Це літо стало справді етапним в розвитку конфлікту між Росією й Україною на Донбасі. Два фактори визначили ті тренди, які сформують майбутнє регіону на найближчі роки. Це оголошений 27 липня режим припинення вогню, який створив підґрунтя для розвитку конфлікту за придністровським сценарієм. І COVID-19, з його об’єктивними економічними наслідками і штучною ізоляцією жителів ОРДЛО від України під приводом боротьби з пандемією.

Не дивлячись на, здається, тимчасовість цих факторів, вони увійшли в інструментарій Росії, який вона використовує проти України. Відповідно, поки буде продовжуватися війна Москви проти незалежності «молодшої сестри», ці інструменти так чи інакше будуть використовуватися тепер постійно, навіть, коли буде винайдено вакцину, а нині діюче перемир’я буде зірвано.

Аналізуючи розвиток ситуації на Донбасі, потрібно виходити з того, що Росія використовує військовий конфлікт як інструмент недопущення України в НАТО і ЄС, а також як розмінну
монету в геополітичних торгах. Тому Москва робить все для його збереження, намагаючись лише змінити форму, тобто, зробити його більш дешевим для себе.

Здешевлення гібридної війни, при її збереженні і навіть посиленні, Москва хоче добитися двома шляхами, в залежності від реакцій Києва і геополітичної ситуації. Це продавлювання реалізації Мінських домовленостей в трактуванні Кремля, в можливість чого Росія вірить все менше. І консервування конфлікта по Придністровському сценарію, коли він зберігається, але оскільки не стріляють, то стає непомітним на геополітичному рівні і втрачає свою гостроту у
загальноукраїнському порядку денному. При цьому, його можна в будь-який момент зробити зброєю шантажу чи навіть розконсервувати для прямого тиску на Київ. От саме цією метою –
здешевлення конфлікту при його збереженні – продиктовані і “перемир’я” і “протипандемічні” заходи.

РЕЖИМ ПРИПИНЕННЯ ВОГНЮ. РИЗИКИ ТА ЗАГРОЗИ

Оголошений 27 липня режим всеосяжного припинення вогню, незважаючи на позитивний результат у вигляді збереження життів військових з обох (!) сторін лінії розмежування, несе і ряд ризиків: воєнних і політичних.

Воєнні ризики:

Перемир’я – не мир. Тим більше, якщо воно, скоріше, політичне, ніж всеосяжне. На тлі фактів порушень умов перемир’я противником, заборона не тільки на відкриття вогню, а й на додаткове інженерне обладнання позицій, деморалізує особовий склад, позбавляє сенсу знаходження на бойових позиціях. Ускладнюють ситуацію заходи дисциплінарного впливу на порушників.

До того ж, кожна сторона все одно використовує перемир’я для підготовки позицій до бойових дій (бетонування, риття окопів у напрямку до супротивника в сірій зоні). Але противник використовує такі факти в інформаційній війні проти України, а Україна, з політичних міркувань, бажаючи довести всім ефективність перемир’я, фактично не реагує на порушення з боку РФ. Це викликає недовіру до влади в Збройних силах.

Так, противник, нав’язуючи Києву спільні інспекції військових позицій сторін, супроводжував свої дії широкою інформаційною кампанією погроз “відплати” Україні за, нібито, допущені нею порушення. Ці погрози лунали від ватажка “ДНР” Дениса Пушиліна. Подальший обстріл українських позицій було подано як виконання наказу Пушиліна про “покарання” України, що було використано російською пропагандою для затвердження наративу про “слабку Україну” і “сильні республіки”.

У той же час, Українська сторона, з політичних міркувань, не використовує закладений в “Заходах щодо посилення режиму припинення вогню” механізм використання “вогню у відповідь в разі наступальних дій”, до яких відносяться і “додаткове інженерне обладнання позицій, і/або будь-яке просування або переміщення озброєних осіб в бік противника “.

Сама наявність в “Заходах …” пункту про “вогонь у відповідь”, при тому, що Україні політично не вигідне його використання у військовому плані, закладає в угоду про перемир’я механізм для постійного і безкарного провокування української сторони формуваннями РФ. Це дозволяє не вважати “вогонь у відповідь” з того боку зривом перемир’я, але така безкарність противника деморалізує українських військовослужбовців.

Особливо небезпечним в цьому контексті стає розведення військ на окремих ділянках, домовленості про яке досягнуті в Нормандські форматі. Перемир’я робить їх реалізацію можливою. Але якщо для російської сторони це лише зміна позицій, то для української армії це здача своєї землі, законної української території, фактично, відступ.

