такій подачі просто не існує. Адже згідно з версією терориста, жертва, що опирається терору, є і справжнім терористом. 

Насамкінець залишається тільки одне питання: чому й досі ці «хороші» російські медіа ми називаємо опозиційними до Кремля? Видається, вони успішно просувають усі наративи, створені Путіним і Ко для знищення України.

Наталя Стеблина,
аналітикиня Інституту демократії ім. Пилипа Орлика.