В мережі поширюється повідомлення про очікувану подію на Трафальгарській площі у Лондоні, а саме – запланований на кінець лютого мітинг українців, присвячений «третій річниці великої війни». У задумах організаторів – виступи британських та українських політиків, громадських лідерів, але особливий присмак заходу додасть участь в ньому популярного українського гурту. Подібні події, які нагадають про війну в Україні, відбудуться у 71 країні світу. І це дуже добре, проте алгоритм сприйняття війни від дати до дати, від річниці до річниці, що входить вже в традицію та часом відсікає увагу суспільства від інших, не менш, а може й більш актуальних питань, починає викликати досить суперечливі почуття.
Ці події, поза сумнівами, ще отримають свою частку уваги з боку і масмедіа, і авдиторії. Безумовно, настане й час, коли можна буде значно ширше і в повнішому обсязі проаналізувати розвиток теми третьої річниці комплексно. Поки ж, звернемо увагу на попередній пам’ятний тематичний бренд вітчизняного інформаційного простору – про не так давні «1000 днів війни», які свого часу прийшли на зміну попереднім «500 дням».
На запит цієї лексеми популярний пошукач видає 18 (!) сторінок зі 172 посиланнями, уточнюючи, що надаються лише найвідповідніші результати. Значна частина посилань – на офіційні джерела. Державна інформаційна агенція «Укрінформ» у своєму повідомлення «1000 днів повномасштабної війни Росії проти України» від 19 листопада 2024 року зібрала реакції на цю дату високопосадовців, починаючи від самої верхівки до менших фігур. Вибачте за тавтологію, але йшлося: про «тисячний день війни» (В. Зеленський), «1000 днів надскладної запеклої битви» (О. Сирський), «1000 днів нашого героїчного спротиву» (Р. Стефанчук), «тисячу маленьких кроків до великої мети, до перемоги» (Д. Шмигаль). На сторінці Державної прикордонної служби в фейсбуці дні переводили в години, на сайті Дніпровської райдержадміністрації м. Києва подію «1000 днів війни» представили в цифрах: скільки-то пролунало тривог і якою сумарною тривалістю, яке саме за модифікацією та кількістю було застосовано смертоносного озброєння, а мережевий ресурс міністерства захисту довкілля та природних ресурсів посилив дату мільйонами тонн діоксину вуглецю, що додатково потрапили в атмосферу, та іншими вражаючими екологічними негараздами в означений період.
Безумовно, були все ж і поодинокі згадки про 2014 рік. На сайті Антимонопольного комітету України добірку за темою узагальнили заголовком «1000 днів повномасштабної війни. 3925 днів російського вторгнення в Україну». На офіційному сайті Сарненської міської територіальної громади (Рівненська область) перше, що бачиш не десь у вступному абзаці новини чи у тексті «через кому», а на головній сторінці ресурсу, це – «1000 днів повномасштабного вторгнення. Війна триває з 2014 року». Майже у всіх соцмережах, на платформах та в застосунках, де він присутній, Дитячий фонд UNICEF Ukraine зазначає – «1000 найстрашніших днів за понад 10 років війни в Україні».
Не оминули своєю увагою «круглого відліку» війни вітчизняні і зарубіжні масмедіа, теж не завжди при цьому задаючись питанням її обчислення саме таким алгоритмом. Але й тут були винятки. Не дивлячись на певну «тисячну» патетику у першому абзаці матеріалу, присвяченому темі, надалі мережеве медіа АрміяINFORM логічно пов’язало «широкомасштабну» з «гібридною» фазою війни, яка розпочалася з окупації Криму. Та ж агенція «Укрінформ» в своїй публікації додала ще й згадку про захоплені частини Донецької і Луганської областей навесні того ж року. Фактично з цього ж ракурсу розглядалась подія і мережевим «Лівим берегом» (LB.ua). Та це – винятки.
