Аналітика

Інформаційна окупація Донбасу – дві реальності

Оприлюднено

Потрібно негайно посилювати український інформаційний уплив на територіях контрольованих нині бойовиками,  долучати до процесу не лише журналістів, а й політологів, культурологів, соціологів, психологів.

\"Експерти\"Потрібно негайно посилювати український інформаційний уплив на територіях контрольованих нині бойовиками, долучати до процесу не лише журналістів, а й політологів, культурологів, соціологів, психологів. Особливі умови: фактично неоголошена війна та потужна російська пропаганда вимагають від інформації більшої адресності, врахування ментальності та інтересів тих, на кого вона буде націлена.

Зараз вже зрозуміло, що протистояння на Сході України буде довгим та виснажливим. Вирішення проблеми в фізичному просторі – звільнення захопленої бойовиками території – це лише частина великої роботи по захисту інтересів країни і українських громадян. Не менш складною проблемою залишається боротьба за інформаційний простір, за уми людей та їхнє сприйняття реальності. Аналізуючи інформаційний простір сьогоднішньої Донеччини, можна впевнено твердити, що на цій багатостраждальній землі існує зараз дві реальності – «реальність «свідомих» або «укропів» та «реальність «сепарів» або «новоросів». Ці реальності чітко розмежовані інформаційним кордоном.

Якщо кордон фізичний з України в «ДеНееРію» можна подолати відносно просто тим же автобусом, то кордон інформаційний надійно захищений, причому кордон окупованої території в цьому сенсі огороняється значно ретельніше.

Мешканці Донецька та Донецької області, як на окупованій території, так і на території законної влади мають доступ до невеликого обсягу українських джерел інформації. В першу чергу це стосується друкованих та он-лайн ЗМІ. Наприклад, у Донецьку можна купити газети («Комсомольская правда», «Московський комсомолець», «Донбасс Неделя» та ін.), в яких є і точка зору «української сторони», і висвітлення подій на інших територіях. У більшості випадків подача інформації є відносно неупередженою, хоча в матеріалах бракує балансу думок та повноти розкриття тем, що піднімаються. В основному пишуть про поточні події в регіоні та країні, ситуацію в гуманітарній сфері та можливий розвиток подій на шляху до досягнення миру.

Однак, з утвердженням «ДеНееРії» знищення альтернативних їхнім джерел інформації набуває все більш системного характеру. Це відбувається шляхом цензури і заборон, закриття українських каналів, а також обмеження по доставці накладів з Великої України на території підконтрольні т. з. ДНР (обстріли, блокування діяльності, погрози, небажання українських видавців ризикувати життям тощо). Нещодавно в мережі з’явилась інформація про вимогу блокування в «народній республіці» деяких он-лайн ЗМІ. Так зване Міністерство інформації та зв’язку вважає, що ці ресурси «розпалюють міжнаціональну ворожнечу та розповсюджують свідомо викривлену інформацію» (http://www.telekritika.ua/profesija/2014-09-30/98661). Враховуючи агресивну політику керівництва ДНР до «інакомислія», це цілком зрозуміло – існує лише одна правда і то правда терористів. Так підтримується та псевдореальність, яка їх і привела до влади на захопленій території.

Оцінювати сепаратистські ресурси («Новости ДНР» и ИА «Новороссия») щодо журналістських стандартів надзвичайно важко (про кодекс журналістської етики й згадувати не варто). Матеріали у цих виданнях є суцільною політичною пропагандою, а не інформуванням людей. Важливо підкреслити – це не стандартна «джинса» (матеріали з ознаками замовності), це донбаський варіант путінсько- рашистського агітпропу, політична замовність і антиукраїнська спрямованість якого визивно-агресивні, неприховані. Вони виконують пропагандистську функцію, метою якої є нанесення максимальних збитків опонентам в інформаційному просторі та формування громадської думки на користь антидержавницьких сил. 

Впадає в око кілька особливостей публікацій в сепаратистських Інтернет виданнях.

Перше, це високий пропагандистський рівень написання статей, причому саме статей, а не інформаційних  дайджестів, як в більшості публікацій, наприклад, novosti.dn.ua.

Друге, при читанні статей стає просто страшно від того, як цинічно, розважливо та безпринципно проводиться робота з підміни понять, викривлення реальності та зомбування свідомості людей. Всі без винятку матеріали є грубим порушенням як етичних норм людяності, так і стандартів журналістики, норм подання інформації у ЗМІ. 

Третє, риторика статей незмінна в переслідуванні головної цілі –  дискредитувати все, що пов’язано з Україною.

