За останні роки, особливо за попередньої влади хто тільки не демонстрував своє занепокоєння і стурбованість неготовністю України давати гідну відсіч інформаційному агресору, який весь цей час жодного разу не просив ані режиму тиші ані розведення. Ні на мить гібридні інформаційні війська не припиняли свій наступ і просунулися вони дуже далеко вглиб нашої держави. Але наразі будемо говорити не про центральні області країни, а про буремний Схід, де наш опір мав би бути найпотужнішим, але таким не став. Не змінилася ситуація і за нової влади.

ДОНБАС СЕБЕ НЕ ЧУЄ?

Всупереч очікуванням наш інформаційний опір послабився. Відчув це на собі коли в цьому році в якості експерта перестали запрошувати у київську студію «Радіо Донбас», що в рамках Суспільного мовлення працює для жителів підконтрольних територій Донецької та Луганської областей. Години мовлення скоротили до мінімуму, а відтак позиція і пропозиції експертів з Донбасу, зокрема й переселенців, виявилися більше не потрібними.

Так чи інакше, а втрачається ще один медійний майданчик для діалогу на Сході про необхідність якого багато мовиться та мало робиться. До слова, мої знайомі торік жодного разу не спіймали «Радіо Донбас» на FM-хвилях на прифронтових територіях: мабуть приймачі в них слабенькі, бо хіба ж можна припустити, що «Радіо Донбас» чути тільки в офісі на Хрещатику та на їх власному веб – сайті?

Втрачає позиції і регіональний телеканал Суспільного мовлення «UA Донбас» у Сєверодонецьку. Так, наприкінці минулого року вийшов останній випуск ранкового шоу «Донбас lite» і журналісти, які вели програму два роки, написали заяви про звільнення в прямому ефірі і висловили свою незгоду з керівництвом. Журналісти вважають, що на закритті ранкових програм не зупиняться.

«Знищити регіональне мовлення – це ганьба», – каже Світлана Попова, одна із звільнених співробітниць. За її словами «навіть за при тому фінансуванні, що було в ці роки, за вмілого керівництва в Україні могло постати справжнє суспільне мовлення як у Європі, але цього не сталося».

Не кращі часи переживає і телеканал «Донеччина TV» – спільний проект Донецької облдержадміністрації та групи медійників, які раніше створювали суспільне мовлення в зоні АТО. Проект реалізується на базі комунального підприємства РТРК «Регіон-Донбас», яке має постійні проблеми з фінансуванням. Так у цьому році співробітники ще не отримували зарплати і схоже чиновники з ОДА цією проблемою не переймаються.

Гасло «Треба говорити з Донбасом!» залишається добрим побажанням і не підкріплюється відповідним фінансуванням медіа, які мають досвід і бажання спілкуватися і дискутувати зі своїми слухачами і глядачами на підконтрольній українській владі території Сходу. Здавалося б, цей напрям потребує розвитку і вдосконалення, а виходить інакше. Не зайвим буде зазначити, що під оптимізації-скорочення в Сєверодонецьку чи Краматорську потрапляють професійні журналісти, частина з яких переселенці і які тепер опинилися в скрутному матеріальному становищі, бо спочатку втратили житло на захоплених бойовиками територіях, а тепер і роботу на підконтрольних. Тепер деякі журналісти на собі відчувають як живеться героям їх публікацій, які обрали Україну, а вона відвернулася. Знайома історія.

ДЛЯ КОГО «ДОМ»?

Як відомо, у січні припинили роботу англомовна, арабська та кримськотатарська редакції державного телеканалу іномовлення UATV у зв’язку з переформатуванням його в російськомовний телеканал для непідконтрольних територій. При цьому головний акцент робитимуть на розважальні програми, завдяки яким, за задумом Міністерства культури, молоді та спорту, канал привабить жителів ОРДЛО. Своєю чергою опоненти такої ідеї заявляють, що UATV мав певну аудиторію серед проукраїнських жителів.

«Тепер ці люди в окупації втратили джерело об’єктивної інформації про Україну і навряд чи стануть глядачами розважального російськомовного каналу»,– зауважує Ліна Кущ, перший секретар НСЖУ в своїй статті «Простір свободи чи контрольований вплив?» в «Урядовому кур’єрі» (04.03.).

