Читаєш наші онлайн видання і вчергове зауважуєш особливості дотримання стандартів у тих чи інших мас-медіа. І не варто зітхати: «Знову про правила!..» І давайте не будемо заперечувати: «Йде війна, які стандарти?! Маємо інші вимоги щодо подання новин і т.п.!..» Так, є обмеження війни, але це – не про правила, це – про особливий стан. І, дозволимо зауважити, не всіх стандартів ті винятки стосуються, причому передусім зараз, у час війни. Зокрема – достовірності. Бо ж, даючи неграмотну інформацію, а тим паче – копіюючи одне й те ж повідомлення з одного ресурсу на інший, на третій, на пʼятий, чи справді ми виконуємо функцію обʼєктивного інформування?

Переважна більшість людей саме з інтернету черпає щоденні новини. Чи завжди черпає якісне? На тренінгах із медіаграмотності експерти ІДПО наполегливо наголошують: сьогодні слід вірити лише тій інформації, що має прозору достовірність.

Між тим, спостерігаючи за публікаціями, замислюєшся не виключно про дотримання чи недотримання стандартів, а й про інше…

Повторюй це імʼя і тобі воздасться?

Повідомлення на сайті «Сумські дебати» «Мер Сум – про вибухи, які вчора чули в місті» від 8:48 другого березня: «Під час ранкового ефіру у Фейсбуці міський голова Сум Олександр Лисенко розповів про безпекову ситуацію. “Вибухи, які вчора чули в місті, – робота ППО та відлуння від обстрілу прикордоння. Наразі, за інформацією військових, ситуація є контрольованою, військові – на своїх позиціях. Але прошу не нехтувати сигналами повітряної тривоги, адже ворог може завдавати ракетних ударів”, – сказав мер».

Можна, звісно, говорити критично про такі джерела як Фейсбук чи інші соцмережі; можна дивуватися, чи Суми знаходяться, бува, не у Франції, – адже тут фігурує «мер», а в українському законодавстві такого фігуранта не передбачено. Зацікавило інше. Увечері попереднього дня, 1 березня, сайт уже пояснив походження вибухів.

О 19:47 «топ новина» (під такою рубрикою йде замітка) з назвою «Вибухи, які чули в Сумах, – робота ППО» розповідає: «Про це повідомила Сумська обласна військова адміністрація. “Вибухи, що чули сьогодні на Сумщині, робота ППО! Дякуємо нашим захисникам і захисницям!” – йдеться у повідомленні».
Через три години того ж вечора, о 22:35, читачам пояснюють походження звуків наступних вибухів: «У Сумській ОВА пояснили причину вибухів, які знову чули в обласному центрі» – «Вибухи, які жителі обласного центру чули годину тому, це відлуння обстрілів прикордоння з важкої артилерії. Для жителів обласного центру загрози немає…»

Здається, все добре роз’яснено, є посилання на джерело (хай і «розмите») – Сумську ОВА. То який сенс у вранішньому повідомленні наступного дня? Міський голова має підтвердити інформацію обласної адміністрації? Та ми їй і так повірили! Оприлюднюються якісь нові факти? Самі бачите, – ні. Сайту геть нічого поставити на стрічку новин? Ніби такої нужди не спостерігається. Відтак серед причин правдоподібною залишається одна: «Сумські дебати» мають замовлення на піар міського голови і таким чином зайвий раз згадують його прізвище. Саме – завий раз, бо ж замітка сама по собі нічого нового, пізнавального, корисного не несе.

Що таке достовірність

Мабуть, варто – для непосвячених – поговорити про визначення. Методологія моніторингу Інституту демократії імені Пилипа Орлика зрозуміло роз’яснює суть цього стандарту: «чітко зазначені джерела кожного поданого факту і чітка авторизація кожної думки. Як виняток, окремі факти (лише факти!) може бути подано з посиланням на анонімне джерело інформації. При цьому має бути зазначено: компетентність джерела (наприклад, у якому відомстві працює ця людина) і той факт, що джерело побажало залишитися анонімним. На відміну від фактів, будь-яка думка подається завжди виключно з посиланням на конкретну особу – автора цієї думки. З цієї точки зору недостовірними є «загальні» розмиті посилання («правоохоронці стверджують», «експерти вважають» тощо)».

Ця методологія створювалася на основі спільного підходу до визначення стандартів кількох українських громадських організацій, що працюють у сфері медіа. Вони, своєю чергою, керувалися західними характеристиками стандартів, починаючи від давніх настанов ВВС.

Тож є щось непорушне в культурі створення інформаційного продукту, а власне – у професійності. Проте місцеві онлайн видання цим не надто переймаються.

Чи вірити пташкиному хвосту?

Так, «Голос Конотопа» розповідає, що «Конотопські лікарі перейняли досвід литовських колег», посилаючись при цьому на інформацію Конотопської міської ради. Практично слово в слово повідомлення передає і сайт «Данкор», щоправда, днем пізніше і посилаючись на Конотопську «мерію».
Про те, що «У Конотопі при розвантаженні пошкодили трамвай, який привезли з Польщі», «Голос Конотопа» повідомляє без жодних посилань. Може, журналісти самі сфотографували аварію? Але ж підпису під заміткою немає.

Так само «Данкору» якось «навіяло» інформацію про те, що «Талановиті діти Сум: юні сумчани продовжують збирати нагороди» http://dancor.sumy.ua/news/newsline/450307 – є прізвища нагороджених, а хто їх повідомив, – не зрозуміло! Дрібниця? Але ж яка довіра до інформації «нізвідки» й «нівідкого»? Навіть якщо «пташка на хвості принесла», то хочеться знати, яка саме пташка: голуб, ворона, двоголовий орел?

Зимовий моніторинг регіональних видань Сумщини, показав, що посилатися на джерела журналісти не вважають за потрібне. Таким чином, достовірність публікацій, за оцінкою експертів, складає 1,23 бала з двох можливих. Краща ситуація, наприклад, у «Шостка City» – 1,63. А вже згадані «Данкор» та «Голос Конотопа» опустили планку нижче одного балу. Тобто чітке посилання на конкретне джерело мають менше половини публікацій цих сайтів.

«Гей, малий, скажи малому…»

Часто пригадую цю приказку, процитовану колишнім головою Сумської обласної організації НСЖУ Віктором Бойком саме з приводу ситуації, про яку також хочеться сказати. «Гей, малий, скажи малому, хай малий малому скаже, хай малий теля привʼяже». Саме за такою формулою нерідко вибудовують ланцюжки посилань наші онлайн видання.

Звичайною практикою є розмите посилання, коли вказується лише структура, але чомусь не вказується конкретна людина-джерело. У «Данкорі» це набуває дивної форми:
На Сумщині підозрюють голову РДА у незаконній націоналізації на 27 млн грн
Керівник Сумської обласної прокуратури повідомив про підозру голові однієї з районних військових адміністрацій Сумської області, неналежне виконання службових обов’язків якого призвело до незаконної націоналізації майна…

Тобто, як бачимо, прізвище таємничого «керівника прокуратури», власне, відповідного прокурора, називати чомусь не можна.

Практикують «подвійні» посилання. Наприклад, інформація «Олександр Нестеренко йде з посади командувача ОТУ “Суми”» містить такий пасаж: «Цю інформацію Суспільному підтвердив Дмитро Живицький 25 січня». Тобто «Данкор» цитує Суспільне, яке цитує Живицького. А самостійно сайт, виходить, інформації не здобуває і не підтверджує? Використання «другоджерела» загалом характерне для «Данкора». Так, інформація про поховання у Дружбі, також містить посилання на Суспільне Суми:

Але порівняймо цю замітку з інформацією, що зʼявилася на сайті «Ямпіль INFO» :

Додамо ще одну з фотографій ямпільського матеріалу:

Можна звірити не лише фото, а й тексти – вони майже ідентичні. Зазначимо, що публікація «Данкору» здійснена 23.01.2023 19:26. «Ямпіль INFO» позначає дату без часу: 23 Січня 2023. Проте, переглядаючи джерело сторінки, ми бачимо час публікації: – і розуміємо, що на ямпільському сайті інформація була розміщена раніше. Проте до нього нас уже не відсилають. Таких недостовірних достовірностей, на жаль, подибуємо немало. І це не додає репутаційних балів виданням.

А що таке етика?

На це запитання, схоже, беруться собі відповідати не всі медійники. Проте «перекачування» чужої інформації без посилань засвідчує саме відсутність етики та таке собі паразитування на своїх колегах: скористалися їх роботою – і навіть не згадали!

Не раз від журналістів і працівників пресслужб доводилося чути нарікання: знайшли інформацію, поспілкувалися з джерелами, написали, розмістили… а за кілька хвилин – замітка вже на іншому сайті, без посилань, іноді – навіть із підписом іншої людини.

От і вся культура: і виробнича, і найзвичайнісінька людська.

Тож звертаймо увагу на посилання, що можуть розповісти не тільки про зміст повідомлення, а й про рівень професійності редакції. Щонайменше, читач має розуміти: якщо джерело не вказане, повідомленню не варто довіряти.

Алла Федорина,
координаторка сумської експертної групи