Якісні регіональні медіа відіграють ключову роль у демократичних процесах. Роберт Пак каже, що «місцеві новини — матеріал, з якого зроблена демократія» (Park Robert E. The Natural History of the Newspaper // American Journal of Sociology. – 1923. – Vol. 29, No. 3. – Р. 273-289). Відповідно, якщо ми не маємо якісної місцевої преси, то не можна говорити про демократію.

Чому так?

Демократія починається саме на місцевому рівні, людина здатна долучитися до вирішення проблем громади, якщо ці проблеми безпосередньо стосуються її, стаються поряд із нею, із людьми, яких вона знає. Відповідно без якісної місцевої преси неможлива демократія.

Центральних ЗМІ для отримання усієї, важливої для громадянина інформації, недостатньо. По-перше, тому що у порядку денному національних українських медіа новини про регіони з’являються переважно у негативному ключі – кримінал, надзвичайні ситуації.

По-друге, незважаючи на глобалізацію, наше життя досі закорінене в «локальність». Ми можемо поглянути на діаграму, в якій представлена кількість подорожей, які здійснюють українці.

За останній рік за кордоном побувало приблизно 1,7 мільйонів українців. Щодо внутрішнього туризму, то згідно з офіційною статистикою, він іще менший – близько 360 тис. осіб. Ці цифри дають нам змогу стверджувати, що у переважній більшості випадків українці знаходяться вдома, відповідно мають потребу знати про місцеві справи, аби впливати на їх вирішення.

Хоча місцеві ЗМІ і не є для українців (зокрема Одещини) провідним джерелом інформації (вона програє міжособистісному спілкуванню та центральним телеканалам), все ж подібні цифри свідчать про те, що попит на інформацію про місцеві справи в Україні є. Але наскільки якісно його задовольняють?

Британський фахівець Дж. Монбіот, міркуючи про британську місцеву пресу, сказав, що: місцева преса «найбільша загроза для британської демократії, бо вона підтримує найсильніших, викривлює демократичний вибір, захищає бізнес, поліцію та місцеві еліти від тих, хто намагається кинути їм виклик». (Цит. за: Local Journalism. The Decline of Newspapers and the rise of Digital media. — London, New York: I.B.Tauris & Co. Ltd, 2015.)

Спробуємо відповісти на питання, чи загрожує демократії одеська преса.

Перше, що впадає в око, це надзвичайна кількість медіа в Одеському регіоні, тільки інформаційних сайтів нараховуємо більше 50. Зареєстрованих друкованих ЗМІ – 550. Налічується 40 регіональних телекомпаній. Такі дані ІМІ.

Ця кількість говорить нам про те, що медіа засновуються не для прибутків, а як рупори тих або інших політиків чи бізнесменів. Як наслідок – отримуємо неякісний контент, порушення стандартів, а також високу кількість матеріалів із ознаками замовності. Згідно з даними Інституту демократії імені Пилипа Орлика, одеський регіон традиційно знаходиться у лідерах за кількістю «джинси». На діаграмі можемо поглянути на дані за два останніх періоди моніторингу (липень та травень 2016 року):

Низькими є й стандарти, загальна оцінка з 6 балів – на рівні 3-4. Але що стоїть за цими цифрами? Поглянемо на ситуацію очима читачів.

Люстрація чи «розправа»?

Одеські ЗМІ часто подають своїй аудиторії такі версії місцевих подій, які кардинально різняться одна від одної. Наприклад, видання «Думская» пише про «недолюстрованого» прокурора Даніліна, якого призначили на посаду головного податківця області (при цьому видання натякає на зв’язок чиновника з колишнім губернатором Одещини Палицею).

Тим часом газета «Одесская правда» подає матеріал із заголовком «Кому помешал прокурор Данилин», захищаючи свого героя, зазначаючи, що він був чесним прокурором і відстоював у своїй діяльності інтереси держави. Якісного ж матеріалу, в якому журналісти, дотримуючись стандартів, розповіли би про всі сторони конфлікту, знову ж таки, не маємо. В результаті (оскільки практично всі ЗМІ Одеси у своїй діяльності просувають інтереси своїх власників) інформації про люстрацію, як про одну із ключових реформ після Майдану, читач не має.