Про те, якого українського контенту потребують жителі ОРДЛО і чи він співпадає з намірами творців нового телеканалу – тема окремої розмови, але мені видається слушною думка Ліни Кущ щодо головного меседжу до українців Донецька чи Луганська: «Замість «Включайтеся, розповімо вам щось цікаве про Україну – включайтеся, розповімо про ваше життя». І справді, як не погодитися з тим, що найбільша потреба у мешканців окупованих територій – в об’єктивних новинах про їхнє життя, про те, що відбувається з ними. В українських медіа новини з Донбасу лише про війну чи про негативні події, але нічого про реальне життя людей. В медіа так званої «ДНР» – ретельно відцензурована інформація і повна відсутність альтернативних точок зору.

Ясна річ, важко в окупації зберігати тверезий погляд на життя після такої, наприклад, антиукраїнської передачі як «ЩэневмэрлаУкраина» на телеканалі бойовиків «Оплот», але і в тих умовах є люди, які зберігають здоровий глузд. Інакше не потрапило б на один із інформаційних телеканалів України повідомлення «У Донецьку урочисто відкрили сміттєвий бак». Йдеться про те як в одному зі спальних районів Донецька влаштували урочисте відкриття сміттєвого контейнера зі збору пластикового посуду. Висвітлювати подію приїхало телебачення бойовиків, інформація з’явилася на місцевому сайті і відразу ж користувачі почали активно коментувати і глузувати з неї.

Та повернемося до новації нашої влади з телеканалом «Дом», яку активно обговорюють. Ось приміром що пише житель обласного центру В. В.: «Канал безумовно потрібен – тим, хто «пилятиме» його бюджет. У Донецьку «Дом» не видно і не чутно, а якби пробивався –оперативно прикрили б глушилками. Та й не ставили за мету пробитися».

Прогнозовано вороже коментують наміри пропагандистські ЗМІ агресора. Ось що приміром пише неназваний автор сайту dontimes.ru: «У Донецьку та Луганську еквілібристика назви нового українського телеканалу, який віщатиме на Донбас – «Дом»/«Дім» («Глибинні задуми авторів проєкта зрозумілі, тобто для Донбасу дім – це Україна») на шостому році війни сприймаються інакше. Люди не з чуток знають про методи і цілі злих сусідів. А ще напрошується пряма асоціація з проектом «Дом-2», де учасники начебто будують любов, а самі тільки й думають як когось обдурити і підставити. Все як у сучасній Україні. І це теж не додає балів каналу, який навіть не почав трансляцію. А може і не розпочне. Тут усе теж по-українськи. Гучні заяви пролунали, а до роботи ще не приступили» (28.02.).

У перший робочий день весни «Дом» офіційно презентували в Києві і заявили: розважальний телеканал призначений для окупованих територій ОРДЛО і Криму і тільки там передачі доступні для перегляду. Чи справді це так – запитаймо у своїх знайомих, адже інших варіантів просто немає. Мої контакти в Донецьку та інших містах «Дом» поки що не зафіксували.

КОВБАСКА ПІД НОВИНИ РОСІЇ

Про доступність контенту агресора у прифронтових українських містах може розповісти майже кожен житель, але далеко не всі готові обурюватися і протестувати публічно. Але свідомі люди є всюди.
Ось інформація сайту «ОбщеЖитие» під заголовком «У магазині Краматорська можна купити ковбасу під новини Росії» (18.02.2020). Автор зокрема пише, що ранок почався з новини, яка нікого не може залишити байдужим: підтримувані Росією бойовики атакували позиції української армії, є загиблі і поранені… А по обіді до редакції звернулася читач, яка відвідала продуктовий магазин «Журавонька» і звернула увагу на інформацію з радіо, що лунало на весь заклад: «Закон, регулирующий рынок такси в России был принят во втором чтении в Думском комитете» і так далі.

«Як на це реагувати? Надіюсь завтра там не рублями доведеться платити? Чи вже чекають?» – обурилась небайдужа.