При розгляді всіх цих ризиків необхідно враховувати той факт, що перемир’я – це процес двосторонній і контролюватися Україною повністю він не може. Звідси випливають

Політичні ризики:

Політичні заяви президента України про збереження режиму тиші всупереч безкарним фактам його порушень тією стороною викликають невдоволення не тільки серед військових, а й серед активної частини суспільства, створюють ґрунт для опозиції знижувати довіру до влади.

Також, оскільки керівництво України в публічному просторі представляє перемир’я як свою політичну перемогу (чого, до речі, не робить російська сторона), противник може використовувати цей фактор для маніпуляцій і тиску на Київ. Це обумовлено тим, що факт наявності перемир’я в рівній мірі залежить і від РФ. І вона може зірвати його в будь-який, вигідний їй в політичному плані момент, причому так, щоб обрушити довіру до української влади і викликати внутрішньополітичну кризу. До таких наслідків, наприклад, може привести захоплення противником територій, контрольованих зараз урядом. Це може бути подано як один з наслідків “перемир’я”, яке ставить собі в заслугу українська влада.

Слід зазначити, що Москва вже намагається використовувати цей важіль тиску на Офіс президента Зеленського. Досить чітким сигналом можна вважати заяву глави російської делегації в ТКГ Б. Гризлова: «Українська влада змушує представників Донецька та Луганська вжити заходів у відповідь і не повинна скаржитися, коли ці заходи будуть реалізовані. Києву краще повернутися до виконання «Мінська», до виконання своїх колишніх передвиборчих обіцянок».

Однією із загроз, які несе в собі перемир’я, є намір Росії використовувати його як аргумент для перенесення центру прийняття рішень з інституту зовнішньополітичних радників Н-4 в ТКГ, якій, на відміну від Н-4, вдалося домовитися про перемир’я. Про це, фактично, заявив в своєму листі зовнішньополітичним радникам Н-4 від 27 липня заст. глави адміністрації президента Росії Д. Козак. Небезпека реалізації такого плану полягає в політичній і міжнародно-правової суб’єктивізаціі ОРДЛО і зниженні впливу на врегулювання конфлікту Німеччини і Франції, які не представлені в ТКГ.

Ще одна, вже реалізована Росією, небезпека для України від перемир’я – це фактично здійснене документальне визнання Києвом Спільного центра з контролю та координації (СЦКК) “в чинному складі”, тобто, де-факто, з представниками “ДНР”, “ЛНР” (незалежно від наявності у них паперів, що підтверджують делегування їм повноважень від представників РФ). Це призведе до збільшення документообігу між Україною і “республіками”, розширює коло питань, вирішення яких виноситься на рівень прямого діалогу, минаючи Москву. Такий стан виводить РФ з-під відповідальності за агресію і відповідає наративу Москви про “громадянський внутрішньоукраїнський конфлікт”.

Інша глобальна політична небезпека, яку несе за собою згода РФ на перемир’я, – це консервація конфлікту на Донбасі за Придністровським варіантом. Цей сценарій може бути реалізований, якщо Москва прийде до висновку, що шансів на реалізацію політичної частини Мінська і вживлення маріонеткового проросійського анклаву в політичне тіло України в найближчій перспективі немає. В такому випадку Кремль зацікавлений в “холодній” консервації, коли нестріляючий конфлікт втрачає свою гостроту на міжнародному рівні, поступово відбувається інституціалізація маріонеткових квазі-держав, поновлюються економічні відносини між ними і Україною, знижується вартість утримання окупованого регіону для Москви, поступово з РФ знімаються санкції. У той же час, для України залишаються закритими двері в НАТО, і при необхідності Кремль завжди може “розморозити” конфлікт для військового тиску на Київ або в геополітичних інтересах.

Про те, що такий сценарій може розглядатися Росією як актуальний на даний момент, може свідчити заява міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова, опублікована 17 вересня. “Я не думаю, що при нинішньому українському уряді, як і при попередньому президенті, буде який-небудь прогрес у виконанні Мінських угод …” – заявив російський міністр.

COVID-19. РИЗИКИ ТА ЗАГРОЗИ

Пандемія COVID-19 і викликана нею світова економічна криза стали каталізаторами політики Росії, спрямованої на:

• ізоляцію жителів ОРДЛО від України;
• їх сегрегацію на лояльних і нелояльних до РФ, витіснення останніх з регіону;
• економічну і демографічну деградацію окупованої частини Донбасу.

Якщо воєнні дії безпосередньо торкалися лише обмеженої кількості людей, які проживають поблизу від лінії фронту, то закриття КПВВ під приводом боротьби з COVID-19 торкнулося практично всіх жителів ОРДЛО. Близько мільйона людей (середньомісячний показник перетину лінії розмежування в 2019 г.) виявилися позбавленими можливості вільного переміщення між підконтрольною і
непідконтрольною уряду територіями. Це спричинило розрив сімейних, економічних, ділових, творчих та інших соціальних зв’язків.

Все це створило для України цілий комплекс ризиків: економічних, гуманітарних, воєнних і політичних.

Економічні та гуманітарні ризики:

Викликане коронавірусом зниження попиту на вугілля і метал на світових ринках привело, фактично, до колапсу “економіки” ОРДЛО. Більшість промислових підприємств зупинило або істотно скоротило свою роботу, заборгованості по заробітній платі різко зросли і досягають на початок жовтня трьох-чотирьох місяців.

У свою чергу, блокування КПВВ на лінії розмежування і обмеження на в’їзд до Росії призвели до зниження кількості трудових мігрантів, які виїжджають на заробітки як в Україну, так і в Росію. Результатом цього стало падіння і без того низької купівельної спроможності на окупованій території, що ще більш погіршило гуманітарну і економічну ситуацію.

Таким чином, коронавірус посилив залежність ОРДЛО від російських бюджетних дотацій.

У свою чергу, це провокує Росію, економіка якої також переживає не найкращі часи, активізувати на окупованій нею частині Донбасу політику, спрямовану на зменшення кількості населення регіону. Причому, з огляду на створену окупантами під приводом COVID-19 проблематичність виїзду населення в Україну, створюються
всі умови для еміграції в РФ. В тому числі, Росія сприяє цьому, видаючи жителям ОРДЛО російські паспорти.

Однією з ознак такої політики може бути бездіяльність РФ відносно серйозних екологічних загроз. Вони полягають в безконтрольному піднятті шахтних вод з ліквідованих окупаційною владою шахт. Це несе загрозу не тільки надлишкової мінералізації питних джерел, але й засолення ґрунтів, що з часом зробить їх непридатними для сільського господарства. Підняття шахтних вод несе також
радіаційну загрозу, оскільки епіцентр підземного ядерного вибуху в шахті “Юнком” (експеримент “Кливаж”, м. Єнакієве, 1979 р.) залишений без нагляду і піддається затопленню.

Цілий ряд факторів дає підстави стверджувати, що РФ, для прискорення своїх планів, штучно створює на підконтрольній їй території Донбасу гуманітарну кризу.

Це виражається не тільки в неможливості (через створені нею карантинні умови) трудових і пенсійних відносин з територією, підконтрольною уряду України, а й в перешкоджанні роботі гуманітарних організацій в ОРДЛО. Фактично, робота міжнародних гуманітарних організацій, що надавали безпосередню матеріальну
допомогу місцевому населенню, заблокована. На тлі тотальної невиплати заробітних плат, подорожчання медикаментів, всіх груп товарів і підвищення тарифів ЖКГ, це відчутно знизило рівень життя населення.

Навіть за “офіційною” статистикою окупаційної влади ОРДЛО смертність від COVID- 19 там перевищує середньосвітовий рівень. Карантинні заходи профілактики фактично не дотримуються. Система медичного забезпечення не підготовлена ​​до масового прийому хворих на пневмонію. Навіть лікарі не забезпечені централізовано засобами захисту і дезінфекторами. За інсайдерською інформацією, зокрема, з Луганська, ситуація вийшла з-під контролю. І, при цьому, громадяни України, які проживають в ОРДЛО, не мають можливості виїхати із зони підвищеного ризику зараження. КПВВ закриті навіть в один бік – на виїзд в Україну. Більш того, за інформацією “чиновників” “республік в ЗМІ, виїзд за межі ОРДЛО може бути заборонений як покарання на неодноразове порушення карантинних обмежень.

Це цілеспрямована політика, оскільки Москва, таким чином, вирішує одночасно кілька проблем:

• проблему здешевлення для себе утримання окупованої території;
• проблему знищення конкурентного для себе економічного кластера “ворожої” держави;
• заповнення нестачі робочих рук для своєї власної економіки;
• демографічну яму.

Слід зазначити, що, часом, Київ і сам сприяє цьому, вводячи особливі карантинні обмеження для своїх громадян, які перетинають лінію розмежування з ОРДЛО.

У той час як жителі інших регіонів країни, навіть тих, де спостерігається важка епідемічна ситуація, позбавлені таких заходів. Зокрема, йдеться про двотижневу обсервацію або самоізоляцію з установкою мобільного додатку “Дія”, наче для іноземців.

Не можна перетворювати лінію розмежування в державний кордон. Будь-які ознаки дискримінації жителів окупованих територій сприяють інтеграції цих територій до Росії.

Для України все це може стати проблемою не тільки після деокупації, коли вона зіткнеться з дефіцитом робочих рук і кваліфікованих кадрів для відновлення економіки регіону, а й уже найближчим часом.
Справа в тому, що багато з тих, що залишилися в ОРДЛО без роботи, особливо передпенсійного віку, розглядають можливість виїзду (через Росію) на підконтрольну українському уряду територію. Вони пояснюють це заробленим в Україні трудовим стажем, який необхідний для отримання пенсії.

Відповідно, нова хвиля внутрішньо переміщених осіб з Донбасу може створит на підконтрольній уряду території додаткове збільшення соціальних виплат і зростання безробіття. Навіть якщо це навантаження виявиться несуттєвим в економічному плані, то воно однозначно створить

політичні та соціальні ризики:

пов’язані з тим, що далеко не всі, хто після шести років життя в окупації виїде в Україну з економічних мотивів, є лояльними до України політично. Отже, вони не тільки збільшать частку електорату проросійських партій, але й створять напругу в громадах місць їх локального проживання. Це, в свою чергу, може викликати стигматизацію всіх переселенців, у тому числі тих, які виїхали раніше.

ризики державної безпеки:

З огляду на політичну нелояльність частини “економічних” переселенців до України їх можуть використовувати російські спецслужби для агентурної роботи в місцях переселення.

Також, схлопування економік “республік” і зменшення фінансової “допомоги” Росії, викликані корона-кризою, можуть стимулювати окупаційну владу вирішувати проблему майже 50% неукомплектованості армійських корпусів “Народних міліцій” за рахунок призову на обов’язкову строкову службу. Ця ідея вже кидається в громадську думку лідерами “ДНР” – “ЛНР”. Якщо вона буде реалізована, це створить нову політичну реальність на лінії фронту. З того боку будуть вже не російські найманці, а юні громадяни України.

До того ж, потрапляння (навіть недобровільне) в процес, автоматично втягує в нього людей і в ідеологічному, і в юридичному планах. А участь в незаконному збройному формуванні кримінально карається в Україні. Відповідно, після строкової служби значна частина чоловічого населення ОРДЛО буде змушена припинити будь-які
зв’язки з Україною.

Цьому сприятиме і той факт, що на території ОРДЛО військовослужбовців примусово змушують отримувати російські паспорти. Тобто, строковики, які звільнилися після такої “служби”, автоматично стають ідеологічно і юридично прив’язаними до Росії.
Уникнути такої служби, в умовах закритих (під приводом COVID-19) КПВВ з Україною, молоді люди зможуть лише виїжджаючи на навчання або роботу в Росію.

Варіант з виїздом в Україну через російський кордон можливий, але він означатиме подальші серйозні труднощі при намірі відвідати рідних на окупованій території, що робить його непривабливим для них.

Ще одним серйозним ризиком для державної безпеки і територіальної цілісності України є цілеспрямована політика сегрегації й інтеграції населення ОРДЛО в РФ. Карантинні заходи в зв’язку з COVID-19 створили для цих процесів особливо сприятливий ґрунт.

Зокрема, головою окупаційної адміністрації ОРДО виданий “указ”, який зобов’язує громадян, що мають реєстрацію на підконтрольній території і бажають виїхати з території ОРДО в Україну, підписувати документ про неповернення “до поліпшення епідемічної ситуації”.

Також, 23.09.20 ватажком “ДНР” Денисом Пушиліним був виданий “указ”, який передбачає проставляння відміток “органами реєстрації актів цивільного стану Донецької народної республіки” в паспорти Громадян України. Це зробить ці паспорта недійсними на території України і при перетині державного кордону або лінії розмежування. Таким чином, знову створюються умови для неможливості відвідування власниками таких паспортів України, що означатиме розрив з нею трудових і особистих зв’язків.

За наявною інформацією, протягом двох років в “ДНР” планується провести 100% паспортизацію підконтрольного населення паспортами “Донецької народної республіки”. Відповідно, будуть цілеспрямовано зіпсовані українські паспорти населення ОРДО. Після цього, Україні доведеться або визнавати “документи” “республік”, або взяти на себе відповідальність за розрив сімейних, трудових та інших соціальних зв’язків мільйонів своїх громадян.

У свою чергу створення умов, коли всі нелояльні Росії люди змушені будуть виїхати, а переселенці, які є сьогодні основним комунікаційним каналом з населенням окупованих територій, не зможуть в’їжджати, перетворить ОРДЛО в заповідник “русского мира”.

Подальша інтеграція в Україну такого анклаву з “особливим статусом” на умовах “Мінських угод” значно посилить дезінтеграційні ризики для країни.

Україна фактично ігнорує всі ці факти, ніяк не протидіючи їм. Вони системно не обговорюються на міжнародному рівні, не озвучуються офіційними особами в ЗМІ, не піднімаються на Мінському майданчику.

Сергій Гармаш,
Президент Центру досліджень
соціальних перспектив Донбасу
pushkar.sergiy@gmail.com