У розміщеному на сайті Espreso.tv розлогому огляді подій в рамках «1000 днів» докладно згадувалися «болючі втрати», «важливі досягнення та перемоги», робився прогноз «що чекає українців попереду?» і не півслова про боротьбу з агресором, що передувала означеній точці відліку «трагічного та водночас героїчного». Не зустріти було про це і в присвячених «круглій даті» онлайн-публікаціях значної кількості інших вітчизняних масмедіа, серед яких і «РБК-Україна», і NV.UA, і «Главком», «Факти» тощо. З чого б після цього дивуватися, читаючи на сайті російської служби «Радіо Свобода» лише переконане «Люди і війна. 1000 днів з початку російської агресії в Україні» та не знаходячи там навіть натяку на пряму участь майже десять років тому збройних підрозділів армії РФ в окупації Криму та частини Донеччини та Луганщини?
Такий масований інформаційний тиск багатьох надихнув на розвиток відповідної тематиці активність. Серед масмедіа збирати історії українців «Яким було ваше 24 лютого 2022 року?» почала редакція одного зі структурних підрозділів популярного мережевого видання – «Українська правда. Життя». Освітній проєкт «На Урок», задекларований як «українська цифрова освітня екосистема для роботи та професійного зростання освітян України», запропонував вчителям, класним керівникам шкіл країни методичні рекомендації стосовно проведення виховного заходу «1000 днів війни! 1000 днів нескореності!». Музей фонду Р. Ахметова «Голоси мирних», майже за два місяці до дати, оголосив для учнів та вчителів конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях». Освітня платформа «Всеосвіта», для більш глибокого пізнання подій в окреслений період героїчної боротьби України, запропонувала своїй авдиторії недорогу, всього за 27 грн, розмальовку «1000 днів від початку війни».
Виникають питання. А як дивитися в очі батькам, сини яких загинули під час героїчної оборони Донецького літовища, завдяки чому ЗСУ у 2014 році вдалося взяти під повний контроль Авдіївку, Піски, Опитне, Водяне і не допустити подальшого просування проросійських бойовиків на цьому напрямку? Яку історію війни будемо розповідати дітям тих, хто пройшов бої на україно-російському кордоні, воював з загарбником під Дебальцевом, Сніжним, Лисичанськом, Білогорівкою, Северодонецьком, на Світлодарській дузі? Хтось згадає про трагедію під Іловайськом, де відбулася перша сутичка сил ЗСУ з регулярними частинами армії РФ, Україна втратила 368 своїх воїнів, але ворог був зупинений? А про бої з вересня 2014 по січень 2020 року під Широкине, один зі стратегічних пунктів на шляху можливого наступу ворога на Маріуполь, який серед інших наших підрозділів відстоювали і бійці Окремого загону спеціального призначення НГУ «Азов», буде згадка? Як і про тих наших співвітчизників, які у 2014-му змушені були покинути свої домівки на сході країни і шукати притулку в інших регіонах та Європі, а це тільки в перший рік біля 490 тис. внутрішньо переміщених та майже 546 тис. біженців за кордоном.
Упорядкування наявних даних є одним із засобів протидії різним спрощенням, неточностям чи навіть перекрученням, що у певні періоди можуть циркулювати в інформаційному просторі, з’являтися в масмедіа під час опису різних епізодів російсько-української війни. Так, якщо згадати, в офіційних документах того часу героїчний збройний спротив України агресору війною не іменували, але реально вона йшла. Науковці Національного університету оборони України, на основі аналізу подій означеного періоду, результатів попередніх досліджень, доводять доцільність вважати початком війни 20 лютого 2014 року, коли відбулися приховане вторгнення збройних сил РФ на територію Криму, окупація півострова, незаконне включення його до складу країни-агресора. Про це йдеться також у розробленому Генеральним штабом Збройних сил України розширеному коментарі до періодизації війни. У нечисленних (порівняно зі згадками «круглих дат») джерелах можна спостерігати фактичну відсутність розбіжностей по наведеній даті. Очевидним підтвердженням початку збройної агресії проти України стала медаль «За повернення Криму», затверджена наказом міністра оборони РФ від 21.03.2014 р. На ній викарбувані дати російської військової операції в АРК: 20 лютого – 18 березня 2014 р.