Навпаки, складається враження, що люстрація — це спосіб розправи олігархів та політиків один з одним. Відповідно, дискредитується і сама ідея.

Опозиційний блок чи Народний фронт?

Пожежа на каналі «Інтер» також згадувалася одеськими медіа, але переважно у маніпулятивному ключі. Приміром, «Таймер» опублікував на цю тему джинсу «Опозиційного блоку», заголовок – промовистий: «В «Оппозиционном блоке» рассказали, как «Народный фронт» организовывал поджог «Интера».

Газета «Одесская правда» відзначилась «джинсою у відповідь» (малюнок 3), яка, очевидно, має захистити «Народний фронт» і Арсенія Яценюка. На жаль, автори обох текстів використовують дуже схожі прийоми: навішування ярликів, дезінформація, підміна понять та ін. Приміром, у «джинсі» на захист «Народного фронту» знаходимо такі слова на адресу конкурентів «ренегаты», «троица Каплин-Добродомов-Береза», «кремлевские марионетки». У «джинсі» ж «Опозиційного блоку» читаємо, що політики оприлюднили «заявление-расследование». Явна підміна понять! Або заява, або розслідування. Таким чином, заява, яка а-пріорі не може бути об’єктивним жанром, претендує на статус об’єктивного розслідування, що має базуватися на неспростовних доказах.

Такі ж самі громадяни України чи злочинці?

У липні 2016 року одеські ЗМІ писали про конфлікт між мешканцями житлового комплексу «Деревня Лотоса» (відомий також як в’єтнамський квартал) та правоохоронними органами. Оскільки правоохоронці спочатку ніяк не коментували свої дії, то у ЗМІ висвітлення цієї події відбувалося зі сторони в’єтнамської діаспори, які наголошували на тому, що дії правоохоронців були протиправними, у матеріалах використовувались слова «погром», «черные человечки», «позорная спецоперация» та ін. Головний редактор видання «Думская» навіть опублікував з цього приводу колонку «Беркут, Беркут!» Как коррупционеры и беспредельщики объявили часть одесситов вне закона».

Лише декілька видань – «Трасса Е95» та «Одесская жизнь» зайняли нейтральну позицію. А от «Одесская правда» стала на сторону Генпрокуратури, передрукувавши прес-реліз, а також додавши коментар від редакції із, можна сказати, ксенофобським підтекстом: «Если сравнивать с девяностыми, то сейчас хуже. Вот была в Украине революция и какой результат?” – якобы изрек один из “пострадавших” вьетнамцев. Или не говорил он такого? Впрочем, пусть это останется на совести подобных “защитников” (маються на увазі журналісти, які подавали точку зору представників в’єтнамської діаспори). Но все же: при чем тут “революция в Украине” к куче уголовных преступлений, ежедневно творимых в одессе иностранцами?»

Роми, місцеві жителі чи «погромники»?

Окремо варто відзначити матеріали, написані після трагедії в Лощинівці. Усі аналізовані видання регіону вживали фрази «ромська спільнота», «роми». Однак тут хотілося б відзначити не зовсім коректне формулювання зі сторони місцевої влади, зокрема «Трасса Е95» цитує голову Ізмаїльскої райадміністрації, яка заявила: «в уцелевших двух домах проживают добропорядочные семьи ромов, к которым у местных жителей нет претензий. Они и остались жить в Лощиновке». Справа у цьому акценті – «добропорядні», а які ж тоді – решта ромів?! В газеті «Курьер недели» знаходимо такі слова: «В ходе совещания стало ясно, что в сёлах района контроля как такового за лицами ромской национальности не велось», які також, з нашої точки зору, можуть свідчити про наявність упередження, адже виходить, що представників певної національності треба додатково контролювати». Тож можна зазначити, що саме тільки вживання слова «роми» у матеріалах не убезпечує журналістів від використання мови ворожнечі.

