Статті

Чи потрібна державна підтримка локальним медіа?

Оприлюднено

Питання риторичне, адже після роздержавлення друковані ЗМІ опинилися перед проблемою виживання. Тим більше вона поглиблюється через загальну тенденцію – щорічний спад тиражів. Як наслідок, невеликі друковані видання в малих містечках нині в жорсткій рецесії. Частина з них уже закрилася, частина – на межі банкрутства. Шкода, адже саме “районки”, як єдине джерело місцевої інформації, надають контент, який загальнодержавні ЗМІ ніколи не запропонують. Тож їм життєво необхідна допомога для розвитку!

Нагадаємо, проект такої допомоги – «Про затвердження Порядку надання державної підтримки реформованим друкованим засобам масової інформації місцевої сфери розповсюдження» – було розроблено Держкомтелерадіо ще у 2016 році та оприлюднено для громадського обговорення. Але він зазнав критики, бо фактично зберігав стару залежність видань від державних органів та корупціогенну модель розподілу коштів. Зокрема, передбачав перетворення колишніх засновників видань (влади!) на розпорядників коштів (отриману від Держкомтелерадіо допомогу мали б розподіляти підрозділи з питань інформаційної політики обласних та міських держадміністрацій). Проект не пропонував чітких критеріїв надання фінансової допомоги та «зрівнялівку» у її розподілі (допомогу мали б надавати усім ЗМІ пропорційно до їх кількості), не прописував процедури звітування про використання коштів. 

На етапі обговорення й зупинились – далі справа не зрушилася. А проблеми малих роздержавлених редакцій залишилися лиш їхніми: обіцяного вони так і не отримали. Нагадаємо: така підтримка передбачена Законом України «Про реформування державних і комунальних друкованих ЗМІ» – у статті 12 вказано, що реформована місцева преса може отримувати адресне фінансування за кошти державного бюджету. 

То чому ж п’ятий рік нічого не вирішується? Справа в тому, що повноваження Держкомтелерадіо щодо реформування преси перейшли до Міністерства культури, молоді та спорту. З 2020 року воно мало брати участь у формуванні державної інформаційної політики та надавати допомогу державним і комунальним ЗМІ в процесі їх реформування. Але і Мінкультури не виконало цю функцію, так і не подавши Концепцію підтримки та розвитку регіональних ЗМІ  на розгляд уряду. Така невизначеність та відсутність співпраці між двома структурами насамперед зіграла на руку владі. Відсутність чіткої державної політики щодо підтримки друкованої преси дозволила їй мати вплив на ЗМІ, особливо в період виборів. Роздержавлені редакції, перебуваючи в фінансовій рецесії, легко піддаються на спокусливі пропозиції заробити на замовних матеріалах. Тут пригадується лейтмотив книги К.Г.Флаха «Влада і злиденність преси»: місцева преса, яка не виконує своїх функцій належним чином, є найбільшою загрозою для демократії. Врешті навіть на форумі National Media Talk було заявлено: вільних від джинси медіа в Україні немає. Це аж ніяк не перебільшення, оскільки моніторинги ІДПО постійно фіксують значні відсотки матеріалів з ознаками замовності. Зокрема, ми як медіаексперти підчас  моніторингу локальних роздержавлених ЗМІ зафіксували, що джинса, на жаль, укорінилася в цих виданнях та стала способом фінансового виживання редакцій. Для прикладу, останній моніторинг за 2020 рік виявив 28,1% таких публікацій. Очільниця ІДПО Світлана Єременко підсумовує: «Особливо зловживали такими публікаціями локальні видання у Донецькій області, розмістивши 53% сумнівного контенту, Запорізькій – 40% та Хмельницькій – 37%. Помітно менше, але все ж багато таких матеріалів помістили газети Луганщини – 29%; Кіровоградщини – 23%; Миколаївщини – 20%; Вінниччини – 17%; Черкащини – 16%. Особливо такий неякісний контент з’являється напередодні виборів. А загалом динаміка політичного року така: лютий – 15,5%, квітень – 22,3%, червень – 28,1% замовності». Очевидно, що виданням виживати складно і поки проблема з їх підтримкою не вирішується на державному рівні, кількість джинси зростатиме. 

