Негативно забарвлені матеріали у масовій комунікації по суті перетворюються у певний вияв вербальної агресії. Вона має делікатний характер і впроваджується через навіювання на рівні підсвідомого. Негатив в помічених нами обсягах характеризується своєю системністю і регулярністю, що й робить його небезпечним. На жаль, чіткого визначення медіанасильства у ЗМІ наразі немає, як і глибоких міждисциплінарних досліджень на цю тему. Можливо, саме відсутність цього й спричиняє неякісні медійні практики.
Медіаексперти ІДПО у січні та травні 2021 року провели моніторинг Хмельницьких видань: оцінили 1051 матеріал – 321 у чотирьох газетах та 730 на чотирьох сайтах. До аналізу залучено матеріали газет «День за днем» (Шепетівка), «Подільські вісті» (Хмельницький), «Подолянин» (Кам’янець-Подільський), «Проскурів» (Хмельницький), а також сайтів «Вечірній Кам’янець», «Всі новини Хмельницького», «Є», «Поділля News».
Аналіз тем показав, що у районних містечках новин менше, тож наповнити інформацією локальні видання непросто – на допомогу приходять передруки з інших ЗМІ. У травні «День за днем» чужих текстів та передруків подало удвічі більше, ніж своїх. На сайті «Всі новини Хмельницького» майже кожна друга новина теж запозичена. У «Вечірньому Кам’янці» спочатку це була третина таких матеріалів, а далі дійшло до переваги запозичених текстів над власними. Що ж «копіпейстять» журналісти на свої шпальти та сайти? На жаль, нерідко шокуючі новини, якими прагнуть привернути увагу аудиторії.
Наприклад, у «Вечірньому Кам’янці» стрічка перенасичена кримінальними подіями не лише регіону, а й сформована з новин кримінального світу всієї України. Про територіальну наближеність до аудиторії не йдеться – кам’янчанам пропонується суміш кримінального чтива з Білої Церкви, Харкова, Одещини, Закарпаття, Буковини… – так звана «чорнуха», інформаційним приводом для якої є негативна подія. При цьому висвітлення таких новин невмотивоване – їх значимість та актуальність сумнівна, нерідко перебільшена. Для прикладу: «На Одещині СБУ викрила підпільний цех з виробництва контрафактного алкоголю», «У Харкові дітей годували вбитими просто в квартирі собаками», «На Закарпатті чоловік стріляв у натовп із дітьми», «На стоянці у Франківську підірвали “BMW”, «На Одещині чоловік облив сусідку легкозаймистою речовиною та підпалив», «Розбірки таксистів у Кривому Розі: стріляли і різали шини», «Заснув за кермом: стала відома причина моторошної аварії на трасі Житомир – Чернівці», «Члени Білоцерківської ОЗГ, яку «кришувала» поліція, постануть перед судом», «Снігопади на Одещині: дороги перекрито, на трасі застрягли пасажирські автобуси»… Немає відчуття, що читач на локальному сайті. Новини збирали на ТРК «Крокус», на сайтах «Судебно-юридической газеты», Національної поліції у Закарпатській області, Національної поліції в Одеській області, «Новинарні», «Бліц-Інфо», «ХМ-інсайд», «Надзвичайних новин», УНІАН. Для чого цей кримінальний всеукраїнський контент Кам’янцю-Подільському – невідомо?
Використовуються кадри, без яких, по суті, можна було б обійтися (ніж, зброя, пакет наркотиків), емоційно марковані фрази (моторошна аварія, жахлива ДТП, автотроща), або ж журналісти беруть фото неповнолітніх з інстаграму, порушуючи стандарти висвітлення пов’язаних з дітьми тем («У Харкові дітей годували вбитими просто в квартирі собаками»).
