Проблему з привернення до себе всезагальної медіауваги Міністерство культури, молоді та спорту (МКМС) України розв’язало, запропонувавши проєкт Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення національної інформаційної безпеки та права на доступ до достовірної інформації».
Не втримався, почав читати – щоправда, самого тексту немає, лише порівняльна таблиця на 131 сторінку. І на першій же з них спіткнувся: «Цей Закон регулює відносини щодо створення, збирання, пошуку, одержання, зберігання, використання, поширення та охорони інформації. Метою регулювання є захист прав громадян на отримання достовірної та збалансованої інформації, прозорість діяльності поширювачів масової інформації та забезпечення національної інформаційної безпеки України».
Тепер спробую вчитатись і зрозуміти суть. Отже, Закон (у разі його прийняття) забезпечить захист мого особистого права «на отримання достовірної та збалансованої інформації». Хто проти? Особисто я ні: не знаю, як це робитиметься, але обіруч за такий захист мого права. Читаю далі: закон захищатиме моє право «на прозорість діяльності поширювачів масової інформації» а заразом і на «забезпечення національної інформаційної безпеки». Загалом хтось пояснить що це – захист права громадян на прозорість діяльності?
Можливо, там ключове поняття «мета регулювання», і саме вона полягає в захисті прав, у прозорості діяльності, у забезпеченні інформбезпеки? Можливо! Тоді потрібно дописати ще одне речення приблизно такого змісту: «шановні користувачі Закону, під час читання ключовим просимо вважати твердження «метою регулювання». А може, піти іншим шляхом – просто розставити розділові знаки? І геть смішно виглядає поняття «забезпечення безпеки». Але подивився деякі вже чинні закони, погортав публікації наукового рівня юридичної тематики, покопирсався в блогописі, та й сміх змінився плачем – безграмотність у вживанні означеної словосполуки там скрізь є нормою.
Кілька спостережень про дезінформацію, якій, фактично, і присвячено законопроєкт.
Розділ І. Загальні положення. Стаття 1. Визначення термінів: «Дезінформація – недостовірна інформація з питань, що становлять суспільний інтерес, зокрема стосовно національної безпеки, територіальної цілісності, суверенітету, обороноздатності України, права українського народу на самовизначення, життя та здоров’я громадян, стану довкілля». Читаємо уважно: дезінформація трактується лише як недостовірна інформація, іншого не подається. В такому разі стаття стаття 21-1 розділу ІІІ суперечить запропонованій дефініції. Суперечність ось у чому: «Поширення дезінформації та іншої недостовірної інформації може призводити до викривленого сприйняття реальності…» Виходить так, що дезінформація – це не лише недостовірна інформація, бо є ж іще якась недостовірність. І визначення подається: «недостовірна інформація – неправдиві відомості про осіб, факти, події, явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них неповні або перекручені». Я розумію, законопрєкт писало багато людей, можливо, навіть і дуже багато. А от цікаво, перед оприлюдненням (хай і в таблиці) його хоч хтось читав?
Однак найбільше мою увагу прикував (саме так) пункт 4 статті 21-1: Не є дезінформацією: «оціночні судження, в тому числі критичні, за умови наявності мінімальної фактологічної основи; сатира та пародія, якщо під час розповсюдження чітко заявлено про сатиричний або пародійний характер розміщеної інформації; недобросовісна реклама».
Що до сатири з пародією, то «нехай собі як знають…». А ось щодо оціночних суджень із мінімальною фактологічною основою то, як казав один, «прошу пардону». Перше – в тому, це в якому саме числі? Друге. У мене є мінімальна фактологічна основа, почерпнута з місцевих медій – «і знову в Сумах ДТП». А далі підуть мої оціночні судження: «насмерть збили політика Ікс», «за кермом машини, що насмерть збила жінку з трьома дітьми, сидів п’яний політик Ігрек», «юнак сам кинувся під колеса, щоб скомпрометувати чесне ім’я бізнесмена», «політикиня Зет у семеро перевищила швидкість». Пропоную флешмоб – у кого більш розвинена фантазія з оціночних суджень.
Кілька слів про рекламу. Яка вона «недобросовісна», законопроєкт від МКМС не пояснює й більше ніде не згадує. Відкриваю Закон України «Про рекламу». Стаття 1. Визначення термінів: «недобросовісна реклама – реклама, яка вводить або може ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам, державі чи суспільству внаслідок неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення, замовчування, порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюдження». Стаття 10. Недобросовісна реклама: «1. Недобросовісна реклама забороняється». Стаття 24. Реклама у сфері фінансових послуг: «4. Недобросовісна реклама у сфері фінансових послуг забороняється. Недобросовісною рекламою у сфері фінансових послуг вважається…» (перелік великий, не цитуватиму). То що ж робити мені: рекламувати чи не рекламувати? Наприклад, дешевий газ для громадян Росії; силу і міць їхніх збройних сил; людинолюбну політику Путіна тощо? (Жартую – раптом що). Однак реклама саме такого, чи подібного змісту, не просто загрожує суверенітету й державній цілісності, не просто впливає на стан інформаційної безпеки держави, вона їх знищує.
Вичитав у законопроєкті глибокий позитив. Особисто мені імпонує визначення журналіста – «особа, яка збирає, одержує, створює, редагує або поширює масову інформацію». Імпонує те, що журналіста вважають істотою – «особа, ЯКА», на відміну від купи-купезної законодавчих текстів, де написали б «особа, що».
Загалом, законопроєкт як законопроєкт. А от відсутність розуміння ключового моменту – як інформація рухається в інформаційному просторі, як стає дезінформацією, як впливає на маси, – його псує. Однак на своєму віку зустрічав немало людей, які також цього не розуміють ( хоча умудряються цьому навчати чи тренувати).
І найголовніше – не знайшов узагалі ніяких важелів щодо протидії російській інформаційній агресії, щодо забезпечення інформаційного захисту дерджави. Ніби ж то цього прагнули? Чи мені намарилося?
Володимир Садівничий