Повідомлення перевірили і виявилося, що в магазині «Журавонька Продукти» (вивіска державною мовою – ред.) публічно транслюється радіостанція «Новое радио» с пропискою в Москві і відповідним інформаційним наповненням. Автор з іронією припускає, що під російську музику ковбаска і сирки мабуть краще продаються, а також зауважує, що в ефірі цього московського радіо регулярно звучать пісні таких відомих українських виконавців як Лобода, Маruv та інших, для яких гроші не пахнуть, нехай на них є кров співвітчизників.

Інтернет – видання, що відзначається неупередженим, зваженим поглядом на події не повідомляє, як відреагували в торгівельному закладі на публікацію. Але в багатьох подібних випадках, які де тільки не фіксувалися в країні – поширювачам російського контенту, в тому числі й пропаганди не було нічого, врешті ж до захоплення влади вони не закликали? Формально так – ніби й не вороги, але й не патріоти. Проте події в Криму і на Донбасі доводять: слідом за «думськими новинами» і шансоном вриваються російські танки.

Так що ж робити з російською пропагандою, яка щедро заливає Донбас? Ну хоча б відповідати в спосіб, який застосовує противник. Але цього не відбувається.

На думку народної депутатки Вікторії Сюмар, уздовж лінії розмежування на Донбасі не працюють системи глушення сигналу російських телеканалів, і відключені вони були відразу після президентських виборів. «Безперешкодна трансляція російських телеканалів в зоні розмежування суттєво дестабілізує ситуацію в регіоні. Фактично, у свій час ми добилися, щоб були виділені бюджетні кошти на закупівлю «глушилок», їх встановлення, вирішили питання з їх балансоутримувачем … Але зараз Міністерство оборони просто не виділяє кошти на їх обслуговування. І це, очевидно, найбільш показове ставлення влади до інформаційної безпеки в країні», – підкреслила пані Сюмар в коментарі для «Детектор медіа».

ЩО ДАЛІ?

Переглядаючи записи своїх розмов з журналістами, які чимало років працюють у ЗМІ Донецької області, зокрема й на непідконтрольних територіях, відзначаю, що з часу нашої розмови в травні 2019-го мало що змінилося.

Ось приміром Василь Луговий з газети «Вперед» (Бахмут) пропонував владі визначитися: на кого спрямовуємо наші інформресурси – на підконтрольні території чи окуповані, бо пропаганду агресора вже нічим не переб’єш – газету в Донецьк не відправиш, а українське телебачення там може хтось і приймає, але не довіряє. Щось змінилося? Ні.

Ветеран журналістики Віктор Скрипник зі «Злагоди» (Слов’янськ) звертав увагу, що про події на Донбасі дізнається уривками, бо основні телеканали дуже заполітизовані і про те чим живуть люди репортажів обмаль. «Схоже ми потрібні деяким каналам як виборці, наприклад «Інтер» і 112-й», – зауважує пан Скрипник і з ним важко не погодитися і зараз.

Журналістка М.В. з міста, що перебуває під «владою» так званої «ДНР» каже, що в них звикли жити без українських медіа і нагадує: в ці дні рівно 6 років інформаційної окупації Донбасу.

Є актуальною, на мій погляд, думка журналіста й учасника АТО Романа Балабойки про те, чи є сенс вкладати державі гроші в будівництво нових телевеж на Сході, якщо деякі українські телеканали використовують відверту антидержавницьку риторику в своєму етері. Минув майже рік після розмови з паном Романом і ми бачимо, що про нові телевежі вже ніхто не заїкається, а телеканали, які пов’язують з нардепом Віктором Медведчуком стали провідниками кремлівської політики щодо нашої держави. Схоже що сама столиця стала одним із центрів проведення гібридної війни проти України. До такого висновку підводить навіть нетривалий перегляд кількох відомих загальнонаціональних інформаційних телеканалів.

Як на мій погляд, певна хаотизація політичного і суспільного життя торкнулася і медійної сфери. Попри негативні очікування і виклики для стійкості ЗМІ в період обмежувальних заходів через пандемію бачу в цьому і позитив, наприклад відкладений розгляд законопроекту «про дезінформацію», який розкритикували переважна більшість медіаорганізацій і незалежних журналістів. З’явився час і для осмислення ролі і місця медіа в нових умовах. Дуже хотілося, щоб ми вийшли з цієї ситуації сильнішими.

Ігор ЗОЦ,
Журналіст з Донеччини