Вони прямо ідентифікують підсудних («Чоловіка, який катував дітей на Кам’янеччині, взяли під варту»)
Така інформаційна політика призвела до того, що ЗМІ накопичили немалий відсоток негативно забарвлених публікацій – 18%, причому від січня до травня намітилася тенденція до їх зростання. Повідомлення поліції та прокуратури про різні кримінальні випадки, надзвичайні ситуації, ДТП, дрібні побутові злочини перенаситили новинні стрічки. А тривоги також додає війна на Сході, пандемія… От і маємо патогенно маркований текст (насильство, агресія, кров), котрий щодня посилює соціальну невпевненість та тривожність, відчуття зневіри і навіть приреченість від того, що читач почувається спустошеним, полишеним сам на сам в небезпечному криміналізованому світі.
Тож навіщо повідомляти про кожну аварію чи крадіжку? Який в тому суспільний інтерес? Адже ніхто з цих медійників не вивчав потреб аудиторії в репрезентації насильства. Насправді ж результати соціологічних досліджень експертів інституту Горшеніна ще у 2009 році довели, що читачі незадоволені таким контентом: 68,7% – за цензуру сцен насильства і жорстокості, 47,2% – за цензуру пропаганди кримінального способу життя. Проте медіа досі не почули ці запити і мало що змінили у своїх контент-концепціях.
«Хайпують» навіть на трагедіях: «Фото та відео з місця смертельної ДТП на Хмельниччині» («Всі новини Хмельницька»), шокуючи читача репортажем з місця події: «За сотню метрів чути запах диму, ближче – гірчить в горлі. На дорозі розкидані уламки вигорілих вщент автівок, перекинута “фура” зі щебенем, шари тканини та пакети з одягом… Рятувальники, які діставали тіла з автомобілів, кажуть, що трупи були повністю обгорілі. Двох дістали з легковика, інші двоє лежали на дорозі. Розпізнати вік чи стать було неможливо». Ще й пропонують прочитати цю статтю на основі авторизації (безкоштовно 5 матеріалів в місяць):
Ось для прикладу ще фотокадри, якими перенасичені Хмельницькі сайти:
Складається враження: мало не кожна ДТП з’являється в ЗМІ.
Навіть дерево, яке впало на сільській дорозі, стає інфоприводом для ЗМІ («На Хмельниччині через негоду на дорогу впало дерево»). Тобто є питання щодо критеріїв відбору інформації.
Коли у січні кримінальна хроніка на шпальтах газет складала 10%, то у травні вона вже вийшла на друге місце за контентом – 15%. Кримінальні жахи переважили такі важливі теми, як освіта в умовах карантину (3,5% матеріалів), війна на Сході (2,5%), волонтерство (1%). Тема анексованого Криму, окупованих територій та переселенців взагалі навіть не озвучувалась. Не помічали журналісти тем корупції (1%), не роз’яснювали суті реформ на місцевому рівні (1%). Зате негативізму підготували своїм читачам на всі смаки. Навіть хайпонули на темі пандемії: «Поки затишшя. Перед бурею?» («Подолянин»), залякуючи аудиторію емоційним заголовком. Такий «коктейль негативу» формує в пересічного читача враження, що навколо мало що позитивного відбувається.
На сайтах кримінал взагалі став найпопулярнішою темою (19,5%) поруч з новинами про надзвичайні ситуації (8,5%). В сукупності все це сформувало майже третину контенту. При чому з січня до травня спостерігалося його зростання. І це на тлі й так напруженої ситуації з карантином, бойових дій. Як і в газетах, кримінал «переміг» такі важливі теми, як освіта (2,5%), війна на Сході України (1%), ВПО (0,5%).
Вважаємо, що в такий спосіб, зміщуючи інформаційний дискурс з важливих суспільних проблем на другорядні побутові розбірки та надзвичайні випадки, медійники маніпулюють аудиторією. Розуміючи, що негативна інформація привертає увагу значно частіше, ніж нейтральна чи позитивна, що вона є найсильнішою (британські вчені підрахували, що на «негативні» заголовки клікають на 60% частіше, ніж на «позитивні») і завжди краще «продається», журналісти ставлять акцент не на факти, а на емоції. Така картина – результат легковажної редакційної політики, спрямованої на те, щоб максимально вразити читача. Констатуємо критичну масу таких повідомлень, здатних викликати пригнічений настрій навіть у здорової людини.
Оцінюючи критичний показник криміналу та загалом медійного негативу, хочемо застерегти від небезпеки праймінгу. Це процес активізації агресивно насиченими думками відповідних почуттів, образ і навіть спонукання до дій. Такі думки підвищують лояльне прийняття свідомістю деструктивних ідей. При чому ці процеси вважаються переважно автоматичними, такими, що не піддаються когнітивному чи емоційному контролю – і тим вони небезпечні, адже підсвідомо можуть призводити до засвоєння нових типів поведінки. Спостерігаючи у медіа насильство, аудиторія підвищує ймовірність власної агресивної поведінки. Тож ще раз хочемо привернути увагу до небезпеки тотальної дегуманізації медіа.
Зрозуміло, що про негатив (кримінал, надзвичайні випадки) теж треба говорити, але ж не формувати на його основі контент, адже така масово поширювана в медіа інформація може легко викликати страх, тривогу, паніку та упередження, поширити стереотипи та дискримінаційні практики, як у випадку висвітлення газетою «Подолянин» криміналу в Кам’янці-Подільському, пов’язаному з ромами («Місту ввірвався терпець бути гостинними до ромів»).
Чи у випадку «Поділля News» («У Поминальну неділю до Хмельницького з’їхалося кілька ромських таборів»), де ромів зобразили у висловах: «містяни по-простому називають циганами», «“тусуються” біля залізничного вокзалу», за продуктами «полювали у неділю роми», «сновигання циганів, які один за одним підходили, аби попросити “копієчку”. Агресивна лексика явно здатна вплинути на читача!
Центр демократії та верховенства права зокрема радить журналістам не перетворювати стрічку новин на суцільну кримінальну хроніку: «Це стосується як відбору тем для висвітлення, так і способу висвітлення. Ми рекомендуємо редакціям, щоби новини криміналу становили не більше ніж 5-10 % від усіх новин видання (окрім надзвичайних ситуацій та видань, що спеціалізуються на висвітленні кримінальних хронік)». Ми ж побачили, як втричі можна перевищувати ці норми!
Тривожить, що окреслена ситуація притаманна не лише Хмельницьким медіа. Моніторинг ІДПО виявив, що зловживання темами криміналу та надзвичайних ситуацій (катастроф, розбоїв, крадіжок, ДТП), які й формують такі великі відсотки медійного негативу, характерне загалом багатьом виданням в Україні. Менше на цій темі спекулюють друковані ЗМІ, однак сайти не переобтяжуються думкою про той негатив, який пропонують аудиторії. Так, у травні в газетах негативно маркований контент в середньому склав 8,7% (найбільше у пресі Полтавщини – 11%, Донеччини – 10%, Чернігівщини – 10%), а ось на сайтах середній показник сягає 24%. Кримінальна хроніка домінує в новинах усіх проаналізованих інтернет-видань: Полтавщина (31%), Одещина (29%), Львівщина (24%), Чернігівщина (21%), Луганщина (20%), Донеччина (15%). Це кожна третя-четверта новина в стрічці! На сайтах Полтавщини з січня по травень частка цієї тематики значно збільшилася: з 14% до 24%. Аналогічна ситуація, як зазначають медіаексперти ІДПО, на сайтах Луганщини: «Найактивніше на сайтах подавалася тема криміналу/діяльності правоохоронних органів – 19% (у січні 13%). Найбільше вона представлена на сайті «Ирта Fax» – майже 47% загального списку публікацій на цю тему всіх сайтів». Тобто, є видання, які на цій темі майже формують контент-концепцію.
Складається враження, що суспільство дедалі більше криміналізується, що світ не є безпечним для громадян. До яких висновків це ще підштовхує? Старше покоління, яке сформувалося на газетах та телебаченні радянського періоду, де негатив висвітлювався менше, бо руйнував пропагандистсьу картинку «світлого життя», переконане, що світ став значно агресивнішим, більш злочинним, що «раніше такого не було», тому це спричиняє ностальгію за минулим. Загалом формуються викривлені суспільні настрої, самосвідомість не може адекватно сприйняти сучасну дійсність.
Очільниця Інституту демократії імені Пилипа Орлика Світлана Єременко вважає: «Популярність криміналу на сторінках місцевих видань була пов’язана з тим, що подібні повідомлення здебільшого копіювалися із зведень правоохоронних органів без обробки». Якби журналісти більш критично підійшли до матеріалів цих прес-служб, до відбору новин, такої великої кількості кримінального контенту у наших медіа не спостерігалося б.
Психологи також не раз застерігали, що коли в медіа домінують теми розбою, крадіжок, вбивств, насильства, надзвичайних ситуацій, то новини подібного характеру можуть викликати не лише стурбованість, роздратування і втому, а, власне, навіть провокувати злочини. Вони одностайні в думці, що насильство у медіа може призводити до зростання агресії в споживачів інформації. Це проблема не лиш психологічна, а й також соціальна та філософська.
На думку психологині Альони Головіної: «З давніх давен завжди дуже хотілося впливати на людей, і якраз ЗМІ – одна з рушійних сил впливу. Мета може бути різна: прекрасна, соціально-виважена, тепла, добра. Може мати дуже суб’єктивні побажання, коли використовують людей як аудиторію для реалізації своїх амбітних цілей. Це чудово видно в політиці, економіці, соціальних програмах. Вплив відбувається через візуальний текст, сенсовий (коли ми вкладаємо необхідний зміст), символічний (коли задіюємо несвідомі частини психіки). Найдієвіше впливати на того, хто метафорично «не вийшов з матриці». Метафора матриці особливо стосується людей, які продовжують довіряти тому, що отримують в тенетах інтернету. У США було проведено дослідження, чому моменти, пов’язані зі страхами, настільки привертають увагу людей. Це пояснюють досвідом виживання в критичних ситуаціях, результатом еволюційного процесу. Але, окрім виживання, є такий момент: якщо ми будемо постійно бентежити цю частину мозку, яка відповідає за страхи, лякати, стимулювати саме ці інстинкти через різноманітні кримінальні хроніки, новини про жахи, небезпеки, повені – з такими людьми можна робити все, єдине – підтримувати цей вплив на постійній основі. І ЗМІ зловживають цією нашою фізіологічною особливістю: постійно вкладають дуже агресивні, динамічні, стресостимулюючі інформаційні посили, які призводять до того, що людина стає прикута до інформаційних хронік, вона як наркоман шукає переживання страху, щоб адреналін і гормони стимулювали процес еволюційної системи. В суміші з іншими темами, які зачіпають особисті наші трігери, все це змушує жити не своїм життям, а тим брудом, який би нам, психологам, хотілося б взагалі не рекомендувати до вживання. Людина має виходити не лише з ідеї виживання, з ідеї первісних страхів, а й жити в радості й спокої, а тут море страхів. Вихід з наркотичної залежності від кримінальних хронік, негативних новин та переживань – тривалий процес, який має свою ломку, свій період. Треба опиратися цьому впливу і не дозволяти постійно формувати свою думку, постійно стресувати в контексті інформаційного негативу».
Отож негативно забарвлені матеріали у масовій комунікації по-суті перетворюються у певний вияв вербальної агресії. Вона має делікатний характер і впроваджується через навіювання на рівні підсвідомого. Негатив в помічених нами обсягах характеризується своєю системністю і регулярністю, що й робить його небезпечним. На жаль, чіткого визначення медіанасильства у ЗМІ наразі немає, як і глибоких міждисциплінарних досліджень на цю тему. Можливо, саме відсутність цього й спричиняє неякісні медійні практики.
У підсумку нагадаємо: новинний продукт – плід редакційної політики. Тож поки вона не зміниться, годі чекати змін у тональності медіа. Тому радимо редакціям шукати позитив та збалансованість за рахунок уникнення масиву криміналу та пошуку «добрих новин». При відповідній корекції редакційної політики це можна втілити та поборотися за увагу читача не кримінальним хайпом, а якісними матеріалами.
Любов Василик
Координатор ІДПО з моніторингу друкованих та онлайн видань