З огляду на ситуацію відомий ринковий Інститут Адама Сміта давно рекомендував країнам пострадянського простору ухвалити закони, за якими невеликі локальні ЗМІ отримали б шанс на фінансову незалежність та розвиток, а це б дозволило реалізувати право громадян на вільне отримання інформації. Відповідно держава мала б надавати підтримку ЗМІ незалежно від форм власності та політичної орієнтації. Зазначалося, що державна підтримка медіа – це втручання у ринок, тож вона має бути обґрунтована гідною метою. Як стверджує і Роберт Пікард, фахівець з економіки медіабізнесу, вибіркова допомога окремим виданням стимулює конкуренцію і, як наслідок, якість.

Україна могла б піти шляхом багатьох країн Європи, де використовується теорія «спіралі тиражу». Згідно неї газети з найбільшим накладом отримують більше реклами, коштів від передплати, ніж інші, тому підтримуватися не можуть, а саме меншим треба надати допомогу від держави, аби зберегти плюралізм висвітлення думок у суспільстві, запобігти зникненню невеликих видань і перешкодити встановленню занадто високої концентрації на ринку мас-медіа. У країнах ЄС прийнято надавати фінансування з державного бюджету за такими критеріями: кількість передплатників, об’єм власного контенту, тираж, ризик банкрутства. Підтримка має цільове призначення: друк, доставка, модернізація технічного обладнання… Усі країни, які надають пряму державну підтримку пресі, створили прозорий механізм контролю за розподілом коштів, нагляд за їх використанням і звітування. Є навіть окремі органи для цього, які пропорційно складаються з представників уряду та ЗМІ. 

Так робить Швеція, надаючи державні субсидії газетам, які мають менше 2000 передплатників, а також пресі, яка лиш почала виходити (всього на підтримку виділяється близько 0,2 % витрат бюджету держави). Така субсидія є у Фінляндії, підкріплена принципом: збереження преси, яка представляє всю палітру думок, що існують у суспільстві, здатне закріпити демократичний лад і сприяти вільному обміну думками між усіма категоріями населення. На збереження плюралізму думок спрямовані й дотації в Норвегії – надаються газетам з тиражем менш як 6000 примірників. Спеціальну підтримку отримують газети в Австрії, Бельгії, Великобританії, Франції, Італії… У Данії допомога надається через Фінансовий інститут преси (наприклад, податок на передплату видання не сплачують взагалі, менші податки на доставку для щотижневих видань). Податкові пільги та виключення з-під оподаткування діють у більшості країн Європи: у Бельгії, Норвегії та Великобританії податок на передплату не сплачують, тоді як в Австрії, Німеччині та Ірландії він зменшений приблизно наполовину. Також у Данії, Франції, Італії та Великобританії преса, що виходить друком принаймні 5 разів на тиждень, користується меншим поштовим тарифом на доставку. В Україні лише передплата і доставка преси виключена з-під оподаткування, тобто є непряма державна підтримка, але ґрунтовнішої системи фінансової підтримки – прямої державної допомоги, як передбачено у Законі України «Про реформування державних і комунальних друкованих ЗМІ», не розроблено, як і не створено інституту для реалізації такого механізму. 

Бачимо, що правила надання підтримки пресі у країнах ЄС відрізняються і враховують особливості місцевих ринків. Деякі моделі дотацій намагаються врятувати видання від закриття, інші – підтримати використання новітніх технологій, інновацій, пристосувати пресу до нового медіа середовища. Для українських роздержавлених ЗМІ це особливо потрібно, адже газетам треба активно переходити на новітні формати спілкування з аудиторією, створювати різні платформи: сайт, соцмережі, відеохости тощо, розвивати крос-технології, які допомагають збільшенню кількості читачів. Невеликі регіональні медіа при малому бюджеті не мають коштів на інновації. У багатьох локальних видань досі нема власних сайтів, а ті, що вже функціонують, далекі від сучасних вимог, бо це переважно пряме дублювання друкованого контенту. Спостерігаються невміння позиціонувати контент на мережеву аудиторію, незнання SEO-оптимізації, юзабіліті. Через брак коштів окремі сайти навіть виходять на безкоштовній платформі для блогів blogspot, або використовують «живий журнал». Ми як медіаексперти ІДПО помітили: більше половини реформованих ЗМІ в регіонах досі не мають електронних версій, в середньому в областях це всього 5-8 сайтів, причому переважно обласні. Як зазначає медіаекспертка Н.Стеблина: «Мало хто із редакцій вірить, що сайти якось допоможуть їм, сприймаючи веб-версію швидше як тягар, а не можливість залучення додаткової аудиторії та коштів. Також очевидною є нестача знань про те, як створювати мережеві тексти, як використовувати ключові слова, лінки, мультимедіа та інтерактивність. Окрім цього, деяким редакціям бракує знань із веб-дизайну». Спочатку електронні версії працюють на ентузіазмі одного чи двох журналістів, але він швидко закінчується. Наш моніторинг показав: «Часто буває так, що електронна версія газети стає таким собі «клоном» друкованої. Редакції просто «заливають» матеріали з газети на сайт. При цьому не ставлячи гіперлінків, не додаючи мультимедіа та можливості коментувати тексти. Таким чином вони ігнорують природу мережевих текстів, і, звичайно, втрачають можливість отримати більше переглядів від читачів» (Н.Стеблина). Ми фіксуємо ці проблеми, але для таких інновації потрібні капіталовкладення, без яких місцева преса не має шансів. 

Ще у 2012 р. Артикль 19 підготував на основі міжнародних стандартів свободи слова та порівняння моделей державної підтримки друкованих ЗМІ у країнах ЄС аналітичну записку, де зазначив, що концепція підтримки медіа є загальноприйнятою у світі. Він визначив такі рекомендації: підтримка преси повинна регулюватися законодавчо; її метою має бути забезпечення плюралізму медіа і збереження культурного й мовного різноманіття преси; пряма і непряма підтримка повинна надаватися справедливо і неупереджено, вона не має залежати від політичної позиції редакції; непряма підтримка має бути доступною для усіх газет та журналів; пряма підтримка повинна розподілятися через незалежний орган на основі справедливих та нейтральних критеріїв; видання повинне мати право звертатися до суду, щоб оскаржити ненадання підтримки; орган, який відповідає за розподіл коштів, повинен щорічно звітувати перед парламентом щодо використання публічних коштів; газети, які отримують бюджетні кошти, повинні проходити щорічний аудит і надавати публічний доступ до рахунків, що підпадають під аудит. У цих рекомендаціях закладено правові основи та прозорість державної підтримки ЗМІ. Мінімальна підтримка преси має стимулювати її незалежність та якість, а не відтягувати крах.

Певною мірою цю нішу в нас заповнила агенція підтримки локальних медіа АБО, яка допомагає реформованим комунальним редакціям невеликих міст стати сучасними онлайн-медіа. Вона з’явилася у 2017 році після розпочатого Україною роздержавлення і за цей час кільком редакціям було безкоштовно надано сайти на розробленій ними платформі The Сity, ментора, який на рік стає другим головним редактором інтернет-видання, та дизайнера. АБО допомагає серіями тренінгів від редакторів, журналістів, мультимедіа-фахівців та комерційних менеджерів. Результат – 50 сайтів для локальних ЗМІ. Журналістка і співзасновниця агенції Лєра Лауда говорить: «Ми доволі легко й швидко “захопили” ринок екскомунальних медіа в невеликих містах, які раніше працювали з газетами». Посильну допомогу реформованим ЗМІ через підвищення кваліфікації журналістів надає й Укртелерадіопресінститут. Але все це, звичайно, не в змозі замінити державну підтримку.  

Як ситуацію бачать на місцях? Редакторка районної газети «Вільне життя» (м. Кіцмань) Ольга Кулько каже: 

 – Комунальні газети роздержавили у час, коли тиражі паперових ЗМІ уже почали падати. Ми хоч і мали тоді свій сайт, це було більше «волонтерство», а не заробіток. Та й зараз про окупність сайтів на рівні малих районів чи громад говорити не доводиться. Другий рік ми співпрацюємо із платформою The Сity. Ця співпраця нас і надихає, і навчає. Скорочення листонош і поштових відділень по селах призводить до скорочення тиражів, бо в селах, де найбільше чекали «Вільне життя», тепер треба бігати до поштового авто за газетою. Люди кажуть: телебачення не українське, радіо теж, ще й без газети лишилися – ми як від світу відрізані. Ще рік-два таких умов – і про місцеву пресу і більш-менш незалежні медіа-сайти на локальному рівні можна буде забути».

Погоджується з колегою щодо скрути й редакторка районної газети «Хотинські вісті» (м. Хотин) Тетяна Коваль:  

– У період пандемії редакціям локальних медіа стало ще важче виживати. Особливо під час жорстких карантинів, коли доходи від реклами та оголошень падали в рази. І з послабленням епідемічних обмежень їх рівень так і не відновився до показників до “коронакризи”. Чимало оголошень “перейшли” у соцмережі та онлайн дошки оголошень. Попит на ці послуги дуже впав, у “сільських” районах рекламодавців обмаль. Невеличких надходжень від реклами на сайті навіть не вистачає на оплату річного обслуговування того сайту (хостингу та доменного імені), не кажучи вже про те, щоб найняти окремого працівника для його наповнення. Тож основне джерело надходжень для редакцій  – від передплати газети, а тиражі щороку невпинно падають через об’єктивні причини. Серед них – перехід Укрпошти на пересувні відділення зв’язку у невеликих селах (а таких у районах більшість). З початку 2021 року дуже почастішали випадки скарг читачів, що за улюбленою газетою їм доводиться йти по кілька кілометрів до центру села, де зупиняється поштовий автомобіль, а це не всім передплатникам старшого віку під силу. Також змінився графік роботи таких відділень, до деяких сіл “районку” привозять не у п’ятницю, а у вівторок-четвер, тож новини вже “застарілі”. Багатолітні читачі телефонували до нас і пояснювали: через такі проблеми надалі змушені відмовитися від передплати. Хоч хотіли б бути у курсі подій у краї…  Багатьом пенсіонерам зі зростанням тарифів і цін на харчі та ліки знову доводиться “затягувати паски”, тож часто коштів на передплату преси їм просто не вистачає. Тому з тривогою чекаємо осінньої передплатної кампанії. Адже не знаємо, чи “потягнемо” випуск газети при подальшому зниженні тиражів. І куди вже далі нам, журналістам, “затягувати паски”? Бо нині навіть не знаємо, чи вдасться до кінця року виплачувати працівникам хоча б нинішню мінімальну зарплату… До речі, молоді журналісти не хочуть працювати за мінімалку, як і прибиральниці, декілька колег звільнилися, бо були змушені шукати кращих заробітків, виїхали за кордон. Ось такі сумні реалії. І вже зрозуміло, що далі локальним ЗМІ буде ще важче. Переконана, що без державної підтримки українські локальні медіа не виживуть.

Щоб дізнатися, яка наразі ситуація із законопроектом, ми звернулися із запитом до Міністерства культури та інформаційної політики України, але воно перенаправило запит до Держкомтелерадіо. Перший заступник Голови Богдан Червак повторив уже відоме: «Інформуємо, що Держкомтелерадіо підготовлено проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання державної підтримки реформованим друкованим ЗМІ місцевої сфери розповсюдження», який було надіслано листом від 03.12.2019. №4438/23/5 на розгляд та погодження до Міністерства культури та інформаційної політики України». Чиновники, виглядає, один на одного кивають, тож при такій «співпраці» маємо якесь замкнене коло. Як наслідок уряд досі не затвердив постанову про надання державної підтримки реформованим друкованим ЗМІ місцевої сфери розповсюдження. У державному бюджеті видатки на підтримку реформованим газетам не передбачені, хоча Олег Наливайко ще у 2019 році просив Кабмін надати їм адресну фінансову підтримку, обґрунтувавши перед  Мінфіном суму 37 млн. грн. Та влада не поспішає виконати законодавчу норму. Наближається планування бюджету на 2022 рік – і неприпустимо, коли в ньому знову жодним словом не згадають про реформовані газети.

Любов Василик
регіональна координаторка ІДПО

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *