Спікер, якому дуже симпатизують деякі ЗМІ, та його аргументи

Травневий моніторинг в одному з проєктів ІДПО (https://idpo.org.ua/reports) привернув увагу до трьох публікацій на сайті міста Донецька 62.ua, що йшли поряд, мали одного спікера й посилання на його виступ на телеканалі «Україна 24». Втім, різні інтернет медіа, навіть з немаленькими колективами, теж роблять таким чином деякі свої новини: хтось виступає по телебаченню, здається, розповідає важливе – промову ділять на частини і мають одразу декілька матеріалів. Але здивувала тема, з якої висловлювався спікер української делегації у Тристоронній контактній групі по Донбасу Олексій Арестович. На сайті був такий заголовок: «Нужны жесткие репрессии: Арестович назвал способ примирения в Украине».

Йшлося, що спікер Арестович нібито знає, як в Україні примирити між собою людей різних політичних поглядів, він впевнений, що «потрібні «жорсткі репресії» проти «культурних і політичних воєн» за прикладом Ізраїлю». Сходознавці скажуть, що не так все ідеально в Ізраїлі, але це тема окремої розмови. Далі цитата. «Исследования показали (а де і коли були такі дослідження, хто їх проводив?), что в целом народ придерживается центристских позиций. Но политика строится по принципу фанатских клубов: ненавидим друг друга. В Украине существует 4 “клуба”: еврооптимистический, националистический, советский и российский. Самый сильный у нас российский, потому что мы используем паттерны и формулировки, которые принадлежат российскому современному дискурсу, даже когда говорим по-украински».

На моє переконання твердження про найсильніший у нас російський «клуб» – це однозначно проросійський меседж. Як же так – офіційна особа проголошує це перед чималою аудиторією?..

Далі на сайті пишуть: «В качестве примера спикер привел Израиль, где арабский является одним из государственных языков». Позицію прибічників скількох державних мов відстоює Олексій Арестович ви вже здогадалися? Мені скажуть, що врешті-решт вільна людина у вільній країні може висловлюватися з будь-яких питань. Безперечно, але офіційна особа мусить залишатися у межах своєї компетенції.

В цей же день за півтори години на цьому ж сайті з’явиться публікація про те, що в ефірі «Україна 24» радник з інформаційної політики української делегації в ТКГ Олексій Арестович заявив, що українська сторона передала списки на обмін ще в червні 2020 року, йдеться про майже 100 людей. І цю інформацію багато різних ЗМІ подаватимуть по-своєму: хтось додаючи щось від себе, хтось обмежуючись думкою Арестовича – втім, це рівень його компетенції, ба більше, це його обов’язок говорити про такі речі.

Але наступного дня сайт 62.ua повертається до Арестовича: виявляється, що в ефірі «Україна 24» радник з інформаційної політики української делегації в ТКГ також розповів, як вирішити мовне питання в Україні (?!). Зрештою, кожен може мати власне уявлення про розв’язання будь-яких складних питань, але якщо пан Арестович очевидно вдається до нісенітниць – навіщо це тиражувати, колеги? Судіть самі.

«Несколько лет назад (тобто невідомо коли) в Голландии было серьезное исследование по проблемам украинского и русского языка в Украине (а чому саме в Голландії?), осуществляли его люди (якісь), которые хорошо знают тему постконфликтного урегулирования в Азии, Африке и т.д. Они собрали в одном помещении тех, кто категорически за украинский, и тех, кто категорический (так на сайтах «Україна 24» та 62.ua) за русский второй государственный, и дали им возможность ссориться, сколько хотят (саме у цьому серйозність дослідження?!)», – рассказал спикер украинской делегации в ТКГ.

Арестович объяснил, что удалось выяснить исследователям: «Сторонникам украинского языка очень важно чувство безопасности в этом вопросе, для них язык – часть самоидентификации, русскоязычных сограждан они воспринимают как угрозу и пятую колонну (чиє це формулювання?). Русскоязычные чувствуют себя в Украине людьми второго сорта, это было установлено психологами (коли і якими?). И голландцы предложили простое решение: украинцам надо дать чувство безопасности, а русскоязычным – дать чувство того, что они такие же граждане».

Не може не виникати питання: хто це має дати? Про це, як ви розумієте, Арестович не говорив. Так сталося, що я народилася й виросла в Росії, все доросле життя до 2014-го жила у Донецьку, українську набувала вже під час «третьої молодості», але ні я, ні коло моїх російськомовних колег і друзів ніколи не вважали себе громадянами другого сорту.

Однак давайте звернемося до початку цієї історії. Її на сайті телеканалу «Україна 24» визнали такою важливою, що опублікували в останні хвилини того ж дня, коли відбулося «Ток-шоу №1» – 12.05 23.53 під заголовком «Є простий спосіб: Арестович розповів, як вирішити мовне питання в Україні». До речі свій виступ спікер ТКГ завершив о 23.03 – так показує таймер на екрані.

Наступного дня об 11.36 видання Reply ua дає свій заголовок – «Раз и навсегда: Арестович озвучил свое видение решение (саме так на сайті) языкового вопроса в Украине» – і дуже близько до першоджерела переказує історію про «серйозне дослідження» тощо. Важливо: ані спікер, ані багаточисленні розповсюджувачі жодного посилання не наводять.

І теж 14.05 сайт телеканалу «Дом» розповідає про це «серйозне дослідження» по-своєму. Вже не йдеться про «собрали в одном помещении… дали им возможность ссориться, сколько хотят». В цій публікації стверджують, що ніби Арестович говорив, що фахівці з Нідерландів провели опитування: «Они специально опросили жителей Украины, придерживающихся полярных мнений: одна группа — те, кто категорически выступают за единственный государственный украинский язык, вторая — за русский язык как второй государственный».

Виникає зацікавлення: телевізійникам каналу «Дом» здалося, мабуть, що аргументація про «дали сваритися» не виглядає, як серйозна розвідка, і тому вони почали фантазувати. А що в інтернеті легко знайти відео – оригінал виступу Олексія Арестовича, не подумали: він якраз каже про одне приміщення й сварку.

З посиланням саме на телеканал «Дом» видання «Восточный вариант» із заголовком «Арестович заявил, что заставить оккупированный Донецк перейти на украинский язык не получится» копіює публікацію. І на жаль залишає дуже не точну розшифровку деяких фрагментів виступу, наприклад, у лапках, як цитату, і «Дом», і «Восточный вариант» дають таке :
“Те же споры за язык — идиш, иврит или иной. Те же партии — левые и правые, социалисты или капиталисты… Но они очень жёстко решили: нет — культурным войнам. И они сделали арабский третьим государственным языком в Израиле. Да, премьер-министр Нетаньяху, заигрывая с определёнными силами, понизил статус арабского языка — убрал из государственных, но оставил его официальным языком. Но тем не менее. При этом Израиль продолжает воевать с арабами, а цель арабов — уничтожить Израиль. Тем не менее, они сделали арабский язык государственным ради тех 300 тыс. арабов, которые живут в Израиле”, — акцентировал Арестович.

Тут маємо яскравий приклад небезпеки подавання усного мовлення у вигляді письмового – виходить каша: так державна арабська чи офіційна? Не кажучи про розповсюдження помилки, якої припустився спікер: в Ізраїлі п’яту частину населення складають араби, там їх не 300 тис., а 1 878 тис. (2018 р.). Різниця колосальна, погодьтеся! А ті, хто розповсюджували це, могли б перевірити цифру у два клацання. Правда, перед тим пан Арестович каже, що він спеціалізувався на Ближньому Сході, зокрема на Ізраїлі, тобто чи можна мати якісь сумніви – експерт, вважають колеги і баста.