Кожна війна має свої фази та періоди, їх треба пам’ятати й розуміти, не принижуючи значення окремих з них, розподіляючи на важливі чи так собі. А що бачимо та чуємо? Нещодавно в етері одного з розмовних радіо, що позиціонує себе якісним медіа, під час обговорення теми останніх подій на фронті почув ще одне нове їх визначення: з 24 лютого 2022 року вже йде війна народна. Таке чергове доповнення до «великої» та «повномасштабної», до «відкритого вторгнення/агресії» та й просто до «конфлікту» – збройного, російсько-українського тощо. Подібне словотворення можна було б віднести до образного сприйняття дійсності окремими індивідами, якби воно не домінувало не тільки у інформаційному просторі, а й було притаманне виступам офіційних осіб.
Зусиллями керівництва держави та більшості масмедіа, хай і поступово, і, дай Боже, не спеціально (хоча б останніми), просувається наратив, що війна-то йде з 2022 року, а ось події 2014 року на сході країни – то були епізодичні бойові дії, «збройний конфлікт» і таке інше. Звідси і «500 днів», «1000 днів» і тому подібне. Про окупацію Криму майже й не згадується, як це відбулося днями, коли по праву вшанували Небесну сотню, а ось про початок окупації росією півострова в той же день просто забули. Вдало знайдене формулювання «повномасштабне/широкомасштабне/віроломне вторгнення» геть-чисто відсікає попередній період війни, ніби його й не було. Лише на окремих мережевих ресурсах можна зустріти відповідне дійсності визначення трагічних подій, хронологічний відлік яких починається з 20.02.2014 р. і де мова про події з 24 лютого 2022 р. йде, як про «новий етап/фазу у російсько-українській війні». Безумовно, зустрічаються різні варіації подібної трактовки, але всі вони – з обов’язковим стовідсотковим збереженням основи: це згадується про одну й ту саму війну.
Коли ми називаємо більш ніж десятирічну війну конфліктом, хай воєнним чи збройним, ми мимоволі підігруємо агресору, йому так вигідно. Росіяни пишуть свою історію війни. І саме вони в 2014-2015 р. р. стверджували, що в українському Донбасі їх немає, що там «внутрішній збройний конфлікт», навіть прояви громадянської війни. Це дає їм можливість насаджувати своє: «В 2014 році на сході України озброєні шахтарі та комбайнери боролися з «київською хунтою». А 2022 рік – це ж була вже спецоперація зі своїми конкретними, локальними цілями, проти нацистів, ніякої війни».
До речі, подібне експортується та впливає і на міжнародну спільноту, якій вкарбовують (з нашою ж допомогою) у пам’ять, що в Україні війна «всього 1000 днів», з початку 2022 року. На широкий авдиторний загал західних медіа транслюється саме такий погляд на події в країні, що вже одинадцять років захищається від агресора, боронить свою незалежність.
29 серпня минулого року, у День пам’яті захисників України, які загинули за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність, радіостанція «Перець FM» у своєму ефірі не розміщувала відповідних повідомлень про це, тим самим допустила порушення законодавчо встановлених Правил ведення мовлення, за що й отримала від Національної ради з питань телебачення та радіомовлення припис. 6 лютого 2025 року вже 7 масмедіа – ТБ-канали «Прямий», «Світло», «М1», «Піксель TV», радіостанції «Промінь», «Мелодія FM», «Наше радіо» – отримали подібні приписи. Причини схожі: 20 січня 2025 року, на яке випадало «10-річчя із часу завершення боїв за Донецький аеропорт під час російсько-української війни», в етері означених мовників була зафіксована відсутність повідомлень з якого приводу відзначається День пам’яті, оголошень хвилини мовчання тощо.
Те, що наразі відбувається з «круглими» і не тільки датами (ще в пам’яті 1000 днів, а ось і третя річниця війни), створює благодатний ґрунт для певних висновків. Про сприяння російським наративам було вже вище сказано, стосовно ж того, «що скажемо дітям» тут і без конспірології зрозуміло, а як визначити рівень болючості та трагізму теми про щезнувших із пам’яті мільйонах наших співвітчизників, що отримали визначення «тимчасово переміщених» та «біженців» ще до 24 лютого 2022 року?
Володимир Брадов,
доктор філософії (PhD), доцент кафедри соціальних комунікацій, словесності та культури Державного податкового університету.
23 лютого 2025