У всіх статтях використовується такий собі гидливо- зневажливий тон стосовно України – «как всегда у незалежной» та її керівництва – «так называемый украинский премьер Яценюк» (http://dnr-news.com/stati/4287-yacenyuk-rossiyskiy-gaz-izydi-hotya-pogodi.html). При цьому намагаються подати терористичні псевдо-утворення як поважні і легітимні – «Премьер-министр ДНР сделал заявление» (http://dnr-news.com/foto/4377-svodka-voennyh-sobytiy-v-novorossii-za-24-sentyabrya.html).  Широко мусується тема страшних звірств «бандерівських карателів», «лікарів вбивць»,  «массовых захоронений тел без органов, где ранее находились позиции ДНР» та «нацисты перевозили пленных, привязав за ноги к вертолету» (http://novorossia.su/ru/node/7147).

Повністю відсутній баланс думок. Посилання на джерела дуже оригінального характеру – «источник говорит», «есть информация»…, але ці «нюанси» не може помітити пересічний читач. Тому, якась частина людей хибно сприймає таку інформацію як достовірну та адекватну.

На прикладі цих видань маємо доконаний зразок безпрецедентної інформаційної війни проти України, її населення, виконаний добре підготовленими спеціалістами по інфозомбуванню, які нічого спільного з відповідальною журналістикою не мають. Додамо до цього мінімум 10 російських новинних каналів, які безперешкодно працюють на окупованих територіях. То ж чи варто дивуватися, що велика частка жителів, які там лишаються, досі не вірять, що це «братская» Росія воює проти України.

Тобто, якщо на окупованій території через друковані та он-лайн ЗМІ можна отримати хоч трохи альтернативної інформації, то телебачення для таких альтернатив закрито повністю. Враховуючи той факт, що ТБ є найдоступнішим та зрозумілим джерелом інформації – то його вплив на свідомість людей є переважаючим. Спілкування з мешканцями Донецька засвідчує факт ефективного промивання «мізків». Люди часто не усвідомлено вмикають «зомбоящик» для «фону», щоб трохи «відволіктись від проблем» або заглушити «звуки обстрілів». Результат такого впливу (навіть для деяких людей з проукраїнською позицією або тих, хто вагався в оцінках ситуації) – негативна зміна в ставленні до дій української влади, формування стійкого «стокгольмського синдрому» та суцільна депресія.

Найкраще сьогодні характеризує співвідношення наших ЗМІ та пропаганди так званої ДНР такий анекдот.
– Куме, кажуть ви почали сепаратистські газети читати…
– Та читаю!
– Куме, та ви шо?!
– Я раніше читав українські – така тоска! Все пропало, нас Європа до себе не бере, Росія захопить Україну, газу зимою не буде, банки збанкротують, підприємства зупиняються, армія гола і боса… Потім почав читати сепаратистські і знаєте, так приємно, так гарно! Хохли захоплюють міста, хохли знищують \”русский мир\” на Донбасе,  хохлам допомагає Амєріка та Європа, ніхто не може зупинити хохлів і т.д. Читаєш це все і душа співає від того, які ми могутні та сильні!

Ллють воду на млин окупантів, на жаль, й українські видання, продовжуючи стару традицію замовних, «джинсових» публікацій. Зараз особливо – політичної «джинси». Війна – війною, а виборчі перегони та PR своїх власників – це святе. Як показують результати громадського моніторингу донецьких ЗМІ у вересні (третій тиждень), лідером серед ЗМІ по розміщенню матеріалів з ознаками замовності виявилась донецкий випуск «Комсомольскої правди». Активно грішать цим і деякі інші донецькі видання, зокрема тижневик «Донецкие Новости».  До речі, мешканці окупованих територій у цих матеріалах мали можливість оцінити «виборчі пропозиції» майже всіх політичних сил – починаючи від зрозумілих для електорату Донеччини «Опозиційного блоку», «Сильної України» та «Українського вибору», до ненависних «хунтівських» «Блоку Порошенка», «Народного фронту» та «Батьківщини» J . Що можна вважати плюсом. Проте ігнорування журналістських стандартів та Кодексу журналістської етики при розміщенні «джинси» повертає читачів до болючої для ЗМІ проблеми довіри до них.

Кілька красномовних прикладів. Матеріал «Под прицелом радикалов» (КП № 210 (486/26181) від 24.09.2014, с.6), який відстоює інтереси С.Тигіпка, майже повністю (або із незначними змінами) розміщений в інших ЗМІ, цей же матеріал можна було побачити в одеських ЗМІ (портал Таймер «Сильная Украина»: власть блокирует оппозицию руками радикалов» від 22.09.2014 http://timer.od.ua/news/sil_naya_ukraina_vlast_blokiruet_oppozitsiyu_rukami_radikalov_860.html)

\"Фотографія\"

Матеріал «Перемирие без мира» (КП № 211/39 (487/26182) від 25.09.-02.10.2014, с.5) відстоює та просуває інтереси лише однієї сторони передвиборчого процесу (ВО «Батьківщина»). Цей матеріал слід було б позначити як «політична реклама» або «політична агітація», як того вимагає закон. Але ж автори зацікавленні саме у приховууванні від громадян замовності матеріалу.