У продовження теми мови ворожнечі – у виданні «Трасса Е95» експерти помітили використання слова «зек» у заголовку: «Почти две сотни одесских зеков пошли в школу (фото)».

Продовжуючи тему, зазначимо, що у виданні «Думская», яка відома своїми критичними заявами на адресу голови Одеської ОДА М. Саакашвілі, знаходимо, на наш погляд, маніпуляцію. У заголовку читаємо: «Саакашвили в Лощиновке снова поддержал погромщиков и пообещал лично отправить в село участкового», виходить, що голова ОДА виправдовує людей, що влаштували погроми, що він на їхній стороні, підбадьорює їх. У тексті ж не знаходимо підтвердження цих слів, зокрема журналісти зазначають: «У сельского Дома культуры (там, где десять дней назад местные депутаты голосовализа выселение этнической общины) председатель ОГА снова порадовался сплоченности народа, возмутился процветанию наркоторговли и ни слова не сказал о погромах». А якщо так, що виходить, що для видання є дві сторони: ромська спільнота і «погромщики», до яких видання відносить усіх, хто живе у Лощинівці…

Взагалі одеські журналісти часто отримують справедливі звинувачення у дискримінації. Особливо небезпечною, на наш погляд, є ситуація із висвітленням життя ветеранів АТО.

Поглянемо на такий заголовок: «Подробности утреннего взрыва в Одессе: сдетонировать мог тротил, привезенный из АТО». У тексті читаємо: «Соседи погорельцев рассказали, что в квартире жил дедушка, его невестка и внучка. В гостях был брат невестки. Он недавно демобилизовался из ВСУ и служил в АТО. По словам соседей, причиной пожара стала взрывчатка, которую мог привезти с собой военнослужащий. «Накануне пожара я выходила на лоджию и слышала обрывки разговоров из их квартиры: «Осторожней, там же тротил. Медленней заливай». А потом раздался взрыв, и квартира вспыхнула», — рассказала местная жительница Виктория». Тобто, орієнтуючись на одного свідка, журналісти виносять неперевірену інформацію у заголовок (інформація не підтвердилася). Зрозуміло, що таким чином журналісти хочуть привернути увагу до матеріалу, заробити якомога більше переглядів. Однак в результаті в аудиторії закріплюється стереотип про те, що воїни АТО становлять небезпеку для звичайних громадян.

«Правосеки» та «політзаключенные»

Традиційно за публікаціями «Таймера» можна відстежувати основні лінії російської пропаганди. Видання вживає такі слова, як «правосеки», «политзаключенные», намагаючись нагнітати ситуацію. Також видання продовжує писати про «постійні» протести звичайних громадян в Західній Європі проти дій української влади «В Берлине прошёл пикет с требованием освободить Коцабу». Продовжуються публікації про злочини за участю українських військових та національної гвардії (традиційно сайт дає інформацію без географічної прив’язки – з інших регіонів України).

Укотре проводимо паралелі між порядком денним сепаратистських / деяких російських ЗМІ та порядком денним «Таймера». Тут звернімо увагу на меседж «українські військові – злочинці, які намагаються уникнути відповідальності за скоєні злочини проти мирного населення Донбасу». Зокрема новину про законопроект щодо амністії «Таймер» подав під таким заголовком «Виновные в преступлениях бойцы АТО останутся безнаказанными», на наш погляд, перекрутивши факти. Такий самий підхід використали й сепаратистські сайти Донецького регіону, які одеська експертна група аналізувала у липні.

Ще один приклад перекручення «Участника АТО не стали сажать в тюрьму за изнасилование несовершеннолетней», при цьому у самому ж тексті (в останньому абзаці) читаємо, що рік винуватець провів у СІЗО. Цю ж саму новину із подібною подачею зустрічаємо на центральному сайті strana.ua.

Проте, незважаючи на «джинсу» та порушення стандартів, все ж можемо зазначити, що одеські видання піднімали доволі важливі теми й висвітлювали деякі з них на професійному рівні. Це можна сказати про серію публікацій «Будни 28-й механизированной бригады», які виходять на сайті «Думская» – їх автор – спеціальний воєнний кореспондент, що буває у зоні бойових дій.

Також потрібно відзначити публікацію цього ж видання «На чем в мэрию подкатывают: Труханов прибыл на Range Rover, Шумахер — на Porsche, а Балух — на «Мерсе» жены» – текст, в якому автор детально розбирається у тому, кому належать машини, на яких їздять місцеві політики».

«Трасса Е95» піднімає тему жінок-військових, вшанування загиблих та проблему реабілітації бійців АТО.

«Чорноморські новини» також моніторять події у зоні АТО, нагадуючи про те, що незважаючи на так зване «перемир’я», там продовжують гинути наші військові. Окрім того, видання слідкує за подіями світового та всеукраїнського масштабу (проте, на жаль, у переважній більшості випадків газета обмежується публіцистикою, використовуючи пропагандистські прийоми, як-то навішування ярликів).

«Одеська правда» зачепила тему житла для військових. «Курьер недели» написав про курси комп’ютерної грамотності для переселенців.

Отже, в цілому, подаючи інформацію про події в регіоні, ЗМІ або орієнтуються на потреби власників, часом вдаючись до перекручень, маніпуляції та підміни понять, або ж передруковують прес-релізи, в яких зазвичай подається тільки одна із сторін конфлікту.

Натомість за думкою науковців, зокрема Р. К. Нільсена «місцева преса повинна формувати місцеві спільноти, щоб залучати людей до громадської та політичної активності… поширювати відчуття спільності, ідентичності, приналежності до певної території» (Local Journalism. The Decline of Newspapers and the rise of Digital media. — London, New York: I.B.Tauris & Co. Ltd, 2015).

Отже, замість того, аби об’єднувати громадян навколо місцевого порядку денного, місцеві медіа переважно роз’єднують своїх читачів, бо ж аудиторія кожного із одеських ЗМІ має різні уявлення про важливі події в регіоні. Фактично для одних чорне називають білим, а для інших – навпаки.

«Відчуття спільності», про яке говорить Р. К. Нільсен, важливе якраз для того, аби ця спільнота була здатна впливати на вирішення проблем на місцевому рівні (Local Journalism. The Decline of Newspapers and the rise of Digital media. — London, New York: I.B.Tauris & Co. Ltd, 2015).

Ось що з цього приводу говорять Дж. М. Мклеод та його колеги: «інтеграція спільноти може розумітися як важлива обставина або ж як важлива передумова для участі у місцевій політиці. Нестача соціальних мереж та зв’язків у спільноти робить таку участь небажаною та складною» (Mcleod J. M. , ScheufeleCHEUFELE DIETRAM A. & PATRICIA MOY Community, Communication, and Participation: The Role of Mass Media and Interpersonal Discussion in Local Political Participation // Political Communication. – 1999. – Vol.16, Issue 3. – Pages 315-336).

В одеському медіа-просторі критично бракує видання, яке б виконувало функцію watchdogging-у, проводило якісні журналістські розслідування (сьогодні розслідування зазвичай підміняються «зливами компромату»), надавало глибокі аналітичні публікації про події в регіоні, а також намагалося виступати «полем для діалогу», надаючи слово усім, хто може зробити внесок в обговорення наріжних для місцевої демократії питань, а не тільки тим, хто має свою прес-службу, а також гроші, аби заплатити за публікацію «джинси».

(Ключові положення статті лягли в основу виступу Наталії Стеблини під час всеукраїнського круглого столу «Чи можлива якісна журналістика у часи гібридної війни та політичної нестабільності?», який проводився Інститутом демократії ім. Пилипа Орлика 30 вересня у Києві.)