Видання «Главред» своєму матеріалу про виступ спікера дає заголовок «Арестович посоветовал, как раз и навсегда решить языковой вопрос в Украине», переказує його коротко, каже «дослідження», але не називає його серйозним. Таким чином, виявляється, що у когось з’явилися підозри щодо достовірності, точності – втім відмовитися від такої хайпової історії, такого клікбейтного заголовка неможливо.

«Газета по-українськи» намагається привернути увагу назвою «У ТКГ розповіли, як вирішити мовне питання в Україні». Там знову про серйозне дослідження та «дали їм можливість сваритися», але не Арестович вже, а ціла ТКГ. Ось так.

«Арестович сказав, що потрібно для вирішення мовної проблеми в Україні» – під таким заголовком «Ділова столиця» в режимі копіпасту подає цю історію.

Зупиняюся, бо можна ще й ще наводити приклади, називати різні видання будь-яких поглядів і напрямків, що вирішили обов’язково розповісти, як легко вирішує одну з найскладніших проблем не фахівець із мови, не справжній досвідчений політик, а той, хто саме під час цього виступу називає себе – «как почти чиновник…».

Не можу не запитати: навіщо? Риторичне запитання, бо зрозуміло, щоб вижити, видання хочуть мати перегляди, спіймати лайки і дізлайки, а куди сховався від всього цього журналістський професіоналізм? Ось погляньмо на сайт «Укрінформ»: там, де Олексій Арестович говорить про мирне врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях, про виконання Мінських домовленостей – текст розміщають, а про те, що за межами сфери компетенції спікера ТКГ – зась.

Хоча виступає Олексій Арестович багато, от і нещодавно, 14 червня в ефірі програми “Хард з Влащенко” на телеканалі “Україна 24” речник української делегації в Тристоронній контактній групі сказав таке: “У нас поки є два основних шляхи: відкрите протистояння з Росією, або утримування ситуації на політико-дипломатичному шляху врегулювання, навіть якщо його ККД 0,001%. Я не бачу третього варіанту… Тому, що в ситуації, коли Росія не визнає себе учасником конфлікту і є постійним членом Ради безпеки ООН з правом вето, питання про миротворців, заморожений конфлікт вимагають класу гри, політичної інтриги, які повинні формуватися кілька років, щоб колись потім можна було зрушити Мінські угоди і впровадити щось нове. Не думаю, що Україна зараз може забезпечити такий клас гри”. Так майже точно розшифрували його слова колеги з сайту «Україна 24».

І тут я з питанням: останнє речення – це гоголівська унтер-офіцерська удова, яка саме себе відшмагала? Чи антиукраїнське висловлювання персони, що якраз до цього політико-дипломатичного шляху врегулювання має пряме відношення?

Теж 14.06 лідер кримськотатарського народу, народний депутат України Мустафа Джемілєв намагається призупинити нашого героя: «Захоплений Росією Крим не можна використовувати в якості “розмінної монети” для вирішення питання Донбасу. Заяви про обмін води в Крим на деокупацію сходу країни завдають шкоди національним інтересам України».

Але, як ще один гоголівський персонаж, пан Арестович зупинитися не може, він точно знає, що США «не складно дати 40 млрд доларів» на підвищення боєздатності української армії (18.06) і з чим президент Зеленський має їхати до Вашингтону (17.06). Точніше він каже: «Мы должны приехать в США…» – це все на сайті «Антикор». Схоже, пан Арестович взагалі бачить себе на місці президента і збирається їхати на зустріч з Джо Байденом.

Та й що ж тут дивного, він – герой: журналісти різноманітних видань з різними поглядами і уподобаннями продовжують охоче розповсюджувати будь-яке слово, що йде від радника з інформаційної політики української делегації Тристоронньої контактної групи, навіть коли це помилки, обмовки, взагалі суцільна маячня.

Ірина ЧЕРНИЧЕНКО
Експертка з моніторингу друкованих та онлайн видань проекту ІДПО «Мобілізація зусиль для стимуляції попиту на кращу журналістику та вдосконалення навичок критичного мислення у громадян».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.