\"Фотографія\"

Матеріал «Оппозиция идет на выборы единым фронтом» (КП № 211/39 (487/26182) від 25.09.-02.10.2014, с.5) також є класичною ілюстрацією матеріалу з ознаками «політичної замовності». Майже аналогічні матеріали розміщені в інших ЗМІ (у більшості випадків ідентична назва та смислове «навантаження»), відстоюються інтереси однієї політичної сили (колишніх представників ПР) та емоційний акцент на негативних сторонах діяльності своїх опонентів.

\"Фотографія\"

\"Фотографія\"

 

 

Цікавим є матеріал «Вожди, реформаторы, мученики, шоумены» (КП № 211/39 (487/26182) від 25.09.-02.10.2014, с.6). Нібито і дається інформація про різні політичні сили, але використовуються емоційні звороти, які мають маніпулятивний характер на користь однієї з представлених політичних сил («Народний фронт»). Наприклад, «Народний фронт» позиціонується як «Единственная партия среди фаворитов гонки, не ориентированная на конкретного лидера. Первую десятку можно охарактеризовать как «те, кто прошел сквозь огонь»… Отличительной чертой этой команды является то, что, несмотря на выборы, ее члены избегают популистской риторики…». Натомість конкуренти подаються, як представники «старої формації, які не хочуть змін» (Блок «Петра Порошенка»), політсили, що «втратили силу та кращі кадри» (ВО «Батьківщина») або «команда шоумена» (Радикальна партія О.Ляшка).

 

 

 

Привернув увагу матеріал «Война финансового фронта» (КП № 211/39 (487/26182) від 25.09.-02.10.2014, с.7), в якому піднімаються важливі для держави економічні питання. Нібито є в ньому і статистичні дані, і посилання на джерела інформації, і коментарі експертів, однак погляд на проблему подається з позиції однієї сторони і є політичною агітацією Сергія Тигіпка та його політичної сили.

\"Фотографія\"

Подібні підходи до стандартів журналістики і «джинсування» демонструє і тижневик «Донецкие Новости». На жаль, в моніторинговий період він показав, що виконує функцію не стільки об’єктивного інформування донеччан, скільки «інформаційного бюлетня» Фонду Ріната Ахметова «Розвиток України». В 7 із 18 матеріалів мова йшла про діяльність Фонду з надання гуманітарної допомоги мешканцям Донбасу. Слід зазначити, що діяльність Фонду в реальному просторі справді потрібна людям, але в інформаційному – це виглядає як PR підмоченої репутації олігарха, засновника та основного донора Фонду. 

Замість висновків…

Вплив медіа на ситуацію в країні і регіоні зростає. З таким впливом зростає і відповідальність майстрів слова, по-іншому «ловців розуму». Події спочатку в Криму, потім на Сході України показали, яку силу має створювана ЗМІ «псевдореальність», які трагедії вона готує і провокує. Війна, розкол країни, сепаратистський заколот, гуманітарна катастрофа та крах гуманістичних цінностей стали страшними і неочікуваними нами реальностями. Тому найменше, що видається необхідним засвоїти всім в Україні, причетним до світу слова, інформації, ідей, комунікації, це потреба тримати наше інформаційне середовище більш чистим і суспільно відповідальним та бути безкомпромісним з псевдореальністю, створюваною апологетами «інформаційних війн» та інформаційними найманцями-терористами.

Інформаційний бар’єр між реальною Україною та міфічною ДНР буде існувати. Це необхідно усвідомити та виробити нові принципи інформаційно-просвітницької роботи «в ДНРівському задзеркаллі». Терміново необхідно пробивати інформаційну блокаду. Як це робити – велике питання. Однак ясно, що як мінімум потрібно негайно посилювати інформаційний вплив на територіях контрольованих нині бойовиками, долучати до процесу не лише журналістів, а й політологів, культурологів, соціологів, психологів. Особливі умови (фактична неоголошена війна) вимагають від інформації більшої адресності, врахування ментальності та інтересів тих, на кого вона буде націлена.

___________
Експерти Інституту демократії ім. Пилипа Орлика (ІДПО):
Володимир Кіпень,
голова «Донецького інституту соціальних досліджень та політичного аналізу»;
Сергій Бондаренко,
голова правління «Центру аналізу та розвитку громадських комунікацій «ДІАЛОГ»;
Валерій Кочуєв,
голова «Агенції розвитку місцевого самоврядування».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *